У Х В А Л А

17 березня 2011 року                                                            м. Рівне

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Рівненської області в складі

                               Головуючого судді:  Хилевича С.В.  

                               суддів: Гордійчук С.О., Шеремет А.М.

                               при секретарі судового засідання Панас Б.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні  цивільну справу за апеляційною скаргою  ОСОБА_1 на ухвалу Рівненського міського суду від 9 лютого 2011 року в справі за позовом Публічного акціонерного товариства „Індустріально-експортний Банк” до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

                                                      в с т а н о в и л а:

           Ухвалою Рівненського міського суду від 9 лютого 2011 року зустрічний позов ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства „Індустріально-експортний Банк” (далі - ПАТ „Індустріально-експортний Банк” або банк) про визнання кредитного договору недійсним визнано неподаним й повернуто ОСОБА_1.

Не погодившись з ухвалою місцевого суду, представник ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, де покликався на неповне з’ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення питання.            

           На її обґрунтування вказувалося, що спірні правовідносини, які виникли між ОСОБА_1 та ПАТ „Індустріально-експортний Банк” на підставі кредитного договору № 239 від 12.08.2008 року, є відносинами, що регулюються Законом України „Про захист прав споживачів”, а тому ОСОБА_1 має право  користуватись державними гарантіями згідно з п.1 ч.1 ст.4 зазначеного Закону, однією з яких є звільнення від сплати державного мита. Тому вважав, що при постановлені оскаржуваної ухвали суд невірно застосував правила п.10 ч.1 ст. 80 ЦПК України та повернув позовну заяву.

            З наведених підстав просив ухвалу Рівненського міського суду від 9 лютого 2011 року скасувати та направити справу для розгляду до суду першої інстанції.

           ОСОБА_1 та її представник,, бувши належним чином повідомленими про час і місце розгляду справи, в судове засідання не з’явились, про причини своєї відсутності не повідомили.

           Представник банку, заперечуючи в письмовій формі проти задоволення апеляційної скарги, одночасно подав клопотання про розгляд справи за його відсутності.

Справа №22-691-11                                                                                                                        Головуючий у суді 1 інстанції: Головчак М.М.

                                                                                                                                                Суддя-доповідач в апеляційному суді: Хилевич С.В

          Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апелянта, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення апеляційної скарги.

          Визнаючи неподаною зустрічну позовну заяву і повертаючи її, суд першої інстанції виходив з того, що у визначений ухвалою строк ОСОБА_1 не виконала вказівок судді і не сплатила 1 700 гривень судового збору за подання зустрічного позову.

          Проте з правильністю такого висновку не може погодитися колегія суддів.

Так, з матеріалів справи вбачається, що 9 вересня 2010 року ПАТ „Індустріально-експортний Банк” звернувся  з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості по кредитному договору № 293 від 13.06.2008 року в сумі 9 191,22 доларів США, що в еквіваленті за курсом Національного банку України гривні до долара США становить 72 518, 71 гривень (а.с. 3-5).

           19 жовтня  2010 року ОСОБА_1 звернулась до суду з зустрічним позовом  до позивача з вимогами визнати оспорюваний  договір в частині надання кредиту в іноземній валюті в сумі 9 790 доларів США недійсним та  застосувати наслідки  його недійсності (а.с. 34-39).

Ухвалою міського суду  від 21 жовтня 2010 року зустрічну позовну ОСОБА_1 було залишено без руху в зв’язку з несплатою судового збору (а.с. 69).

Ухвалою цього ж суду від 23 грудня 2010 року додатково визначено, що сума судового збору складає 1700, 00 гривень і встановлено відповідачу строк для його сплати (а.с. 92-93), а 9 лютого 2011 року оскаржуваною ухвалою зустрічну позовну заяву визнано неподаною і повернуто особі, що її подала (а.с. 102-102, зв.).

Між тим, визначення судом процесуального обов’язку ОСОБА_1 сплатити  1 700 гривень судового збору суперечить закону щодо його розміру.

Так, згідно ч. 1 ст. 79 ЦПК України –судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов’язаних з розглядом справи. Ставки ж судового збору в цивільному судочинстві встановлені положеннями Декрету Кабінету Міністрів України „Про державне мито”.

Заперечуючи проти первісного позову, ОСОБА_1 подала зустрічний позов, при поданні якого згідно зі ст. 124 ЦПК України мають застосовуватися загальні правила пред’явлення позову, в т.ч. з додержанням вимог ст.ст. 119 і 120 цього Кодексу. Однак судового збору при його поданні відповідачем сплачено не було.

Очевидним є те, що матеріально-правові вимоги ОСОБА_1 зводяться до визнання кредитного договору недійсним, що виявляється вимогою немайнового характеру  (оплачується судовим збором за ставкою 0, 5 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян), та застосування наслідків часткової недійсності правочину, які є вимогами, пов’язаними з правом на грошові кошти (судовий збір –1 відсоток від ціни кожної із позовних вимог, які сумуються, але не повинні в сукупності разом  із судовим збором за попередньою вимогою перевищувати 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, тобто 1 700 гривень). Підсумовуючи розміри судового збору за наведеними ставками, колегія суддів знаходить, що в сукупності його розмір істотно відрізняється і виявляється значно нижчим від 1 700 гривень, визначених міським судом.

Отже, остаточний розмір судового збору вирахувано суддею з порушенням процесуального законодавства, суперечить обставинам, що мають значення для справи, а тому є помилковим, в зв’язку з чим він підлягає повторному обчисленню з урахуванням наведених колегією суддів міркувань.

В той же час, доводи апеляційної скарги про регулювання спірних правовідносин Законом України „Про захист прав споживачів” на увагу не заслуговують, оскільки застосування цього Закону до спорів, які виникають з кредитних правовідносин, можливе в тому разі, якщо предметом і підставою позову є питання надання інформації споживачеві про умови отримання кредиту, типи відсоткової ставки, валютні ризики, процедура виконання договору тощо, які передують укладанню договору. Після укладання договору між сторонами виникають кредитні правовідносини, а тому до спорів щодо виконання цього договору цей закон не може застосовуватися, а застосуванню підлягає спеціальне законодавство в системі кредитування.

          Враховуючи порушення суддею попереднього суду порядку, встановленого для залишення позовної заяви без руху, апеляційну скаргу слід частково задовольнити, скасувавши оскаржувану ухвалу.

          Керуючись ст.ст. 303, 307, 312, 313-315, 324-325 ЦПК України, колегія суддів апеляційного суду

                                                            у х в а л и л а:

         Апеляційну скаргу ОСОБА_1 частково задовольнити.

         Ухвалу Рівненського міського суду від 9 лютого 2011 року скасувати, а питання про прийняття зустрічного позову до спільного розгляду з первісним позовом передати на новий розгляд до суду першої інстанції.                        

         Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення і касаційному оскарженню не підлягає.

Головуючий:                                                Судді: