КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 11.12.2007                                                                                           № 37/185

 Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

 головуючого:          Губенко Н.М.

 суддів:            Барицької  Т.Л.

          Ропій  Л.М.

 при секретарі:            

 За участю представників:

 від позивача - Кузьміченко О.А. – юрисконсульт (дов. №1733-НЮ від 11.12.2006);

 від відповідача - Сенюта І.В. – представник (дов. №12 від 23.01.2007);

від прокуратури - повідомлений, але не з’явився,

 розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державного територіально-галузевого об’єднання „Південно-Західна залізниця”

 на рішення Господарського суду м.Києва від 27.08.2007

 у справі № 37/185 (Кондратова І.Д.)

 за позовом                               Державного територіально-галузевого об’єднання „Південно-Західна залізниця”

 до                                                   Акціонерного товариства „Українська автомобільна корпорація”

             

 за участю                     Київської транспортної прокуратури

 про                                                  зобов’язання звільнити земельну ділянку

 

ВСТАНОВИВ:

 Рішенням Господарського суду м. Києва від 27.08.2007 у справі №37/185 у задоволенні позову Державного територіально-галузевого об’єднання „Південно-Західна залізниця” до Акціонерного товариства „Українська автомобільна корпорація” про зобов’язання звільнити земельну ділянку відмовлено повністю.

          Судове рішення мотивоване тим, що: відповідач на виконання вимог ч. 1 ст. 16 Закону України „Про рекламу”, пунктів 2, 3 Типових правил розміщення зовнішньої реклами, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2003 № 2067, пункту 1.2 розпорядження Київської міської державної адміністрації від 02.12.2002 № 2159 „Про порядок розміщення об’єктів зовнішньої реклами у місті Києві” отримав дозволи № № 12678-06, 12679-06, 12681-06, 12682-06, 12683-06 Головного управління контролю за благоустроєм та зовнішнім дизайном міста Києва на розміщення об’єкту зовнішньої реклами; місцевий господарський суд, виходячи з того, що дані дозволи не скасовувались, в судовому порядку не оскаржувались, не визнавались протиправними та день прийняття рішення є чинними, прийшов до висновку, що підстав для задоволення позову немає; в свою чергу, позивач на підтвердження обґрунтованості заявлених ним позовних вимог надав наступні документи: Технічний звіт по встановленню зовнішніх меж землекористування; рішення виконкому Київської міської ради народних депутатів від 21.08.1978 № 1231/33 „Про відведення земельної ділянки управлінню ПЗЗ під будівництво залізниці „Київ – Трипілля” та створення санітарно-захисної смуги” та рішення від 07.05.1979 № 561/22 „Про відведення земельної ділянки управлінню ПЗЗ ордера Леніна під будівництво залізниці „Київ – Трипілля”, однак, місцевий господарський суд, оцінивши подані докази, прийшов до висновку, що дані документи не посвідчують право постійного користування в розумінні ст. 126 Земельного кодексу України; таким чином, суд прийшов до висновку, що позивачем відповідно до ст. ст. 32, 33 ГПК України не доведено тих обставин, які є підставою позовних вимог, зокрема, позивач не довів суду, що відповідач незаконно займає земельну ділянку, законним землекористувачем якої є залізниця, а тому позовні вимоги є документально та нормативно необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

          Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 27.08.2007 у справі № 37/185 повністю з підстав неповного з’ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального права, та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

          Підстави апеляційної скарги обґрунтовуються наступними доводами.

          Заявник вважає, що місцевий господарський суд безпідставно відмовив позивачу в задоволенні його позовних вимог (уточнених) про усунення перешкод у здійсненні користування смугою відведення залізниці в Голосіївському районі по Столичному шосе шляхом перенесення рекламних щитів за межі смуги відводу залізниці.

          На думку заявника, місцевий господарський суд не дослідив, що фактично відповідач зайняв земельну ділянку залізниці, яка межує з територією земель м. Києва.

          Підтвердженням того, що залізниця є законним землекористувачем є Технічний звіт по встановленню зовнішніх меж землекористування, черговий кадастровий план, рішення виконкому Київської міської ради народних депутатів від 21.08.1978 № 1231/33 „Про відведення земельної ділянки управлінню ПЗЗ під будівництво залізниці „Київ – Трипілля” та створення санітарно-захисної смуги” та рішення від 07.05.1979 № 561/22 „Про відведення земельної ділянки управлінню ПЗЗ ордера Леніна під будівництво залізниці „Київ – Трипілля” (наявні в матеріалах справи). Так, згідно із Черговим кадастровим планом та Технічним звітом по встановленню меж землекористування ПЗЗ (зареєстровано Київським міським управлінням земельних ресурсів 23.11.1998 та присвоєно інвентарний № 3347) суміжними до спірної земельної ділянки є землі Тресту зелених насаджень Печерського району м. Києва (копія витягу Технічного звіту по встановленню зовнішніх меж землекористування наявна в матеріалах справи). Межі земельної ділянки залізниці з кадастровим кодом 82:415:190, визначені Черговим кадастровим планом та Технічним звітом по встановленню зовнішніх меж землекористування залізниці, є межами смуги відводу залізниці.

          Заявник посилається на те, що відмовляючи в задоволенні позову, місцевий господарський суд виходив з того, що відповідно до ст. 126 Земельного кодексу України право власності і право постійного користування посвідчуються державними актами. Проте, суд не врахував та не дослідив тієї обставини, що відповідно до ст. 68 Земельного кодексу України до земель залізничного транспорту належать, зокрема, землі смуг відведення залізниць під залізничним полотном та його облаштуванням.

          Згідно із ст. 6 Закону України „Про залізничний транспорт” землі, що надаються в користування для потреб залізничного транспорту, визначаються відповідно до Земельного кодексу України та Закону України „Про транспорт”.

          Заявник зазначає, що даними нормативно-правовими актами встановлено, що всі землі, якими користується залізниця, є землями залізничного транспорту. В свою чергу, позивачем подані до суду документи, які підтверджують, що землекористувачем спірної земельної ділянки є Київська дистанція колії ПЗЗ.

          Крім того, місцевим господарським судом не було досліджено та враховано, що відповідно до вимог Закону України „Про плату за землю” залізниця сплачує земельний податок за оспорювану земельну ділянку, в свою чергу, згідно із ст. 2 цього Закону земельний податок сплачують власники земельних ділянок та землекористувачі, натомість відповідач, не будучи ні власником, ні землекористувачем спірної земельної ділянки, користується нею всупереч її цільового призначення без сплати податку.

          Заявник звертає увагу на те, що неодноразово звертався до відповідача з вимогами перенести всі рекламні конструкції в міську смугу, відповіді на які не отримав, що підтверджується листами, наявними в матеріалах справи. З такими листами позивач звертався і до Київської міської державної адміністрації, Головного управління контролю за благоустроєм та зовнішнім дизайном м. Києва та до Комунального підприємства по утриманню зелених насаджень Голосіївського району м. Києва, останнє, листом № 480 від 29.11.2006 відкликало свої погодження на розміщення відповідачем зовнішньої реклами на спірній земельній ділянці, чим підтвердило, що об’єкти зовнішньої реклами відповідача знаходяться в смузі відведення залізниці (копія листа в матеріалах справи).

          Також, заявник наголошує, що відповідно до ст. 16 Закону України „Про рекламу”, пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 29.12.2003 № 2067 „Про затвердження Типових правил розміщення зовнішньої реклами” відповідач згоди на розміщення зовнішньої реклами від позивача не отримував.

          У відзиві на апеляційну скаргу відповідач заперечує проти доводів позивача, викладених в апеляційній скарзі, та просить оскаржуване рішення залишити без змін, а вимоги апеляційної скарги без задоволення, зважаючи на наступне: відповідно до вимог ст. 65 Земельного кодексу України землями промисловості, транспорту, зв’язку, енергетики, оборони та іншого призначення визнаються земельні ділянки, надані в установленому порядку підприємствам, установам та організаціям для здійснення відповідної діяльності; так, відповідач зазначає, що згідно із положеннями ч. 2 ст. 152 Земельного кодексу України вимагати усунення будь-яких порушених прав на землю (власності чи користування) наділений виключно власник земельної ділянки або землекористувач; відповідно до вимог ст. 126 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами; право оренди землі оформляється договором, який реєструється відповідно до закону, однак, позивач не надав суду жодного документу, який би посвідчував надання йому спірної земельної ділянки на праві постійного користування у розумінні ст. 126 Земельного кодексу України; відповідач також заперечує і проти тверджень позивача, що сплата останнім земельного податку згідно із ст. 2 Закону України „Про плату за землю” посвідчує право постійного землекористувача; відповідач наголошує на тому, що ним відповідно до Розпорядження Київської міської державної адміністрації від 02.12.2002 № 2159 „Про порядок розміщення об’єктів зовнішньої реклами у місті Києві” було отримано наступні дозволи на розміщення спірних ОЗР: № № 12678, 12679, 12681, 12682, 12683 (наявні в матеріалах справи), при цьому, позивачем дані дозволи не оскаржувались, не були визнані протиправними та на день прийняття рішення були чинними; таким чином, місцевий господарський суд правильно прийшов до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

          Розглянувши апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи, заслухавши представників сторін, та враховуючи доводи, викладені відповідачем у відзиві на апеляційну скаргу, колегія суддів встановила наступне.

          Позивач звернувся до Господарського суду м. Києва з позовом до відповідача про зобов’язання звільнити земельну ділянку від незаконно встановлених об’єктів зовнішньої реклами – рекламних щитів, розташованих у Голосіївському районі по Столичному шосе.

          Під час розгляду справи місцевим господарським судом позивач уточнив позовні вимоги та просив суд зобов’язати відповідача усунути перешкоди у здійсненні користування смугою відведення залізниці (земельною ділянкою залізниці) у Голосіївському районі по Столичному шосе шляхом перенесення рекламних щитів за межі смуги відведення залізниці.

          Місцевий господарський суд відмовив у задоволенні позовних вимог повністю, обґрунтовуючи рішення тим, що позивачем не надано доказів, які б посвідчували його право постійного користування земельною ділянкою, на якій розміщено об’єкти зовнішньої реклами у розумінні ст. 126 Земельного кодексу України, в свою чергу, доказами правомірності розміщення відповідачем об’єктів зовнішньої реклами на спірній земельній ділянці є отримані відповідачем у встановленому чинним законодавством порядку дозволи на розміщення об’єктів зовнішньої реклами, наявні в матеріалах справи.

          Апеляційний господарський суд не вбачає підстав для зміни чи скасування оскаржуваного рішення місцевого господарського суду з підстав, зазначених в апеляційній скарзі, виходячи з наступного.

          Як у позовній заяві, так і в апеляційній скарзі позивач стверджує, що він є законним землекористувачем спірної земельної ділянки, документальним підтвердженням чого є Технічний звіт по встановленню зовнішніх меж землекористування, черговий кадастровий план, рішення виконкому Київської міської ради народних депутатів від 21.08.1978 № 1231/33 „Про відведення земельної ділянки управлінню ПЗЗ під будівництво залізниці „Київ – Трипілля” та створення санітарно-захисної смуги” та рішення від 07.05.1979 № 561/22 „Про відведення земельної ділянки управлінню ПЗЗ ордера Леніна під будівництво залізниці „Київ – Трипілля” (наявні в матеріалах справи), а отже позивач має обґрунтовані підстави вимагати від відповідача усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою залізниці, на якій останній розмістив без погодження з ним об’єкти зовнішньої реклами.

Апеляційний господарський суд погоджується з висновком місцевого господарського суду, що вищевказані документи не підтверджують за позивачем права постійного користування спірною земельною ділянкою з огляду на таке.

          Відповідно до ч. 1 ст. 65 Земельного кодексу України землями промисловості, транспорту, зв’язку, енергетики, оборони та іншого призначення визнаються земельні ділянки, надані в установленому порядку підприємствам, установам та організаціям для здійснення відповідної діяльності.

Положеннями ч. 2 ст. 152 Земельного кодексу України передбачено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов’язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Тобто, виходячи з норм чинного законодавства, позивач, звертаючись з позовом про усунення перешкод у здійсненні користування земельною ділянкою, має довести, що він є власником або землекористувачем, права якого порушені.

Згідно із ст. 6 Закону України „Про залізничний транспорт” землі, що надаються в користування для потреб залізничного транспорту, визначаються відповідно до Земельного кодексу України та Закону України „Про транспорт”; до земель залізничного транспорту належать землі смуг відведення залізниць під залізничним полотном та його облаштуванням, станціями з усіма будівлями і спорудами енергетичного, локомотивного, вагонного, колійного, вантажного і пасажирського господарства, сигналізації та зв’язку, водопостачання, каналізації; під захисними та укріплювальними насадженнями, службовими, культурно-побутовими будівлями та іншими спорудами, необхідними для забезпечення роботи залізничного транспорту.

Частиною 1 статті 23 Закону України „Про транспорт” передбачено, що до земель залізничного транспорту належать землі, надані в користування підприємствам і організаціям залізничного транспорту відповідно до чинного законодавства України. До складу цих земель входять землі, які є смугою відведення залізниць, а саме землі, надані під залізничне полотно та його облаштування, станції з усіма будівлями і спорудами енергетичного, локомотивного, вагонного, колійного, вантажного і пасажирського господарства, сигналізації та зв’язку, водопостачання, каналізації, захисні і укріплюючі насадження, службові, культурно-побутові приміщення та інші споруди, необхідні для забезпечення роботи залізничного транспорту.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 125 Земельного кодексу України право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації; приступати до використання земельної ділянки до встановлення її меж у натурі (на місцевості), одержання документа, що посвідчує право на неї, та державної реєстрації забороняється.

Статтею 126 Земельного кодексу України встановлено, що єдиним документом, який посвідчує право власності на земельну ділянку і право постійного користування нею, є державний акт.

З огляду на те, що положення ст. 125 Земельного кодексу України за своєю функціональною спрямованістю носять регулятивний характер – визначають порядок набуття права власності або права постійного користування земельною ділянкою, позивач, звертаючись до суду з позовом про захист його прав як постійного землекористувача, повинен довести, що ним було дотримано встановлений законодавством порядок набуття такого права, а саме одержано документ, що посвідчує право постійного користування – державний акт на право постійного користування земельною ділянкою, та здійснено його державну реєстрацію, тобто, оформлено правовстановлюючі документи щодо права постійного користування спірною земельною ділянкою. При цьому, ч. 3 вказаної статті містить пряму заборону здійснювати використання земельної ділянки до того часу, поки не будуть здійснені три обов’язкові позитивні дії (або їх ініціювання) з боку особи, яка бажає набути право власності чи право постійного користування земельною ділянкою: 1) встановлення її меж у натурі; 2) одержання документа, що посвідчує право на неї; 3) здійснення його державної реєстрації.

При цьому, необхідно відмітити, що Земельний кодекс Української РСР в редакції від 14.10.1977 (ст.ст. 16, 20, 22 ЗК УРСР 1970 року), який діяв у період прийняття рішення виконкомом Київської міської ради народних депутатів від 21.08.1978 № 1231/33 „Про відведення земельної ділянки управлінню ПЗЗ під будівництво залізниці „Київ – Трипілля” та створення санітарно-захисної смуги” та рішення від 07.05.1979 № 561/22 „Про відведення земельної ділянки управлінню ПЗЗ ордера Леніна під будівництво залізниці „Київ – Трипілля”, встановлював, що право землекористування засвідчується державними актами на право користування землею та забороняв приступати до користування наданою земельною ділянкою до встановлення відповідними землевпорядними органами меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) і видачі документа, який засвідчує право користування землею. Тобто, як Земельний кодекс Української РСР 1970 року, так і Земельний кодекс України визнають єдиним документом, який посвідчує право користування земельною ділянкою державний акт на право користування землею та встановлюють заборону приступати до використання земельної ділянки до його отримання.

Апеляційним господарським судом встановлено, що позивачем було розпочато процедуру оформлення правовстановлюючих документів на право постійного користування спірною земельною ділянкою, підтвердженням чого є документи, які були надані позивачем в обґрунтування доводів позовної заяви та апеляційної скарги, а саме: Технічний звіт по встановленню зовнішніх меж землекористування, черговий кадастровий план, рішення виконкому Київської міської ради народних депутатів від 21.08.1978 № 1231/33 „Про відведення земельної ділянки управлінню ПЗЗ під будівництво залізниці „Київ – Трипілля” та створення санітарно-захисної смуги” та рішення від 07.05.1979 № 561/22 „Про відведення земельної ділянки управлінню ПЗЗ ордера Леніна під будівництво залізниці „Київ – Трипілля”, однак, вказані документи не можуть розглядатись в якості доказу наявності у позивача права постійного користування спірною земельною ділянкою.

Тобто, до того часу, поки позивачем не буде завершено розпочату процедуру оформлення правовстановлюючих документів щодо права постійного користування спірною земельною ділянкою, заключним етапом якої є одержання державного акту на право постійного користування земельною ділянкою, не вбачається можливим вести мову про захист прав позивача як постійного землекористувача, які ще не були ним набуті, а отже і не могли бути порушені з боку відповідача.

В апеляційній скарзі позивач посилається на те, що місцевий господарський суд не врахував та не дослідив тієї обставини, що положеннями Земельного кодексу України, Закону України „Про транспорт”, Закону України „Про залізничний транспорт” встановлено, що всі землі, якими користується залізниця, є землями залізничного транспорту, до земель залізничного транспорту належать, зокрема, землі смуг відведення залізниць під залізничним полотном та його облаштуванням.

Колегія суддів з даного приводу вважає за необхідне зазначити, що у позивача є гарантоване та беззаперечне право на одержання у користування земель, які за своїм цільовим призначенням віднесені до земель транспорту, зокрема, залізничного. Разом з тим, держава регулює і контролює передачу земель України у постійне користування шляхом встановлення на законодавчому рівні чітко визначено порядку такої передачі (ст.ст. 123, 125, 126 Земельного кодексу України). Тобто, право на отримання земельної ділянки у постійне користування не виникає лише на тій підставі, що воно передбачено чинним законодавством (є гарантованим), особа, яка бажає, щоб дане право виникло у неї, повинна здійснити дії, необхідні для його реалізації та отримати документи, які посвідчують таке право.

В апеляційній скарзі позивач, в якості доказу на підтвердження наявності у нього права на постійне користування спірною земельною ділянкою, посилається на сплату відповідно до Закону України „Про плату за землю” земельного податку, однак, апеляційний господарський суд не може прийняти до уваги дані посилання позивача, оскільки згідно із ст. 15 Закону України „Про плату за землю” землекористувачі сплачують земельний податок за земельні ділянки державної та комунальної власності з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою, яке, як зазначалося вище, у позивача ще не виникло.

Таким чином, оскільки позивач не підтвердив свого права постійного користування спірною земельною ділянкою, твердження позивача в апеляційній скарзі, що місцевий господарський суд при прийнятті оскаржуваного рішення не дослідив того, що відповідач в порушення п. 4 Типових правил розміщення зовнішньої реклами, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2003 № 2067, розмістив об’єкти зовнішньої реклами на спірній земельній ділянці без згоди позивача як постійного землекористувача, є безпідставним та не приймається апеляційним господарським судом до уваги.

В свою чергу, як встановлено місцевим господарським судом та перевірено апеляційним господарським судом, 03.05.2006 на підставі протокольного рішення Київської міської державної адміністрації від 03.05.2006 Головне управління контролю за благоустроєм та зовнішнім дизайном міста Києва видало Акціонерному товариству „Українська автомобільна корпорація” дозволи № № 12678-06, 12679-06, 12681-06, 12682-06, 12683-06 на розміщення об’єктів зовнішньої реклами. При цьому, в матеріалах справи наявний договір № 93/ТК від 01.01.2005, укладений між Госпрозрахунковою організацією „Київреклама” та АТ „Українська автомобільна корпорація”, за умовами якого АТ „Українська автомобільна корпорація” було надано право на тимчасове користування місцями для розміщення об’єктів зовнішньої реклами; відповідно до додатку № 3 від 03.05.2006 до договору № 93/ТК від 01.01.2005 датою кінця строку дії права тимчасового користування місцями для розміщення об’єктів зовнішньої реклами є 30.04.2010.

На підставі отриманих дозволів відповідач розташував щити в Голосіївському районі по Столичному шосе: 440 м від південно-мостової розв’язки праворуч, 530 м від південно-мостової розв’язки праворуч, 660 м від південно-мостової розв’язки праворуч, 790 м від південно-мостової розв’язки праворуч та 1000 м від південно-мостової розв’язки праворуч.

Апеляційним господарським судом встановлено, що дозволи на розміщення об’єктів зовнішньої реклами отримані відповідачем з чітким дотримання приписів Закону України „Про рекламу”, Типових правил розміщення зовнішньої реклами, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2003 № 2067, Порядку розміщення об’єктів зовнішньої реклами у м. Києві, затвердженого розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 02.12.2002 № 2159 (чинного на час отримання відповідних дозволів).

В апеляційній скарзі позивач посилається на лист Комунального підприємства по утриманню зелених насаджень Голосіївського району м. Києва № 480 від 29.11.2006, яким останнє відкликало свої погодження на розміщення відповідачем зовнішньої реклами на спірній земельній ділянці, чим, на думку позивача, підтвердило, що об’єкти зовнішньої реклами відповідача знаходяться в смузі відведення залізниці.

Колегія суддів на дане посилання позивача зазначає, що відповідно до п. 31 Типових правил розміщення зовнішньої реклами, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2003 № 2067, дозвіл скасовується до закінчення строку дії на підставі рішення виконавчого органу ради за письмовою заявою розповсюджувача зовнішньої реклами, у разі невикористання місця розташування рекламного засобу безперервно протягом шести місяців або непереоформлення дозволу в установленому порядку; перелік підстав для скасування дозволу є вичерпним. Тобто, відкликання Комунальним підприємством по утриманню зелених насаджень Голосіївського району м. Києва своїх погоджень на розміщення відповідачем зовнішньої реклами на спірній земельній ділянці, не створює будь-яких правових наслідків та не є підставою для скасування дозволів, наданих відповідачу.

Отже, вказані дозволи не скасовувались, у судовому порядку не оскаржувались, не визнавались протиправними та день перегляду рішення в апеляційному порядку є чинними (доказів протилежного відповідно до ст.ст. 33, 34 ГПК України позивачем надано не було), а відтак відповідач на законних підставах розмістив рекламні щити в Голосіївському районі по Столичному шосе: 440 м від південно-мостової розв’язки праворуч, 530 м від південно-мостової розв’язки праворуч, 660 м від південно-мостової розв’язки праворуч, 790 м від південно-мостової розв’язки праворуч та 1000 м від південно-мостової розв’язки праворуч.

З огляду на викладене, немає підстав визнати доводи позивача, викладені в апеляційній скарзі, переконливими та такими, що спростовують висновки суду першої інстанції, а тому колегія суддів вважає, що при прийнятті рішення Господарський суд міста Києва вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку відповідно до ст. 43 ГПК України та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

 1. Рішення Господарського суду м. Києва від 27.08.2007 у справі №37/185 залишити без змін, а вимоги апеляційної скарги без задоволення.

 2. Матеріали справи № 37/185 повернути до Господарського суду м. Києва.

 Головуючий суддя                                                                      Губенко Н.М.

 Судді                                                                                          Барицька  Т.Л.

                                                                                          Ропій  Л.М.

 21.12.07 (відправлено)