Черкаський районний суд Черкаської області    

                            Справа № 2-а-1566/11

П О С Т А Н О В А

14 березня 2011 року суддя Черкаського районного суду Черкаської області Суходольський О.М., розглянувши справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Черкаському районі Черкаської області про визнання бездіяльності й відмови незаконними та зобов’язання нарахувати й виплатити соціальну надбавку дитині війни, -

ВСТАНОВИВ:

          Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до Управління пенсійного фонду України в Черкаському районі Черкаської області про визнання бездіяльності й відмови незаконними та зобов’язання нарахувати й виплатити соціальну надбавку дитині війни.

          В обґрунтування своїх вимог указує, що має статус дитини війни відповідно до Закону України № 2195-IV від 18 листопада 2004 року „Про соціальний захист дітей війни”. Відповідно до ст. 6 указаного закону у редакції до 01 січня 2008 року, коли до нього були внесені зміни згідно з Законом України „Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України” від 28 грудня 2007 року, дітям війни з 01 січня 2006 року має виплачуватися соціальна допомога у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком.

          Законом України „Про державний бюджет України на 2006 рік” № 3235-IV від 20 грудня 2005 року та Законом України „Про державний бюджет України на 2007 рік” № 489-V  від 19 грудня 2006 року дія указаного положення Закону України № 2195-IV від 18 листопада 2004 року „Про соціальний захист дітей війни” була зупинена на відповідні роки.

          Законом України „Про державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України” № 107-VI від 28 грудня 2007 року це положення Закону було змінено.

          Однак Конституційний суд України своїм рішенням від 09 липня 2007 року визнав неконституційним пункт 12 статті 71 Закону України „Про державний бюджет України на 2007 рік”, яким зупинено на 2007 рік дію статті 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”.

Також Конституційний суд України своїм рішенням від 22 травня 2008 року визнав неконституційним пункт 41 розділу ІІ „Внесення змін до деяких законодавчих актів України“ Закону України „Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України“, яким були внесені зміни до ст. 6 Закону України № 2195-IV від 18 листопада 2004 року „Про соціальний захист дітей війни”.

          Указує, що позивачеві безпідставно у період з 2006 року по 2010 рік не було виплачено зазначену щомісячну допомогу у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком. Указує, що, відповідно до ст. 28 Закону України „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” № 1058 –IV від 09 липня 2003 року, мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

          Просить суд визнати незаконними бездіяльність та відмову відповідача нарахувати та виплатити позивачеві соціальну надбавку дитині війни у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, та зобов’язати відповідача нарахувати і виплатити указану доплату за період з 01.07.2007  по 31.12.2010рр. Також просить зобов’язати відповідача нараховувати указану допомогу і в подальшому.          

          Управління пенсійного фонду України в Черкаському районі Черкаської області свої заперечення у строк, встановлений ст.183-2 КАС України, не подало, хоча належним чином було повідомлене про необхідність подання заперечення або заяви про визнання позову, про що свідчить відмітка від 23.02.2011р. уповноваженої особи відповідача на супровідному листі суду.

          Вивчивши матеріали справи, суддя встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

          Позивач має статус дитини війни відповідно до Закону України № 2195-IV від 18 листопада 2004 року „Про соціальний захист дітей війни”.

          Відповідно до ст. 6 указаного закону у редакції до 01 січня 2008 року, коли до нього були внесені зміни згідно з Законом України „Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України” від 28 грудня 2007 року, позивачеві  як дитині війни мала виплачуватися соціальна допомога у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком. Законом України „Про державний бюджет України на 2006 рік” № 3235-IV від 20 грудня 2005 року, а також Законом України „Про державний бюджет України на 2007 рік” № 489-V  від 19 грудня 2006 року дія указаного положення Закону України № 2195-IV від 18 листопада 2004 року „Про соціальний захист дітей війни” була зупинена на відповідні роки. Законом України „Про державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України” № 107-VI від 28 грудня 2007 року це положення Закону було змінено, а саме воно було викладено у наступній редакції: „Дітям війни  (крім  тих,  на  яких  поширюється  дія  Закону України "Про  статус  ветеранів  війни,  гарантії  їх  соціального захисту") до  пенсії  або  щомісячного  довічного грошового  утримання  чи   державної   соціальної   допомоги,   що виплачується  замість  пенсії,  виплачується  підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни”.

          Конституційний суд України своїм рішенням від 09 липня 2007 року визнав неконституційним пункт 12 статті 71 Закону України „Про державний бюджет України на 2007 рік”, яким зупинено на 2007 рік дію статті 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”. Також Конституційний суд України своїм рішенням від 22 травня 2008 року визнав неконституційним пункт 41 розділу ІІ „Внесення змін до деяких законодавчих актів України“ Закону України „Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України“, яким були внесені зміни до ст. 6 Закону України № 2195-IV від 18 листопада 2004 року „Про соціальний захист дітей війни”.

          Відповідно до ст. 28 Закону України „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” № 1058 –IV від 09 липня 2003 року, мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність. Відповідно до Закону України „Про державний бюджет на 2009 рік”, прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, протягом всього року становив 498 гривень на місяць (всього 5976 гривень за 2009 рік). Відповідно до Закону України „Про державний бюджет на 2010 рік”, прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, протягом 2010 року становив: з 01 січня по 31 березня –696 гривень, з 01 квітня по 30 червня –706 гривень, з 01 липня по 30 вересня –709 гривень, з 01 жовтня по 30 листопада –723 гривні й з 01 грудня по 31 грудня –734 гривні (всього 8510 гривень за рік).

          Суддя бере до уваги, що рішення Конституційного Суду України по справі N 6-рп / 2007 прийнято 09 липня 2007 року. Відповідно до положень статті 147 Конституції України Конституційний Суд України є єдиним органом конституційної юрисдикції в Україні. Конституційний Суд України вирішує питання про відповідність законів та інших правових актів Конституції України і дає офіційне тлумачення Конституції України та законів України. Статтею 150 Конституції України визначено повноваження Конституційного Суду України, зокрема: вирішення питань про відповідність Конституції України (конституційність) законів та інших правових актів Верховної Ради України; актів Президента України. З питань, передбачених цією статтею, Конституційний Суд України ухвалює рішення, які є обов'язковими до виконання на території України, остаточними і не можуть бути оскаржені.

          Статтею 152 Конституції України врегульовано процедурне питання, відповідно до якого, закони та інші правові акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності. Закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

          Таким чином, право позивача на нарахування надбавки за період з 01 січня 2006 року по 31 грудня 2007 року відновилося з дня прийняття рішення Конституційним Судом України по справі N 6-рп / 2007 від 09 липня 2007 року. Тобто нарахування підвищення має бути вчинено з дня ухвалення вищевказаного рішення Конституційного Суду України, а саме з 09 липня 2007 року. Це дає підстави для висновку про неправомірність дій відповідача щодо відмови у здійсненні виплати позивачам підвищення до пенсії з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року.

          Також суддя вважає за необхідне керуватися наступним. Частиною третьою статті 46 Конституції України встановлено, що пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом. Тобто пенсії та інші види соціальних виплат, що є єдиним джерелом існування, не можуть бути нижче від прожиткового мінімуму, який встановлюється законом. Відповідно до положень статті 46 Конституції України було прийнято Закон України «Про прожитковий мінімум»№ 966-ХІV від 15 липня 1999 року. Цей Закон дає визначення прожиткового мінімуму, закладає правову основу для його встановлення, затвердження та врахування при реалізації державою конституційних гарантій громадян на достатній життєвий рівень. Частиною другою статті 1 цього Закону встановлено, що прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, а саме: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; та осіб, які втратили працездатність. Статтею другою цього Закону визначено, що прожитковий мінімум застосовується, зокрема, для: встановлення розмірів мінімальної заробітної плати та мінімальної пенсії за віком, визначення розмірів соціальної допомоги, допомоги сім'ям з дітьми, допомоги по безробіттю, а також стипендій та інших соціальних виплат виходячи з вимог Конституції України та законів України; формування Державного бюджету України та місцевих бюджетів.

          Тобто з вищезазначеного випливає, що прожитковий мінімум є базою для розрахунку мінімальної заробітної плати, мінімальної пенсії за віком, інших соціальних виплат виходячи з вимог Конституції України та законів України, та ґрунтується, зокрема, на частині 3 статті 46 Конституції, відповідно до якої пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги не можуть бути нижчими ніж прожитковий мінімум, встановлений законом.

          Крім того, державний бюджет України при його формуванні ґрунтується на прожитковому мінімумі, з огляду на що, витратна частина бюджету України не може не базуватися на прожитковому мінімумі як соціальній гарантії, встановленій Конституцією України - основним законом України, який має найвищу юридичну силу, норми якого є нормами прямої дії, а закони та інші нормативно-правові акти приймаються виключно на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

          Відповідно до статті 22 Конституції України, конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

          Таким чином, встановлена частиною третьою статті 46 Конституції України мінімальна соціальна гарантія як база нарахування для визначення пенсії та інших видів соціальних виплат, що є єдиним джерелом існування, - це прожитковий мінімум, який встановлюється законом, не може бути зменшений ні законом, ні підзаконним нормативно-правовим актом.

          Законами України „Про державний бюджет на 2009 рік” та «Про державний бюджет на 2010 рік»встановлено відповідні розміри прожиткового мінімуму, в тому числі й для осіб, які втратили працездатність.

          Дійсно, діючим законодавством України на 2009-2010 роки точно не визначено таку базу для нарахувань підвищень чи надбавок як мінімальна пенсія за віком. Тобто жодним нормативно-правовим актом станом на 2009-2010 роки щодо Закону України "Про соціальний захист дітей війни" прямо у абсолютній величині не визначено розмір мінімальної пенсії за віком як соціальної гарантії та бази нарахувань відповідно до частини третьої статті 46 Конституції України.

          Проте, суддя у вирішені справи керується статтею 8 КАС України,  відповідно до якої суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, який проголошує, що людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики та рішень Європейського Суду з прав людини. Суд також вважає необхідним керуватися положеннями Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»від 23 лютого 2006 року N 3477-ІV, який регулює відносини, що виникають у зв'язку з обов'язком держави виконувати рішення Європейського суду з прав людини у справах проти України, з необхідністю усунення причин порушення Україною Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і протоколів до неї, з впровадженням в українське судочинство та адміністративну практику європейських стандартів прав людини, та зі створенням передумов для зменшення числа заяв до Європейського суду з прав людини проти України. Так, статтею 17 цього Закону встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Суду як джерело права.

          З огляду на це, суддя вважає, що правовідносини, що виникають в процесі реалізації права на отримання надбавки до пенсії, базуються на принципі юридичної визначеності. Зазначений принцип не дозволяє державі чи окремим органам посилатися на відсутність певного нормативного акта, який визначає механізм реалізації прав та свобод громадян, закріплених у конституційних та інших актах. Така дія зазначеного принципу пов'язана з іншим принципом –принципом відповідальності держави, який полягає у тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов'язань для запобігання відповідальності. При цьому, якщо держава чи орган публічної влади схвалили певну концепцію, в даному випадку це надання дітям війни надбавок до пенсії, така держава чи орган вважатимуться такими, що діють протиправно, якщо вони відступлять від такої політики чи поведінки, зокрема, щодо фізичних осіб без завчасного повідомлення про зміни в такій політиці чи поведінці, оскільки схвалення такої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у фізичних осіб стосовно додержання державою чи органом публічної влади такої політики чи поведінки.

          Відповідно до ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

          Відповідно до ч. 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

          Враховуючи вищенаведене, а також те, що законами про державний бюджет на 2009 та 2010 роки положення ст. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” № 2195-ІV не зупинялися, суддя прийшов до висновку, що відповідач не довів правомірність його бездіяльності, яка полягає у ненарахуванні позивачеві підвищення до пенсії за період з 09 липня 2007 року до 31 грудня 2007 року, а також з 22 травня 2008 року по даний час, встановленого ст. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” № 2195-ІV, у зв'язку з чим позовні вимоги є такими, що з точки зору матеріального права підлягають задоволенню в цій частині.

          Втім, відповідно до ч. 2 ст. 99 КАС України, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Суддя вважає, що, оскільки закони та підзаконні нормативно-правові акти публікуються у пресі, кожна особа, за наявності бажання, може мати доступ до цієї інформації. Позов позивачем заявлений до суду 15 лютого 2011 року. Тому суддя вважає, що позивач без поважних причин пропустив строк давності звернення до суду щодо вимог відносно періоду до 15 серпня 2010 року, тому відносно цих вимог він має бути застосованим і ця частина вимог має бути залишена без розгляду. Поважних причин для відновлення цього строку позивачем не наведено, й суддя їх не вбачає.

          Також суддя вважає неможливим задовільнити позовні вимоги, що стосуються виплати надбавки позивачеві у подальшому, так як відповідно до ч.2 ст.2 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження. Законодавством передбачений захист прав, свобод та інтересів осіб, як наступний, тобто такий, що передбачає наявність встановленого судом факту їх порушення. Оскільки, позовні вимоги  щодо виплати надбавки в подальшому заявлені до настання порушеного права позивача на отримання відповідних коштів, тобто до порушення такого права, тому суд не вбачає підстав для їх задоволення.

          Таким чином, суддя вважає, що, враховуючи положення процесуального закону, позовні вимоги мають бути задоволені в межах шестимісячного строку давності з дня заявлення позову й відповідно до вимог матеріального закону, тобто з 15 серпня 2010 року по 31 грудня 2010 року (максимум строку заявлених позовних вимог).

          Враховуючи наведене, суд констатує наявність порушення прав позивача щодо нарахування та виплати йому соціальної надбавки дитині війни, однак обґрунтування позовних вимог не доведено позивачем в повному обсязі, тому суд дійшов висновку про часткове задоволення позову.

          Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 9, 69-71, 99, 100, 158-163, 183-2 КАС України,  суддя, -

ПОСТАНОВИВ:

          Позовні вимоги щодо періоду часу до 15 серпня 2010 року залишити без розгляду.

          Позов щодо інших заявлених вимог задовольнити частково.

          Визнати відмову у виплаті та бездіяльність Управління Пенсійного фонду України в Черкаському районі Черкаської області неправомірними щодо нездійснення нарахування та виплати ОСОБА_1 до пенсії у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком з 15 серпня 2010 року по 31 грудня 2010 року відповідно Закону України «Про соціальний захист дітей війни»№ 2195-ІV в редакції до внесення змін Законом України № 107-VІ від 28 грудня 2007 року.

Зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в Черкаському районі Черкаської області зробити перерахунок пенсії ОСОБА_1 з 15 серпня 2010 року по 31 грудня 2010 року відповідно до  ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»№ 2195-ІV (в редакції до внесення змін Законом України                № 107-VІ від 28 грудня 2007 року), виходячи з розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, встановленого законом про державний бюджет на відповідний період, та виплатити різницю недоплачених сум.

В частині позовних вимог щодо нарахування надбавки у подальшому - відмовити.

          Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги. Рішення приймається судом апеляційної інстанції у порядку письмового провадження, є остаточним і подальшому оскарженню не підлягає.

Суддя:О. М. Суходольський