ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

                                                              ПОСТАНОВА

                                                      ІМЕНЕМ     УКРАЇНИ

"24" лютого 2011 р.                                                                                        Справа № 2a-99/11/0970

м. Івано-Франківськ  

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі:

судді Біньковської Н.В.

при секретарі  судового засідання Прут Ю.А.

за участю:

представника позивача - Мельника Р.Я.

відповідача - ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду адміністративну справу за позовом Калуської об'єднаної державної податкової інспекції до ОСОБА_3 про застосування фінансових санкцій у вигляді штрафу в розмірі вісім тисяч мінімальних заробітніх плат, конфіскацію майна та коштів,-

ВСТАНОВИВ:

          Калуська об’єднана державна податкова інспекція звернулася в суд з адміністративним позовом до ОСОБА_3 про застосування фінансових санкцій у вигляді штрафу у розмірі вісім тисяч мінімальних заробітних плат, конфіскацію майна та коштів.  

          Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач в порушення статті 2 Закону України “Про заборону грального бізнесу в Україні” №1334-VI від 15.05.2009 року займався гральним бізнесом, за що статтею 3 Закону передбачена відповідальність у виді штрафу в розмірі вісім тисяч мінімальних заробітних плат з конфіскацією грального обладнання, а прибуток (дохід) від проведення такої азартної гри підлягає перерахуванню до Державного бюджету України.

          Представник позивача в судовому засіданні позов підтримав з підстав наведених в позовній заяві. Просив позов задовольнити.

          Представник відповідача у судовому засіданні в задоволенні позову просив відмовити. Зазначив, що ОСОБА_3 не є суб’єктом господарювання і до нього не можуть бути застосовані фінансові санкції та інші види відповідальності, що визначені Законом України  “Про заборону грального бізнесу в Україні”.

          Заслухавши пояснення представника позивача, представника відповідача, дослідивши докази, суд приходить до висновку, що в задоволенні адміністративного позову слід відмовити виходячи з наступного.

          Згідно статті 2 Закону України „Про заборону грального бізнесу в Україні” №1334-VI від 15.05.2009 року (надалі Закон №1334-VI від 15.05.2009 року) в Україні забороняється гральний бізнес та участь в азартних іграх.

          Відповідно до пункту 1 статті 1 зазначеного Закону під терміном „гральний бізнес” слід розуміти діяльність з організації та проведення азартних ігор у казино, на гральних автоматах, у букмекерських конторах та в електронному (віртуальному) казино, що здійснюють організатори азартних ігор з метою отримання прибутку. Пунктом 3 цієї статті визначено, що організатори азартних ігор –фізичні та юридичні особи –суб’єкти підприємницької діяльності, що здійснюють діяльність з організації і проведення азартних ігор з метою отримання прибутку.

          Відповідно до статті 3 Закону №1334-VI від 15.05.2009 року до суб’єктів господарювання, які організовують і проводять на території України азартні ігри, застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафу у розмірі вісім тисяч мінімальних заробітних плат з конфіскацією грального обладнання, а прибуток (дохід) від проведення такої азартної гри підлягає перерахуванню до Державного бюджету України. Застосування санкцій, зазначених у частині першій цієї статті, здійснюється за рішенням суду, ухваленим за позовом міліції та/або органів державної податкової служби.

          Таким чином суд зазначає, що санкції, передбачені ст.3 Закону №1334-VI від 15.05.2009 року можуть бути застосовані судом тільки до суб’єктів господарювання.

          Поняття суб’єкта господарювання визначено статтею 55 Господарського кодексу України, відповідно до пункту 2 частини 2 якої суб’єктами господарювання є громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці.

          Під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері   суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є   підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями.  Господарська  діяльність  може  здійснюватись без мети одержання прибутку (стаття 1 Господарського кодексу України).

          Згідно ст.128 Господарського кодексу України громадянин визнається суб’єктом господарської діяльності у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до ст.58 Господарського кодексу України.

          Статтею 58 Господарського кодексу України передбачено, що суб’єкт господарської діяльності підлягає реєстрації як юридична особа чи фізична особа-підприємець у порядку визначеному законом.

          Відповідно до статті 4 Закону України „Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців” державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців - засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій, які передбачені цим  Законом, шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру.

          Згідно частини 2 статті 43 зазначеного Закону дата  внесення до Єдиного державного реєстру  запису про проведення державної реєстрації фізичної особи - підприємця є датою державної реєстрації фізичної особи - підприємця.

          Судом встановлено, що згідно довідки з Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб-підприємців станом на 31.01.2011 року в Єдиному державному реєстрі юридичних та фізичних осіб-підприємців записів про проведення реєстраційних дій стосовно ОСОБА_3 не знайдено (а.с.19). Те, що ОСОБА_3 не є фізичною особою-підприємцем позивач не заперечує.

          Враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що ОСОБА_3 не є суб’єктом господарювання, а тому до нього не можуть бути застосовані санкції, передбачені статтею 3 Закону України „Про заборону грального бізнесу в Україні”.

          За таких обставин суд вважає позовні вимоги такими, що не підлягають до задоволення.

      На підставі ст. 124 Конституції України, керуючись ст. ст. 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

                                                             ПОСТАНОВИВ:

          В задоволенні позову відмовити.

          Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку. Відповідно до статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Апеляційна скарга подається до Львівського апеляційного адміністративного суду через Івано-Франківський окружний адміністративний суд.

          Постанова набирає законної сили в порядку та строки встановлені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя                                                                                                                Біньковська Н.В.

Постанова складена в повному обсязі 01.03.2011 року.