Справа № 22-ц-485/11Головуючий у 1-й інстанції Дзюбич В.Л.
Категорія - 57Доповідач - Жолудько Л.Д.
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
17 березня 2011 р. Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Тернопільської області в складі:
Головуючого - Жолудько Л.Д.
Суддів - Шевчук Г.М., Козака І.О.
при секретарі - Семяоніді В.А.
з участю сторін - ОСОБА_1, його представника ОСОБА_2; ОСОБА_3, його представника ОСОБА_4, представника “ Облагробуду” Чаваги Я.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Тернополі цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Тернопільського міськрайонного суду від 21 грудня 2010 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, третьої особи Тернопільської обласної кооперативно-державної асоціації по агропромисловому будівництву “Облагробуд” про стягнення вартості будівельних матеріалів і будівельних робіт та моральної шкоди,
ВСТАНОВИЛА:
У вересні 2005 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_3 про визнання частково недійсним договору купівлі-продажу нежилого приміщення в частині приміщення столярного цеху площею 250 кв.м, зареєстрованого за відповідачем ОСОБА_3, визнання права власності на це приміщення.
Позивач вказував, що між ним і його рідним братом- відповідачем по справ ОСОБА_3 у кінці 2001 року була усна домовленість на придбання деревообробної майстерні з прибудовами, за умовами якої відповідач право власності на частину будівлі ( столярний цех) оформить на своє ім’я, а він оплатить йому 1000 доларів США і буде користуватись цією будівлею.
Посилаючись на те, що дана домовленість між сторонами до вересня 2005 року виконувалась, а після цього часу між ними виникли неприязні відносини, і відповідач відмовився переоформити на нього право власності на цей об’єкт, хоча ним, крім того, повністю був проведений відновлювальний ремонт спірного приміщення після пожежі, позивач просив задовольнити його позовні вимоги.
У процесі розгляду справи позивач уточнив позовні вимоги і просив стягнути з відповідача вартість будівельних матеріалів на суму 336970 грн. та будівельних робіт на суму 541976 грн., а всього на суму 878946 грн., посилаючись на те, що ним було внесено особисті кошти на будівельні матеріали і відновлювальний ремонт спірного приміщення, а відповідач чинить перешкоди в користуванні столярним цехом і не повертає витрачених ним коштів. Крім того, позивач просив стягнути з відповідача на його користь 20000 грн. моральної шкоди, пов’язаної з неправомірними діями відповідача.
Справа судами розглядалась неодноразово.
Останнім рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 21 грудня 2010 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3, третьої особи Тернопільської обласної кооперативно-державної асоціації по агропромисловому будівництву “Облагробуд” про стягнення вартості будівельних матеріалів та будівельних робіт та моральної шкоди відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Апелянт вказував, що висновки суду не відповідають обставинам справи, а також судом було неповно з’ясовані обставини, які мають значення для справи, у зв’язку з чим рішення суду є незаконним і необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Зокрема, апелянт зазначив, що суд не дав належної оцінки встановленому між ним і братом-відповідачем по справі факту домовленості на певних умовах на придбання приміщення столярного цеху, порядку його використання, проведення відновлювального ремонту після пожежі.
У судовому засіданні ОСОБА_1 апеляційну скаргу підтримав, зіславшись на доводи, викладені в ній.
ОСОБА_3 апеляційної скарги не визнав і пояснив, що його брат-позивач ОСОБА_1 ніякого відношення до спірного приміщення не має. Воно було передане в оренду його зятеві, який здійснював його переобладнання, поточні ремонти. Можливо, його брат і допомагав своєму зятеві коштами чи працею в переобладнанні приміщення, але йому про це не відомо.
Представник третьої особи ОСОБА_5 підтримав апеляційну скаргу ОСОБА_1 і пояснив, що спірне приміщення сторони придбали в організації, яку він тоді очолював. Він був присутній при розмові, на яких умовах брати ОСОБА_6 хотіли його придбати і оформити право власності. Питаннями оформлення правовстановлюючих документів на це приміщення, відновлення його після пожежі, придбанням матеріалів займався позивач ОСОБА_1 Право власності на нього було оформлено на відповідача ОСОБА_3, оскільки він займався підприємницькою діяльністю і це простіше було зробити. Спірне приміщення площею 250 кв.м ще перед його продажем тривалий час не експлуатувалось, було в занедбаному стані, крім того було знищене пожежею, а тому потребувало відновлювального ремонту.
Розглянувши справу, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, заслухавши пояснення учасників апеляційного розгляду справи, колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог у частині стягнення вартості будівельних матеріалів і робіт, суд виходив з того, що ОСОБА_1 не надано документальних підтверджень, що саме він витратив кошти на придбання будівельних матеріалів та оплату робіт на ремонт столярного цеху в сумі 878946 грн.
Колегія вважає, що з таким висновком погодитись не можна, оскільки судом у порушення вимог ст. 214,ч.1,п.3 ЦПК України не з’ясовано, які правовідносини сторін випливають із пред’явлених позовних вимог і встановлених обставин та яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Судом установлено, що відповідно до договору купівлі-продажу від 20.02.2002 року та реєстраційного посвідчення від 01.03.2002 року, виданого Тернопільським бюро технічної інвентаризації, довідки-характеристики за № 540 від 2.08.2005 року відповідач ОСОБА_3 є власником будівель загальною площею 1610,20 кв.м по АДРЕСА_1, які складаються з прибудови до цеху площею 150 кв.м, деревообробної майстерні площею 1459,3 кв.м, частину якої складає спірне приміщення площею 250 кв.м.
Згідно з договором оренди нежитлових приміщень приватної власності від 08.06.2004 року орендодавець ОСОБА_3 передав, а орендар ОСОБА_7, який є зятем позивача, прийняв в оренду нежитлові приміщення за адресою АДРЕСА_1 площею 313,7 кв.м. із розміром орендної плати 1 грн. кв.м строком до 08.06.2005 року. За умовами договору орендар ОСОБА_7 вправі вносити зміни до складу орендованого майна, проводити його реконструкцію, технічне переозброєння, що зумовлює підвищення його вартості.
У додатках до клопотання від 26 червня 2006 року про призначення експертизи, ОСОБА_1 вказав перелік матеріалів та конструкцій, які затрачені на будівництво цеху та визначено перелік будівельних робіт, які необхідно було виконати у деревообробному цеху станом на 5 березня 2002 року.
Згідно з висновком будівельно-технічних експертиз №2309 від 15.05.2008 року та №1188 від 29.07.2008 року вказані ОСОБА_1 матеріали фактично були витрачені під час відновлювального ремонту деревообробної майстерні.
Вартість будівельних матеріалів у ринкових цінах становить 336970 грн., вартість будівельних робіт, виконаних при проведенні реконструкції деревообробної майстерні, у ринкових цінах становить 541976 грн.
Апеляційним судом установлено, що сторони є рідними братами.
У кінці 2001 року між ними виникла усна домовленість на створення спільної власності, як членів сім’ї, на приміщення деревообробної майстерні площею 250 кв.м.
Сторони спільно придбали будівельні матеріали і провели відновлювальний ремонт цього приміщення, яке перебувало в незадовільному стані після пожежі.
Наведене стверджується копіями накладних про придбання позивачем ОСОБА_1 металевих конструкцій та металевих рам, решіток, тощо за №№ 007 та 009 відповідно від 13.12.2002 року та 15.07.2004 року, договорами купівлі-продажу від 30.09.2002 року металобрухту в кількості 27675 тонн по 220 грн. за тонну та шести стінових панелей по 100 грн. і на виконання робіт від 01.10.2002 року, замовником і покупцем у яких був позивач ОСОБА_1, поясненнями представника третьої особи ОСОБА_5, показаннями свідків ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_6
Відповідно до вимог ст.17 ЗУ “ Про власність”, чинної на час виникнення правовідносин, майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім’ї, є їх спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними.
Аналогічна норма закріплена в ч.4 ст.368 ЦК України в ред.2003 року.
Аналізуючи встановлені обставини і наведені вимоги закону, колегія вважає, що між сторонами виникли правовідносини в сфері здійснення права спільної сумісної власності, оскільки приміщення деревообробної майстерні площею 250 кв.м набуте за спільні грошові кошти членів сім’ї, так як інше не встановлено письмовою угодою між ними.
Таким чином, висновки суду в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення вартості будівельних матеріалів і будівельних робіт є таким, що не відповідає обставинам справи, а також судом допущено неправильне застосування норм матеріального права до виниклих між сторонами правовідносин.
Наведене відповідно до вимог ст. 309,ч.1,п.п.3,4 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення вартості будівельних матеріалів і будівельних робіт та ухвалення в цій частині нового рішення про часткове задоволення позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 в цій частині.
За змістом ст.ст.364, 370 ЦК України співвласники мають право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній сумісній власності.
У разі виділу частки із майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, законом або рішенням суду.
Якщо виділ у натурі частки із спільного майна є неможливим, співвласник, який бажає виділу, має право, за його згодою, на одержання від інших співвласників грошової компенсації вартості його частки.
Колегія вважає за можливе виділити позивачеві ОСОБА_1 грошову компенсацію вартості ? його частки в спільній сумісній власності приміщення деревообробної майстерні площею 250 кв.м на загальну суму 439473 грн. ( 168485 грн. вартості будівельних матеріалів та 270988 грн. вартості будівельних робіт), оскільки це приміщення є частиною деревообробної майстерні загальною площею 1459,3 кв.м і виділ його в натурі без втрати цільового призначення цілої майстерні є неможливим.
Відповідно до вимог ст.ст. 11,60 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін, які беруть участь у справі.
Кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Виходячи з наведених норм закону, колегія не приймає до уваги доводи позивача ОСОБА_1 про сплату ним відповідачеві вартості приміщення деревообробної майстерні площею 250 кв.м в сумі 1000 доларів США та повну оплату вартості будівельних матеріалів і будівельних робіт, оскільки вони не доведені допустимими доказами.
З цих же підстав обґрунтованим є рішення суду в частині відмови позивачеві ОСОБА_1 в позові про стягнення моральної шкоди.
Судові витрати між сторонами слід розподілити відповідно до вимог ст.88 ЦПК України.
На підставі ст.17,ч.1 ЗУ “ Про власність” ( чинної на час виникнення правовідносин),ст.ст. 364,368,369, 370 ЦК України та, керуючись ст.ст.88, 307,ч.1,п.3; 309,ч.1,п.п.1,3; 313; 314; 316; 317; 319; 324; 325 ЦПК України, колегія суддів
Вирішила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 частково задовольнити.
Рішення Тернопільського міськрайонного суду від 21 грудня 2010 року змінити.
У частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення вартості будівельних матеріалів і будівельних робіт рішення суду скасувати і ухвалити в цій частині нове рішення, яким позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 в цій частині задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 168485 грн. вартості будівельних матеріалів та 270988 грн. вартості будівельних робіт на відновлення частини деревообробної майстерні площею 250 кв.м , розташованої в АДРЕСА_1, а всього стягнути 439473 грн., 1450 грн. понесених витрат на проведення судових будівельних експертиз, 450грн. 50 коп. сплаченого судового збору, 60 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, а також на користь держави 1649 грн. судового збору.
У решті рішення суду залишити без змін.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.
Головуючий - підпис
Судді - два підписи
З оригіналом згідно:
Суддя апеляційного суду
Тернопільської області Л.Д. Жолудько