Справа № 2-84/11

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ         УКРАЇНИ

11 березня 2011р.                           Вільногірський міський суд Дніпропетровської області

у складі головуючого                                              судді   Болоніної М.Б.

при секретарі                                                                        Шараповій О.О.                                  

за участю позивача                                                              ОСОБА_1

                 представника позивача                адвоката       ОСОБА_2

                 відповідача                                                          ОСОБА_3

                 представника відповідача             адвоката      ОСОБА_4

                 відповідача                                                          ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Вільногірську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_5 про усунення перешкод в здійсненні права власності на житло та виселення і зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 по визнання права власності на частку квартири,

В С Т А Н О В И В:

До суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до колишньої дружини ОСОБА_3. (ар.с.2-3), а в подальшому –до ОСОБА_5 (ар.с.45-46) про усунення перешкод в здійсненні його права власності на двокімнатну квартиру у АДРЕСА_1, де зазначає наступне.

21.09.2002р. позивач уклав та зареєстрував шлюб з відповідачем ОСОБА_3, спільних дітей вони не мають, шлюб розірвано 03.12.2008р.

До укладення шлюбу позивач для власних потреб та власного використання, за свої особисті кошти придбав спірну квартиру згідно договору купівлі-продажу від 13.09.2002р. Відповідач ОСОБА_3 до шлюбу навчалась на денній формі навчання у Дніпропетровському державному університеті, була зареєстрована та мешкала у гуртожитку у м.Дніпропетровську, спільне господарство вони не вели, спільного бюджету не мали та спільно кошти не витрачали.  Після укладення шлюбу з його дозволу та за його згоди відповідач ОСОБА_3 вселилась до його квартири, зареєструвалась за паспортним обліком, там вони спільно проживали до розірвання шлюбу, договору про користування квартирою він з нею не укладав. Після розірвання шлюбу позивач фактично утворив нову сім’ю з іншою жінкою, мешкає разом з нею за її місцем проживання, весь час наполягав на виселенні відповідача з спірної квартири. Однак, відповідач ігнорує його право власності  на квартиру, створює йому перепони у володінні та користуванні квартирою –замінила замки на вхідних дверях, вселила туди без його дозволу свого співмешканця, з яким в подальшому уклала шлюб, народила дитину, яка також без дозволу та згоди позивача мешкає разом з відповідачами. При цьому відповідач ОСОБА_3 має у спільній сумісній власності приватизоване житло у АДРЕСА_2, де їй належить 1/3 частка, відповідач ОСОБА_5 також житлом забезпечений, жодних прав щодо спірної квартири не має, вселився самовільно, тобто користується квартирою без достатніх на те правових та законних підстав.

Позивач для поліпшення житлових умов своєї сім’ї бажає продати спірну квартиру і придбати іншу, неодноразово приходив до квартири з метою огляду її можливими покупцями, однак відповідачі двері не відчиняють, у квартиру не впускають, чим неодноразово зривали можливі угоди купівлі-продажу квартири.

Позивач просить усунути перешкоди в здійсненні ним права особистої приватної власності на спірну квартиру, виселити відповідачів та їх малолітню дитину ОСОБА_7,ІНФОРМАЦІЯ_3р.н., з жилого приміщення, зобов’язати відповідача ОСОБА_3 знятися з реєстраційного обліку, а також відшкодувати за рахунок відповідачів солідарно його судові витрати, в тому числі по оплаті  юридичної допомоги адвоката.

У попередньому судовому засіданні відповідач ОСОБА_3 подала зустрічний позов (ар.с.14) про визнання права власності на 1/2 частку спірної  квартири в порядку розподілу майна    з наступних підстав.

До укладення шлюбу вона та позивач проживали однією сім’єю без укладення шлюбу 4 роки, за час спільного проживання придбали спірну квартиру, на момент придбання квартири вони вже мали намір укласти шлюб та подали заяву про реєстрацію шлюбу до відділу РАЦС. Після укладення шлюбу вона зареєструвалась у квартирі як член сім’ї позивача, до теперішнього часу проживає там, особисто несе всі витрати по утриманню квартири, ніяких перешкод у користуванні та розпорядженні квартирою позивачу не чинить. На думку відповідача, спірна квартира придбана хоча і до укладення шлюбу з позивачем, але в період їх спільного проживання однією сім’єю за спільні кошти, тому вона є співвласником квартири на підставі ч.1 ст.74 СК України і у відповідності до ч.1 ст.70, ч.2 ст.74 СК України їй належить1/2 частка квартири.

Після з’ясування обставин справи та дослідження їх доказами відповідач змінила свої зустрічні позовні вимоги (ар.с.77-78) і просила на підставі вимог  ч.1 ст.355, ст.368, ч.2 ст.372 ЦК України визнати  спірну квартиру спільною сумісною власністю її та позивача, визнати за нею право власності на 1/2 частку квартири, відшкодувати за рахунок позивача понесені нею судові витрати.   

У судовому засіданні позивач повністю підтримав свій позов, зустрічні позовні вимоги не визнав, суду пояснив, що з  відповідачем ОСОБА_3 вони навчались у школі, дружили, з 1998р. під час навчання у вищих учбових закладах у м.Дніпропетровську почали зустрічатись, мали інтимні стосунки як сучасна молодь, але проживали кожен у своєму гуртожитку, спільного бюджету не мали, сумісне господарство не вели, спільні речі не придбавали. Після закінчення учбового закладу він проживав у м.Вільногірську у своїх батьків, у 2002р. він за свої власні кошти придбав квартиру, гроші в борг у родичів ОСОБА_3 не брав, розписку не писав, сума, зазначена у договорі купівлі-продажу квартири відповідає реальній вартості квартири.  Після подачі заяви про реєстрацію шлюбу він та ОСОБА_3 проживали кожен у своїх батьків, спільного бюджету не мали, після реєстрації шлюбу ОСОБА_3 вселилась до квартири і зареєструвалась за паспортним обліком. Під час шлюбу за спільні кошти вони придбали меблі, сантехніку. З квартири він пішов добровільно у квітні-травні 2008р. у зв’язку з тим, що утворив нову сім’ю, дозволив ОСОБА_3 там проживати, строк вони не оговорювали, ніяких договорів не укладали. Після розірвання шлюбу він мав намір квартиру продати і вартість 1/2 частки віддати ОСОБА_3, оскільки  від неї пішов,  але згодом свій намір змінив. Ключі від квартири він мав,  однак ОСОБА_3 поміняла замок, вселятись він не намагався. Покупців квартири, які бажали її оглянути,  ОСОБА_3 не пускала, тому продати квартиру він не має можливості. Дозволу на вселення співмешканця  ОСОБА_3  та на вселення їх спільної дитини він не давав.

Представник позивача висловив думку, що на момент купівлі-продажу спірної квартири діяв ЦК 1963р., який не регламентував підстави виникнення права спільної сумісної власності чоловіка та жінки, які не перебувають у шлюбі, крім того, для позовних вимог щодо розподілу майна подружжя встановлено строк позовної давності 3 роки, на застосуванні якого вони наполягають, з 2002р. вона з позовом про визнання права власності на квартиру до суду не зверталась. Також не доведено, що спірна квартира придбана із залученням коштів відповідача, тому вона не може вважатися спільною сумісною власністю ОСОБА_1 і ОСОБА_3

Відповідач ОСОБА_3 позов не визнала, підтримала свої зустрічні позовні вимоги, суду пояснила, що під час навчання у м.Дніпропетровську вони  з ОСОБА_1 проживали однією сім’єю,  всі питання вирішували разом, спільно відпочивали, сумісного бюджету не мали, обидва перебували на утриманні своїх батьків. Укласти шлюб вони вирішили після закінчення нею учбового закладу. У 1999р. її батьки приватизували 2-кімнатну квартиру,  де вона має свою частку. З 1999р. по 2002р. позивач проживав у своїх батьків, зарплату повністю віддавав їм, своєї готівки  не мав. Після закінчення навчання вона працевлаштувалась, пропонувала позивачу придбати своє житло, домовилась зі своєю сестрою ОСОБА_8 взяти гроші в борг у неї та її співмешканця ОСОБА_9  Мати відповідача знайшла квартиру, вартість якої складала 2500доларів США, мати позивача домовилась з директором житлового органу про поступове погашення заборгованості по комунальних платежах по квартирі, для цього квартира була оформлена на позивача. 1200 доларів вони позичили у сестри відповідача, 1100 доларів мати відповідача дала ОСОБА_1, 300 доларів дали батьки ОСОБА_1. Позивач та його мати мали намір придбати квартиру у продавців за договором дарування, проти чого вона заперечувала. Борг віддавали сестрі по 100 доларів у місяць зі своїх зарплат, допомагала мати ОСОБА_3, віддали борг протягом року, провели капітальний ремонт квартири. У 2008р. позивач оголосив, що покохав іншу жінку, перейшов проживати до неї у 3-кімнатну квартиру. Після розірвання шлюбу він дозволив їй проживати у квартирі  за умови оплати житлово-комунальних платежів, однак свою частку не віддавав. Без узгодження з нею приходив забирати свої речі, стали зникати її речі та їх спільне майно, тому вона поміняла замок, ключів йому не давала. Вона пропонувала йому 6000 доларів за квартиру, він не погодився, просив 10 000 доларів, однак такої суми у неї не було. Перешкод вона не чинила, коли була вдома, завжди відчиняла двері і впускала його та людей, які бажали придбати квартиру. На вселення співмешканця дозволу у ОСОБА_1 вона не питала, вважала, що має право проживати разом з чоловіком, з яким утворила сім’ю. У подальшому вона погодилась на продаж квартири і поділ суми навпіл, але позивач  відмовився передавати їй половину грошей, вона вирішила подати позов про поділ майна, однак він її випередив, подавши позов про виселення. Вона повністю оплачує всі комунальні платежі, у тому числі і ті, що нараховуються на відповідача. Про укладення будь-яких договорів щодо користування житлом відповідач її не просив.

 Відповідач ОСОБА_5 позов не визнав, суду пояснив, що перешкод позивачу він та ОСОБА_3 не створюють, завжди відкривали двері позивачу і покупцям квартири. Він зареєстрований разом зі своєю матір’ю у 2-кімнатній квартирі, до  ОСОБА_3 заселився для спільного проживання. Дитину після народження зареєструвати у спільну квартиру не дозволив житловий орган, у свою квартиру зареєструвати дитину не дозволяє його мати.

Вислухавши пояснення сторін, показання свідків, дослідивши та оцінивши в сукупності надані по справі докази,  суд доходить висновку, що позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню частково – в частині виселення відповідача ОСОБА_5, у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_3 слідує відмовити, виходячи з наступного.

Згідно ст.ст.10,11 ЦПК України суд розглядає справу в межах заявлених  позивачем вимог і на підставі доказів сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У відповідності до  ст.ст. 57-60 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи; ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів тощо; належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування; доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Для підтвердження своїх позовних вимог позивач надав суду свідоцтва про шлюб та про розірвання шлюбу (ар.с.4,6), згідно яких шлюб між ним та відповідачем ОСОБА_3 було зареєстровано 21.09.2002р., розірвано 03.12.2008р.; договір купівлі-продажу від 13.09.2002р. (ар.с.5), у відповідності до якого він придбав спірну квартиру за 4383грн.; довідку житлового органу про паспортну реєстрацію його та відповідача ОСОБА_3 у спірній квартирі (ар.с.7), акт депутата Вільногірської міської ради, складений 14.07.2009р. за участю сусідів, щодо проживання відповідачів у спірній квартирі (ар.с.29). Згідно матеріалів, які було витребувано судом за клопотанням представника позивача, за відповідачем ОСОБА_3 та її батьками зареєстровано право приватної спільної сумісної власності на квартиру у АДРЕСА_2 (ар.с.41); відповідач ОСОБА_3 з 01.09.1997р. по 30.06.2002р. навчалась на денній формі навчання у ДНУ, під час навчання мешкала у гуртожитку АДРЕСА_4, за результатами навчання отримувала стипендію у загальній сумі 481грн.25коп. (ар.с.43); відповідач ОСОБА_5 зареєстрований  як член сім’ї наймача у АДРЕСА_3, нерухомого майна на праві приватної власності не має (ар.с.56,57,58).   

Крім того, свідок ОСОБА_12 показав суду, що він згідно договору, укладеного з позивачем, займався продажем квартири, кілька разів приходив з покупцями, але одного разу  ОСОБА_3 грубо відмовила  в огляді квартири, почала скандалити з ОСОБА_1, що відпугнуло покупця, в інші рази квартиру було оглянуто. ОСОБА_3 висловлювалась, що має намір вирішити питання щодо розподілу квартири через суд, тому покупці від придбання квартири відмовлялись.   

В обґрунтування зустрічних позовних вимог відповідач надала суду копію своєї трудової книжки, згідно якої вона з 01.09.1997р. по 30.06.2002р. навчалась у Дніпропетровському національному університеті, з 09.08.2002р. по 21.11.2002р. працювала у ВД ОДПІ, з 25.11.2002р. по 22.10.2004р. –в УПСЗН Вільногірського міськвиконкому, з 01.11.2004р. по теперішній час – у Вільногірському ГМК (ар.с.24-25), платіжні квитанції, що підтверджують оплату житлово-комунальних послуг, які були нараховані по спірній квартирі за період з квітня 2008р. по листопад 2010р. (ар.с.79-98). Згідно повідомлення відділу РАЦС Вільногірського МУЮ, наданого на запит суду за клопотанням представника відповідача (ар.с.42), ОСОБА_1 та ОСОБА_3 подали заяву на реєстрацію шлюбу 19.08.2002р., шлюб був зареєстрований 21.09.2002р.  

З показань свідків, викликаних за ініціативою  відповідача, виходить наступне.

Свідок  ОСОБА_9, співмешканець сестри відповідача ОСОБА_3, показав суду, що ОСОБА_3 і ОСОБА_1 до укладення шлюбу зустрічались, житла для спільного проживання в них не було.  Перед своїм весіллям ОСОБА_3 попросила в борг гроші на придбання квартири, свідок передав їм 1100 доларів США, ОСОБА_1 написав розписку про отримання грошей і про обов’язок повернути їх протягом року. Через 5-6 місяців ОСОБА_1  взяв у борг ще 100 доларів, розписка не складалась. Для чого фактично були витрачені гроші, свідку невідомо. Гроші вони віддавали по 100 доларів у місяць, розписку свідок повернув ОСОБА_1 після повного розрахунку.

Свідок  ОСОБА_8, сестра відповідача ОСОБА_3, показала суду, що ОСОБА_1 і ОСОБА_3 до  укладення шлюбу зустрічались, перебували у інтимних стосунках, але спільно не проживали, ОСОБА_3 навчалась у Дніпропетровську, ОСОБА_10 проживав у своїх батьків. Перед весіллям вони позичили у її співмешканця ОСОБА_9 гроші у сумі 1200 доларів, ОСОБА_1 написав розписку, зобов’язався віддати гроші протягом року. Зі слів ОСОБА_3 їй було відомо, що гроші необхідні для придбання квартири. Розписку свідок  знищила через 3 роки після того, як ОСОБА_1 повернув гроші.  

З показань свідка ОСОБА_13, матері відповідача ОСОБА_3, виходить, що ОСОБА_3 і ОСОБА_1 дружили 4 роки, до шлюбу разом не проживали, оскільки ОСОБА_3 навчалась, спільне майно  не придбавали. Перед весіллям стали шукати гроші на квартиру, домовились з ОСОБА_9, що він дасть гроші у борг. Свідок знайшла варіант квартири, погасила борг за електроенергію у сумі 1100грн., придбала будівельні матеріали для ремонту квартири. Договір купівлі-продажу квартири оформляв ОСОБА_1 зі своєю матір’ю, спочатку хотіли оформити договір дарування квартири, але ОСОБА_3 заперечувала проти цього. На придбання квартири витратили 1500 доларів,  1100 доларів позичили у ОСОБА_9, 1000 доларів було у ОСОБА_1. Для повернення  боргу ОСОБА_9 свідок давала гроші ОСОБА_3, вони передали 500 доларів,  після чого ОСОБА_9 попросив  погашати борг в євро. Після припинення шлюбних відносин з ОСОБА_3 ОСОБА_1 обіцяв виплатити ОСОБА_3 1/2 частку вартості квартири. В подальшому свідок пропонувала сплатити ОСОБА_1 вартість 1/2 частки квартири, але він запросив 10 000 доларів, таких грошей у неї не було.

Свідок ОСОБА_14 показала, що під час навчання проживала у гуртожитку разом з ОСОБА_3, ОСОБА_3 зустрічалась з ОСОБА_1, інколи він залишався ночувати у їх  кімнаті. Перед весіллям вони показали їй квартиру, ОСОБА_3 пояснила, що на придбання  квартири  вони позичили гроші у її сестри.

Свідок ОСОБА_15 суду показала, що працює разом з ОСОБА_3, їй відомо, що ОСОБА_1 без узгодження з ОСОБА_3 заходив до спірної квартири, тому ОСОБА_3 поміняла замки.

З показань свідка ОСОБА_16 виходить, що вона бачила розписку ОСОБА_1 про отримання у ОСОБА_9  1200 доларів у борг, вона здивувалась, чому вони не засвідчили цю угоду у нотаріуса. Квартиру ОСОБА_3 та ОСОБА_1 придбали за тиждень до весілля, ОСОБА_3 дуже раділа, що у них буде своє житло.

Свідок ОСОБА_18 показала суду, що мала намір придбати квартиру у ОСОБА_1, оглядати квартиру їй ОСОБА_3 не перешкоджала, купівля-продаж не відбулася, оскільки свідка   не влаштувала ціна.

Аналізуючи докази,  представлені  сторонами, та надаючи їм юридичну оцінку, суд враховує наступне.

Під час судового розгляду справи з пояснень сторін, показань свідків та письмових матеріалів судом встановлено, що спірна квартира була придбана позивачем 13.09.2002р., тобто до реєстрації шлюбу з відповідачем ОСОБА_3 Факти спільного проживання ОСОБА_1 та  ОСОБА_3 і ведення ними сумісного господарства доведено не було. Пояснення ОСОБА_3 щодо спільного проживання з ОСОБА_1 однією сім’єю на протязі 4 років до  укладення шлюбу не тільки не знайшли свого підтвердження, але й були спростовані, у тому числі показаннями свідків з боку відповідача ОСОБА_3 –ОСОБА_9, ОСОБА_8, ОСОБА_13, ОСОБА_14, які показали, що ОСОБА_3 і ОСОБА_1 зустрічались, проводили разом дозвілля, але спільно не проживали, сумісного бюджету не мали, кожен з них перебував на утриманні своїх батьків.

Також суд не знаходить доведеними ствердження відповідача ОСОБА_3 про придбання спірної квартири за спільні грошові кошти її та ОСОБА_1, оскільки не надано жодного письмового доказу щодо залучення грошових коштів, які належали особисто ОСОБА_3,    пояснення ОСОБА_3 та показання свідків ОСОБА_9, ОСОБА_8, ОСОБА_19 відносно того, що на придбання квартири були використані кошти, надані ОСОБА_9 у борг і які повертались з сімейного бюджету сім’ї сторін, мають суттєві розбіжності між собою.   

До того ж на час укладення договору купівлі-продажу квартири  діяли Цивільний кодекс України 1963р., який не передбачав підстави виникнення права спільної сумісної власності громадян на майно, та Кодекс про шлюб та сім’ю України, який не  регулював майнових відносин між чоловіком та жінкою, які проживають однією сім’єю, але не перебувають у шлюбі між собою.

Згідно ст.ст.16,17 Закону України «Про власність», який діяв на той час, спільною сумісною власністю вважалось майно, нажите подружжям за час шлюбу або придбане внаслідок спільної праці членів сім’ї, але ці положення також неможливо застосувати до фактичних обставин щодо придбання квартири.   

Підстави для застосування Цивільного кодексу України 2004р. до правовідносин за договором купівлі-продажу спірної квартири, як на цьому наполягав представник відповідача ОСОБА_3, відсутні, оскільки у вересні 2002р. відповідно до ст.ст.224,227 ЦК України 1963р. відбулися нотаріальне посвідчення договору купівлі-продажу, державна реєстрація права власності ОСОБА_1 на квартиру і фактична передача квартири позивачу, тому не можна вважати, що договір купівлі-продажу спірної квартири, укладений до 01.01.2004р., продовжував діяти після набрання чинності новим Цивільним кодексом України.

Таким чином, суд  впевнився, що на час подачі зустрічного позову спірна квартира  у відповідності до ст.57 СК України є особистою приватною власністю позивача ОСОБА_1 як така, що набута ним до шлюбу з ОСОБА_3, відповідач ОСОБА_3 не має правових підстав вимагати визнання квартири спільною сумісною власністю та визнання за нею права на1/2 частку квартири.  

У той же час при вирішенні питання щодо виселення зі спірної квартири відповідачів та їх малолітньої дитини, суд приймає до уваги наступне.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилався на ст.ст.321,328,379,383,386, 387,391 ЦК України, які встановлюють непорушність права власності, регламентують здійснення права власника володіти, користуватись та розпоряджатись своїм майном, у тому числі квартирою, та право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним користування та розпорядження своїм майном. Крім того, під час виступу у судових дебатах представник позивача послався на ст.405 ЦК України, згідно якої власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання членів своєї сім’ї та  інших осіб; член сім’ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

Однак, при цьому в порушення вимог ст.3 ЖК України позивач ані у позові, ані у своїх поясненнях під час судового розгляду справи не зазначив правові підстави для виселення відповідачів з жилого приміщення і не дав посилання на норми житлового законодавства, яке необхідно застосовувати при  вирішенні питань щодо майна у вигляді жилого приміщення.

У відповідності до ст.156 ЖК України члени сім’ї власника квартири, які проживають разом з ним у квартирі, що йому належить, користуються жилим приміщення нарівні з власником, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. За згодою власника квартири член його сім’ї вправі вселяти в займане ним жиле приміщення інших членів сім’ї. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей згоди власника не потрібно. До членів сім’ї власника належать особи, зазначені в ч.2 ст.64 цього Кодексу, у тому числі його дружина. Припинення сімейних відносин з власником квартири не позбавляє їх права користування займаним приміщенням. У разі відсутності угоди між власником квартири і колишнім членом його сім’ї про безоплатне користування жилим приміщенням до цих відносин застосовуються правила,  передбачені ст.162 цього Кодексу, а саме –встановлюється плата за користування жилим приміщенням і комунальні послуги.   

Підстави для виселення членів сім’ї власника житла регламентуються ст.ст.116,157 ЖК України, які передбачають, що виселення провадиться у судовому порядку без надання іншого жилого приміщення у  випадках, коли вони систематично руйнують чи псують жиле приміщення, або використовують його не за призначенням, або систематичним порушенням правил співжиття роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі, а заходи запобігання і громадського впливу виявились безрезультатними.

Під час судового розгляду справи з  пояснень сторін та показань свідків було встановлено, що відповідач ОСОБА_3 вселилась до спірної квартири в якості члена  сім’ї власника після укладення шлюбу з ним,  будь-які угоди щодо користування житлом при вселенні, а також після розірвання шлюбу, між нею та ОСОБА_1 не укладались. Квартирою ОСОБА_3 користується до теперішнього часу, постійно там проживає, утримує  житло у належному стані, оплачує   житлово-комунальні платежі.  

Таким чином, відсутні будь-які підстави для застосування ст.405 ЦК України для визнання ОСОБА_3 такою, що втратила право користування квартирою,  або ст.116 ЖК України для виселення її та її малолітньої дитини.

З урахуванням того, що відповідач ОСОБА_5 вселився у спірне жиле приміщення всупереч волі позивача, без його згоди та дозволу, у відповідності до вимог ст.ст.386,391 ЦК України позивач як власник квартири вправі вимагати усунення перешкод в здійсненні ним володіння, користування та розпорядження належним  йому майном шляхом виселення відповідача ОСОБА_5 без надання іншого житла.

При вирішенні питання щодо розподілу судових витрат, понесених сторонами, суд враховує наступне.

Згідно ст.88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених вимог, а відповідачеві –пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Судові витрати позивача, згідно наданих ним квитанцій (ар.с.1), складаються з оплати державного мита у сумі 8,50 грн. та витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у сумі 7,50грн. Доказів оплати позивачем правової допомоги адвоката суду не надано, договір про надання юридичної допомоги адвокатом, укладений 20.07.2009р. між позивачем та адвокатом ОСОБА_2 (ар.с.18), не містить посилань на розмір гонорару, який підлягає виплаті позивачем.

З урахуванням того, що було задоволено 1/3 частину позовних вимог позивача, а саме в частині виселення відповідача ОСОБА_5, за рахунок відповідача ОСОБА_5 підлягають відшкодуванню судові витрати позивача у сумі 5,34грн.  

Судові витрати відповідача ОСОБА_3 відшкодуванню за рахунок позивача не підлягають, оскільки їй у позові відмовляється.

Керуючись ст.ст.10,11,58-60,209,212,213,215,218 ЦПК України, ст.ст.317,321,328,383, 386, 391 ЦК України, ст.ст. 64,156 ЖК України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_5 про усунення перешкод в здійсненні права власності на житло та виселення задовольнити частково, в частині виселення ОСОБА_5.

В порядку усунення перешкод у  здійсненні ОСОБА_1 права особистої приватної власності на квартиру у АДРЕСА_1, виселити ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1 уродженця м.Вільногірська Дніпропетровської обл., який зареєстрований за паспортним обліком у АДРЕСА_3, з жилого приміщення у АДРЕСА_1, без надання іншого житла.

Стягнути з ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1 уродженця м.Вільногірська Дніпропетровської обл., який працює у філії «ВГМК»ЗАТ «Кримський ТИТАН», зареєстрований за паспортним обліком у АДРЕСА_3 фактично мешкає у АДРЕСА_1 (відомості про ідентифікаційний номер відсутні), на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, який мешкає у АДРЕСА_6, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, 5грн.34коп. у відшкодування його судових витрат.

У решті позовних вимог відмовити.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1 по визнання права власності на частку квартири відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного суду Дніпропетровської області через Вільногірський міський суд протягом 10 днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом 10 днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Копію повного рішення в порядку ст.222 ЦПК України направити особам, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення.

СУДДЯ                                                           М.Б. БОЛОНІНА