Справа № 2-709/07

2007 рік

                                                     Р І Ш Е Н Н Я

                                      І М Е Н Е М       У К Р А Ї Н И

“ 19 ” грудня 2007 року                                                                               смт. Добровеличківка

                   Добровеличківський районний суд , Кіровоградської області , в складі :

Головуючого судді                                                                                      Цоток В.В.

при секретарі                                                                                               Новашицькій О.К.

з участю позивача                                                                                       ОСОБА_1

представника позивача                                                                              ОСОБА_2

відповідача                                                                                                  ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі засідань Добровеличківського районного суду, Кіровоградської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання недійсним договору дарування житлового будинку , -

В С Т А Н О В И В :

         Позивач звернулася до суду з позовом до відповідача про визнання недійсним договору дарування житлового будинку в якому зазначила , що у вересні місяці 2002 року вона подарувала останньому належний їй на праві приватної власності житловий будинок з господарсько-побутовими спорудами, який знаходиться  АДРЕСА_1, про що був складений відповідний договір. Стверджувала, що згідно усної домовленості між нею та відповідачем останній, отримавши в дар спірний будинок, брав на себе зобов'язання до смерті доглядати та утримувати позивача. Однак  після оформлення вказаного договору та його нотаріального посвідчення обдарована сторона  змінила своє відношення до позивача і взяті на себе зобов'язання по утриманню останньої не виконує, крім того вимагає від ОСОБА_1 виселитися із спірного будинку,  створюючи таким чином неможливі умови для проживання в будинку.  Вважає, що договір дарування будинку укладений нею внаслідок помилки, оскільки вона фактично мала на меті укладення з відповідачем договору довічного утримання, що й спонукало ОСОБА_1 звернутися до суду з відповідним позовом .

            Позивач та її представник  в судовому засіданні заявлені  вимоги підтримали повністю та обґрунтували їх обставинами, викладеними в позовній заяві. Вважають, що факт укладення оспорюваного  договору дарування під умовою , що відповідач буде доглядати за позивачем до смерті , підтверджується тим, що після укладення договору вона ( позивач ) продовжує проживати в спірному будинку . Крім того заявили , що факт укладення  вказаного вище договору внаслідок помилки можуть підтвердити свідки  ОСОБА_4 та ОСОБА_5.

            Відповідач в судовому засіданні заявлених вимог не визнав повністю, мотивуючи тим, що позивач, яка є його бабою, добровільно з власної ініціативи подарувала йому належний їй на праві приватної власності будинок . Зауважив на тому, що ні до укладення оспорюваного договору, ні після  будь-яких зобов'язань по догляду та утриманню позивача в зв'язку з набуттям права власності на її будинок він ( відповідач ) на себе не брав і таких умов жодною із сторін не ставилося . Стверджував, що при підписанні та посвідченні договору дарування нотаріус оголошувала його зміст обом сторонам та роз'ясняла наслідки його укладення . Запевняв, що наміру виселити позивача  із спірного будинку він не має, а тому і не вчиняв будь-яких дій спрямованих для досягнення даної мети .

            Заслухавши пояснення сторін, показання свідків, дослідивши матеріали справи, суд вважає встановленими наступні фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини :  03 вересня 2002 року ОСОБА_1 уклала з ОСОБА_3 договір дарування житлового будинку ( далі Договір ), який був підписаний обома сторонами, посвідчений державним нотаріусом Добровеличківської  державної нотаріальної контори та зареєстрований в реєстрі за № 1221. Згідно умов договору  позивач подарувала, а відповідач прийняв у дар житловий будинок з надвірними будівлями, що знаходиться АДРЕСА_1.

            Згідно п.4 Договору даритель та обдарований  стверджували, що договір цей укладається не про людське око, не приховує іншу угоду і відповідає дійсним намірам сторін створити для себе юридичні наслідки.

            Згідно п.5 Договору  всі витрати за складання та посвідчення цього договору несе даритель .

            Будь-яких інших  умов чи зобов'язань  сторін Договором не передбачено .

            Відповідно до вимог статті 56 ЦК України ( редакції  1963 року ) угода, укладена внаслідок помилки , що має істотне значення , може бути визнана  недійсною за позовом сторони, яка діяла під впливом  помилки .

            Відповідно до п. 11 Постанови Пленуму Верховного суду України “ Про судову практику в справах про визнання угод недійсними ”, від 28.04.1978 року № 3 із змінами та доповненнями під помилкою у даному випадку слід розуміти таке неправильне сприйняття  стороною суб'єкта, предмета чи інших істотних умов угоди, що вплинуло на її волевиявлення, за відсутності якого за обставинами справи можна вважати, що угода не була б укладена.

            З показань допитаного в судовому засіданні в якості свідка державного нотаріуса Добровеличківської державної нотаріальної контори ОСОБА_6, встановлено, що восени 2002 року, перед укладенням оспорюваного договору , позивач звернулася до свідка з проханням посвідчити та зареєструвати договір дарування житлового будинку, який належав першій на праві приватної власності . Своє звернення ОСОБА_1 мотивувала відсутністю бажання скористатися послугами нотаріуса, який обслуговував територію Помічнянської міської ради . Через незначний проміжок часу позивач з власної ініціативи разом з відповідачем та його законним  представником прибули в Добровеличківську державну нотаріальну контору з метою укладення договору дарування житлового будинку. Свідок стверджувала, що в розмові з позивачем, як перед днем укладення оспорюваного договору, так і в день його укладення,  вона схиляла ОСОБА_1 до договору довічного утримання та роз'яснювала їй наслідки укладення  договору дарування та договору довічного утримання . Однак позивач переконливо наполягала на укладенні саме договору дарування з відповідачем, мотивуючи наявністю складних відносин із своїм сином - батьком відповідача . Перед підписанням договору свідок оголосила та роз'яснила  його зміст обом сторонам, після чого останні поставили свої підписи .

Крім того судом приймаються до уваги й ті обставини, що ініціатором укладення договору була саме позивач і саме вона несла всі          витрати за його оформлення .

Станом на 03.09.2002 року відповідач ОСОБА_3 був неповнолітньою особою, а тому доводи позивача про досягнення з останнім домовленостей  з приводу її довічного утримання в зв'язку з отриманням у дар будинку, на переконання суду є сумнівними .

До показань допитаних в судовому засіданні свідків ОСОБА_4 та ОСОБА_5 суд відноситься критично, оскільки  викладені ними обставини справи відомі свідкам  з пояснень  самої ОСОБА_1

Таким чином зібрані у справі докази та їх належна оцінка  спростовують доводи позивача та її представника про те , що під час вчинення договору дарування ОСОБА_1 неправильно сприймала обставини, які мають істотне значення, а саме помилялася щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін , що вплинуло на її волевиявлення.

На переконання суду під час вчинення позивачем  оспорюваного договору дарування    внутрішня  воля останньої   відповідала її зовнішньому прояву - волевиявленню, в звязку з чим відсутні підстави для визнання вказаного договору недійсним , як такого, що укладений внаслідок помилки .

Крім того на переконання суду ОСОБА_1 без поважних причин  пропустила строк позовної давності, передбачений ст. 71 ЦК  України ( редакції 1963 року), оскільки з дня укладення оспорюваного договору минуло понад п'ять років, що відповідно до статті 80 ЦК України ( редакції 1963 року ) є підставою для відмови в позові .

            На підставі ст.ст. 56,71,75,80 ЦК України ( редакції 1963 року ) , п.11 Постанови Пленуму Верховного суду України “ Про судову практику в справах про визнання угод недійсними ”, від 28.04.1978 року № 3 із змінами та доповненнями, керуючись ст. ст. 10, 11, 60, 88, 209, 212-215 ЦПК України , суд , -

В И Р І Ш И В :

         В задоволенні позовних  вимог відмовити  повністю.

            Відмовити ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, жительці АДРЕСА_1, у визнанні недійсним  договору дарування житлового будинку від 03.09.2002 року, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_3, посвідченого державним нотаріусом Добровеличківської держаної нотаріальної контори Добровеличківського району, Кіровоградської області, зареєстрованого в реєстрі за № 1221 .

            Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку  до апеляційного суду  Кіровоградської області  через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього  протягом 20 днів апеляційної скарги  або в порядку частини 4 статті 295 ЦПК України .

Суддя

            Добровеличківського районного суду

            Кіровоградської області                                                                           Цоток В.В.