№ 2-773/11

                                                                                                 РІШЕННЯ

                                                                                     ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

      02 березня 2011 року Залізничний  районний суд м. Сімферополя Автономної Республіки Крим у складі:

головуючого судді                  Масалигіної Н.С.

при секретарі                           Пацера А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Залізничного районного суду в м. Сімферополі АР Крим цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Міжнародного жіночого правозахисного центру «Ла Страда-Україна» про зобов'язання відповідача виконати певні дії, визнання наказу незаконним, зміну формулювання звільнення, про визначення дати звільнення, стягнення вихідної допомоги, стягнення не донарахованої заробітної плати та індексації заробітної плати, оплати вимушеного прогулу та моральної шкоди,

                                                                                                ВСТАНОВИВ:

       10.12.2010 року позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до відповідача Міжнародного жіночого правозахисного центру «Ла Страда-Україна», уточнюючи вимоги заявами від 25.01.2011 року та заявою від 31.01.2011 року, про визнання наказу № 21 від 29.10.2010 року в частині § 8 про звільнення її з посади консультанта Міжнародного жіночого правозахисного центру «Ла Страда-Україна» з 31.01.2011 року у зв’язку із скороченням посади – незаконним; зобов’язання відповідача звільнити її на підставі ч.3 ст. 38 КЗпП України, у зв’язку із порушенням роботодавцем законодавства про працю, згідно поданої 19.11.2010 року  заяви про звільнення; днем звільнення вважати дату фактичної видачі трудової книжки; зобов’язання надати довідку про місце роботи в Міжнародному жіночому правозахисному центрі «Ла Страда-Україна» із зазначенням посади, часу роботи та заробітної плати; стягнення на користь позивачки компенсації за невикористану щорічну відпустку, вихідної допомоги в розмірі не менш тримісячного середнього заробітку, передбаченої ст. 44  КЗпП України, не донарахованої заробітної плати за виконання роботи юриста на посаді консультанта за період з 26.04.2010 року по 26.11.2010 року, оплату вимушеного прогулу в розмірі середнього заробітку у зв’язку із затриманням видачі трудової книжки с 27.11.2010 року до дня фактичного отримання трудової книжки, та стягнення моральної шкоди.

       Заявою від 31.01.2011 року позивач збільшила позовні вимоги і просила стягнути з відповідача не донараховану індексацію грошових доходів за весь час роботи в МЖПЦ «Ла Страда-Україна» (а.с.124).

        Позовні вимоги мотивовані тим, що 07.09.2007 року позивач була прийнята на роботу в Міжнародний жіночій правозахисний центр «Ла Страда-Україна» на посаду консультанта «Національної гарячої лінії».

У квітні 2010 року вона здобула юридичну освіту і 26.04.2010 року звернулася до керівництва відповідача із заявою про переведення її на посаду юриста. На цій заяві віце-президентом ОСОБА_3, яка вирішує кадрові питання, була зроблена резолюція «Не заперечую, оформити» і з цього часу позивачка вважала, що займає посаду юриста. 30.09.2010 року їй, в супереч ч. 3 ст. 21 КЗпП України, було запропоновано віце-президентом переведення на посаду юрисконсульта на контрактній основі з 01.09.2010 року по 31.12.2011 року. Вказану пропозицію адміністрація пояснила змінами у структурі організації, введенням нових посад і зміною штатного розпису. Але із відповідним наказом позивач не була ознайомлена. У зв’язку з тим, що посада юрисконсульта не передбачає оформлення працівника на контрактній основі, вона відмовилася від оформлення трудових відносин з роботодавцем у такому вигляді, після чого керівництво почало її примушувати до цього. У зв'язку з тиском з боку керівництва організації по цьому питанню, 19.11.10 року ОСОБА_1 подала заяву про звільнення з 26 листопада 2010 року за власним бажанням на підставі ч.3 ст.38 КЗпП України, у зв’язку із грубим порушенням власником трудового законодавства. Однак, в день подачі зазначеної заяви позивачка була ознайомлена з наказом № 21 від 29.10.2010 року, згідно якого вона звільняється власником з 31 січня 2011 року у зв'язку зі скороченням посади консультанта за п.1 ст.40 КЗпП України. Цей наказ позивачка вважає незаконним, оскільки він був виданий після подачі нею заяви про звільнення за ч.3 ст.38 КЗпП України. Крім того, доповненням до наказу № 21 від 29.10.10 року позивачці був запропонований перелік вакантних посад на контрактній основі, від яких вона відмовилася, оскільки така форма трудових відносин суперечить трудовому законодавству. Разом з тим, виконуючи обов'язки юриста, позивачка була впевнена, що займає саме цю посаду з моменту подання нею відповідної заяви 26.04.2010 року. З наказом про свій перевід вона не була ознайомлена і про те, що такий наказ не був виданий ОСОБА_1 стало відомо лише 30.09.2010 року. Однак з 26.04.10 року, будучи введеною в оману щодо свого переводу, сумлінно виконувала роботу юриста, яка фактично не входила до її посадових обов'язків і відповідно не була передбачена трудовим договором, укладеним з нею як з консультантом. Таким чином, позивачка вважає, що власником повинно бути донараховано заробітну плату за виконання нею роботи юриста з 26.04.2010 року. Крім того, в останній робочий день з нею не був повністю проведений розрахунок і їй не була видана трудова книжка, що позбавило її можливості вчасно працевлаштуватися і змусило її докладати додаткових зусиль для організації свого життя. Наказ № 28 від 10.12.10 року позивачка вважає незаконним, оскільки завчасно попередила відповідача про те, що припиняє свої трудові відносини з ним, із зазначенням конкретної причини, а тому не може бути визнаний її не вихід на роботу прогулом, а формулювання звільнення повинно бути змінено на - «Звільнена за власним бажанням за ч.3 ст.38 КЗпП України у зв'язку з порушенням роботодавцем законодавства про працю», що тягне за собою виплату працівникові вихідної допомоги, передбаченої ст.44 КЗпП України та компенсації за невикористану відпустку. Оскільки трудова книжка ОСОБА_1 не видана своєчасно, то днем звільнення необхідно вважати дату фактичної видачі трудової книжки. Крім того, в наслідок численних звернень позивачки у різні інстанції були виявлені ряд порушень трудового законодавства в діяльності МЖПЦ, в тому числі не проведення індексації заробітної плати, що є втратою частини заробітку, яка підлягає нарахуванню за весь час роботи позивачки в МЖПЦ. Моральні страждання позивачка обґрунтовує, насамперед, підривом авторитету правозахисного центру своїми численними порушеннями трудового законодавства, необхідністю переїзду на інше місце проживання у зв'язку зі звільненням і матеріальні витрати, пов'язані з переїздом в інше місто, психологічними переживаннями члена своєї сім'ї, які спровокували неврологічні захворювання, а тому моральні страждання позивачка оцінює в розмірі 15 тисяч гривень.     

        В судовому засіданні позивачка підтримала позовні вимоги у повному обсязі, з підстав викладених у позовній заяві та заявах про уточнення змісту позовних вимог, надала суду письмові пояснення до позову, які підтримала в судовому засіданні. Водночас, надала заяву про залишення без розгляду вимог в частині скасування §8 наказу № 21 від 29.10.2010 року про її звільнення з посади консультанта з 31.01.11 року в зв’язку зі скороченням даної посади і вимоги щодо виплати компенсації за невикористану відпустку, оскільки ці вимоги на час розгляду справи в суді вже виконані відповідачем.

        Ухвалою суду від 09.02.2011 року за заявою позивача позовні вимоги в частині визнання  §8 наказу № 21 від 29.10.2010 року незаконним та виплати компенсації за невикористану відпустку - залишені без розгляду.

        Представники відповідача Легенька М.М. та Абдурєшитов Р.Н., що діють на підставі довіреностей, в судовому засіданні проти позову заперечували у повному обсязі, надали суду письмові заперечення, які підтримали у судовому засіданні. Зміст заперечень представників зводиться до того, що про намір відповідача скорочувати посаду консультанта позивачці було відомо з 27.08.2010 року, із відповідним наказом вона була усно ознайомлена ще 10.11.2010 року. Але у зв’язку з тим, що вона не була з ним згодна, відмовилася від його підпису. Офіційне ознайомлення позивачки з цим наказом було доручено віце-президенту ОСОБА_3, яка на той час перебувала у відрядженні. 19.11.2010 року під час ознайомлення ОСОБА_1 з наказом вона одночасно надала свою заяву про звільнення, в якій зробила надпис про свою незгоду з наказом і зазначила конкретні підстави свого звільнення. Для з’ясування викладених в її заяві обставин стосовно порушення трудового законодавства, президентом центру 23.11.10 року була створена робоча комісія, про що була повідомлена позивачка. Також її було повідомлено про те, що рішення по її заяві про звільнення буде розглянуто після отримання висновків від комісії. Під час проведення цієї перевірки наказом №25 від 30.11.10 року був скасований наказ №21 від 29.10.10 року в частині скорочення посади, на якій перебувала ОСОБА_1 Але її звільнення за ч.3 ст.38 КЗпП України було неможливим, через відсутність вмотивованих фактів порушення МЖПЦ трудового законодавства, про що їй було повідомлено особисто на оперативній нараді 23 листопада 2010 року. 26.11.10 року позивачку було повідомлено, що її не звільнено з посади у зв’язку з дією наказу №21 та проведенням службової перевірки по викладених в її заяві фактах, а також про те, що вона продовжує перебувати в безстрокових трудових відносинах на посаді консультанта «гарячої лінії» МЖПЦ «Ла-Страда-Україна», а також продовжує громадську діяльність в організації. Проте, 29.11.10 року, 30.11.10 року, 03.12.10 року, 08 - 10 грудня 2010 року ОСОБА_1 не з’явилася на робочому місці і не повідомила про причини своєї відсутності на роботі. У зв’язку з цим, наказом від 10.12.10 року вона була звільнена за прогул і їй була нарахована компенсація за невикористану відпустку. Що стосується решти вимог про донарахування їй заробітної плати за виконання роботи юриста, то ці вимоги не засновані на законі, оскільки МЖПЦ є громадською організацією, в якій частина робіт виконується на громадських засадах, але працівники отримують заробітну плату відповідно до своїх посадових окладів. Відносно позивачки наказ про її переведення на посаду юриста не видавався, а тому і не має підстав для задоволення цих вимог. Оскільки провини в діях МЖПЦ «Ла Страда-Україна» не має, відповідно не має підстав для відшкодування ОСОБА_1 моральної шкоди (а.с.48-54).

        Заслухавши пояснення сторін, враховуючи заперечення проти позову представників відповідача, допитавши свідків ОСОБА_6 і ОСОБА_3, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які надані сторонами на підтвердження своїх вимог та заперечень, і які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, визначивши закон, який підлягає застосуванню, суд вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

       Завданням цивільного судочинства, на підставі статті 1 ЦПК України, є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.  

       Відповідно до положень ст. ст. 55, 124 Конституції України та ст. 3 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизначених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

       На підставі ст.ст. 10,11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи на засадах змагальності сторін. Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних осіб, у межах позовних вимог і на підставі доказів сторін.

      Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, установлених ст.61 цього Кодексу.

     Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

      Судом встановлено і сторони проти цього не заперечують, що наказом №18 від 04.09.2007 року ОСОБА_1 була прийнята до МЖПЦ «Ла Страда-Україна» на посаду консультанта з 07.09.2007 року (а.с.11, 164 Т.1)

     У квітні 2010 року позивач отримала кваліфікацію юриста і звернулася до відповідача із заявою про переведення її на посаду юриста, на якій віце-президентом, яка відповідає за кадрові питання, було завізовано «Не заперечую, оформити» (а.с.12 Т.1).

     Але, як свідчать матеріали справи, і цього не оспорювали сторони у судовому засіданні, відповідний наказ про переведення позивачки на посаду юриста, власником центру або уповноваженою на це особою не видавався. Більш того, віце-президенту ОСОБА_3 була оголошена догана за нанесення резолюції на заяву без наявності вільної вакансії юриста (а.с.114 Т.1)

      Між цим, ОСОБА_1 наполягала на тому, що вважала себе юристом центру з 26.04.10 року, тобто з часу написання нею заяви про переведення.

     При цьому вона зазначила, що її заробітна плата не змінилася, але трудові обов’язки були пов’язані із наданням правової допомоги громадянам та їх представництвом у судах.

     Проти цього не заперечували представники відповідача, але уточнили, що відповідну роботу виконують усі працівники центру, які працюють на громадських засадах, оскільки це є основна мета створення громадської організації. Крім того, позивачка виконувала і до цього часу цю роботу, що також підтвердила свідок ОСОБА_6, яка пояснила суду, що ОСОБА_1 їй представили у центрі МЖПЦ як юриста десь в грудні 2009 року і з цього часу вона надавала їй кваліфіковану юридичну допомогу (а.с.144 Т.2).

     Про відсутність наказу щодо свого переведення позивач дізналася під час розмови з віце-президентом ОСОБА_3 30.09.10 року, коли їй було запропонована посада юриста на контрактній основі.

     Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що вимоги ОСОБА_1 про нарахування заробітної плати за виконання роботи юриста не засновані на законі, оскільки сама по собі резолюція керівника з кадрових питань на її заяві носить рекомендований характер до вчинення певних дій, але наказ про переведення позивачки на цю посаду, який є єдиною підставою нарахування заробітної плати,  власником не видавався.

      Водночас, позивачкою не доведено належними та допустимими доказами факту виконання нею обов’язків юриста або факту її перебування на цій посаді і про це позов не заявлено.

     Що стосується вимог ОСОБА_1 стосовно її звільнення, суд, розглянувши справу в межах заявлених та підтриманих позовних вимог прийшов до наступного.

      Стаття 43 Конституції України забороняє примусову працю та надає можливість кожному заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Тобто в установленому законом порядку працівник з власної ініціативи вправі припинити трудові відносини з роботодавцем. Право на звільнення за власним бажанням за загальним правилом мають усі без винятку працівники, незалежно від посад, які вони обіймають, та сфери їх діяльності.

      Працівник відповідно до частини першої статті 38 КЗпП України має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це роботодавця письмово (у заяві) за два тижні. Зазначений строк обраховується не з дати, вказаної у самій заяві, а з дати фактичного попередження роботодавця чи посадової особи, яка є уповноваженим представником роботодавця. До закінчення двотижневого строку працівник не має права самовільно залишити роботу, оскільки це дає право роботодавцеві розірвати трудовий договір за своєю ініціативою як за прогул без поважних причин.

      Частиною третьою статті 38 КЗпП України передбачено, що працівник має право у визначений строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо роботодавець не виконує законодавства про працю. У разі звільнення внаслідок порушення роботодавцем законодавства про працю, працівникові згідно зі статтею 44 цього ж Кодексу виплачується вихідна допомога в розмірі, передбаченому колективним договором, але не менш тримісячного середнього заробітку.    

      Так, 19.11.2010 року ОСОБА_1 надала власнику заяву про звільнення її на підставі частини 3 статті 38 КЗпП України, яка зареєстрована за №265 (а.с.22 Т.1).

      Як на підставу свого звільнення за власним бажанням позивач посилається на порушення власником законодавства про працю, яке виразилося в її примушуванні до укладення з МЖПЦ трудових відносин на контрактній основі за посадою юриста, що суперечить ч.3 ст.21 КЗпП України.

      В судовому засіданні позивач наполягала на зміні формулювання свого звільнення саме на її звільненні за ч.3 ст.38 КЗпП України, у зв’язку з чим підлягає стягненню вихідна допомога в розмірі середнього заробітку позивача за три місяці.

      Між тим, відповідачем для перевірки фактів порушення трудового законодавства, про які зазначено у заяві позивачки, 23.11.10 року була створена робоча комісія і ОСОБА_1 на оперативній нараді було попереджено про те, що між нею та власником не досягнуто домовленості про звільнення за підставами, які викладені в її заяві, а тому вона продовжує перебувати в безстрокових трудових відносинах з МЖПЦ (а.с.76-77 Т.1).

      Проти цього не заперечувала позивачка у судовому засіданні, а тому ця обставина, відповідно до ч.1 ст.61 ЦПК України, не підлягає доказуванню.

      Крім того, листом від 24.11.2010 року президентом Центру позивач була повідомлена про проведення службової перевірки з метою з’ясування усіх обставин ситуації (а.с.78, 195 Т.1).

      Таким чином, судовим розглядом встановлено, що ОСОБА_1 була обізнана про те, що її заява про звільнення у строк зазначений в ній з 26.11.10 року за вказаними підставами, відповідачем не розглянута, а тому протягом двотижневого строку трудовий договір зберігає свою силу для обох сторін (а.с.95-97 Т.1).

      Згідно до протоколу № 1 засідання робочої комісії від 30.11.2010 року рекомендовано скасувати наказ в частині звільнення ОСОБА_1 з посади консультанта у зв’язку із скороченням і виданий відповідний наказ № 25 від 30.11.2010 року, про що безпосередньо була повідомлена позивачка (а.с.79-82 Т.1).  

      Разом з цим, ані 29.11.10 року, ані 30.11.10 року і потім 03.12.10 року, 08 - 10 грудня 2010 року ОСОБА_1 на робочому місці не з’являлася, про що відповідачем складені відповідні акти (а.с. 98-103 Т.1).

      Не оспорюючи свою відсутність на робочому місці позивач зазначила, що заявою від 26.11.10 року вважала безстроковий договір з відповідачам припиненим (а.с.26 Т.1).

      Але такі ствердження ОСОБА_1 є безпідставним, тому що її було повідомлено про необхідність перевірки фактів порушення власником законодавства про працю, у зв’язку з чим її заява про звільнення з відповідних підстав ще не розглянута.

     При цьому ж відповідачем не було вчинено жодної дії, на виконання умов §8 наказу №21 від 29.10.10 року, і захисту підлягало б право позивача у разі настання відповідних обставин.

     Отже, з огляду на встановлене, суд дійшов висновку, що будь-яких дій на виконання пропозиції, яка стала приводом для звернення позивачки із заяви від 19.11.10 року про звільнення за ч.3 ст.38 КЗпП України, жодною зі сторін виконано не було, у зв’язку з чим у відповідача не було підстав для відреагування на заяву ОСОБА_1 про звільнення за ч.3 ст.38 КЗпП України.

      Інші доводи позивачки про  порушення адміністрацією МЖПЦ трудового законодавства, які стали підставою її звернення із заявою про звільнення,  у судовому засіданні не знайшли свого об’єктивного підтвердження.  

      Водночас, у зв’язку із залишенням ОСОБА_1 роботи - до закінчення двотижневого строку, відповідач був позбавлений можливості звільнити позивачку за ч.1 ст.38 КЗпП України, оскільки її волевиявлення було визначено конкретною підставою - ч.3 ст. 38 цього ж Кодексу, яка не знайшла свого підтвердження під час службового розслідування і, крім того, не підтверджується матеріалами цивільної справи.

     Аналіз викладених обставин по справі свідчить про те, що наказ за № 28 від 10.12.10 року про звільнення ОСОБА_1 з посади консультанта за прогул – за п.4 ст.40 КЗпП України, є законним та обґрунтованим, а тому підстав для його скасування не має (а.с.94 Т.1).

     При цьому з позивачем був проведений повний розрахунок та отриманий письмовий дозвіл на відправлення трудової книжки (а.с. 104-106, 201, 205-207 Т.1), тому позовні вимоги в цій частині також не є обґрунтованими.

     Також, на порушення приписів статей 57-58 ЦПК України ОСОБА_1 не надано доказів того, що за час її роботи в МЖПЦ їй мала бути нарахована та виплачена індексація заробітної плати.

     Таким чином, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об’єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв’язок у сукупності, з’ясувавши усі обставини справи, на які посилається позивач як на підставу своїх вимог, суд дійшов висновку про безпідставність позову ОСОБА_1 до Міжнародного жіночого правозахисного центру «Ла Страда-Україна».

      У зв’язку із необґрунтованістю вимог, підстави для відшкодування ОСОБА_1 моральної шкоди відповідачем МЖПЦ «Ла Страда-Україна» відсутні.

       Виходячи з приписів статті 214 ЦПК України, під час ухвалення судового рішення, суд вирішує в тому числі питання про розподіл судових витрат, тому на підставі ст.88 ЦПК України з ОСОБА_1 підлягають стягненню витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у розмірі 120 гривень.

       На підставі ст.ст.43, 55, 124 Конституції України, ст.ст.38, 40, 44 КЗпП України, керуючись ст.ст.1, 3,10,11, 60, 61, 209, 212-215, 218, 294 ЦПК України, суд  

                                                                                            ВИРІШИВ:

        Позов ОСОБА_1 до Міжнародного жіночого правозахисного центру «Ла Страда-Україна» про зобов'язання відповідача виконати певні дії, визнання наказу незаконним, зміну формулювання звільнення, про визначення дати звільнення, стягнення вихідної допомоги, стягнення не донарахованої заробітної плати та індексації заробітної плати, оплату вимушеного прогулу та моральної шкоди, залишити без задоволення.

        Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 120 грн..

        Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду Автономної Республіки Крим через Залізничний районний суд м. Сімферополя АР Крим шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення.

Суддя: