Справа № 428/10863/21

Провадження № 2/428/57/2022

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 січня 2022 року                                                                м. Сєвєродонецьк

Сєвєродонецький міський суд Луганської області у складі:

головуючого судді                         Шубочкіної Т.В.,

за участю секретаря судового засідання Волкової О.М.,

розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Сєвєродонецького міського суду Луганської області з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням.

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначає, що йому на підставі договору купівлі – продажу квартири, який нотаріально посвідчений 01.11.2021 приватним нотаріусом Сєвєродонецького районного нотаріального округу Єпіфанцевою Н.В., зареєстрований в реєстрі за №1968, належить квартира за адресою: АДРЕСА_1 , що також підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №282233333 від 01.11.2021.

Згідно довідки про склад сім`ї, виданої ЦНАП у м.Сєвєродонецьку №22819 від 08.11.2021 в квартирі за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровані відповідачі, які є сторонніми людьми для позивача.

Відповідачі не проживають в житловому приміщенні понад одного року без поважних причин, не сплачують комунальні платежі, в утриманні житла участі не беруть, особистих речей в квартирі не мають і взагалі квартирою вони не цікавляться.

На підставі викладеного позивач просить суд визнати відповідачів такими, що втратили право користування житловим приміщенням.

29.11.2021 Сєвєродонецьким міським судом Луганської області відкрито провадження по справі та призначено справу до розгляду на 28.12.2021 за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

З метою недопущення порушення прав відповідачів на подання відзиву на позовну заяву, зустрічної позовної заяви, клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з викликом сторін, тощо, на офіційному веб-сайті судової влади України було розміщено повідомлення про розгляд даної цивільної справи у спрощеному позовному провадженні без повідомлення сторін за наявними матеріалами.

Відповідачі відзиву на позовну заяву у встановлений судом строк не подали. Заяви та клопотання до матеріалів справи до початку її розгляду від відповідачів не надходили.

Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу у зв`язку із розглядом справи за відсутності учасників справи, не здійснюється згідно з ч. 2 ст.247 ЦПК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

26.01.2022 року судом постановлено ухвалу про заочний розгляд справи.

Дослідивши письмові матеріали справи, суд встановив такі фактичні обставини.

В судовому засіданні встановлено, що квартира, розташована за адресою: АДРЕСА_2 , на підставі договору купівлі – продажу належить ОСОБА_1 , що підтверджується копією договору купівлю – продажу НРО №084226 від 01.11.2021, посвідченого приватним нотаріусом Сєвєродонецького районного нотаріального округу Луганської області Єпіфанцевою Н.В., зареєстрованого в реєстрі за №1968, а також Витягом про державну реєстрацію прав №282233333 від 01.11.2021.

Відповідно до довідки про склад сім`ї або зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб від 08.11.2021 №22819, виданої відділом адміністративних послуг Центру надання адміністративних послуг у м. Сєвєродонецьку, за адресою: АДРЕСА_1 , станом на 08.11.2021 року зареєстровані: ОСОБА_2 , 1972 року народження та ОСОБА_3 , 2001 року народження, які є сторонніми людьми для позивача.

Позивач стверджує, що відповідачі більше 6 років не проживають у вказаній квартирі, не приймають участі у сплаті за комунальні послуги, квартирою не користуються, особистих речей у квартирі не мають.

Конституція України проголошує недоторканність житла (ст.30). Юридичний зміст недоторканності житла не зводиться лише до неможливості незаконного проникнення у житло особи, його основний сенс – забезпечення стабільності відносин власності чи оренди, об`єктом яких є житло – будинок, квартира, кімната у гуртожитку тощо. Стабільність цих відносин забезпечується різноманітними цивільно-правовими засобами, зокрема чітким законодавчим закріпленням підстав примусового припинення права на житло.

Відповідно до статті 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Конституція України у ст. 47 проголошує, що кожен має право на житло. Держава гарантує не тільки свободу його придбання, але й можливість стабільного користування житлом, його недоторканість, а також недопущення примусового позбавлення житла, не інакше, як на підставі закону і за рішенням суду.

Глава 23 ЦК України встановлює, що громадянин, який став власником житла, має право розпоряджатися ним на свій розсуд.

Згідно із частини 1 статті 316 Цивільного кодексу України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Положеннями частини 1 статті 317 Цивільного кодексу України визначено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно статті 319 Цивільного кодексу України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Частиною 1 статті 321 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Приписами статті 379 Цивільного кодексу України передбачено, що житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, призначені та придатні для постійного проживання у них.

Як зазначено в ст. 13 ч. 3 Конституції України, власність зобов`язує, вона не повинна використовуватись на шкоду людині, суспільству. Тому право власності на житло охороняється правом лише настільки, наскільки його реалізація відповідає імперативним нормам закону.

Пленум Верховного Суду України у постанові від 12.04.1985 року № 2 «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» підкреслив, що правильний і своєчасний розгляд житлових спорів є гарантією реального здійснення конституційного права особи на житло, захисту прав і охоронюваних законом інтересів державних органів, підприємств, установ, організацій у здійсненні покладених на них завдань щодо управління житловим фондом, його експлуатації і збереження. Досконалий розгляд житлових спорів є запорукою своєчасного, реального здійснення конституційного права громадян на житло і зміцнення законності у житлових правовідносинах.

Пункт 1 статті 8 Європейської конвенції про захист прав людини та основних свобод, гарантує кожній особі окрім інших прав, право на повагу до її житла. Воно охоплює насамперед право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла.

Це покладає на органи державної влади зобов`язання «вживати розумних і адекватних заходів для захисту прав» (рішення у справі Powell and Rayner v. the U.K. від 21.02.1990 р.). Такий загальний захист поширюється як на власника квартири (рішення у справі Gillow v. the U.K. від 24.11.1986 р.), так і на наймача (рішення у справі Larkos v. Cyprus від 18.02.1999 р.).

Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав і основних свобод людини, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Згідно із ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

В силу ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до статті 150 Житлового кодексу України громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.

Статтею 72 Житлового кодексу України визначено, що визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.

За змістом ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно з правовою позицією Постанови Верховного суду України від 16.01.2012 року по справі №6-57цс11 за позовом про усунення перешкод у користуванні власністю у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, зокрема, шляхом зняття особи з реєстрації місця проживання, пред`явивши разом з тим одну з таких вимог: про позбавлення права власності на житлове приміщення; про позбавлення права користування житловим приміщенням; про визнання особи безвісно відсутньою; про оголошення фізичної особи померлою.

Оскільки відповідачі – ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не проживають за місцем їх реєстрації, тому суд вважає, що вони втратили право користування спірною квартирою. Таким чином, реєстрація відповідачів за адресою: АДРЕСА_1 , яка на підставі договору купівлі - продажу належить позивачу – ОСОБА_1 , створює перешкоди у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном, оскільки він змушений, сплачувати комунальні послуги за зареєстрованих відповідачів.

Таким чином, суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовані та підлягають задоволенню, оскільки у зазначеному випадку саме такий спосіб захисту дає можливість реального усунення порушення права власності.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 141, 258 - 259, 263 - 265, 268, 272 - 273, 280 - 283, 288 - 289, 354-355, Перехідними положеннями ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням – задовольнити.

Визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , таким що втратив право користування житловим приміщенням, розташованим за адресою: АДРЕСА_1 .

Визнати ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , такою що втратила право користування житловим приміщенням, розташованим за адресою: АДРЕСА_1 .

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, яку може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому ЦПК України.

Рішення може бути оскаржено шляхом подання апеляційної скарги до Луганського апеляційного суду через Сєвєродонецький міський суд Луганської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відомості про сторони:

- позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , фактична адреса проживання: АДРЕСА_3 , реєстраційний номер ОКПП НОМЕР_1 ;

- відповідач 1: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_4 , реєстраційний номер ОКПП НОМЕР_2 ;

- відповідач 2: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_4 , реєстраційний номер ОКПП НОМЕР_3 .

Суддя                                                                        Т. В. Шубочкіна