КИЇВСЬКИЙ МІЖОБЛАСНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
____________________________________________
01033, м.Київ, вул.Жилянська 58-б тел. 284-37-31
Іменем України
П О С Т А Н О В А
15.06.06 р. № 60/19-05
Київський міжобласний апеляційний господарський суд у складі колегії:
Головуючий Фаловська І.М.
Судді
Міщенко П. К.
Федоров М. О.
при секретарі судового засідання Коробко О.І.
за участю представників сторін:
від прокуратури:
від позивача:;
від відповідача 1:;
від відповідача 2:
від відповідача 3:
розглянувши апеляційне подання заступника прокурора Київської області на рішення господарського суду Київської області від 22.06.2005 року
у справі № 60/19-05
за позовом | Відкритого акціонерного товариства “Броварисільбуд”, м. Бровари |
до | 1) Державного комунального підприємства “Броварське міжміське бюро технічної інвентаризації”, м. Бровари 2) Броварської міської ради, м. Бровари 3) Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській області, м. Київ |
про | визнання недійсним рішення державного комунального підприємства “Броварське міжміське бюро технічної інвентаризації” та визнання права власності |
встановив:
До господарського суду Київської області надійшла позовна заява відкритого акціонерного товариства „Броварисільбуд”, м. Бровари (далі - позивач, ВАТ „Броварисільбуд”) до державного комунального підприємства Броварське міжміське бюро технічної інвентаризації (далі - відповідач 1, Броварське МБТІ) та до Броварської міської ради (далі - відповідач 2, Броварська міськрада) про визнання недійсним рішення Броварського МБТІ та визнання права власності на наступні об’єкти нерухомого майна: гуртожитки, що знаходяться за адресами: вул. Грушевського, 1, вул. Металургів, 9 та 13 в м. Бровари та бази відпочинку „Будівельник”, що знаходиться в селі Рожни Броварського району (далі - спірні об’єкти нерухомого майна ).
Позовні вимоги позивач обґрунтовував наступними обставинами справи.
ВАТ „Броварисільбуд” утворене в процесі приватизації орендного підприємства „Броварисільбуд” (далі-ОП „Броварисільбуд”, орендне підприємство) шляхом викупу акцій відкритого акціонерного товариства відповідно до наказу Регіонального відділення Фонду державного майна по Київській області (далі-регіональне відділення ФДМ по Київській області) від 30.12.1996 року №11/41-ВП „Про завершення приватизації ВАТ „Броварисільбуд” (далі-наказ №11/41-ВП). На підставі наказу видано свідоцтво про власність №35, згідно якого позивач став власником майна ОП „Броварисільбуд”, як правонаступник прав та обов’язків останнього. Пунктом 3 розділу 10 „Рішення комісії” Плану приватизації позивача від 30.07.1993 року передбачено передачу об’єктів соціально-побутового призначення, які були побудовані за рахунок власних коштів та коштів централізованих фондів соціального розвитку, зокрема спірних об’єктів, трудовому колективу безкоштовно по залишковій вартості. В зв’язку з цим спірні об’єкти передані на баланс позивача та утримуються за його рахунок до цього часу. Позивач стверджував, що в силу вищевикладених обставин є власником спірних об’єктів нерухомого майна, просив визнати за ним право власності на ці об’єкти, посилаючись на вимоги статті 24 Закону України „Про приватизацію майна державних підприємств” та статтю 2 Закону України „Про передачу об’єктів права державної та комунальної власності”, оскільки відповідач 2 оспорює право власності позивача на вищевказані об’єкти. Позивач також планував здійснити реєстрацію права власності на спірні об’єкти нерухомості. В зв’язку з чим, позивач звернувся до відповідача 1 з заявою про здійснення такої реєстрації.
Разом з тим, як зазначає позивач, Броварське міжміське бюро технічної інвентаризації відмовилось зареєструвати право власності на спірні об’єкти нерухомого майна та надало рішення реєстратора про відмову в такій реєстрації. В зв’язку з чим позивач під час розгляду справи по суті в суді першої інстанції збільшив розмір позовних вимог та просив суд визнати рішення відповідача 1 від 13.07.2004 року про відмову в реєстрації права власності на об’єкти нерухомого майна недійсними. А в подальшому, клопотанням від 24.03.2005 року доповнив свої вимоги позовною вимогою про зобов’язання відповідача 1 здійснити реєстрацію права власності наступних об’єктів: гуртожитків за адресами: вул. Грушевського, 1, вул. Металургів, 9 та 13 в м. Бровари та бази відпочинку „Будівельник”, що знаходиться в селі Рожни Броварського району за ВАТ „Броварисільбуд”.
Відповідач 1 проти позовних вимог до нього заперечував, посилаючись на те, що згідно з додатком до акту прийому-передачі приватизованого майна ОП „Броварисільбуд” від 30.12.1996 року регіональне відділення ФДМ України по Київській області передало ВАТ „Броварисільбуд” об’єкти нерухомого майна, серед яких спірні об’єкти нерухомості відсутні. Отже, на думку відповідача 1, останні є власністю держави, а не позивача. Крім цього, відповідач 1 зазначив, що свідоцтво про право власності №35, що видане позивачеві регіональним відділенням ФДМ України по Київській області, не відповідає вимогам додатку 1 до п.2.1. Тимчасового положення про порядок реєстрації права власності на нерухоме майно, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002 року №7/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 18.02.2002 року за №157/6445 (далі-Тимчасове положення), в якому вказано перелік правовстановлюючих документів, на підставі яких проводиться реєстрація права власності на об’єкти нерухомого майна. Тому просив в позові до нього відмовити.
Відповідач 2 також заперечував проти позовних вимог, посилаючись на те, що спірні об’єкти нерухомого майна відносяться до об’єктів соціально-побутового призначення. А відповідно до вимог статті 24 Закону України „Про приватизацію майна державних підприємств” за рішенням фонду приватизації у разі відмови трудових колективів підприємств, що приватизуються від вказаних об’єктів, останні можуть передаватися у комунальну власність відповідних територіальних громад згідно із вимогами чинного законодавства. Такі об’єкти також можуть передаватися у безоплатне користування відкритого акціонерного товариства без передачі права власності. Разом з тим, відповідач 2 зазначав, що останній не є власником спірних приміщень, а його рішення від 10.06.2004 року №476-22-24 „Про надання згоди на безоплатне прийняття у комунальну власність територіальної громади м. Бровари гуртожитку №1 по вул.. Грушевського, що перебуває на балансі ВАТ „Броварисільбуд” визнане господарським судом Київської області недійсним. Отже власником спірного майна є держава. При цьому також посилався на невідповідність поданих позивачами документів для реєстрації права власності на спірні об’єкти вимогам Тимчасового положення про порядок реєстрації права власності на нерухоме майно.
Рішенням Господарського суду Київської області від 22.06.2005 року позовні вимоги були задоволені частково, в задоволенні позовних вимог про визнання недійсним рішень Броварського міжміського бюро технічної інвентаризації від 13.07.2004 року про відмову в реєстрації права власності на гуртожитки за адресами: вул. Грушевського, 1, вул. Металургів, 9 та 13 в м. Бровари та про відмову в реєстрації права власності на базу відпочинку „Будівельник” в с Рожни Броварського району - було відмовлено; визнано за ВАТ „Броварисільбуд” право власності на гуртожиток № 1, що знаходиться за адресою: Київська обл., м. Бровари, вул. Грушевського, 1, гуртожиток № 2, що знаходиться за адресою: Київська обл., м. Бровари, вул. Металургів, 13, гуртожиток № 3, що знаходиться за адресою: Київська обл., м. Бровари, вул. Металургів, 9 та на Базу відпочинку „Будівельник”, що знаходиться за адресою: Київська обл., Броварський район, с. Рожни; а також зобов'язано Броварське міжміське бюро технічної інвентаризації у місячний строк з дня набрання рішенням законної сили здійснити реєстрацію права власності на вказані приміщення.
Не погоджуючись з вказаним рішенням Прокуратурою Київської області в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна по Київській області було внесено апеляційне подання № 05-4242-05 від 21.09.2005 р., в якому прокуратура просить відновити строк внесення апеляційного подання та прийняти нове рішення, яким скасувати рішення Господарського суду Київської області від 22.06.2005 та відмовити у позовних вимогах позивача у зв'язку із неправильним застосуванням Господарським судом норм матеріального та процесуального права.
Ухвалою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 10.04.2006р. по справі № 60/19-05 було поновлено пропущений строк внесення апеляційного подання та було прийнято апеляційне подання заступника прокурора Київської області на рішення Господарського суду Київської області від 22.06.2005 р. до провадження.
В апеляційному поданні заступник прокурора Київської області зазначає, що суд першої інстанції помилково дійшов до висновку про включення спірних об’єктів нерухомості до переліку об’єктів цілісного майнового комплексу підприємства позивача та передачу об’єктів до статутного фонду останнього. На думку прокуратури, суд прийняв рішення без наявності достатніх доказів, що підтверджують набуття позивачем права власності на спірні об’єкти нерухомості у встановленому чинним законодавством порядку. При цьому прокуратура посилалась на порушення судом при прийнятті рішення норм статті 24 Закону України „Про приватизацію майна державних підприємств” та Роз’яснення Президії Вищого арбітражного суду України від 02.04.1994 року №02-5/255 „Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних з судовим захистом права державної власності”. Отже заступник прокурора Київської області в поданні вказує, що спірні об’єкти нерухомості до цього часу знаходяться у власності держави.
Разом з тим, останній в поданні зазначає, що державним органом, який здійснює повноваження власника щодо вказаного спірного майна на території Київської області є регіональне відділення Фонду державного майна України по Київській області. Однак, судом першої інстанції всупереч вимогам статті 27, 24 ГПК України останнього не було повідомлено та не було залучено до участі у справі, як органу, що здійснює повноваження власника щодо спірного майна, про що зазначив у своїй постанові від 26.01.2006 року Вищий господарський суд України, якою скасував ухвалу Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 03.10.2005 року про відмову в порушенні апеляційного провадження за апеляційним поданням внесеним прокуратурою Київської області.
В зв’язку з чим, прокуратурою Київської області в судовому засіданні апеляційної інстанції 25.04.2006 року заявлено усне клопотання, а 27.04.2006 року подано письмове клопотання про залучення до участі у справі в якості іншого відповідача, щодо позовних вимог про визнання права власності на спірні об’єкти нерухомості, регіональне відділення Фонду державного майна по Київській області.
Зважаючи на викладене, прокуратура Київської області вважає, що судом прийнято рішення з порушенням процесуальних та матеріальних норм права, тому просить рішення першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити повністю.
Ухвалою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 25.04.2006 року у справі № 60/19-05 в порядку ч. 1 ст. 24 ГПК України апеляційним господарським судом було залучено до участі у справі Регіональне відділення Фонду державного майна України по Київській області в якості іншого відповідача (далі –відповідач 3).
Відповідач 3 надав до суду відзив на позовну заяву та на апеляційне подання заступника прокурора Київської області, в яких зазначив наступне. На його думку, рішення господарського суду Київської області постановлено з порушенням норм процесуального та матеріального права, тому підлягає скасуванню.
Що ж до позовних вимог про визнання права власності за позивачем на спірні об’єкти нерухомого майна, які заявлено до відповідача 3, то останній не визнає позовних вимог повністю, вважаючи себе належним відповідачем у справі. Оскільки відповідно до плану приватизації ОП „Броварисільбуд” від 30.07.1993 року, затвердженого наказом регіонального відділення ФДМ України по Київській області” від цієї ж дати та наказу останнього №11/41-ВП про завершення процесу приватизації підприємства позивача, Акту прийому-передачі державного майна цілісного майнового комплексу ОП „Броварисільбуд”, спірні об’єкти нерухомого майна на суму 180,13 млн. крб. були передані в господарське відання позивача безкоштовно по залишковій вартості. Як зазначає відповідач 3, передача цих об’єктів позивачеві обумовлювала не передачу права власності, а лише право користування. Тому дане майно не увійшло до статутного фонду товариства. Перебування ж спірного майна на балансі товариства не є правовою ознакою права власності на це майно. Свідоцтво про право власності №35, на яке посилається позивач, скасоване відповідачем 3 на підставі наказу ФДМ України від 06.09.2005 року №2482, як таке, що не відповідає вимогам чинного законодавства. Отже, просить в позові відмовити повністю.
Відповідач 2 надав відзив на апеляційне подання, в якому зазначив, що спірні об’єкти нерухомого майна передавались позивачеві відповідачем 3 згідно із наказом №11/41-ВП останнього у кінці 1996 року. Отже, при вирішенні спору необхідно керуватися законодавством, яке було чинним на час такої передачі. Зокрема статтею 24 Закону України „Про приватизацію майна державних підприємств”. На думку відповідача 2, саме статтею 24 в редакції, яка була чинною на час приватизації, товариству покупців, яке стало власником свого підприємства в результаті, зокрема, придбання 51 і більше відсотків акцій, за його згодою відповідний державний орган приватизації безоплатно передає об'єкти соціально-побутового призначення, створені за рахунок коштів фонду соціального розвитку.
Враховуючи вищевикладене, відповідач 2 вважає, що питання права власності на спірні об’єкти повинне вирішуватись судом з врахуванням вимог чинного законодавства про приватизацію.
Відповідач 1 надав відзив на апеляційне подання в якому повністю підтримав свою правову позицію щодо суті позовних вимог позивача до відповідача 1, просить у позові відмовити повністю та розглянути справу за їх відсутності.
Представник Позивача в судовому засіданні підтримав позовні вимоги, викладені у позовній заяві.
Представник прокуратури в судовому засіданні підтримав доводи викладені в апеляційному поданні.
Представник відповідача 2 в судовому засіданні заявив про те, що на момент розгляду справи судом апеляційної інстанції немає жодних вимог до позивача, отже між ним і позивачем відсутній предмет спору.
В судових засіданнях 05.06.2006 року та 08.06.2006 року в порядку ст. 77 ГПК України було оголошено перерву.
Відповідно до розпорядження Голови Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 22.05.2006 року справа передана для подальшого розгляду колегії суддів у наступному складі: головуючий суддя Фаловська І.М., суддя Міщенко П.К., суддя Федоров М.О.
Дослідивши матеріали справи та наявні докази, заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи апеляційного подання, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що апеляційне подання необхідно задовольнити, а рішення місцевого господарського суду –скасувати, виходячи з наступного.
Відповідно ч. 2 ст. 101 ГПК України, апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги (подання) і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Згідно зі ст. 99 ГПК України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.
Суд апеляційної інстанції має право за своєю ініціативою залучити до участі у справі іншого відповідача, якщо суд першої інстанції прийняв рішення, що стосується його прав і обов'язків (ч. 4 п. 8 Роз’яснення Президії вищого господарського суду україни «Про деякі питання практики застосування розділу ХІІ Господарського процесуального кодексу України»від 28.03.2002 року № 04-5/366).
Відповідно до ст. 104 ГПК України порушення або неправильне застосування норм процесуального права судом першої інстанції може бути підставою для скасування або зміни рішення.
Судом апеляційної інстанції встановлені наступні обставини справи.
Позивач є правонаступником прав та обов’язків державного орендного підприємства „Броварисільбуд” (дата державної реєстрації останнього 02.01.1992 року, свідоцтво про державну реєстрацію 130, організаційно-правова форма підприємства - кооперативно-державна).
Відкрите акціонерне товариство „Броварисільбуд” засновано відповідно до Декрету Кабінету Міністрів № 57-93 від 20.05.1993 року „Про приватизацію цілісних майнових комплексів державних підприємств та їх структурних підрозділів, зданих в оренду” та згідно з рішенням регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській області і організації орендарів „Броварисільбуд”, як засновників, шляхом об’єднання майна та підприємницької діяльності ОП „Броварисільбуд”.
Відповідно до Плану приватизації, затвердженого начальником регіонального відділення ФДМ України по Київській області від 30.07.1993 року (далі - План приватизації) як спосіб приватизації орендного підприємства було обрано продаж акцій відкритого акціонерного товариства.
Згідно із договором про придбання пакету акцій ВАТ „Броварисільбуд” від 09.09.1994 року відповідач 3 продав позивачеві за некомерційним курсом за власні кошти останнього пакет акцій у кількості 62118 штук на загальну суму 15529,6 тис. крб.
Як вбачається із протоколу від 27.12.1996 року № 12 підсумків продажу акцій ВАТ „Броварисільбуд”, затвердженого начальником регіонального відділення ФДМ України по Київській області 30.12.1996 року, процес продажу акцій позивача було визнано завершеним. Постановлено вважати вартість державної частини в статутному фонді позивача повністю сплаченою.
Відповідно до наказу Регіонального відділення ФДМ України по Київській області від 30.12.1996 року №11/41-ВП „Про завершення приватизації ВАТ „Броварисільбуд” процес приватизації ВАТ „Броварисільбуд” було завершено. На підставі наказу видано свідоцтво про власність №35 (яке було чинним на час звернення позивача з позовною заявою до суду), згідно якого позивач став власником майна ОП „Броварисільбуд”, як правонаступник прав та обов’язків останнього.
Таким чином, ВАТ „Броварисільбуд” утворилось в процесі приватизації орендного підприємства „Броварисільбуд” шляхом викупу акцій відкритого акціонерного товариства.
Відповідно до ст. 21 Закону України „Про власність” від 07.02.1991 року № 697-ХІІ, в редакції від 05.05.1993 року підставами виникнення колективної власності є, зокрема, викуп колективами трудящих державного майна; перетворення державних підприємств в акціонерні та інші товариства; безоплатна передача майна державного підприємства у власність трудового колективу.
Правові, економічні та організаційні основи приватизації підприємств загальнодержавної власності визначені Законом України „Про приватизацію майна державних підприємств” від 04.03.1992 року №2163-ХІІ із змінами і доповненнями (далі - Закон України № 2163-ХІІ). Під час здійснення приватизації позивача необхідно було керуватися також вимогами Декрету Кабінету Міністрів України „Про приватизацію цілісних майнових комплексів державних підприємств та їх структурних підрозділів, зданих в оренду” від 20.05.1993 року №57-93 (далі - Декрет КМУ№57-93) із змінами та доповненнями, внесеними Законами України від 26.01.1994 року №3875-ХІІ, від 13.11.1996 року №485/96-ВР та Положенням про застосування способів приватизації майна державних підприємств, затвердженим наказом ФДМ України від 04.02.1993 року №56 та зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 29.04.1993 року за №34 (далі - Положення про застосування способів приватизації майна державних підприємств).
Як вбачається із приписів ст. 15 Закону України № 2163-ХІІ, в редакції Закону України від 26.01.1994 року №3875-ХІІ, яка була чинною на час здійснення приватизації позивача, одним із способів приватизації є викуп майна державного підприємства, зданого в оренду. Пунктом 2.4 Положення про застосування способів приватизації майна державних підприємств, (чинного на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що до покупця, який придбав шляхом викупу цілісний майновий комплекс, переходить право володіння, користування і розпорядження цим об’єктом з дати видання органом приватизації наказу про приватизацію об’єкта.
Відповідно до пункту 4 Декрету КМУ №57-93, в редакції, яка була чинною на час здійснення приватизації, до статутного фонду товариства, що створене у процесі приватизації шляхом продажу належних державі акцій відкритих акціонерних товариств, вноситься державне майно, здане в оренду, та майно, що є власністю орендаря і перебуває на балансі підприємства, створеного орендарем.
Згідно із статтею 24 Закону України №2163-ХІІ товариству покупців, створеному працівниками підприємства згідно з статтею 8 цього Закону, яке стало власником свого підприємства в результаті, зокрема, придбання 51 і більше відсотків акцій, за його згодою відповідний державний орган приватизації безоплатно передає об'єкти соціально-побутового призначення, створені за рахунок коштів фонду соціального розвитку (аналогічних фондів) зазначеного підприємства із зменшенням ціни, за яку було придбано майно підприємства, на суму початкової ціни зазначеного майна. Ці пільги поширюються на викуп державного майна орендними підприємствами.
Отже, з аналізу вищевикладених статей Законів, які були чинними на час здійснення приватизації позивача, слід зробити висновок, що створене у процесі приватизації підприємство, незалежно від способу приватизації, ставало власником майна підприємства, що приватизувалось, у тому числі і власником об’єктів соціальної сфери, які передавались їм безоплатно за умови, викладеної в статті 24 Закону України №2163-ХІІ.
Як вбачається із матеріалів справи, під час здійснення приватизації була проведена інвентаризація майна ОП „Бровіарисільбуд”. З протоколу №2 засідання комісії з приватизації державного майна останнього від 29.06.1993 року вбачається, що на балансі ОП „Броварисільбуд” перебували спірні об’єкти нерухомого майна, зокрема: гуртожиток №1, що знаходиться за адресою: Київська обл., м. Бровари, вул. Грушевського, 1; гуртожиток №2, що знаходиться за адресою: Київська обл., м. Бровари, вул. Металургів, 13; гуртожиток №3, що знаходиться за адресою: Київська обл., м. Бровари, вул. Металургів, 9; база відпочинку „Будівельник”, що знаходиться за адресою: Київська обл., Броварський район, с. Рожни. Дані об’єкти відносяться до об’єктів соціально-побутового призначення, які були побудовані за рахунок власних коштів та коштів централізованих фондів соціального розвитку ОП „Броварисільбуд”. Ці обставини підтверджуються доданими до матеріалів справи документами та іншими доказами, зібраними по справі (а.с. 31-42), що свідчать про фінансування будівництва спірного об’єкту за рахунок його фонду соціального розвитку (аналогічних фондів) та будівництво вищевказаних об’єктів ОП „Броварисільбуд”.
Так, позивачем за період з 1964 року по 1982 рік проводилось будівництво, реконструкція та ремонт спірних об’єктів. Гуртожиток №1 був побудований трестом „Броварисільбуд” (в подальшому зміна господарсько-правової форми на орендне підприємство „Броварисільбуд”) за рахунок коштів централізованих фондів соціального розвитку, які відраховувались підприємствами від своєї виробничо-господарської діяльності, був введений в експлуатацію та поставлений на баланс в грудні 1982 року; гуртожиток №2 був побудований у 1964 році та прийнятий на баланс у 1970 році; гуртожиток №3 побудований у 1967 році та прийнятий на баланс у 1970 році; база відпочинку „Будівельник” була побудована за наказом керуючого трестом „Броварисільбуд”, як тимчасова, за рахунок власних коштів тресту на капітальний ремонт.
Відповідачі не змогли спростувати подані позивачем докази, що підтверджують вище встановлене.
Таким чином судом апеляційної інстанції встановлено, що майно соціально-побутового призначення, зокрема, перераховане вище, при приватизації повинно перейти у власність орендного підприємства, оскільки воно було створено з коштів фонду соціального розвитку та будувалось за власні кошти підприємства, правонаступником прав та обов’язків якого став позивач.
Такий висновок суду апеляційної інстанції підтверджується також пунктом 3 розділу 10 „Рішення комісії” Плану приватизації позивача від 30.07.1993 року, яким було передбачено передачу об’єктів соціально-побутового призначення, що побудовані за рахунок власних коштів та коштів централізованих фондів соціального розвитку, зокрема спірних об’єктів, трудовому колективу безкоштовно по залишковій вартості.
Актом прийому-передачі державного майна цілісного майнового комплексу ОП „Броварисільбуд” від 30.12.1996 року регіональне відділення ФДМ України по Київській області передало а позивач прийняв за станом на 01.06.1993 року державне майно, в тому числі гуртожиток №1, що знаходиться за адресою: Київська обл., м. Бровари, вул. Грушевського, 1; гуртожиток №2, що знаходиться за адресою: Київська обл., м. Бровари, вул. Металургів, 13; гуртожиток №3, що знаходиться за адресою: Київська обл., м. Бровари, вул. Металургів,9; база відпочинку „Будівельник”, що знаходиться за адресою: Київська обл., Броварський район, с. Рожни по залишковій вартості.
На підтвердження права власності позивача, зокрема, на спірне майно, відповідачем 3 було видано свідоцтво про власність від 30.12.1996 року №35, яке було чинним на час подачі позивачем позову до суду.
На думку судової колегії, скасування зазначеного свідоцтва не свідчить про відсутність права власності на зазначене в ньому майно, оскільки згідно вимог цивільного законодавства, право власності підтверджується не свідоцтвом, а документами, які є підставою для його видачі. Як встановлено вище, підставою видачі свідоцтва про власність від 30.12.1996 року №35 був наказ регіонального відділення ФДМ України по Київській області від 30.12.1996 року №11/41-ВП, який є чинним і по сьогоднішній день.
Що стосується тверджень прокуратури, викладених в апеляційному поданні та в поясненнях від 02.06.2006 року, відповідачів 1, 2 та 3, викладених в відзивах на апеляційне подання то, роблячи помилковий висновок щодо того, що вказане майно під час приватизації шляхом викупу акцій відкритого акціонерного товариства не перейшло у власність позивача і право розпорядження яким належить Фонду державного майна України, вони застосовували законодавство, яке не було чинне на той момент.
Слід мати на увазі, що в силу положень Закону України № 2163-ХІІ у редакції, яка була чинною на час здійснення приватизації позивача, майно соціально-побутового призначення перейшло у власність орендного підприємства, при цьому його вартість має бути виключена із вартості цілісного майнового комплексу, оскільки воно було створено з коштів фонду соціального розвитку і передавалось безоплатно.
Закон України „Про внесення змін до Закону України „Про приватизацію майна державних підприємств”” від 19 лютого 1997 року N 89/97-ВР виклав Закон в новій редакції та, отже, змінив правове положення такого майна. Об’єкти соціально-культурного призначення підприємства, що приватизується, знаходились у господарського товариства, створеного в результаті приватизації працівниками підприємства відповідно до статті 8 цього Закону, в режимі користування (цільового використання) без права продажу.
Нормативно-правові акти, які прийняті у розвиток цього Закону, регламентували порядок розпорядження цим майном, закріпивши це право за Фондом державного майна України.
Отже, на думку суду апеляційної інстанції, відповідно до діючого на момент здійснення приватизації законодавства, правове положення спірного майна, яке в 1996 р. було передане позивачу визначається як передане у власність.
Таким чином, розпорядження майном соціально-культурного призначення Фондом державного майна України, в особі його регіонального відділення по Київській області, може мати місце, якщо приватизація відбулася після лютого 1997 року, коли набрав чинності Закон України від 19 лютого 1997 року N 89/97-ВР.
Оскільки в даному випадку приватизація почалася в 1993 році, а закінчилася в 1996 році та на законодавчому рівні при приватизації майна надавалась пільга для товариства покупців, створеного працівниками підприємства згідно з статтею 8 Закону, яке стало власником свого підприємства, то такі об’єкти перейшли у власність останнього. Аналогічна правова позиція викладена в постановах Вищого господарського суду України у справах 3 18/353пд, № 22/334, № 44/185-05, № 20/116-03.
Посилання прокуратури та відповідача 3 на перебування майна у користуванні ВАТ „Броварисільбуд” а й відповідно, неможливість відчужувати спірне майно, не підтверджено належними доказами, оскільки, відповідно до ст.ст. 257, 324, 325 Цивільного кодексу УРСР передача майна у користування повинна була здійснюватися на підставі договору, строком не більше одного року.
Як свідчать матеріали справи, договір користування майном, яке не увійшло до статутного фонду позивача під час приватизації між позивачем та відповідачем 3 не укладався.
Колегія вважає, що відповідачі та прокуратура допустилися помилки в застосуванні частини 2 статті 24 Закону України „Про приватизацію майна державних підприємств” (в редакції, яка була чинною на час приватизації) і дійшли до помилкового висновку, що оскільки вартість цілісного майнового комплексу, що приватизувався, була зменшена на вартість майна соціально-побутового призначення, в т. ч. і вартість спірних об’єктів нерухомості, то Покупець не набув права власності на ці об’єкти.
Судом не взято до уваги Додаток до акту прийому передачі приватизованого майна орендного підприємства „Броварисільбуд” від 30.12.1996 року, оскільки останній, на час його видачі, не відповідав вимогам чинного законодавства. Так, відповідно до Наказу ФДМ України від 11.07.1996 року № 788 (далі –Наказ № 788), до наказу № 11741-ВП повинен був додаватися „Додаток до наказу” по формі, зазначеній в Наказі № 788. До набрання чинності Наказу № 788, органи приватизації повинні видавати витяг з відомості результатів інвентаризації щодо нерухомого майна, яке було передано до статутного фонду, та є власністю товариства. Тому суд не погоджується з доводами відповідача 3, що доданий до матеріалів справи Додаток до акту прийому передачі приватизованого майна орендного підприємства „Броварисільбуд” від 30.12.1996 року є правовстановлюючим документом, при цьому відповідач 3 не вказує у відзиві, якими саме нормами діючого на час видачі Додатку законодавства передбачена його видача за формою, за якою виданий Додаток.
Також судом вважається необґрунтованим посилання відповідача 3 та прокуратури Київської області на те, що спірні об’єкти нерухомого майна повинні бути передані у комунальну власність територіальної громади м. Бровари. Оскільки згідно із Законом України від 03.03.1998 року №147/98-ВР „Про передачу об’єктів права державної та комунальної власності” об’єкти соціальної інфраструктури можуть передаватися з державної у комунальну власність за ініціативою органів, уповноважених управляти державним майном.
Як свідчать матеріали справи, відповідач 3 з часу приватизації позивача не проявив ініціативи до такої передачі, спірні об’єкти нерухомості перебувають на балансі позивача та утримуються за його рахунок.
Крім цього, вищевказаний Закон набрав чинності значно пізніше, ніж закінчилася приватизація позивача.
Таким чином, твердження прокуратури та відповідача 3 про те, що до складу приватизованого майна позивача не увійшли спірні об’єкти нерухомого майна та не вибули із власності держави, є необґрунтованими.
Відповідно до статті 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Захист прав власності суб’єктів господарювання здійснюється відповідно до вимог статті 20 Господарського кодексу України, а саме після звернення до суду шляхом визнання судом наявності або відсутності такого права.
За таких обставин позовна вимога про визнання права власності на об’єкти нерухомого майна: гуртожиток № 1, що знаходиться за адресою: Київська обл., м. Бровари, вул. Грушевського, 1; гуртожиток № 2, що знаходиться за адресою: Київська обл., м. Бровари, вул. Металургів, 13; гуртожиток № 3, що знаходиться за адресою: Київська обл., м. Бровари, вул. Металургів, 9; база відпочинку „Будівельник”, що знаходиться за адресою: Київська обл., Броварський район, с. Рожни до регіонального відділення ФДМ України по Київській області підлягає задоволенню повністю.
Що стосується позовних вимог до відповідача 1, то позовна вимога про визнання недійсним рішень Броварського міжміського бюро технічної інвентаризації від 13.07.2004 р. про відмову в реєстрації права власності на гуртожитки за адресами: вул. Грушевського, 1, вул. Металургів, 9 та 13 в м. Бровари та про відмову в реєстрації права власності на базу відпочинку „Будівельник” в с. Рожни Броварського району не підлягає задоволенню, оскільки судом встановлено, що подання документів для такої реєстрації було здійснено з порушенням порядку, встановленого Тимчасовим положенням про порядок реєстрації права власності на нерухоме майно, а саме, позивачем до заяви про реєстрацію права власності було додано документи, що не передбачені Додатком 1 Положення, що є підставою для відмови у реєстрації таких прав. Отже, вказана позовна вимога задоволенню не підлягає, Разом з тим, підлягає задоволенню позовна вимога про зобов’язання відповідача 1 здійснити реєстрацію спірних об’єктів, оскільки, як встановлено судом вище, спірні об’єкти є власністю позивача, отже суд зобов’язує здійснити відповідача 1 їх реєстрацію у встановленому законом порядку.
Що стосується позовної вимоги про визнання права власності на спірні об’єкти нерухомого майна до відповідача 2, то в цій частині позовних вимог провадження у справі необхідно припинити за відсутністю предмету спору враховуючи наступне.
Судовою колегією на підставі статті 24 ГПК України було залучено до участі у справі в якості іншого відповідача 3 регіональне відділення ФДМ України по Київській області, оскільки, як встановлено вище, саме останнє є належним відповідачем у справі.
Вищевикладене підтвердив і відповідач 3, який зазначив, що останній здійснює повноваження власника щодо спірного майна на території Київської області та оспорює право власності позивача на спірні об’єкти нерухомості.
За таких обставин відповідач 2 ніколи не був власником спірного майна та останнє не передавалось до комунальної власності територіальної громади м. Бровари. Крім цього, рішенням господарського суду Київської області від 24.09.2004 року по справі № 294/12-04 визнано недійсним рішення Броварської міської ради від 10.06.2004 року № 476-22-24 „Про надання згоди на безоплатне прийняття у комунальну власність територіальної громади м. Бровари гуртожитку № 1 по вул. Грушевського, що перебуває на балансі ВАТ „Броварисільбуд”.
В судовому засіданні апеляційної інстанції відповідач 2 підтвердив свої письмові пояснення про те, що між позивачем та відповідачем 2, на підставі вищезазначеного, відсутній предмет спору. Що підтверджується, також, встановленими судом обставинами справи на підставі зібраних по справі доказів.
За таких обставин провадження у справі до відповідача 2 підлягає припиненню.
Судом апеляційної інстанції також досліджено строк позовної давності звернення позивача до суду з позовом про визнання права власності. На думку судової колегії апеляційного господарського суду позивач дізнався про те, що його право власника порушено лише після прийняття відповідачем 2 рішення від 10.06.2004 року № 476-22-24 „Про надання згоди на безоплатне прийняття у комунальну власність територіальної громади м. Бровари гуртожитку № 1 по вул. Грушевського, що перебуває на балансі ВАТ „Броварисільбуд”, яке було оскаржено позивачем в судовому порядку. Отже, позивачем не пропущено строк звернення з позовною заявою до суду про захист порушеного права.
За таких обставин, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково.
Зважаючи на недодержання господарським судом першої інстанції приписів ст. 24 ГПК України, що призвело до прийняття неправильного рішення, апеляційне подання підлягає задоволенню частково, а рішення господарського суду Київської області від 22.06.2005 року у справі № 60/19-05 підлягає скасуванню повністю.
Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї державне мито незалежно від результатів вирішення спору.
Таким чином, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що судові витрати за розгляд позовних вимог до відповідача 1 необхідно покласти на позивача, оскільки спір виник не внаслідок неправильних дій відповідача 1.
Відповідно до ст. 49 ГПК України судові витрати в іншій частині позовних вимог покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст. ст. 80, 99, ст. ст. 101 - 105 ГПК України, Київський міжобласний апеляційний господарський суд
п о с т а н о в и в :
1. Апеляційне подання заступника прокурора Київської області на рішення господарського суду Київської області від 22.06.2005 року у справі № 60/19-05 задовольнити частково.
2. Рішення господарського суду Київської області від 22.06.2005 року у справі № 60/19-05 скасувати та прийняти нове.
3. Позовні вимоги задовольнити частково.
4. Провадження у справі до Броварської міської ради припинити.
5. Позовні вимоги до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській області задовольнити повністю.
6. Визнати право власності Відкритого акціонерного товариства “Броварисільбуд” (07401, Київська область, м. Бровари, вул. Київська, 170; код ЄДРПОУ 01354332) на:
- гуртожиток № 1, що знаходиться за адресою: Київська обл., м. Бровари, вул. Грушевського, 1;
- гуртожиток № 2, що знаходиться за адресою: Київська обл., м. Бровари, вул. Металургів, 13;
- гуртожиток № 3, що знаходиться за адресою: Київська обл., м. Бровари, вул. Металургів, 9;
- базу відпочинку «Будівельник», що знаходиться за адресою: Київська обл., Броварський район, с. Рожни.
7. Позовні вимоги до Державного комунального підприємства “Броварське міжміське бюро технічної інвентаризації” задовольнити частково.
8. Зобов’язати Державне комунальне підприємство “Броварське міжміське бюро технічної інвентаризації” здійснити реєстрацію права власності за ВАТ “Броварисільбуд” на гуртожитки № 1, що знаходиться за адресою: Київська обл., м. Бровари, вул. Грушевського, 1, № 2, що знаходиться за адресою: Київська обл., м. Бровари, вул. Металургів, 13; № 3, що знаходиться за адресою: Київська обл., м. Бровари, вул. Металургів, 9 та на базу відпочинку «Будівельник», що знаходиться за адресою: Київська обл., Броварський район, с Рожни у місячний строк з дня набрання постановою законної сили.
9. В задоволенні решти позовних вимог до Державного комунального підприємства “Броварське міжміське бюро технічної інвентаризації” відмовити.
10. Стягнути з Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській області (01196, м. Київ, пл. Лесі українки, 1; код 1908107) на користь Відкритого акціонерного товариства “Броварисільбуд” (07401, Київська область, м. Бровари, вул. Київська, 170; код ЄДРПОУ 01354332) 85 (вісімдесят п’ять) грн. державного мита та 39 (тридцять дев’ять) грн. 33 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Видати наказ.
11. Доручити місцевому господарському суду видати наказ.
12. Матеріали справи повернути до місцевого господарського суду.
Головуючий Фаловська І.М.
Судді
Міщенко П. К.
Федоров М. О.