Справа № 2а-123/11

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ    УКРАЇНИ

18 лютого 2011 року                                                         смт.Томаківка Дніпропетровської області

                   Томаківський районний суд Дніпропетровської області у складі: головуючого судді –Кондус Л.А., при секретарі –Горват Н.Є.,   за участю представника відповідача,

             розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду сел. Томаківка адміністративну справу за адміністративним позовом  приватного підприємця –фізичної особи ОСОБА_1 до начальника управління Пенсійного фонду України в Томаківському районі Дніпропетровської області  Чепець Тетяни Луківни про визнання дій посадової особи суб’єкта владних повноважень протиправними та про скасування  рішення,  -  

ВСТАНОВИВ:

       Позивач ПП- фізична особа ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом до відповідача по справі, начальника управління Пенсійного фонду України в Томаківському районі Дніпропетровської області  Чепець Тетяни Луківни, про визнання дій посадової особи суб’єкта владних повноважень щодо  формування стосовно приватного підприємця –фізичної особи ОСОБА_1 вимоги від 04.11.2010 року № Ф-38 про сплату останньою  недоїмки зі страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування у сумі 783, 66 грн. та про скасування вказаної вимоги в зв'язку з її  протизаконністю, мотивуючи наступним.

З серпня 2003 року позивач здійснює підприємницьку діяльність, як  фізична особа-підприємець,  у вигляді роздрібної торгівлі на ринку в смт. Томаківка  на законних підставах, має одну  торгову точку –орендований металевий  кіоск, найманої праці не використовує, згідно з вимогами  Указу Президента України від 3 липня 1998 року № 727 «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва»нею 18.12.2009 року отримано  в Марганецькій ОДПІ дозвіл на здійснення роздрібної торгівлі на ринку, про що видано відповідне свідоцтво.

Керуючись своїм правом на вибір способу оподаткування,  у відповідності до ст.11 Закону України «Про державну підтримку малого підприємництва»та Указу Президента України від 3 липня 1998 року № 727 «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва»нею обрано спрощену систему оподаткування, бухгалтерського обліку та звітності у вигляді  єдиного податку шляхом отримання свідоцтва про сплату єдиного податку. Вказаний податок в сумі, визначеній  органом місцевого самоврядування,  вона сплачує своєчасно та в повному обсязі. Станом на 01.11.2010 року (на кінець ІІІ кварталу 2010 року) заборгованість по сплаті вказаного податку за нею відсутня, про що свідчить довідка від 19.11.2010 року № 79-018, видана відділенням Марганецької ОДПІ у Томаківському районі.

Позивач зазначає, що 08.11.2010 року нею отримано поштовим відправленням вищевказану  вимогу, сформовану начальником управління ПФУ у Томаківському районі  Чепець Т.Л., від 04.11.2010 року № Ф-38 про сплату нею  недоїмки зі страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування у сумі 783,66 грн. (далі –вимога), в десятиденний строк з дня одержання вимоги. В зв’язку з чим, 11.11.2010 року позивач звернулася до відповідача зі скаргою про її відкликання шляхом  скасування  вказаної в ній суми боргу  внаслідок  незаконного формування  даної вимоги про сплату боргу, на що відповідачем було видано рішення від 16.11.2010 року № Я 1793/27 про відмову у задоволенні клопотання, тому позивач вважає, що вимога підлягає скасуванню, посилаючись на наступне.

Згідно ст.2 ГК України підприємницька діяльність визначена, як господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку. Пунктом 2 ст.55 ГК України встановлено, що суб'єктами господарювання є громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці. Як вид господарської діяльності, відповідно до ст.42 ГК України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Згідно з п.1 статті 17 ГК України механізмом державного регулювання господарської діяльності встановлені податки та визначено, що «Система оподаткування в Україні, податки і збори встановлюються виключно законами України. Система оподаткування будується за принципами економічної доцільності, соціальної справедливості, поєднання інтересів суспільства, держави, територіальних громад, суб'єктів господарювання та громадян».

Підпунктом 8 п.1 ст.10 ГК України визначено, що одним з основних напрямків економічної політики, що визначаються державою, є: «забезпечення на власній основі розвитку різних форм власності і господарювання, державну підтримку і захист усіх форм ефективного господарювання… податкова політика, спрямована на забезпечення економічно обґрунтованого податкового навантаження на суб'єктів господарювання, стимулювання суспільно необхідної економічної діяльності суб'єктів, а також дотримання принципу соціальної справедливості та конституційних гарантій прав громадян при оподаткуванні їх доходів…». Підстави та порядок застосування засобів державної підтримки суб'єктів господарювання визначаються законом (ст. 16 ГК України).

Правові   засади   державної   підтримки суб'єктів  малого  підприємництва  визначено Законом України «Про державну підтримку малого підприємництва». Згідно ст.ст.1, 2 вказаного Закону суб'єктами малого підприємництва є:  фізичні особи,  зареєстровані у встановленому законом порядку як суб'єкти підприємницької діяльності. Дія вказаного Закону  поширюється    на   суб'єктів   малого підприємництва незалежно від форми власності, тому  даний Закон є спеціальним у сфері регулювання державної підтримки малого підприємництва. Згідно п.3 ч.1 ст.5 цього Закону одним з основних напрямів  державної підтримки  малого  підприємництва  є запровадження     спрощеної     системи     оподаткування, бухгалтерського обліку та звітності, та відповідно до ст.11 Закону для суб'єктів малого підприємництва в порядку,  встановленому законодавством  України,  може  застосовуватися  спрощена  система оподаткування, яка передбачає: заміну сплати  встановлених законодавством податків і зборів (обов'язкових платежів) сплатою єдиного податку, тобто, на вибір суб'єкта малого підприємництва.

Таким положенням ГК України та ЗУ «Про державну підтримку малого підприємництва»відповідають вимоги Указу Президента України від 3 липня 1998 року № 727 «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва», який прийнятий Президентом України на підставі пункту 4 Розділу XV «Перехідних положень»Конституції України та має силу закону.  Згідно з цим Указом  спрощена система оподаткування,  обліку та  звітності запроваджується для  суб'єктів  малого підприємництва - фізичних осіб,  які здійснюють підприємницьку діяльність без створення  юридичної  особи  … обсяг виручки яких від реалізації  продукції  (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 500 тис. гривень.

Пунктом 2 цього Указу встановлено, що суб'єкти малого підприємництва –фізичні особи –мають право самостійно обирати спосіб оподаткування доходів за єдиним податком шляхом отримання свідоцтва про сплату єдиного податку. При цьому пп.8 п.2 Указу №727 встановлюється, що доходи, отримані від здійснення підприємницької діяльності, що обкладаються єдиним податком, не включаються до складу сукупного оподатковуваного доходу за підсумками звітного року платника єдиного податку, а сплачена сума єдиного податку є остаточною і не включається до перерахунку загальних податкових зобов'язань такого платника податків, та платник єдиного податку не є платником податків і зборів (обов'язкових платежів), перелічених у п.6 Указу №727, у тому числі і збору на обов'язкове державне пенсійне страхування.

Тому позивач зазначає, що вона, як суб’єкт малого підприємництва, обрала одну з двох систем оподаткування свого доходу, а саме: спрощену систему оподаткування у відповідності до п.3 ст.11 ЗУ «Про підтримку малого підприємництва»та пп.1 п.2 Указу №727 шляхом сплати єдиного податку. Указом №727 також встановлюється, що наступного дня після сплати нею єдиного податку відділення Державного казначейства України перераховує до Пенсійного фонду України - 42% від суми єдиного податку в рахунок сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування.

Таким чином, у відповідності до норм Указу №727 та спрощеної системи оподаткування доходу, позивач є платником єдиного податку на дохід та у його складі платником збору на обов'язкове державне пенсійне страхування.

Об'єктом оподаткування в спрощеній системі оподаткування є доходи підприємця, отримані ним від здійснення підприємницької діяльності (ст.6 ЗУ «Про систему оподаткування»та п.2 Указу №727). П.п.1 та 4 п. 1 ст. 142 ГК України встановлено, що прибуток (доход) суб'єкта господарювання є показником фінансових результатів його господарської діяльності, що визначається шляхом зменшення суми валового доходу суб'єкта господарювання за певний період на суму валових витрат та суму амортизаційних відрахувань та держава може впливати на вибір суб'єктами господарювання напрямів та обсягів використання доходу через нормативи, податки, податкові пільги та господарські санкції відповідно до закону. Як слідує з цих норм ГК України, а також зі змісту ЗУ «Про систему оподаткування»такого виду державного впливу на вибір суб'єктами господарювання напрямів та обсягів використання свого доходу, як сплата страхових внесків не передбачено.

Позивач вважає, що відповідач сформувавши щодо неї вказану вимогу, зобов’язує її цим  сплачувати додаткові відрахування (страхові внески) до Пенсійного фонду України, та порушив  ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», а також  ряд  відомчих нормативних і підзаконних актів.

Позивач зазначає, що вона, як людина з особливими потребами (інвалід), що забезпечує себе працею самостійно, не повинна бути поставлена діями органів виконавчої влади, чи їх посадових осіб, в становище, гірше, ніж суб'єкти підприємницької діяльності –юридичні особи, що використовують працю інвалідів, так відповідно до ч.3 ст.1 ЗУ «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»: дискримінація інвалідів  забороняється  і  переслідується  за законом. Вона також потребує додаткових коштів на своє лікування, протезування, забезпечення  інших своїх життєвих потреб, адже той державний соціальний захист у вигляді пенсії за віком та відшкодування шкоди, що вона отримує, не в змозі забезпечити їй гідних умов існування, тому вона й змушена вести підприємницьку діяльність. Вона сплачує встановлений законодавством єдиний податок, з якого 42% відраховується до Пенсійного фонду України.

Відповідно до визначень, встановлених у ст.1 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»позивач являється непрацездатним громадянином, оскільки є  особою,  яка досягла встановленого законом пенсійного віку та,  є також особою, що  визнана  інвалідом у встановленому законодавством порядку, оскільки є інвалідом праці ІІІ групи. Згідно з ч.1 ст.26 Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування до страхових випадків, з настанням яких надаються матеріальне забезпечення та соціальні послуги, належать: інвалідність; досягнення пенсійного віку. Тому, виходячи з цих норм,  для  позивачки вже настав страховий випадок  за двома підставами (як для інваліда та як для особи, що досягла пенсійного віку), в зв'язку з  якими вона  вже отримала гарантоване їй Конституцією та законами державне матеріальне забезпечення  у вигляді пенсії, а також у вигляді відшкодування збитків,  заподіяних  каліцтвом,  пов'язаним  з  виконанням нею своїх  трудових обов'язків.  Тому, в зв'язку з настанням у позивачки вищезгаданих страхових випадків вона вже отримала  від держави соціальний захист, отже,   державна  гарантія щодо її соціального захисту та її право на  соціальний захист у будь-якому випадку  не будуть порушені відносно неї.

До того ж, виходячи зі змісту п.11 ст.11 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»позивач є застрахованою особою, незалежно від того, чи сплачує вона страхові внески, як підприємець, оскільки отримує щомісячні  страхові   виплати відповідно  до  Закону  України  "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від  нещасного  випадку  на виробництві  та професійного  захворювання,  які спричинили втрату працездатності", а тому й немає підстави  для  сплати нею додаткових внесків до ПФУ, бо її право на перерахунок пенсії вже забезпечено цією нормою.

Крім того,  відповідно до статті 15 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» платниками  страхових  внесків  до  солідарної  системи  є страхувальники, зазначені в статті 14 цього Закону, і застраховані особи, зазначені в частині першій статті 12 цього Закону.  Позивач вважає,  що відповідно до чинного законодавства  вона, як фізична особа має декілька статусів:  є суб'єктом підприємницької діяльності –фізичною особою, але одночасно вона  є і особою, що визнана інвалідом та особою, що отримує пенсію за віком. Проте,  ані ст.14 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», ані п.3 ст.11 цього Закону, до якої відсилає ст.14, не передбачено такого виду страхувальників, як фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, які є непрацездатними особами. Отже, й сплата нею страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування є її правом, а не обов'язком, оскільки сам факт її реєстрації та діяльності  як суб'єкта підприємницької діяльності –фізичної особи та здійснення нею підприємницької діяльності не позбавляє її статусу непрацездатної особи, яка має право на соціальний захист.

Окрім того, законні підстави для формування вищевказаної вимоги про сплату недоїмки щодо позивача у відповідача були відсутні, оскільки вона особисто не обчислювала страхові внески за період, визначений вимогою, та не подавала звітність до УПФУ в Томаківському районі, бо Указом Президента України № 727/98 її звільнено від подання  звітності до органів ПФУ,  та  встановлений строк  подання такої звітності іще не настав. Так,  відповідно до п. 2.2. Порядку  формування та подання страхувальниками звіту  щодо сум нарахованих внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування   органам Пенсійного фонду України, затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від  05.11.2009  N 26-1 та зареєстрованого в Міністерстві   юстиції України    24.11.2009 р. за N 1136/17152,  фізичні особи –суб'єкти підприємницької діяльності,  у  тому числі ті, які обрали особливий спосіб оподаткування (єдиний податок), самі за себе формують та подають до органів Пенсійного фонду звіт один раз на рік до 1 квітня року.  Здійснювати ж щодо неї будь-які перевірки та складати за їх результатами якісь акти в УПФУ у Томаківському районі законних підстав немає, оскільки це суперечить принципам спрощеної системи оподаткування та  відповідного нормативно-правового акту, який би надавав управлінню таке законне право,  на сьогодні  не прийнято.

Крім того, відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Як видно зі змісту цієї статті Конституції,  про обов'язкову сплату страхових та пенсійних внесків тут не йдеться.

Позивач звернулася до Томаківського районного суду, керуючись п.3 ст.18, п.2 ст. 19КАС України, оскільки  являється людиною з обмеженими можливостями та  одночасно людиною похилого віку, та   найбільш прийнятним для неї є звернення до місцевого загального суду, як адміністративного суду.  

      Позивач у судове засідання не з’явилася, але надала до суду письмову заяву про розгляд справи за її відсутності, при цьому зазначила, що позовні вимоги підтримує в повному обсязі.

       Представник відповідача проти позову заперечує, посилаючись на його безпідставність і необґрунтованість, та надав до суду письмові заперечення проти позовних вимог.

      Суд, розглянувши матеріали даної справи, заслухавши представника відповідача, вважає, що даний позов  підлягає  задоволенню з наступних  підстав.

     Позивач ОСОБА_1  дійсно з серпня 2003 року зареєстрована в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, як  фізична особа-підприємець, реєстраційний номер: 22180170000000555, що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця серії В01 № 068260 від 04.08.2003 року, та  нею обрано спрощену систему оподаткування, бухгалтерського обліку та звітності у вигляді  єдиного податку, що підтверджується  свідоцтвом про сплату єдиного податку.

Відповідно до ст.11 ЗУ «Про державну підтримку малого підприємництва»для суб'єктів малого підприємництва в порядку,  встановленому законодавством  України,  може  застосовуватися  спрощена  система оподаткування, бухгалтерського   обліку   та   звітності,   яка передбачає: заміну сплати  встановлених законодавством податків і зборів (обов'язкових платежів) сплатою єдиного податку; застосування спрощеної  форми   бухгалтерського обліку  та звітності.  Спрощена система  оподаткування,  бухгалтерського  обліку  та звітності може застосовуватися поряд з діючою загальною системою оподаткування,  бухгалтерського обліку та звітності,  передбаченою законодавством, на вибір суб'єкта малого підприємництва.

       Положенням ГК України та ЗУ «Про державну підтримку малого підприємництва»відповідають вимоги Указу Президента України від 3 липня 1998 року № 727 «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва», який має силу Закону.

Фізична особа - суб’єкт малого підприємництва, який сплачує єдиний податок, не є платником податку на доходи фізичних осіб (абзац 3 пункту 6 Указу Президента України №727). Обов’язок зі сплати податку на доходи фізичних осіб виникає у фізичної особи - суб’єкта підприємницької діяльності, який сплачує єдиний податок, тільки у випадку перевищення ним встановленого абзацом 1 пункту 1 Указу №727 річного обсягу виручки у розмірі 500 тисяч гривень (частина 1 пункту 5 Указу №727), проте, відповідно до даних відділення  Марганецької ОДПІ у Томаківському районі за період з 01.01.2010 року по 30.09.2010 року позивачем отримано обсяг виручки від реалізації товарів у сумі 26520,00 грн., що є значно меншою сумою від встановленої межі. Таким чином, обов’язок для фізичних осіб - суб’єктів підприємницької діяльності, які сплачують єдиний податок, зі сплати страхових внесків до Пенсійного фонду України виникає лише у випадку перевищення ним річного обсягу виручки у розмірі 500 тисяч гривень та переходу на загальну систему оподаткування. Отже, вимоги відповідача щодо сплати позивачем додаткових страхових внесків, вказаних у вимозі, відносно  позивача, як  фізичної особи - суб’єкта підприємницької діяльності, який сплачує єдиний податок, при не перевищенні нею річного обсягу виручки суперечать абз.8 ч.1 ст.19 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» та  абз.3 ч.1 п.6, п.5  Указу №727.

Крім того, відповідно до визначень, встановлених у ст.1 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» вона являється непрацездатним громадянином, оскільки є  особою,  яка досягла встановленого законом пенсійного віку, що підтверджується копією паспорту та копією трудової книжки, і  крім того,  є також особою, що  визнана  інвалідом у встановленому законодавством порядку, оскільки є інвалідом праці ІІІ групи, що підтверджується відповідним витягом із довідки МСЕК (має 50% втрати працездатності та вказана група інвалідності присвоєна позивачу по життєво).

Твердження відповідача, викладене в його рішенні від 16.11.2010 року № Я 1793/27 про результати розгляду заяви позивача щодо узгодження вимоги  про те, що ним дотримано конституційного принципу, закріпленого ст.19 Конституції України, згідно з яким РУ ПФУ у Томаківському районі, в особі його начальника Чепець Т.Л., діяло лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, є дійсно  помилковими, оскільки своєю вимогою про  сплату боргу та рішенням  від 16.11.2010 року № Я 1793/27 відповідач, керуючись лише нормами ЗУ від 08.07.2010 року № 2461-VІ «Про внесення змін до законів України «Про Державний бюджет України на 2010 рік»та «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», нехтуючи норми Конституції України, Господарського кодексу України, ЗУ «Про систему оподаткування», ЗУ «Про державну підтримку малого підприємництва», Указу Президента України від 3 липня 1998 року № 727 «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва»,  створив для позивача припис, обов'язковий до виконання, в порушення вимог ч.1 ст.19 Конституції України, згідно з якою ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством і в першу чергу –Конституцією України.

Окрім того, згідно з преамбулою ЗУ «Про порядок погашення зобов'язань платників податків  перед бюджетами та державними цільовими фондами»цей Закон є спеціальним законом з питань оподаткування,  який установлює  порядок  погашення  зобов'язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків  і зборів  (обов'язкових  платежів),  включаючи  збір  на обов'язкове державне  пенсійне  страхування  та  внески на загальнообов'язкове державне  соціальне  страхування (в т.ч. і  внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування), нарахування  і  сплати пені та штрафних  санкцій,  що  застосовуються   до   платників   податків контролюючими   органами…та визначає процедуру оскарження дій  органів  стягнення.   Підпунктом 4.4.1. п.4.4. ст. 4 Закону «Конфлікт інтересів та податкові роз'яснення» вказаного закону встановлено, що у разі коли норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону,  або коли  норми  різних  законів  чи різних    нормативно-правових актів   припускають   неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як  платника  податків,  так  і  контролюючого  органу, рішення приймається на користь платника податків.  Виходячи з вищезгаданих норм  Господарського кодексу України,   ЗУ «Про систему оподаткування»,  Указу Президента України від 3 липня 1998 року № 727 «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва»(в редакції Указу Президента № 746/99 від 28.06.99), ЗУ «Про державну підтримку малого підприємництва», а також ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»є можливим зробити висновок про неоднозначне (множинне) трактування прав позивачки та обов'язків, як платника податків, зборів та страхових внесків, тобто, має місце конфлікт інтересів, що є підставою для задоволення позовних вимог.

Відповідно до п.2  Розділу XIX. «Прикінцеві положення»Податкового кодексу України, який набув чинності з 01.01.2011 року,  Закон України  "Про  систему  оподаткування" та Закон України  "Про  порядок погашення зобов'язань платників податків  перед  бюджетами  та   державними   цільовими   фондами" визнано такими, що втратили чинність з 1 січня 2011 року, проте, оскільки спірні правовідносини виникли до втрати чинності вказаними законами, керуючись конституційним принципом про те, що закони та інші нормативно-правові  акти  не  мають зворотної дії в часі, при вирішенні спірних правовідносин  суд керується  нормами вищезазначених законів.

Згідно Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах і районах у містах, затвердженого постановою правління ПФУ від 30.04.2002 р. № 8-2 управління ПФУ в районах є органом державної влади, що здійснює владні управлінські функції та є місцевим органом виконавчої влади, що здійснює державне управління на місцях, тобто виконавчо-розпорядчі функції, в межах відповідної адміністративно-територіальної одиниці, та  начальник районного управління ПФУ наділений рядом повноважень, виходячи з яких він є посадовою особою  Управління ПФУ, тобто посадовою особою органу виконавчої влади.

       Позивач звернулася до суду у строк передбачений частиною 4 ст.99 КАС України, одразу після того як не надалось можливості  вирішити даний  спір в досудовому порядку.  

       На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 8, 22, 42, 46, 55, 67  Конституції України,  ст.ст.5, 10,  12, 17, 43, 47, 48 Господарського кодексу України, ст.ст. 5, 11 Закону України «Про державну підтримку малого підприємництва», Указом Президента України від 3 липня 1998 року № 727 «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності  суб’єктів малого підприємництва» (в редакції Указу Президента № 746/99 від 28.06.99),    Закону України   «Про  систему  оподаткування»,       Закону України  «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»,  ст.4 Закону України  «Про порядок погашення  зобов'язань  платників  податків       перед   бюджетами  та   державними     цільовими   фондами», ст.ст. 2, 4, 12,14, 18, 19, 69-71, 104, 158-163, 167, 254 КАС  України, суд -    

ПОСТАНОВИВ :

     Адміністративний позов приватного підприємця –фізичної особи ОСОБА_1 до начальника управління Пенсійного фонду України в Томаківському районі Дніпропетровської області  Чепець Тетяни Луківни задовольнити.

     Визнати протиправними дії начальника управління Пенсійного фонду України в Томаківському районі Дніпропетровської області  Чепець Тетяни Луківни по формуванню щодо приватного підприємця –фізичної особи ОСОБА_1 вимоги від 04.11.2010 року № Ф-38 про сплату ПП ОСОБА_1  недоїмки зі страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування у сумі 783 грн. 66 коп.

     Скасувати вимогу управління Пенсійного фонду України в Томаківському районі Дніпропетровської області від 04.11.2010 року № Ф-38 про сплату ПП ОСОБА_1  недоїмки зі страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування у сумі 783 грн. 66 коп. в зв'язку з її  протизаконністю.

       Апеляційна скарга на постанову суду може бути подана до адміністративного апеляційного суду Дніпропетровської області через Томаківський районний суд протягом 10 днів з дня її проголошення, а якщо постанова була проголошена без участі особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови, з подачею копії апеляційної скарги до апеляційного адміністративного суду Дніпропетровської області.

Суддя:Л. А. Кондус