У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
24 березня 2011 року м. Рівне
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Рівненської області в складі
головуючого судді: Хилевича С.В.
суддів: Гордійчук С.О., Шеремет А.М.,
при секретарі судового засідання Панас Б.В.
за участю представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2, представника Акціонерного товариства „Банк „Фінанси та кредит” - Лук’янова О.В., ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Рівненського міського суду від 27 грудня 2010 року у справі за позовом Акціонерного товариства „Банк „Фінанси та кредит” в особі філії „Північно-Західне регіональне управління Акціонерного товариства „Банк „Фінанси та кредит” до ОСОБА_1, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором та зустрічним позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства „Банк „Фінанси та кредит” в особі філії „Північно-Західне регіональне управління Акціонерного товариства „Банк „Фінанси та кредит” про визнання кредитного договору удаваним,
в с т а н о в и л а:
Рішенням Рівненського міського суду від 27 грудня 2010 року позовні вимоги Акціонерного товариства „Банк „Фінанси та кредит” (далі –АТ „Фінанси та кредит” або банк) задоволено частково: стягнуто з ОСОБА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, та ОСОБА_4, ідентифікаційний номер НОМЕР_2, на користь позивача, код ЄДРПОУ 25894576, МФО 333603, заборгованість за кредитним договором №Ф-1-06\48862-476 від 30.10.2006 року в сумі 33 893 гривні 87 копійок та 679 гривень 74 копійки в рахунок відшкодування судових витрат, а всього 34 573 гривні 61 копійку.
У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 відмовлено.
Не погодившись з законністю та обґрунтованістю рішення, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, де покликалася на порушення норм матеріального і процесуального права та невідповідність зроблених висновків обставинам справи.
На обґрунтування скарги зазначала, що оспорюваний кредитний договір було укладено сторонами з метою приховати інший правочин – договір позики на суму 499 950 гривень. При цьому наполягала, що в п.п. 1 і 2.2. цієї угоди йдеться саме про позичку, а не про кредит чи позику, що вказує про її удаваність. Позивач усупереч вимогам п. 10 ст. 11 Закону України „Про захист прав споживачів” не навів правової підстави для свого звернення до суду, а також, що саме слугувало причиною дострокового повернення споживчого кредиту. Також він не оплатив повністю всі судові витрати, оскільки судовий збір мав бути сплачений за двома матеріально-правовими вимогами – про стягнення заборгованості і звернення стягнення на предмет застави. Вважала, що банком не додержано правил повернення кредитних коштів ануїтетними платежами, оскільки при зменшенні суми боргу процентні платежі зменшуються, а платежі за основним боргом –збільшуються.
Крім того, вказувала, що позивач не представив доказів про те, що він є правонаступником Товариства з обмеженою відповідальністю „Банк „Фінанси та кредит”,
Справа №22-334-11 Головуючий у суді 1 інстанції: Головчак М.М.
Категорія: 19, 27 Суддя-доповідач у апеляційному суді: Хилевич С.В.
а тому в неї виникли сумніви щодо правильності застосування ст.ст. 104 і 108 ЦК України щодо припинення чи перетворення юридичної особи.
На її думку, місцевим судом також неправильно застосовано правила ст. 559 ЦК України щодо припинення поруки та аналогічних положень, зазначених у п. 5.1. договору поруки. Також вважала, що надані банком докази під час судового розгляду про повідомлення поручителя долучені судом з порушенням процесуального закону.
Оскільки строк дії удаваного правочину не закінчився, а банк наполягає на поверненні грошових коштів, тому переконана, що ця угода підлягає розірванню на підставі ст. 652 ЦК України.
З наведених міркувань просила скасувати рішення Рівненського міського суду 27 грудня 2010 року й ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог банку відмовити, а її зустрічний позов задовольнити, визнавши кредитний договір №Ф-1-06\48862-476 від 30.10.2006 року, за яким надано 9 900 доларів США, удаваним, визнати цей договір, за яким передано кошти в іноземній валюті сумою у 499 950 гривень також удаваним, та розірвати його. Стягнути з позивача на її користь понесені судові витрати.
У судовому засіданні представник ОСОБА_1, підтримавши апеляційну скаргу, надав пояснення в межах їх доводів.
Представник банку, заперечуючи проти задоволення апеляційної скарги, покликався на законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення.
ОСОБА_4, бувши повідомленим належним чином про час і місце розгляду справи, в судове засідання не з’явився, про причини своєї відсутності не повідомив.
Заслухавши доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі, і з’явились в судове засідання, перевіривши матеріали справи і доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку про її відхилення.
Частково задовольняючи позовні вимоги банку та стягуючи солідарно з відповідачів заборгованість за кредитним договором на користь банку, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 допустила порушення умов кредитного договору, що надало кредитодавцю законне право дострокового стягнення заборгованості, передбачене угодою, при цьому зменшивши стягнення розміру неустойки. Солідарне стягнення заборгованості з обох відповідачів місцевим судом мотивовано тим, що позивач з ОСОБА_4 уклали договір поруки, за умовами якого поручитель у разі порушення боржником зобов’язання, забезпеченого порукою, відповідає разом з боржником перед кредитором як солідарні боржники.
Відмовляючи ОСОБА_1 у зустрічному позові, суд попередньої інстанції врахував відсутність належних і допустимих доказів на підтвердження своєї вимоги про визнання кредитного договору удаваним та його розірвання.
Погоджуючись з правильністю досягнутих міським судом висновків, колегія суддів виходила з такого.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України –за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.
Матеріалами справи встановлено, що 30 жовтня 2006 року між АТ „Фінанси та кредит” і ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №Ф-1-06\48862-476, за умовами якого позичальник одержала 9 900 доларів США кредитних коштів зі сплатою за користування ними 11 процентів річних, з терміном повернення до 30 жовтня 2012 року (а.с. 11-13). На забезпечення виконання зазначених кредитних зобов’язань між ОСОБА_4 і банком тоді ж було укладено договір поруки №48862-476, згідно з п.п. 2.1., 2.2. якого поручитель відповідає перед кредитодавцем у тому самому обсязі, що й позичальник (а.с. 15-16). У випадку невиконання боржником зобов’язань за кредитним договором боржник і поручитель відповідають перед банком як солідарні боржники. Також з метою повернення коштів між позичальником і АТ „Фінанси та кредит” тоді ж укладено договір застави, за яким заставодержателю заставодавцем передано автомобіль марки SKODA марки FABIA, 2006 року випуску, тип Легковий В Хетчбек, колір жовтий, об’єм двигуна 1 198 см. куб., шасі (кузов, рама) НОМЕР_3, реєстраційний НОМЕР_4, зареєстрований РЕГ 1 МРВ ДАІ м. Рівне 27.10.2006 року (а.с. 17-17, зв.).
Станом на 17 листопада 2010 року заборгованість ОСОБА_1 перед банком становила 40 804 гривні 22 копійки, з яких 3 862 долари США 35 центів США (еквівалент –30 638 гривень 86 копійок) склала заборгованість за кредитом, 19 доларів США 54 центи США (еквівалент –155 гривень) –заборгованість за відсотками, 10 010 гривень35 копійок –нарахована пеня за несвоєчасне повернення кредиту і несвоєчасну сплату відсотків. При цьому, місцевий суд, обґрунтовано використавши своє право, встановлене ч. 3 ст. 599 ЦК України, зменшив розмір неустойки до 3 000 гривень.
Вбачається безспірним право банку на дострокове повернення кредитних коштів, що передбачене п. 3.5. кредитного договору №Ф-1-06\48862-476 від 30 жовтня 2006 року (а.с. 11, зв.-12). Такі договірні повноваження кредитодавця повністю узгоджуються і з вимогами ч. 2 ст. 1050 ЦК України.
Частина 2 ст. 554 ЦК України вказує про відповідальність поручителя перед кредитором у тому ж обсязі, що й боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.
Вбачається, що інших обов’язків поручителя, ніж ті, що передбачені законом, договором на ОСОБА_4 не покладено.
Згідно з правилами ст. 526 ЦК України –зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного судочинства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Тому за викладених обставин та враховуючи наявність солідарної відповідальності відповідачів перед кредитодавцем, позовні вимоги банку задоволено з додержанням положень закону і встановлених у судовому засіданні фактів.
Доводи ж апеляційної скарги про удаваність укладеної кредитної угоди та його розірвання на увагу не заслуговують і виявляються необґрунтованими.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 235 ЦК України –удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили.
Очевидним колегія суддів знаходить те, що об’єктивних і переконливих доказів про те, що насправді між сторонами було укладено договір позики (позички), а не кредитний договір, ОСОБА_1 суду не представила, що правильно було вирішено судом попередньої інстанції.
Також апеляційним судом перевірено достовірність письмових доказів, які містяться в матеріалах справи, а саме банківської ліцензії №28, виданої позивачу і зареєстрованої 30 жовтня 1991 року за №63, на право здійснювати банківські операції, визначені ч. 1 та п.п. 5-11 ч. 2 ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність», дозвіл №28-1 на право здійснення операцій, визначених п.п. 1-4 ч. 2 та ч. 4 ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність»згідно з додатком до цього дозволу, додаток до дозволу, де зазначено про право банку в т.ч. вчиняти операції з валютними цінностями.
Тому, за відсутності нормативних умов для застосування індивідуального ліцензування щодо зазначених операцій, єдиною правовою підставою для здійснення банком кредитування в іноземній валюті згідно з вимогами ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.1993 року №15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»є наявність у АТ „Фінанси та кредит” генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій, отриманої у встановленому порядку.
Не можуть бути взяті до уваги як невмотивовані і покликання апелянта про незаконність кредитування в іноземній валюті, оскільки судом попередньої інстанції повно і достатньо розкрито та обґрунтовано питання правомірності використання іноземної валюти при здійсненні розрахунків на території України за зобов’язаннями, що допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.
Інші доводи апеляційної скарги про порушення норм процесуального і матеріального права колегія суддів знаходить голослівними і такими, що задоволенню не підлягають.
Оскаржуване рішення суду ухвалено без порушень норм матеріального і процесуального права, судом з’ясовано обставини, що мають значення для справи, в повній мірі. Апеляційна скарга не містить посилань на закон, з порушенням якого ухвалено рішення, та не спростовує правильності висновків суду, а тому колегія суддів не знаходить підстав для його скасування.
Керуючись п. 1 ч. 1 ст. 307, ст. 308, 313-315, 324-325 ЦПК України, колегія суддів апеляційного суду
у х в а л и л а:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити, а рішення Рівненського міського суду від 27 грудня 2010 року залишити без змін.
Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили негайно. Сторони мають право оскаржити у касаційному порядку ухвалу апеляційного суду до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів, починаючи з дня набрання нею законної сили.
Головуючий: Судді: