Справа № 2-202/11

РІШЕННЯ

          ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 березня 2011 року                                                                               м. Запоріжжя

Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя у складі:

головуючого судді Крамаренко І.А.,

при секретарі: Войтенко Г.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Запоріжжя цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «ОТП Факторинг Україна»про визнання недійсним кредитного договору та зустрічним позовом ТОВ «ОТП Факторинг Україна»до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до  ТОВ «ОТП Факторинг Україна», в якому просить суд розірвати Кредитний договір № CL-202/150/2006 від 05.10.2006року.

Кредитний договір № CL-202/150/2006 від 05.10.2006року укладений між позивачем та Банком є таким, що протиричать валютному і цивільному законодавству України та має бути розірваним.

У судовому засіданні зазначені позовні вимоги було залишено без розгляду, на підставі заяви позивача та прийнято до розгляду позовні вимоги про визнання недійсним кредитного договору № CL-202/150/2006 від 05.10.2006року. Представник позивача позовні вимоги підтримав повністю, просить їх задовольнити у повному обсязі, на підставах зазначених у позові.

Представник відповідача у судовому засіданні заперечує проти позову, просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Відповідно  зустрічного позову, відповідач просить суд стягнути з ОСОБА_1, ОСОБА_2 суму заборгованості за кредитним договором у розмірі 248 789,11грн. та судові витрати.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши представника позивача, відповідача, оцінивши докази у сукупності, суд дійшов до наступного висновку.

Судом встановлено, що позивачем 05 жовтня 2006р. було укладено кредитний договір №CL-202/150/2006. Договір укладався з АКБ «РАЙФФАЙЗЕНБАНК УКРАЇНА». В 2006р. АКБ «РАЙФФАЙЗЕНБАНК УКРАЇНА»був придбаний Закритим акціонерним товариством «ОТП Банк» і відповідно також був перейменований в ЗАТ «ОТП Банк».

Згідно з зазначеним кредитним договором позивачу ОСОБА_1 було надано кредит у сумі 43 366 доларів США на споживчі цілі. На сьогоднішній день кредит частково погашений.

Позовні вимоги Позивача щодо недійсності Договору ґрунтуються на тому, що відповідно до чинного законодавства грошовою одиницею України є гривня, та відповідно до норм ч. 1 ст. 524 ЦК України зобов’язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні.

Однак, у ч. 2 ст.524 ЦК України зазначено, що сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов’язання в іноземній валюті.

Згідно ч. 1, ч. 3 ст. 533 ЦК України, в якій зазначено, що грошове зобов’язання має бути виконане у гривнях. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов’язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Крім того, випадки і порядок використання іноземної валюти визначаються Законом України «Про Національний банк України»від 20.05.1999 року № 679-XIV (із змінами та доповненнями) (надалі –Закон про НБУ) і Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»від 19.02.1993 року № 15-93 (із змінами та доповненнями) (надалі –Декрет КМУ), виданими відповідно до них нормативними актами, якими передбачена можливість здійснення розрахунків в іноземній валюті при одержанні комерційного чи банківського кредиту в іноземній валюті і його погашенні.

Відповідно до статті 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до статті 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність"  кошти - гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент.

Згідно з статтею 345 Господарського кодексу України кредитні операції банків полягають у розміщенні від свого імені, на власних умовах та на власний ризик залучених коштів юридичних осіб (позичальників) та громадян. Кредитними визнаються банківські операції, визначені як такі законом про банки і банківську діяльність.

Статті 47 та 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність»визначають операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Вказані операції здійснюються на підставі банківської ліцензії.

Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі письмового дозволу (генеральна ліцензія) на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до пункту 2 статті 5 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" (далі - Декрет).

Нормативно-правовими актами Національного банку України встановлені вимоги щодо оцінки ризиків за операціями в іноземній валюті, зокрема, Інструкцією про порядок регулювання діяльності банків в Україні, затвердженою постановою Правління Національного банку України від 28.08.2001 N 368, передбачена вимога покриття капіталом валютного кредитного ризику; Положенням про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків, затвердженим постановою Правління Національного банку України від 06.07.2000 N 279, встановлено підвищені коефіцієнти резервування за кредитними операціями в іноземній валюті.

При цьому з урахуванням особливостей діяльності банківських установ в умовах фінансової кризи, Національний банк України постановою Правління Національного банку України від 01.12.2008 N 406 "Про затвердження Змін до Положення про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків" посилив вимоги щодо формування банками спеціальних резервів за кредитами, наданими в іноземній валюті.

З вищевикладеного вбачається, що уповноважені банки на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу на здійснення операцій з валютними цінностями мають право здійснювати операції з надання кредитів в іноземній валюті.

У положеннях ч. 2 ст. 44 Закону України «Про Національний банк України», в якій зазначено, що Національний банк діє як уповноважена державна установа при застосуванні законодавства України про валютне регулювання і валютний контроль. До компетенції Національного банку у сфері валютного регулювання та контролю належить, зокрема видача та відкликання ліцензій, здійснення контролю, у тому числі шляхом здійснення планових і позапланових перевірок, за діяльністю банків, юридичних та фізичних осіб (резидентів та нерезидентів), які отримали ліцензію Національного банку на здійснення валютних операцій, в частині дотримання ними валютного законодавства.

Відповідно до норм пп. «г»п. 4 ст. 5 Декрету КМУ г) використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави віднесено до операцій, які потребують ліцензії.

При цьому, відповідно до положень ч. 2 ст. 5 Декрету Національним банком України видаються генеральні ліцензії комерційним банкам на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання.

До того ж, підпункт "в" п. 4 ст. 5 Декрету КМУ, передбачає наявність індивідуальної ліцензії на надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі.

Однак, на сьогодні законодавець не визначив межі термінів і сум надання або одержання кредитів в іноземній валюті. Відповідно до п. 1.5 Положення про порядок видачі НБУ індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого постановою Правління НБУ від 14 жовтня 2004 р. № 483, використання іноземної валюти як засобу платежу без індивідуальної ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку на здійснення яких Національний банк видав банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями).

У нормах ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність»від 07.12.2000 року № 2121-III (із змінами та доповненнями) (надалі –Закон про банки) зазначено, що банки мають право здійснювати операції з валютними цінностями на підставі банківської ліцензії.

Відповідач діє на підставах положень чинного законодавства та підзаконних нормативно-правових актів України. Так Відповідачем отримано генеральну банківську ліцензію за № 191 від 02.03.1998 року на право здійснення банківських операцій, визначених частиною першою та пунктами 5-11 частини другої статті 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність», серед яких передбачено право здійснювати операції з валютними цінностями.

Невід’ємною частиною цієї ліцензії є Дозвіл від 08.11.2006 року за № 191-1 з додатком, в якому наведено перелік операцій, які має право здійснювати Відповідач з валютними цінностями (додається).

Таким чином, правових перешкод для того, щоб Відповідач мав право укладати кредитні договори, видавати кредити та відповідно, вимагати виконання зобов’язання в іноземній валюті –немає.

Крім того, обґрунтованість цих заперечень підтверджується Узагальненням Верховного суду України 07 жовтня 2010 року, щодо судової практики розгляду цивільних справ, які виникають з кредитних правовідносин (2009-2010 рр.),

Зважаючи на зазначене вище, Кредитний договір укладений відповідно до положень чинного законодавства та в межах повноважень Відповідача, щодо здійснення валютних операцій на підставі банківської ліцензії, а позовні вимоги щодо недійсності Кредитного договору - є безпідставними, необґрунтованими та не підлягають задоволенню.

Щодо зустрічних позовних вимог Банку до ОСОБА_1, ОСОБА_2, суд вважає такими, що підлягають задоволенню, у зв'язку з наступним.

Так судом встановлено, що згідно з кредитними заявками, Банк здійснив видачу кредитних коштів Відповідачу- ОСОБА_1. (далі Відповідач-1) в сумі 43 366,00 (сорок три тисячі триста шістдесят шість доларів США 00 центів) доларів США, шляхом їх безготівкового переказу на поточний рахунок Позичальника, що підтверджується випискою про рух коштів.

Відповідно до п. 1.1 Частини №2 Кредитного договору Банк надає Позичальнику Кредит в розмірі та валюті, що визначений в Частині № 1 цього Договору (43 366,00 доларів США), а Позичальник приймає Кредит, зобов’язується належним чином використати та повернути Банку суму отриманого Кредиту, а також оплатити відповідну плату за користування Кредитом та виконати інші зобов’язання, як це вказано у цьому Договорі.

Згідно з пунктом 3 Частини №1 Кредитного договору проценти за користування Кредитом розраховуються Банком на основі фіксованої процентної ставки, розмір якої становить 12,99% річних, та відповідно до Додаткового договору №1 до Кредитного договору від 19.03.2009 року, на період з 19.03.2009 року до 19.08.2009 року встановлена фіксована процентна ставка у розмірі 7,00% річних, і на період з 19.08.2009 року до повного виконання боргових зобов’язань встановлена фіксована процента ставка розміром 14,73 % річних.       

Відповідно до п. 1.5.1.  Частини №2 Кредитного договору погашення відповідної частини Кредиту та сплата процентів здійснюється Позичальником щомісяця у розмірі та строки, визначені у Графіку повернення кредиту та сплати процентів. Датою остаточного повернення Кредиту є 05 жовтня 2012 року.

Згідно із статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

Однак, в супереч умовам Кредитного договору, вищевказані зобов’язання Позичальника щодо повернення Кредиту та сплати процентів за користування кредитними коштами не виконуються, зокрема не виконується графік погашення кредиту, порушується порядок та строки сплати відсотків.

       Станом на 11.01.2010 року заборгованість Відповідача за Кредитним договором складає:

·          27 087,17  доларів США - сума заборгованості за тілом Кредиту;

·          1 607,05 доларів США - сума заборгованості за нарахованими відсотками за період з 19.08.2009 року по 11.01.2010 року;

·          19 665,76 гривен –нарахована пеня за неналежне виконання боргових зобов’язань за період з 20.05.2009 року по 11.01.2010 року відповідно до п. 4.1.1 Кредитного договору.

Всього заборгованість Відповідача-1 за тілом кредиту, відсотками та пенею за офіційним курсом НБУ станом на 11.01.2010 року складає 248 789,11 (двісті сорок вісім сімсот вісімдесят дев’ять гривен 11 копійок) гривен, що підтверджено розрахунком.  

В зв’язку із невиконанням Позичальником умов Кредитного договору щодо повернення суми кредиту та сплати відсотків, на підставі п.1.9 Кредитного договору Банком було здійснено вимогу про дострокове виконання Відповідачем-1 зобов’язань за Кредитним договором в повному обсязі. Так, на адресу Позичальника направлено Досудову вимогу №22-2/219660 від 29.10.2009 року про погашення заборгованості за Кредитним договором в строк не пізніше 30 (тридцяти) календарних днів з дня отримання відповідної Вимоги, що підтверджується копією вимоги та доказами поштового відправлення.

Однак на дату подачі позовної заяви заборгованість Відповідачем-1 не погашена, сума кредиту та відсотків не сплачена.

Крім того, встановлено, що в якості забезпечення наданого кредиту 05 жовтня 2006 року між Банком та гр. ОСОБА_2 (надалі –Відповідач-2) укладено Договір поруки №СGСL-202/150/2006, згідно з яким Відповідач-2 зобов’язався відповідати перед Банком за повне та своєчасно виконання Позичальником Боргових зобов’язань за Кредитним договором у повному обсязі таких зобов’язань. Відповідно до п.1.2 вказаних Договорів поруки, Поручитель та Боржник відповідають як солідарні боржники, і Банк може звернутися з вимогою про виконання Боргових зобов’язань як до Боржника, так і до Поручителя, чи до обох одночасно.

На адресу Поручителя направлено Досудову вимогу №22-2/219661 від 29.10.2009 року про погашення заборгованості за Кредитним договором, що підтверджується копією вимоги та доказами поштового відправлення.

Однак на дату подачі позовної заяви заборгованість Відповідачем-2 не погашена, сума кредиту та відсотків не сплачена.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України.

Згідно з ст. 536 Цивільного кодексу України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Згідно з ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

Згідно з ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ст. 554 Цивільного кодексу України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Особи, які спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки.

          Згідно із ст. 543 Цивільного кодексу України у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо. Солідарні боржники залишаються зобов'язаними доти, доки їхній обов'язок не буде виконаний у повному обсязі.

На підставі вищевикладеного, позовні вимоги про стягнення заборгованості за кредитним договором підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України, стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею та документально підтверджені судові витрати.

Керуючись ст. 2, 47,49 Закону України «Про банки і банківську діяльність», ст. ст. 3, 192, ч.1,2 ст. 524, 533, 526, 536, 543, 549, 554. 611, 1054 ЦК України, ст. ст. 10, 60, 88, 212-215 ЦПК України суд,-

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог  ОСОБА_1 до ТОВ «ОТП Факторинг Україна»про визнання недійсним кредитного договору -  відмовити.

Зустрічний позов ТОВ «ОТП Факторинг Україна»до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити.

Стягнути солідарно з ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, ІПН НОМЕР_1, яка мешкає за адресою: АДРЕСА_1 таАДРЕСА_2  з  ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2., ІПН НОМЕР_2, який мешкає за адресою:  АДРЕСА_3 на користь ТОВ „ОТП Факторинг Україна” (01033, м. Київ, вул. Жилянська, 48-50А, п/р 26507002333333 в АТ „ОТП Банк” м. Київ, МФО 300528, ЄДРПОУ 36789421), суми заборгованості за Кредитним договором №СL-202/150/2006 від 05.10.2006 року в розмірі 248 789,11 (двісті сорок вісім тисяч сімсот вісімдесят дев’ять гривен 11 копійок) гривен та судові витрати, а саме судовий збір у розмірі 1 700,00 гривен, та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 120,00 гривен.  

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Запорізької області через Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя шляхом подачі у 10-денний строк з дня проголошення рішення  апеляційної скарги.

Суддя          І.А.Крамаренко