ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ  

                                  83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

                                                             Р І Ш Е Н Н Я   

                                                            іменем України

22.03.11 р.                                                                                    Справа № 15/16                               

Господарський суд Донецької області  у складі головуючого судді Богатиря К.В.

при секретарі судового засідання Щитовій Л.М.,

розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовом комунального комерційного підприємства Маріупольської міської ради “Маріупольтепломережа” м. Маріуполь (код ЄДРПОУ 33760279)

до відповідача товариства з обмеженою відповідальністю “Кіноконцертний центр “Комсомолець” м. Маріуполь (код ЄДРПОУ 30661095)

про стягнення боргу в сумі 36487,95 грн., пені в розмірі 36487,95 грн.

за участю представників сторін:

від позивача: Лук’янченко М.Г. за довіреністю № 297/01 від 12.07.2010 р.

від відповідача: Пасичник В.П. – директор згідно протоколу № 1 загальних зборів засновників ТОВ від 28.12.1999 р.

До господарського суду Донецької області надійшла позовна заява комунального комерційного підприємства Маріупольської міської ради “Маріупольтепломережа” м. Маріуполь до товариства з обмеженою відповідальністю “Кіноконцертний центр “Комсомолець” м. Маріуполь про стягнення боргу в сумі 36487,95 грн., пені в розмірі 36487,95 грн.

Ухвалою суду від 06.01.2011 р. позовна заява була прийнята до розгляду та порушено провадження у справі № 15/16, сторони зобов’язані надати документи та виконати певні дії.

Ухвалою суду від 03.03.2011 р. строк вирішення спору продовжено до 23.03.2011 р.

Судом, відповідно до вимог статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України складено протокол, який долучено до матеріалів справи.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши подані докази та заслухавши в судових засіданнях пояснення представників позивача та відповідача, господарський суд -

ВСТАНОВИВ:

01.10.2005 р. сторони уклали договір № 19 на відпуск теплової енергії, згідно якого постачальник (позивач) зобов’язався подавати теплову енергію для об’єктів споживача, перерахованих в додатку до даного договору, а споживач (відповідач) зобов’язався приймати та оплачувати в повному об’ємі отриману теплову енергію.

Пунктом 5.1 договору передбачено, що споживач за отриману теплову енергію здійснює оплату по фіксованим тарифам, затвердженим Маріупольським виконкомом міської ради в строк до 10 числа місяця, наступного за розрахунковим.

Згідно п. 5.3 договору у випадку зміни тарифів, нові є обов’язковими для сторін з моменту введенні їх в дію.

Відповідно до п. 7.1 договору він укладений строком на 2 роки. Умови договору можуть бути змінені або доповнені за взаємною згодою сторін в письмовій формі. Договір вважається продовженим на той же строк та на тих же умовах, якщо за місяць до закінчення строку не надійшло заяв від однієї зі сторін про відмову від даного договору або його перегляд.

До спірного договору сторони уклали дислокацію. Договір на відпуск теплової енергії та дислокація до нього підписані представниками обох сторін та скріплені печатками, завірені копії містяться в матеріалах справи.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що на виконання договору № 19 від 01.10.2005 р. ним за період з жовтня 2009 р. по квітень 2010 р. відповідачу була поставлена теплова енергія на суму 81747,39 грн., що підтверджується рахунками–фактурами за спожиту теплову енергію за спірний період: № 10–2553/01 від 28.10.2009 р., № 11–2553/01 від 26.11.2009 р., № 12–2553/01 від 24.12.2009 р., № 01–2553/01 від 25.01.2010 р., № 02–2553/01 від 23.02.2010 р., № 03–2553/01 від 24.03.2010 р., № 04–2553/01 від 26.04.2010 р., які одночасно є актами здачі–приймання послуг; актом від 06.11.2009 р. на включення опалення; розпорядження Маріупольського міського голови про закінчення опалювального сезону 2009–2010 років; податковими накладними. Завірені копії рахунків–фактур, акту, розпорядження та оригінали податкових накладних додані до позову.

В позовній заяві позивач вказує, що відповідач отриману теплову енергію оплатив частково, в результаті чого станом на день подачі позову до суду заборгованість відповідача на користь позивача склала 36487,95 грн.

Позивач, вважаючи, що відповідач не виконав свої зобов’язання за договором (повністю та своєчасно не оплатив отриману теплову енергію), звернувся з позовом до суду за захистом порушеного права.

Суд, дослідивши матеріали справи та оцінивши подані докази, дійшов наступних висновків:

Предметом даного позову є вимога позивача щодо стягнення з відповідача заборгованості, яка виникла згідно договору № 19 від 01.10.2005 р. Даний договір є підставою для виникнення у його сторін прав і обов’язків, визначених ним та за своєю правовою природою є договором на поставку теплової енергії.

Згідно ст. 3 Закону України „Про теплопостачання” від 02.06.2005 р. відносини між суб'єктами діяльності у сфері теплопостачання регулюються цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Статтею 19 цього ж Закону передбачено, що споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.

Згідно ст. 20 ч. 3 п. 5 Закону України „Про житлово–комунальні послуги” споживач зобов'язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ст. 714 ЦК України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.

Згідно ст. 509 Цивільного кодексу України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку. Зобов’язання виникають зокрема з договору або іншого правочину.

Відповідно до ст. 526 того ж Кодексу зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу.

Згідно ст. 530 ЦК України якщо у зобов’язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Сторони в договорі № 19 від 01.10.2005 р. передбачили, що розрахунки за спожиту теплову енергію проводяться споживачем не пізніше 10 числа місяця, наступного за розрахунковим.

Виходячи з того, що останнім місяцем у спірному періоді є квітень 2010 р., строк оплати теплової енергії, отриманої в цьому місяці, для споживача наступив у період до 10.05.2010 р., а вже з 11.05.2010 р. почалося прострочення виконання грошового зобов’язання за квітень 2010 р. По іншим місяцям в спірному періоді строк оплати наступив раніше. Таким чином, строк оплати спожитої теплової енергії по всім місяцям в спірному періоді для відповідача наступив, крім того почалося прострочення виконання грошового зобов’язання.

В матеріалах справи є належні письмові докази фактичного отримання відповідачем  рахунків для оплати за спірний період.

Відповідач надав до суду клопотання № 12 від 02.03.2011 р., в якому повідомляє про те, що під час розгляду даної справи судом ним було здійснено часткове погашення основного боргу на суму 14500,00 грн., а також витрат на оплату державного мита в сумі 1149,76 грн., витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 236,00 грн. В обґрунтування вказаних обставин відповідач надав до суду договір № 2 від 05.01.2011 р. про переведення боргу в сумі 6000,00 грн. з первісного боржника (відповідача) за договором № 19 на відпуск теплової енергії від 01.10.2005 р. на нового боржника – фізичну особу–підприємця ОСОБА_1.; договір б/н від 31.01.2011 р. про переведення боргу в сумі 3500,00 грн. з первісного боржника (відповідача) на нового боржника – фізичну особу–підприємця ОСОБА_1.; договір № 54 від 28.02.2011 р. про переведення боргу в сумі 5000,00 грн. з первісного боржника (відповідача) на нового боржника – фізичну особу–підприємця ОСОБА_2

Статтею 520 ЦК України передбачено, що боржник у зобов'язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом.

Вищевказані договори про переведення боргу укладалися між первісним боржником (відповідачем), новим боржником та кредитором (позивачем). Договори підписані представниками сторін та скріплені відбитками печатки, завірені копії містяться в матеріалах справи.

Таким чином, грошове зобов’язання по оплаті заборгованості на загальну суму 14500,00 грн. перейшло до нових боржників, які не є відповідачами у даній справі.

Проаналізувавши вказані обставини в їх сукупності, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги позивача до відповідача про стягнення заборгованості в сумі 14500,00 грн. задоволенню не підлягають у зв’язку з відсутністю у відповідача станом на момент винесення судом рішення у даній справі грошового зобов’язання по оплаті вказаної суми основного боргу, який за договорами № 2 від 05.01.2011 р., б/н від 31.01.2011 р., № 54 від 28.02.2011 р. був переведений відповідачем за згодою позивача на інших осіб.

В клопотанні № 12 від 02.03.2011 р. відповідач вказує про наявність у нього заборгованості перед позивачем станом на 01.03.2011 р. на суму 21987,95 грн. (36487,95 грн. – 14500,00 грн. = 21987,95 грн.).

Статтею 78 ГПК України передбачено, що у разі визнання відповідачем позову господарський суд приймає рішення про задоволення позову за умови, що дії відповідача не суперечать законодавству або не порушують прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб. В даному випадку дії відповідача, пов’язані із визнанням позову в частині основного боргу на суму 21987,95 грн., не суперечать закону та не порушують права та інтереси інших осіб. Таким чином, позовні вимоги про стягнення з відповідача основного боргу на суму 21987,95 грн. суд вважає обґрунтованими, тому вони підлягають задоволенню.

В клопотанні № 12 від 02.03.2011 р. відповідач просив суд на підставі ст. 83 ГПК України зменшити розмір пені у зв’язку з тяжким фінансовим становищем, яке склалося на підприємстві відповідача. Прибутки населення різко зменшилися, відвідуваність глядачів кіноконцертного комплексу зменшилася. Орендатори, які приносили кінотеатру стабільні прибутки, розірвали договори з підприємством. Станом на 01.03.2011 р. дебіторська заборгованість складає 38864,00 грн. Через нестачу коштів виплата заробітної плати працівникам кінотеатру затримується на 1–2 місяці. Крім того, відповідач звертає увагу суду на той факт, що відповідач є збитковим підприємством, на яке значною мірою вплинула світова економічна криза, що підтверджується фінансовим звітом суб’єкта малого підприємництва, завірена копія якого міститься в матеріалах справи.

За вказаних обставин відповідач просив суд також надати йому відстрочку виконання рішення суду у даній справі на 2 місяці.

З фінансового звіту суб’єкта малого підприємництва станом на 01.01.2011 р. вбачається, що на кінець звітного періоду відповідач мав грошові кошти в національній валюті в сумі 600,00 грн.; довгострокові зобов’язання в сумі 2978 тис.грн.; поточні зобов’язання на загальну суму 58,7 тис.грн., в тому числі: кредиторську заборгованість за товари, роботи, послуги в сумі 51,9 тис.грн.; поточні зобов’язання за розрахунками з бюджетом в сумі 1,1 тис.грн., зі страхування – 1,5 тис.грн., з оплати праці – 4,2 тис.грн. Чистий збиток за звітний період склав 9,4 тис. грн.

Стаття 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини передбачає право на справедливий судовий розгляд.

Згідно п. 3 ч. 1 ст. 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов’язання.

Відповідно до ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Статтею 233 ГК України передбачено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Статтею 230 ч.1 ГК України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 того ж Кодексу  господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Позивач заперечень на клопотання відповідача щодо зменшення суми пені та відстрочення виконання рішення суду у даній справі ані в усній, ані в письмовій формі до суду не надав. В судовому засіданні 22.03.2011 р. представник позивача в усній формі заявив про віднесення вказаного питання на вбачання суду.

При розгляді вказаного клопотання про зменшення пені суд приймає до уваги негативний фінансовий стан відповідача, наявність чистого збитку за результатами минулого року та відсутність прибутку, наявність непогашеної кредиторської та дебіторської заборгованості, але за таких складних обставин відповідач продовжує підприємницьку діяльність, вирішує питання про переведення власного боргу перед позивачем на інших осіб з подальшими грошовими розрахунками з цими особами. Після порушення провадження у даній справі відповідач значно зменшив суму боргу перед позивачем.

Таким чином, наведені у клопотанні відповідача обставини суд вважає винятковими у розумінні ст. 83 ГПК України, у зв’язку з цим зменшує розмір пені, який підлягає стягненню з відповідача. Позовні вимоги в частині стягнення пені в розмірі 36487,95 грн. підлягають частковому задоволенню на суму 500,00 грн. В частині стягнення пені в сумі 35987,95 грн. позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Крім того, надані відповідачем докази суд вважає такими, що підтверджують відсутність можливості виконати рішення суду в повному обсязі станом на 22.03.2011 р. Вказані обставини суд вважає винятковими та достатніми для відстрочення рішення суду.

Згідно ст. 83 ГПК України  господарський суд, приймаючи рішення, має право відстрочити виконання рішення.

Таким чином, господарський суд дійшов висновку, що заява відповідача про відстрочення виконання рішення суду на 2 місяця підлягає задоволенню. Відповідач просить суд відстрочити виконання рішення на невеликий термін – два місяці, позивач проти надання такої відстрочки не заперечує. Таке відстрочення не заподіє значної матеріальної шкоди позивачу, в той же час позитивно вплине на фінансово–господарську діяльність відповідача, надасть йому можливість в добровільному порядку виконати рішення суду.

Крім того, відповідач надав до суду квитанцію до прибуткового касового ордеру № 656 від 24.02.2011 р. на суму 1149,76 грн. (призначенням платежу вказана оплата за державне мито); квитанцію до прибуткового касового ордеру № 657 від 24.02.2011 р. на суму 236,00 грн. (призначенням платежу вказана оплата витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу). Завірені копії квитанцій містяться в матеріалах справи. За вказаних обставин, судові витрати не підлягають розподілу між сторонами в порядку, передбаченому ст. 49 ГПК України, у зв’язку з повним відшкодуванням їх вартості відповідачем позивачу.

На підставі викладеного, керуючись статтями 32-34; 36; 43; 82-85; 115; 116 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю “Кіноконцертний центр “Комсомолець” (юридична адреса: 87525, Донецька область, м. Маріуполь, пр. Адмірала Нахімова, б. 172; код ЄДРПОУ 30661095; рахунок 260099802434 в АКБ Укрсоцбанк, МФО 334185) на користь комунального комерційного підприємства Маріупольської міської ради “Маріупольтепломережа” (юридична адреса: 87518, Донецька область, м. Маріуполь, вул. Грізодубової, б. 1; код ЄДРПОУ 33760279; рахунок 26006010488100 в філії ПАТ „Донгорбанк”, МФО 335786) суму 22487,95 грн. (а саме: основний борг на суму 21987,95 грн., пеню в сумі 500,00 грн.).

Відмовити в задоволенні позовних вимог в частині стягнення основного боргу на суму 14500,00 грн., пені на суму 35987,95 грн.

Відстрочити виконання рішення суду на 2 місяці з наступного дня від дати набрання рішенням чинності.

У судовому засіданні 22.03.2011 р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Повне рішення складено 24.03.2011 р.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційного скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі  подання  апеляційної скарги рішення,  якщо його не скасовано,  набирає  законної  сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Суддя                                                               Богатир К.В.