Справа № 2а-267-1/09
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 травня 2009 року м. Київ
Святошинський районний суд м. Києва у складі: головуючого - судді Кирилюк Г. М.
при секретарі Халпахчієвій Є.В.
з участю позивачки ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Святошинському районі м. Києва про визнання відмови щодо нарахування та виплати підвищення до пенсії протиправною та зобов’язання вчинити відповідні дії, -
встановив:
11.12.2008 р. ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Управління Пенсійного фонду України в Святошинському районі м. Києва про зобов’язання нарахувати недоплачену як дитині війну щомісячну державну соціальну допомогу за 2006-2007 роки в розмірі 2733 грн. 30 коп.
Посилається на ті підстави, що згідно ст..6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» вона має право на отримання соціальної допомоги в розмірі 30 % від мінімального розміру пенсії за віком. Разом з тим, дана допомога йому у 2006-2007 роках не виплачувалась. Оскільки рішенням Конституційного Суду України № 6-рп/2007 р. від 9 липня 2007 року визнано такими, що не відповідає Конституції України (є неконституційними) положення п.12 ст. 71 Закону України «Про державний бюджет на 2007 рік», яким зупинено дію ст..6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», просить позов задовольнити.
Вважає, що невиплата соціальної допомоги, передбаченої ст.. 6 Закону України «про соціальний захист дітей війни», є протиправною і такою, що суперечить Конституції і законам України.
Просить поновити пропущений строк для звернення до суду за захистом своїх прав, оскільки про факт порушення прав стало відомо лише після висвітлення зазначених подій у пресі у зв’язку з ухваленням відповідного рішення Конституційним Судом України 09 липня 2007 р.
В судовому засіданні позивачка позов підтримала та просить його задовольнити. Також просить визнати відмову відповідача в нарахуванні та виплаті їй підвищення до пенсії протиправною.
Представник відповідача, суб’єкта владних повноважень, належним чином повідомлений про дату, час і місце судового розгляду, в судове засідання не з’явився та не повідомив про причини свого неприбуття.
У відповідності до ч. 4 ст. 128 КАС України суд вважає можливим вирішити справу на підставі наявних у ній доказів.
Суд, заслухавши пояснення позивачки, дослідивши матеріали справи, дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог з наступних підстав.
Судом встановлено, що позивачка народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 і згідно ст. 1 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» має право на отримання передбачених цим Законом пільг та державної соціальної допомоги.
Статтею 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» передбачено право таких громадян на отримання державної соціальної підтримки, а саме підвищення до пенсії на 30 % мінімальної пенсії за віком.
Дію ст. 6 вказаного закону було зупинено на 2006 рік згідно п.17 ст. 77 Закону України «Про державний бюджет України на 2006 рік» від 20.12.2005 p., який набув чинності з 01.01.2006 р.
Проте, Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» від 19.01.2006 p., який набув чинності з 01.04.2006 р., п. 17 ст. 77 було виключено, тобто відновлено дію ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни». Статтю ПО Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» було викладено в новій редакції, відповідно до якої пільги дітям війни, що передбачені ст.. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни », запроваджуються у 2006 році поетапно, за результатами виконання бюджету у першому півріччі, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України за погодженням з Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету.
Таким чином, право позивача на отримання підвищення було пов’язане з виконанням Закону України «Про державний бюджет України на 2006 рік». Оскільки Кабінет Міністрів України у 2006 році не визначив відповідний порядок за погодженням з Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету, підстав для задоволення позовних вимог в частині підвищення до пенсії за 2006 рік не має.
Пунктом 12 ст. 71 Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік» від 19.12.2006 р. також було зупинено дію статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» на 2007 рік, та відповідно до ст.. 111 Закону України « Про державний бюджет України на 2007 рік» у 2007 р. підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, яка виплачується замість пенсії, виплачується лише особам, які є інвалідами (крім тих, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»), у розмірі 50 % від розміру надбавки, встановленої для учасників війни.
Статтею 64 Конституції України встановлено, що конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Рішенням Конституційного Суду України від 9 липня 2007 року визнано такими, що не відповідають Конституції України (неконституційними) положення, зокрема, п. 12 ст. 71 Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік», яке є обов’язковим для виконання.
Згідно ч.2, 3 ст. 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнанні неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність. Матеріальна чи моральна шкода, завдана фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, відшкодовується державною у встановленому законом порядку.
Відповідно до ч.2 ст. 3 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» державні гарантії дітям війни, встановлені цим Законом, не можуть бути обмежені або скасовані іншими нормативно-правовими актами.
Щодо розрахункової величини мінімальної пенсії за віком, з якої необхідно рахувати підвищення до пенсії дітям війни в розмірі 30 %, суд виходить з наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 28 Закону України» про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» мінімальний розмір пенсії за віком на наявному у чоловіків 25, а у жінок - 20 років страхового стажу, встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.
При цьому, ч. 3 ст. 28 цього ж Закону передбачено, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений частиною першою цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом.
Однак, враховуючи той факт, що Закон України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування є єдиним законодавчим актом, який визначає розмір мінімальної пенсії за віком та зважаючи на позицію Європейського Суду з прав людини, відповідно до якої держава не може посилатися на відсутність певного нормативного акту, який визначає механізм реалізації прав та свобод громадян, закріплених у конституційних та інших актах, а громадяни повинні мати змогу покладатися на зобов’язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов’язання містяться у законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії (Yvonne van Duyn v.Home Office (Cace 41|74 van Duyn v.Home Office), суд вважає за можливе застосувати саме частину 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» для розрахунку зазначеного підвищення дітям війни. Крім того, в даному випадку мінімальний розмір пенсій за віком використовується не для визначення розміру будь-якої пенсії, а лише як розрахункова величина для розміру щомісячної доплати до пенсії, передбаченої Законом України «Про соціальний захист дітей війни», оскільки цей Закон передбачає в якості критерію визначення розміру щомісячної доплати до пенсії саме із розрахунку мінімальної пенсії за віком, що на думку суду не суперечить вимогам ч. 3 ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування».
За таких підстав суд дійшов висновку про необхідність часткового задоволення позовних вимог в частині визнання відмови відповідача нарахувати та виплати підвищення до пенсії протиправною та зобов’язання останнього нарахувати та виплатити підвищення до пенсії у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком, встановленого ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» за період з 9 липня 2007 р. по 31 грудня 2007 р.
Суд задовольняє позовні вимоги за вказаний період, оскільки відповідно до ч. 1 ст. 100 КАС України пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.
Відповідач не наполягав на застосуванні строків позовної давності.
Позовні вимоги щодо зобов’язання відповідача нарахувати невиплачену щомісячну соціальну допомогу дитині війні у визначеній позивачем грошовій сумі не підлягають задоволенню, оскільки суд не може перебирати на себе функцію органу, на якого законодавством покладені такі зобов’язання.
На підставі викладеного, керуючись ст..64 Конституції України, ст.. ст. 3, 6 Закону України Про соціальний захист дітей війни», Законом України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», ст. ст. 9, 69-71, 94, 97, 100, ч. 4 ст. 128, ст. ст. 158-163 КАС України, суд, -
постановив:
Позов задовольнити частково.
Визнати відмову Управління Пенсійного фонду України в Святошинському районі м. Києва щодо нарахування та виплати підвищення до пенсії ОСОБА_1, як дитині війни, протиправною.
Зобов’язати Управління Пенсійного фонду України в
Святошинському районі м. Києва здійснити перерахунок щомісячної
надбавки до пенсії ОСОБА_1 з підвищенням її на 30 % мінімальної пенсії за віком виходячи з розміру, встановленого ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» та провести відповідні виплати за період з 9 липня 2007 р. по 31 грудня 2007.
В задоволенні інших позовних вимог відмовити. Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 грн. 70 коп.
Постанова відповідно до частини 1 статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.
Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її складення в повному обсязі за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції заяви про апеляційне оскарження з наступним поданням протягом двадцяти днів апеляційної скарги. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.