Справа № 2-3104-1/08
№ 2-358-1/09
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 жовтня 2009 року м. Київ
Святошинський районний суд м. Києва
в складі: головуючого - судді Кирилюк Г. М.
при секретарі Халпахчієвій Є.В.
з участю представника позивача ОСОБА_1
представника відповідача ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, третя особа: Головне управління юстиції у м. Києві про визнання заповіту недійсним, -
встановив:
16.09.2008 р. ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 про визнання заповіту, складеного ОСОБА_5 на користь останньої недійсним.
Посилається на ті підстави, що ОСОБА_6 - його рідна баба, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1
16.02.2000 p., вона та її син ОСОБА_5 придбали за договором купівлі-продажу в рівних долях кожний квартиру під АДРЕСА_1
Після смерті ОСОБА_6 ОСОБА_5 успадкував 1/4 частину вказаної квартири.
У 2003 р. ОСОБА_5 одружився з ОСОБА_4 Під час перебування в шлюбі ОСОБА_5 склав заповіт, за яким усе своє майно заповів відповідачці. 07.06.2005 р. шлюб між ними було розірвано. ІНФОРМАЦІЯ_2. ОСОБА_5 помер.
Після смерті останнього відкрилась спадщина на 3/4 частини квартири під АДРЕСА_1
Просить визнати заповіт від 13.10.2004 р. недійсним, оскільки ОСОБА_5 під час його складення не усвідомлював значення своїх дій та не керував ними.
В позові зазначив, що ОСОБА_5 в 1994 р. отримав черепно-мозкову травму. У останнього розвинулись хронічні психічні захворювання, погіршилась пам’ять. Він постійно зловживав спиртними напоями та періодично лікувався. Його було визнано інвалідом 2 групи внаслідок загального захворювання. Рекомендовано лікування у невропатолога.
Через отриману травму та хронічний алкоголізм ОСОБА_5 постійно перебував у стані, коли не міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. На грунті пияцтва останній вчиняв злочини.
В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги в частині визнання заповіту недійсним підтримав.
З урахуванням показів свідків, матеріалів кримінальної справи № 1-963/01, акту посмертної судово-психіатричної експертизи № 417 від 22.04.2009 р. просить позов задовольнити з тих підстав, що ОСОБА_5 на час складення заповіту фактично не мав повної цивільної дієздатності, не мав права на його складення, а тому заповіт від 13.10.2004 р. є недійсним.
Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 24.09.2009 р. в прийнятті заяви в частині встановлення факту родинних стосунків, визнання за позивачем права власності на 1/4 частину квартири АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_6 представнику позивача відмовлено.
Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 28.10.2009 р. за заявою представника позивача залишено без розгляду позовну вимогу про визнання за позивачем права власності на 3/4 частини квартири АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після ОСОБА_5
Представник відповідачки проти позову заперечує.
Посилається на ті підстави, що позивачем не надано суду доказів, що під час підписання заповіту ОСОБА_5. не розумів значення своїх дій та не міг керувати ними. Інвалідність останнього була викликана загальними захворюваннями, а не у зв’язку з розладами психіки.
В 1994 р. ОСОБА_5 отримав побутову травму, внаслідок якої вдарився головою та отримав струс головного мозку, лікувався в лікарні.
У зв’язку з перенесеним захворюванням на гепатит, ОСОБА_5 періодично перебував в лікарні під час загострення хвороби в 1994 р., 1996 р., 1997 р.
В 2003 р. для продовження строку інвалідності ОСОБА_5 пройшов медичну комісію, яка визнала його придатним для роботи і з 1.11.2004 р. останній повернувся на роботу до АНТК ім.. Антонова, де він тривалий час працював слюсарем - збірником літаків 6 розряду.
У зв’язку з тим, що протягом 2006-2007 p.p. ОСОБА_5 почав зловживати спиртними напоями, відповідачка умовила його звернутись до Міського лікувального центру для кодування від вживання спиртних напоїв.
Оскільки ОСОБА_5 на час складання заповіту не був визнаний обмежено дієздатним, просить в позові відмовити і з цих підстав.
Представник третьої особи: Головного управління юстиції у м. Києві в судове засідання не з’явився, просить слухати справу в його відсутність.
Суд, заслухавши пояснення сторін, допитавши свідків ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, заслухавши висновок експерта ОСОБА_14, дослідивши матеріали справи та медичну документацію, додану до неї, матеріали кримінальної справи № 1-963/01, дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню з таких підстав.
Згідно ч. 1 ст. 225 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні право або інтереси порушені.
Судом встановлено, що 16.02.2000 р. ОСОБА_5 та ОСОБА_6 купили за договором купівлі-продажу в рівних долях кожний квартиру під АДРЕСА_1 (а.с. 31 т.1).
Після смерті ОСОБА_6, ОСОБА_5 отримав свідоцтво про право на спадщину за законом на 1/4 частину вищевказаної квартири (а.с. 91 т.1).
13.10.2004 p. ОСОБА_5 на випадок своєї смерті зробив розпорядження, а саме належні йому на праві власності 3/4 частини квартири під АДРЕСА_1 та речі домашнього вжитку, що знаходяться в квартирі, заповів дружині, ОСОБА_4 (а.с. 180 т.1).
Вказаний заповіт було посвідчено державним нотаріусом Дванадцятої Київської державної нотаріальної контори.
Згідно свідоцтва про смерть, ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_2. (а.с. 15 т.1).
Позивачем не доведено, що ОСОБА_5 при підписанні заповіту від 13.10.2004 р. на ім’я ОСОБА_4 не усвідомлював значення своїх дій та (або) не міг керувати ними.
Судом встановлено, що ОСОБА_5 на обліку у лікаря-психіатра та нарколога не перебував. В 1994 р. останній переніс тяжку черепно-мозкову травму.
З лютого 1994 р. неврологічною МСЕК ОСОБА_5 встановлено діагноз: «Органическое поражение головного мозга травматического генеза с умеренным интеллектуально- мнестическим снижением, астено-невротическим синдромом».
Згідно довідки МСЕК, з 13.06.1994 р. у зв’язку з загальним захворюванням ОСОБА_5 встановлено 3 групу інвалідності.
Згідно довідки Київського міського неврологічного диспансеру № 4 від 09.10.2003 р. ОСОБА_5 встановлено діагноз: «Органическое поражение ЦНС (ЧМТ 1994 г. ) Умеренное интеллектуально - мнестическое снижение. Астено- депрессивный синдром» (а.с. 26 т.1).
Згідно довідки спеціалізованої МСЕК від 23.10.2003 р. ОСОБА_5 встановлено 2 групу інвалідності у зв’язку з загальним захворюванням з 01.12.2003 р. безстроково. Рекомендовано лікування невропатолога (а.с. 29).
Судом встановлено, що ОСОБА_5 в 2001 р. притягався до кримінальної відповідальності за ст..101 ч. 1 КК України, у зв’язку з заподіянням 1.05.2001 р. тяжких тілесних ушкоджень своїй матері, ОСОБА_6
В період попереднього слідства проходив амбулаторну судово-психіатричну та наркологічну експертизи, згідно висновків яких від 07.06.2001 р.: « В период времени, к которому относится инкриминируемое ему деяние, ОСОБА_5. в каком -либо временном расстройстве психической деятельности не находился, мог отдавать отчет в своих действиях и руководить ими. В настоящее время ОСОБА_5. обнаруживает признаки органического поражения головного мозга сочетанного генеза (травматико - интоксикационного) с психопатизацией личности. Хроническим психическим заболеванием не страдает и в применении к нему принудительных мер медицинского характера не нуждается (а.с. 125 кримінальної справи № 1-963/01). «ОСОБА_5 виявляє ознаки хронічного алкоголізму та потребує застосування примусового протиалкогольного лікування» (а.с. 130 кримінальної справи № 1-963/01).
Судом встановленою, що ОСОБА_5 з 1.11.2004 р. по 07.09.2007 р. працював слюсарем-збірником літаючих апаратів, звільнився за власним бажанням (а.с. 70 т.1). У зв’язку з роботою проходив щорічні медичні огляди.
Так, в жовтні 2004 р. був оглянутий невропатологом, окулістом, хірургом, терапевтом та визнаний придатним до роботи. В 2005-2006 р. проходив аналогічні огляди (а.с. 64-67 т.1).
Згідно акту посмертної судово-психіатричної експертизи від 22 квітня 2009 р.№ 417 встановлено, що ОСОБА_5 «обнаруживал признаки психического расстройства: органическое поражение головного мозга сочетанного генеза (травматико- интоксикационного) с умеренно-выраженным интеллектуально -мнестическим снижением, осложненное злоупотреблением алкоголем, которое оказало существенное влияние на его способность осознавать значение своих действий и руководить ими на интересующий суд период времени. По своему психическому состоянию на период подписания им завещания 13.10.2004 р. ОСОБА_5. не мог в полной мере осознавать значение своих действий и руководить ими» (а.с. 259т.1).
Допитана в судовому засіданні експерт ОСОБА_14 підтвердила вказаний висновок експертизи та пояснила, що в момент підписання заповіту ОСОБА_5 розумів формальну сторону своїх дій, проте не міг повністю усвідомлювати їх наслідків.
Вказаний акт посмертної судово-психіатричної експертизи не викликає у суду сумнівів в його достовірності, оскільки є обгрунтованим, має чітко визначений та конкретний характер, зроблений з урахуванням наявної медичної документації та матеріалів справи, а також не суперечать сукупності інших досліджених в судовому засіданні доказів.
Так, позивач ОСОБА_3 в судовому засіданні пояснив, що влітку 2004 р. його дядько ОСОБА_5 приїжджав до нього додому. Він, дружина та син гуляли разом. ОСОБА_5 адекватно поводився по відношенню до них. Коли вживав алкогольні напої міг кинутись на друзів, звичайних перехожих.
Відповідачка ОСОБА_4 суду пояснила, що з 2004 р. по 2007 р. ОСОБА_5 працював слюсарем-збірником, проходив медичні огляди. В період з 1996 р. по 2006 р. ОСОБА_5 вживав спиртні напої, а з 2007 р. став ними зловживати. Останній постійно повідомляв, що має намір залишити їй у спадок свою квартиру. Про наявність заповіту їй стало відомо в листопаді 2004 р. ОСОБА_5 був нормальною людиною, розумів значення своїх дій та міг ними керувати.
Свідок ОСОБА_7, бувша дружина позивача, суду пояснила, що мати ОСОБА_5 постійно скаржилась, що останній зловживає спиртними напоями, застосовує щодо неї фізичну силу, ображає.
В 2002 p., коли ОСОБА_5 звільнився з місць позбавлення волі, він зустрівся з позивачем щоб вибачитись. В кінці 2002 р. ОСОБА_5 приїхав до неї в нетверезому стані позичити гроші. В 2004 p., перебуваючи в нетверезому стані, ОСОБА_5 поводив себе як безумний, губився в ході своїх думок, плутав імена. В тверезому стані останній був нормальною людиною.
Свідок ОСОБА_8 суду пояснив, що працював разом з ОСОБА_5 на заводі ім. Антонова. В 2004 р. ОСОБА_5 був абсолютно нормальною людиною, кваліфікованим працівником, працювали з ним на висоті. Для виконання такої роботи допускалися лише працівники, які пройшли медичну комісію. В середині 2005 р. ОСОБА_5 почав вживати алкогольні напої. В 2006 р. останній лікувався від алкоголізму. В 2007 р.
ОСОБА_5 звільнився з роботи. За весь час їх знайомства ОСОБА_5 не виявляв ознак психічної хвороби, був веселою людиною, з ним можливо було спілкуватись на різні теми.
Свідок ОСОБА_9 суду пояснив, що ОСОБА_5 був його другом з дитинства. Останній працював на заводі ім. Антонова, любив свою роботу, постійно про неї розповідав, спиртними напоями не зловживав. Після того, як рік тому дізнався про необхідність операції на нозі, почав вживати спиртні напої в великих розмірах. Ніяких сумнівів у його психічному здоров’ї у нього не виникало.
Свідок ОСОБА_10 суду пояснила, що в 2003 р.ОСОБА_5 переніс операцію на нозі, проживав разом з нею та відповідачкою, допомагав доглядати за її малолітнім сином. В 2004 р. він зустрічався з позивачем. Останній просив його переписати свою квартиру на свого сина. Після цієї зустрічі ОСОБА_5 розізлився, вирішив піти в нотаріальну контору та скласти заповіт на відповідачку. Останній бажав, щоб онук відповідачки отримав належну освіту. До 2006 р. вона могла залишити з ним дитину протягом дня. Останній був розумною людиною, психічних відхилень у нього не помічала. В 2006 р. він почав зловживати спиртними напоями.
Свідок ОСОБА_11 суду пояснила, що в 2003 р. вона та ОСОБА_10 своїх дітей залишали доглядати ОСОБА_5 на три - чотири години, оскільки останній був відповідальною, розумною людиною. Не бачила, щоб ОСОБА_5 вживав спиртні напої.
Свідок ОСОБА_12 суду пояснила, що в 2002 р. ОСОБА_5 звільнився з місць позбавлення волі, вів пристойний спосіб життя. В 2006-2007 р. почав зловживати спиртними напоями. До 2006 р. був нормальною людиною, розповідав їй про себе, свою роботу.
Свідок ОСОБА_13 суду показав, що з ОСОБА_5 познайомився в 2006 р. Вони могли разом випивати по чотири- сім днів поспіль. В 2006 р. вони лікувались від алкоголізму та не вживали спиртного чотири місяці. В тверезому стані ОСОБА_5 був нормальною людиною, розумів значення своїх дій. Перед своєю смертю ОСОБА_5 повідомив про наявність заповіту, просив покласти разом з ним паспорт.
З урахуванням досліджених в судовому засіданні доказів в їх сукупності суд дійшов висновку, що на момент підписання заповіту ОСОБА_5 був здатний усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, а наявний у нього психічний розлад лише істотно впливав на вказану здатність.
Вказану обставину після отримання акту посмертної судово-психіатричної експертизи від 22.04.2009 р. не оспорює сам представник позивача.
Посилання представника позивача на ту обставину, що ОСОБА_5 на час складання заповіту 13.10.2004 р. не мав повної цивільної дієздатності, а тому не мав права і на складання заповіту, є необгрунтованим.
Згідно ч. 1 ст. 34 ЦК України повну цивільну дієздатність має фізична особа, яка досягла вісімнадцяти років (повноліття).
Згідно ч. 1 ст. 36 ЦК України суд може обмежити цивільну дієздатність фізичної особи, якщо вона страждає на психічний розлад, який істотно впливає на її здатність усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати
ними. Згідно ч.4 цієї статті цивільна дієздатність фізичної особи є обмеженою з моменту набрання законної сили рішенням суду про це.
Як пояснив сам представник позивача, ОСОБА_5 на час складення заповіту не був визнаний у встановленому законом порядку обмежено дієздатним.
Оскільки цивільна дієздатність ОСОБА_5 обмежена не була, останній мав право на вчинення правочинів, що виходять за межі дрібних побутових, в тому числі на заповіт.
У відповідності до вимог ст. 88 ЦПК України, у разі відмови в задоволенні позову, понесені позивачем судові витрати не відшкодовуються.
На підставі викладеного, керуючись ч. 1 ст. 34, ст. 36, ч. 1 ст. 225 ЦК України, ст. ст. ст. 10, 57, 60, 88, 212, 213, 215 ЦПК України, суд, -
вирішив:
ОСОБА_3 відмовити в задоволенні позову про визнання заповіту ОСОБА_5 від 13 жовтня 2004 року, посвідченого державним нотаріусом Дванадцятої Київської державної нотаріальної контори, недійсним.
Заяву про апеляційне оскарження рішення суду може бути подано протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.