Справа № 2-1194-1/09р.
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 жовтня 2009 року Святошинський районний суд м. Києва у складі: головуючого судді Миколаєць І.Ю.
при секретарі Співакову І.І.
за участю позивача ОСОБА_1
представника позивача ОСОБА_2
представника ФДМУ Прасол О.С.
представника ВАТ «Веркон» та «ВК Комунальник» Левківського О.П.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Фонду державного майна України, Відкритого акціонерного товариства «Київський верстатобудівний концерн», третя особа - Київська міська рада про визнання незаконними: наказу Фонду державного майна України від 31.01.1994 року № 4-АТ про затвердження «Плану приватизації Київського державного заводу верстатів-автоматів та Київського державного підприємства по виробництву товарів народного споживання» в частині внесення до статутного фонду Відкритого акціонерного товариства «Київський верстатобудівний концерн» гуртожитку по вул. Червонозаводській, 7, в місті Києві; розпорядження Фонду державного майна України від 31.01.1994 року № 6-РОМ про затвердження Акту оцінки вартості цілісного майнового комплексу від 31.01.1994 року в частині внесення до вартості цілісного майнового комплексу Відкритого акціонерного товариства «Київський верстатобудівний концерн» вартості гуртожитку по вул. Червонозаводській, 7, в місті Києві; акту передачі-прийому майна Відкритого акціонерного товариства «Київський верстатобудівний концерн» від 05.03.1996 року в частині пункту 132 «Переліку будівель переданих у власність Відкритого акціонерного товариства «Київський верстатобудівний концерн» - гуртожиток за адресою: місто Київ, вул. Червонозаводська, 7, позначений за інвентаризаційним номером 6 ЖК,
та за зустрічним позовом Відкритого акціонерного товариства «Київський верстатобудівний концерн» до ОСОБА_1, третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «ВК Комунальник» про виселення з ліжко-місця кімнати НОМЕР_1 гуртожитку за адресою: 03062, м. Київ, вул. Червонозаводська, 7, ОСОБА_1 без надання іншого ізольованого житлового приміщення,
ВСТАНОВИВ:
03.03.2009 року позивач звернувся до суду з вказаним позовом мотивуючи його тим, що з 1987 року він проживає у гуртожитку по вул. Червонозаводській, 7, в м. Києві, який був включений до статутного фонду Відкритого акціонерного товариства «Київський верстатобудівний концерн» під час приватизації у 1993-1996 роках Київського державного заводу верстатів-автоматів та Київського державного підприємства по виробництву товарів народного споживання. При цьому вказував на порушення під час приватизації ч. 2 ст. 3 Закону України «Про приватизацію державного майна» (у редакції, чинній на момент приватизації), п. 42 Постанови Кабінету Міністрів України в редакції від 8 вересня 1993 року № 717, що у свою чергу свідчить про незаконність включення спірного гуртожитку до статутного фонду ВАТ «Веркон». Свою позицію позивач підкріплював практикою Верховного Суду України.
Позивач також зазначав, що незаконними рішеннями та діями відповідачів щодо включення даного гуртожитку до статутного фонду ВАТ «Веркон» були порушені його права на житло гарантовані ст. 47 Конституції України. Включення гуртожитку до статутного фонду ВАТ «Веркон», позбавило його можливості в подальшому приватизувати кімнату у якій він проживає, зокрема на підставі ст. 2, 4 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків» та Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду». Про порушення своїх прав, а саме про включення спірного гуртожитку до статутного фонду ВАТ «Веркон» позивач дізнався з листа Святошинської районної у місті Києві державної адміністрації від 10.03.2006 року № 1503-Ко-93/2.
Представник відповідача Відкритого акціонерного товариства «Київський верстатобудівний концерн» в судовому засіданні надав заперечення на позов. При цьому зазначив, що все майно, яке було передано Засновником (ФДМ) є власністю ВАТ «Веркон». Приватизація гуртожитку по вул. Червонозаводській, 7, в м. Києві, як і інших гуртожитків що перебували на балансі державного
підприємства здійснювалась відповідно до Закону України «Про приватизацію державного майна». Представник відповідача «ВАТ «Веркон» заперечував стосовно належності гуртожитку до моменту приватизації до державного житлового фонду, при цьому стверджуючи про його належність до громадського житлового фонду. Крім того вказував на належність гуртожитку до моменту приватизації саме Київському державному заводу верстатів-автоматів. Представник ВАТ «Веркон» обгрунтовував своє заперечення також тим, що заборону на приватизацію гуртожитків було встановлено лише у 2005 році. Підтверджуючи свою позицію ВАТ «Веркон» керувався ст. 58 Конституції України, абзацом 2 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про господарські товариства», п. 1, ч. 1 ст. 115 ЦК України, ст. 3 Закону України «Про приватизацію державного майна» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), ст. 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
У судовому засіданні представник ВАТ «Веркон» подав зустрічну позовну заяву до ОСОБА_1 про виселення без надання іншого ізольованого приміщення, мотивуючи його тим, що ОСОБА_1 самоправно займає ліжко-місце кімнати НОМЕР_1 в гуртожитку, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Червонозаводська, 7. При цьому ВАТ «Веркон» керувався ст. ст. 128, 129, 130 Житлового кодексу УРСР, п. 44 Примірного положення про гуртожитки, затвердженого постановою Ради міністрів Української РСР від 03.06.1986 року, № 208.
Ухвалою суду від 15 квітня 2009 року було об’єднано в одне провадження для спільного розгляду позовні вимоги ОСОБА_1 до Фонду державного майна України, ВАТ «Веркон», третя особа - Київська міська рада про визнання незаконними рішень та ВАТ «Веркон» до ОСОБА_1, третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «ВК Комунальник» про виселення без надання іншого ізольованого приміщення.
Проти поданого зустрічного позову ВАТ «Веркон» ОСОБА_1 надав до суду заперечення на зустрічну позовну заяву. Заперечуючи проти зустрічного позову посилався на його протиправність, необгрунтованість та надуманість, керуючись при цьому ст. 21, 22, 47 Конституції України, ст. ст. 9, 132 Житлового кодексу УРСР, ст. 71 ЦК УРСР, ст. 267 ЦК України. Також ОСОБА_1 на підтвердження власної позиції вказував на практику Верховного Суду України.
В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та його представник підтримали вимоги первісного позову, мотивуючи його обставинами зазначеними в позовній заяві, крім того заперечували проти вимог зустрічного позову мотивуючи обставинами викладеними в запереченні на зустрічну позовну заяву.
В подальшому представник позивача уточнив позовні вимоги в частині абзацу 3 п. 2 прохальної частини позовної заяви, та просив визнати незаконними дії Фонду державного майна України щодо передачі гуртожитку по вул. Червонозаводській, 7, в місті Києві до статутного фонду Відкритого акціонерного товариства «Київський верстатобудівний концерн» за Актом передачі-прийому майна Відкритого акціонерного товариства «ВЕРКОН» від 05.03.1996 року.
Представник відповідача Фонду державного майна України в судовому засіданні первісний позов визнала у повному обсязі, просила його задовольнити, надавши до суду письмові заяву про визнання позову. При цьому вказувала на те, що в процесі приватизації яка відбулась в 1993-1996 роках, гуртожиток, що розташований за адресою, м. Київ, вул. Червонозаводська, 7, був включений до статутного фонду ВАТ «Веркон». Але ч. 2, ст. 3 Закону України «Про приватизацію державного майна» в редакції, яка діяла на момент масової приватизації підприємств, чітко було визначено, що дія цього Закону не поширюється на приватизацію об’єктів державного земельного та житлового фондів. Виходячи з положень ст. 4, 127-131 Житлового кодексу УРСР, п. 3 Примірного положення про гуртожитки, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від 03.06.1986 року № 208, ст. 1 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», гуртожитки слід відносити до об’єктів державного житлового фонду.
Третя особа: Київська міська рада належним чином повідомлена про дату, час та місце розгляду справи в судове засідання не з’явились, направивши до суду пояснення по справі, зміст яких оголошено в судовому засіданні.
Представник третьої особи за зустрічним позовом: Товариство з обмеженою відповідальністю «ВК Комунальник» в судовому засіданні проти первісного позову заперечував, а зустрічний підтримав.
Заслухавши пояснення сторін та їх представників, оглянувши та дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню, а у задоволенні зустрічного позову Відкритого акціонерного товариства «Київський верстатобудівний концерн» слід відмовити з наступних підстав.
Судом встановлено, що протягом 1993-1996 років відбувалась приватизація державного майна-цілісного майнового комплексу Київського державного заводу верстатів-автоматів та Київського державного підприємства по виробництву товарів народного споживання.
Наказом Фонду державного майна України від 31.01.1994 року № 4-АТ, був затверджений «План приватизації Київського державного заводу верстатів-автоматів та Київського державного
підприємства по виробництву товарів народного споживання» до якого було включено гуртожиток в м. Києві по вул. Червонозаводській, 7.
Розпорядженням Фонду державного майна України від 31.01.1994 року № 6-РОМ, був затверджений Акт оцінки вартості цілісного майнового комплексу з внесенням до нього вартості гуртожитку в м. Києві по вул. Червонозаводській, 7.
5 березня 1996 року, був складений Акт передачі-прийому майна Відкритого акціонерного товариства «Київський верстатобудівний концерн», до якого було включено гуртожиток в м. Києві по вул. Червонозаводській, 7.
До Акту передачі-прийому майна як додаток було складено «Перелік будівель, переданих у власність ВАТ «Київський верстатобудівний концерн», куди було включено спірний гуртожиток. А саме, його було включено у пункт 132 переліку під інвентаризаційним номером б ЖК. Разом з цим згідно вказаного переліку гуртожиток під інвентаризаційним номером 6 ЖК знаходиться за адресою Червонозаводська, 5, проте з листа Святошинської районної у місті Києві державної адміністрації від 25.02.2005 року № 596/14-21/32, вбачається, що гуртожиток під інвентаризаційним номером 6 ЖК знаходиться за адресою Червонозаводська, 7.
Вказаними рішеннями та діями Фонду державного майна України спірний гуртожиток було внесено до статутного фонду ВАТ «Веркон».
Судом також встановлено, що з 1987 року у спірному гуртожитку проживає позивач ОСОБА_1.
Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України «Про приватизацію державного майна» (в ред. 1993 року, яка діяла на момент приватизації), дія цього Закону не поширюється на: приватизацію об’єктів державного земельного та житлового фондів, а також об’єктів соціально-культурного призначення, за винятком тих, які належать підприємствам, що приватизуються. Тобто за приватизаційним законодавством, що діяло на момент передачі приміщення гуртожитку до статутного фонду ВАТ «Веркон», а саме за ч. 2 ст. 3 вказаного Закону, що є нормою прямої дії, зі сфери об’єктів приватизації були вилучені об’єкти житлового фонду. Відповідно до ст. 4-6 Житлового кодексу УРСР, жилі будинки і жилі приміщення призначаються для постійного проживання громадян, а також для використання у встановленому порядку як службових жилих приміщень і гуртожитків. Надання приміщень у жилих будинках для потреб промислового характеру забороняється. Згідно із ст. 127 Житлового кодексу УРСР та п. 3 Примірного положення про гуртожитки, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від 03.06.1986 року N208, гуртожитки - це спеціально споруджені або переобладнані для цієї мети житлові будинки.
Отже, ч. 2 ст. 3 вищевказаного закону було прямо передбачено, що його дія не поширюється на приватизацію об’єктів державного житлового фонду до складу якого, згідно статей 4-6, 127 Житлового кодексу УРСР, відносяться і гуртожитки.
Як зазначає п. 42 Постанови Кабінету Міністрів України в редакції від 8 вересня 1993 року № 717 «Про затвердження Методики оцінки вартості об’єктів приватизації», вартість майна цілісного майнового комплексу зменшується на вартість майна державного житлового фонду, який приватизується відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»; об’єктів, що не підлягають приватизації. Однак в порушення вказаної норми вартість майна підприємств що приватизувались, не була зменшена на вартість спірного гуртожитку, який був об’єктом державного житлового фонду і не підлягав приватизації.
Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 1, ст. 3 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» (у редакції, чинній на момент приватизації"), приватизація державного житлового фонду - це відчуження квартир (будинків) та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т. ін.) державного житлового фонду на користь громадян України. З огляду на вказані норми приватизація державного житлового фонду на користь юридичних осіб неможлива взагалі.
Таким чином, спірний гуртожиток - це об’єкт державного житлового фонду, який не підлягав приватизації у складі цілісних майнових комплексів державних підприємств, в тому числі шляхом його передачі до статутного фонду ВАТ «Веркон». Це підтверджується дійсним змістом ч. 2 ст. 3 Закону України «Про приватизацію державного майна» (у редакції, чинній на момент приватизації), п. 42 Постанови Кабінету Міністрів України в редакції від 8 вересня 1993 року № 717, ч. 1 ст. 1, ст. 3 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» (у редакції, чинній на момент приватизації), що у свою чергу свідчить про незаконність його включення до статутного фонду ВАТ «Веркон».
Суд вважає, що заперечення ВАТ «Веркон» проти позову не спростовують підстав позову. Позицію представника відповідача, стосовно того, що позивач не надає суду жодних підтверджуючих відомостей щодо віднесення даного гуртожитку до державного житлового фонду суд вважає необгрунтованою, так як відповідно до ч. 2 ст. 1 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», державний житловий фонд - це житловий фонд місцевих Рад народних депутатів та житловий фонд, який знаходиться у повному господарському віданні чи оперативному управлінні державних підприємств, організацій, установ. Тобто, імперативною нормою вказаного закону є
визначеним того, що спірний гуртожиток як об’єкт житлового фонду, відносився саме до державного житлового, а тому суд не вбачає підстав для витребовування додаткових доказів.
Крім того висновок представника відповідача ВАТ «Веркон» про те, що спірний гуртожиток відноситься до громадського житлового фонду також суперечить ст. 4 Житлового кодексу УРСР, за яким до громадського житлового фонду віднесені жилі будинки і жилі приміщення в інших будівлях, що належать колгоспам та іншим кооперативним організаціям, їх об’єднанням, профспілковим та іншим громадським організаціям, а також жилі будинки, що належать державно-колгоспним та іншим державно-кооперативним об’єднанням, підприємствам і організаціям.
Суд також не погоджується з позицією представника відповідача ВАТ «Веркон», щодо тлумачення ч. 2 ст. 3 Закону України «Про приватизацію державного майна», в частині розповсюдження на спірний гуртожиток винятку про відсутність заборони на приватизацію, а саме: об’єкти житлового фонду, які належать підприємствам, що приватизуються. Тлумачення вказаної норми дозволяє зробити висновок, що вираз «за винятком тих, які належать підприємствам, що приватизуються», стосується саме об’єктів соціально-культурного призначення, і не стосується об’єктів державного земельного та житлового фондів.
Крім того, у своїх запереченнях представник ВАТ «Веркон» звертає увагу на тому, що гуртожиток по вул. Червонозаводській, 7, в м. Києві був взятий на облік Київським державним заводом верстатів-автоматів і весь час знаходився на балансі підприємства. Однак знаходження майна на балансі підприємства не є ознакою його права власності. Баланс підприємства є лише формою бухгалтерського обліку та визначає склад і вартість майна та обсяг фінансових зобов’язань на конкретну дату. Баланс не визначає підстав знаходження майна на підприємстві. Більше того, відповідно до ст. 4 Житлового кодексу УРСР, державний житловий фонд - жилі будинки і жилі приміщення в інших будівлях, що належать державі. А отже, вказане дає можливість суду зробити висновок, що спірний гуртожиток до моменту приватизації належав саме державі, а не державному підприємству.
Відповідач ВАТ «Веркон» також посилається на наказ Київського заводу верстатів-автоматів № 363 від 08.05.1969р., у якому зазначено, що гуртожиток по вул. Червонозаводська, 7, у м. Києві має будуватися господарським способом, силами підприємства і з зазначеного робить висновок, що будівництво гуртожитку здійснювалось за власні кошти підприємства. Проте будівництво господарським способом, силами підприємства не підтверджує джерел фінансування такого будівництва. Будівництво господарським способом підвереджує лише той факт, що воно здійснювалось не підрядним способом, тобто без залучення будівельної організації. Крім того суд вважає, що встановлення джерел фінансування не спростовує заборони на приватизацію гуртожитку та його належність державі на підставі ст. 4 Житлового кодексу УРСР.
Заперечуючи проти позову, ВАТ «Веркон» посилається на п. 9 ст. 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» та на положення «Про порядок передачі в комунальну власність загальнодержавного житлового фонду, що перебував у повному господарському віданні або в оперативному управлінні підприємств, установ та організацій», затвердженого постановою КМУ від 06.11.1995р. № 891 (в редакціях, що діяли на момент приватизації), щодо передачі житлового фонду (крім гуртожитків) в разі зміни форм власності державних підприємств у комунальну власність. Проте суд вважає безпідставним таке посилання, оскільки зазначене стосується саме передачі житлового фонду з державної у комунальну власність і не впливає на законодавчо встановлену заборону на передачу гуртожитків у статутний фонд підприємств під час приватизації.
Також представник ВАТ «Веркон» посилається на ухвалу Вищого адміністративного суду України від 25.12.2007р. Проте вказана ухвала була скасована Постановою Верховного Суду України від 09.09.2008 року, копія якої знаходиться у матеріалах справи.
Не спростовує обгрунтованості вимог ОСОБА_1 тлумачення представником ВАТ «Веркон» ч. 2 ст. 3 Закону в контексті змін до цієї норми, внесеної Законом від 03.03.2005 року «Про внесення змін до деяких законів України з питань забезпечення захисту житлових прав громадян, які проживають у гуртожитках». За змістом ч. 2 ст. 3 Закону в редакції до 03.03.2005 року, дія цього Закону не поширюється на: приватизацію об’єктів державного земельного та житлового фондів, а також об’єктів соціально-культурного призначення, за винятком тих, які належать підприємствам, що приватизуються. Після цієї дати норма ч. 2 ст. 3 Закону має такий зміст: дія цього Закону не поширюється на приватизацію об’єктів державного житлового фонду, у тому числі гуртожитків, а також об’єктів соціально-культурного призначення, що фінансуються з державного бюджету, в тому числі об’єктів сфери охорони здоров’я, за винятком тих, які належать підприємствам, що приватизуються. З підстав уточнення законодавцем переліку виключень з об’єктів приватизації державного майна, відповідач стверджує про виникнення такого виключення щодо гуртожитків лише з моменту прийняття вищевказаного закону від 03.03.2005 року. Однак, тлумачення норми ч. 2 ст. 3 Закону в редакціях 1993 та 2005 років дозволяє зробити висновок про помилковість твердження відповідача.
Поняття об’єкту державного житлового фонду, включає видове до нього поняття такого об’єкту житлового фонду як гуртожиток, що прямо випливає з вимог Житлового кодексу УРСР. Твердження відповідача було б вірним, якщо, по-перше, на 1993 рік гуртожитки не входили до об’єктів державного житлового фонду, і по-друге, в тексті ч. 2 ст. 3 Закону в редакції 2005 року замість слів "у тому числі" були вжиті слова "а також, крім того" або аналогічні за змістом.
Приймаючи вказане рішення суд також враховує, що наведеної правової позиції дотримується також Верховний Суд України при здійсненні касаційного перегляду судових рішень у справах, пов’язаних з відчуженням гуртожитків (постанови ВСУ від 11.07.2006 року у справі № 17/339, від 02.09.2008 року та від 23.09.2008 року).
Таким чином є доведеним факт порушення Фондом державного майна України ч. 2 ст. 3 Закону України «Про приватизацію державного майна», п. 42 Постанови Кабінету Міністрів України в редакції від 8 вересня 1993 року № 717, ч. 1 ст. 1, ст. 3 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» (у редакціях, чинних на момент приватизації), під час прийняття оскаржуваних рішень та вчинених оскаржуваних дій щодо включення спірного гуртожитку до статутного фонду ВАТ «Веркон».
Стосовно порушення прав позивача, то оспорюваними незаконними рішеннями та діями були порушені права ОСОБА_1 на житло гарантовані ст. 47 Конституції України. Включення даного гуртожитку до статутного фонду ВАТ «Веркон», позбавило позивача можливості в подальшому приватизувати кімнату у якій він проживає, зокрема на підставі ст. 2, 4 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків» та Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду». Крім того ВАТ «Веркон» не дає позивачу згоди на реєстрацію місця проживання та здійснює постійні спроби виселити ОСОБА_1, в тому числі і шляхом подання зустрічного позову про виселення по даній справі. Таким чином прийняті Фондом державного майна України оскаржувані рішення та дії порушують право позивача на житло, що у свою чергу є порушенням ст. 47 Конституції України.
Зустрічний позов ВАТ «Веркон» не підлягає задоволенню у зв’язку з наступним.
Судом встановлено фактичне проживання позивача ОСОБА_1 в гуртожитку в м. Києві по вул. Червонозаводській, 7, з 1987 року.
Обставини самоправності поселення у спірний гуртожиток, про які зазначає ВАТ «Веркон» не знайшли свого підтвердження. Крім того суд вважає, що недотримання передбаченого законом порядку надання жилої площі в гуртожитку не може бути підставою по даній справі для виселення ОСОБА_1 без надання іншого житлового приміщення.
Натомість суд вважає доведеним поселення ОСОБА_1 у зв’язку з роботою, що підтверджується наступними доказами: «Лицевой карточкой» від 19.03.1987р. на підставі якої відбувалось поселення; трудовою книжкою з засвідченням місця роботи ОСОБА_1 з 1984 року на Київському державному заводі верстатів-автоматів та з 1986 року в СПТУ № 4, що знаходилось на балансі Київського державного заводу верстатів-автоматів; свідченнями ОСОБА_7, допитаної у суді в якості свідка, яка на момент поселення ОСОБА_1 працювала на посаді коменданта гуртожитку по вул. Червонозаводській, 7, в м. Києві, і підтвердила, що поселення в гуртожитки Київського державного заводу верстатів-автоматів здійснювалось без спільного рішення адміністрації підприємства та профспілкового комітету та без видачі ордерів, про які зазначав представник ВАТ «Веркон»; листом ВАТ «Веркон» від 12.03.2003 року з якого вбачається, що поселення в гуртожиток по вул. Червонозаводська, 7, в м. Києві здійснювалось не на підставі ордеру, а на підставі оформлення працівника на роботу на підприємстві; документами інших мешканців гуртожитку, що вказують на масову реєстрацію працівників підприємства в гуртожитках за іншими адресами, а фактичне проживання у гуртожитку за адресою вул. Червонозаводська, 7, у м. Києві; документами про оплату ОСОБА_1 комунальних послуг.
Вимоги викладені у зустрічному позові не відповідають ст. ст. 21, 22, 47 Конституції України, та ст. ст. 9, 132 Житлового кодексу УРСР. Відповідно до вказаних конституційних норм, кожен має право на житло... Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.
Як зазначає ст. 9 Житлового кодексу УРСР, ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.
Відповідно до ст. 132 Житлового кодексу УРСР, працівників підприємств, установ, організацій, які поселилися в гуртожитку в зв’язку з роботою, може бути виселено без надання іншого жилого приміщення в разі звільнення за власним бажанням без поважних причин, за порушення трудової дисципліни або вчинення злочину.
Осіб, які припинили роботу з інших підстав, ніж ті, що зазначені в частині другій цієї статті, а також осіб, перелічених у статті 125 цього Кодексу, може бути виселено лише з наданням їм іншого жилого приміщення.
Тобто ст. 132 Житлового кодексу УРСР, встановлено виключний перелік обставин за яких може бути виселено особу з гуртожитку без надання іншого жилого приміщення. Як підтверджується матеріалами справи, вказаного переліку обставин звільнення ОСОБА_1 не було. Як встановлено судом, в гуртожиток по вул. Червонозаводська, 7, у м. Києві позивач поселився у зв’язку з роботою. З тих же підстав до цього часу у ньому і проживає. З Київського державного заводу верстатів-автоматів ОСОБА_1 був звільнений у зв’язку з переведенням в СПТУ № 4, а не за власним бажанням без поважних причин, за порушення трудової дисципліни або вчинення злочину. З СПТУ № 4, що знаходилось на балансі Київського державного заводу верстатів-автоматів, з зазначених у ст. 132 Житлового кодексу УРСР підстав, ОСОБА_1 не звільнявся.
Отже посилання ВАТ «Веркон» на те, що поселення в гуртожиток відбувалось без спільного рішення адміністрації підприємства та профспілкового комітету та без видачі спеціального ордеру не може бути підставою для задоволення зустрічного позову.
Крім того суд вважає, що позивач був законно поселений до гуртожитку, оскільки між сторонами фактично існував договір найму кімнати в гуртожитку по вул. Червонозаводській, 7 у м. Києві.
Відповідно до ч. 1 ст. 61 Житлового Кодексу України, користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюється відповідно до договору найму житлового приміщення.
Відповідно до ст. 638 Цивільного Кодексу України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною. Суд вважає, що права та обов’язки у сторін виникають з моменту укладення договору. Саме з цього моменту у наймача виникає право на житлове приміщення, а володіння і користування буде правомірним. Видача ордеру цього права не породжує, а лише передбачає його виникнення в майбутньому при настанні певних юридичних фактів, зокрема при вселенні в житло особи на підставі ордера. Тільки за наявності останнього слід вважати, що оферта у формі ордера цією особою акцептована, а між сторонами виникають відносини соціального найму. Отже, договір соціального найму є укладеним з моменту заселення наймача у надане приміщення, оскільки саме це породжує у нього і наймодавця права і обов’язки щодо житла. Також суд вважає, що сторони фактично вступили у договірні відносини, які відносяться чинним законодавством до різновиду договору найму жилого приміщення, оскільки позивач постійно проживав у спірному приміщенні, отримував рахунки на сплату житлово-комунальних послуг і сплачував їх.
Зважаючи на те, що ОСОБА_1 вселився у спірне житлове приміщення без ордеру, але з відома органів, що винесли рішення про надання житлового приміщення, та яким встановлено його право користування кімнатою та неможливість його виселення із спірного приміщення без надання іншої жилої площі, постійне (з 1987 року) проживання у спірній кімнаті, сплату платежів за проживання та комунальні послуги, суд вважає поселення позивача до спірного приміщення правомірним.
Судом також встановлено пропуск ВАТ «Веркон» позовної давності стосовно вимог зустрічного позову. Однак суд не вбачає підстав для застосування позовної давності до вимог про виселення ОСОБА_1, про що ним було заявлено, оскільки було встановлено відсутність самоправності зайняття ним житлової площі в спірному гуртожитку.
Проаналізувавши всі надані по справі докази, заслухавши пояснення учасників судового процесу, суд приходить до висновку про задоволення позову ОСОБА_1 та про відмову у задоволенні зустрічного позову Відкритого акціонерного товариства «Київський верстатобудівний концерн».
Враховуючи наведене та керуючись ст. ст. 21, 22, 47 Конституції України, ч. 2 ст. 3 Закону України «Про приватизацію державного майна» (у редакції, чинній на момент приватизації"), п. 42 Постанови Кабінету Міністрів України в редакції від 8 вересня 1993 року № 717, ст. ст. 1, 3 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» (у редакції, чинній на момент приватизації), ст. ст. 4-6, 9, 125, 132 Житлового кодексу УРСР, ст. ст. 3, 4, 14, 88, 208, 209, 215 ЦПК України, суд, -
ВИРІШИВ:
Позов ОСОБА_1 до Фонду державного майна України, Відкритого акціонерного товариства «Київський верстатобудівний концерн», третя особа - Київська міська рада задовольнити.
Визнати незаконними:
• - наказ Фонду державного майна України від 31.01.1994 року № 4-АТ про затвердження «Плану приватизації Київського державного заводу верстатів-автоматів та Київського державного підприємства по виробництву товарів народного споживання» в частині внесення до статутного фонду Відкритого акціонерного товариства «Київський верстатобудівний концерн» гуртожитку по вул. Червонозаводській, 7, в місті Києві;
• - розпорядження Фонду державного майна України від 31.01.1994 року № 6-РОМ про затвердження Акту оцінки вартості цілісного майнового комплексу від 31.01.1994 року в частині внесення до вартості цілісного майнового комплексу Відкритого акціонерного товариства «Київський верстатобудівний концерн» вартості гуртожитку по вул. Червонозаводській, 7, в місті Києві;
• - акт передачі-прийому майна Відкритого акціонерного товариства «Київський верстатобудівний концерн» від 05.03.1996 року в частині пункту 132 «Переліку будівель переданих у власність Відкритого акціонерного товариства «Київський верстатобудівний концерн» - гуртожиток за адресою: місто Київ, вул. Червонозаводська, 7, позначений за інвентаризаційним номером 6 ЖК.
В зустрічному позові Відкритого акціонерного товариства «Київський верстатобудівний концерн» до ОСОБА_1, третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «ВК Комунальник» відмовити.
Стягнути з Відкритого акціонерного товариства «Київський верстатобудівний концерн» на користь ОСОБА_1 судові витрати, а саме сплачене державне мито за подання позову в сумі 1 700, 00 грн. та витрати з інформаційно-технічного забезпечення розгляду цивільних справ в розмірі 30, 00 грн.
Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду міста Києва через Святошинський районний суд міста Києва протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження, яка може бути подана до суду протягом десяти днів з дня проголошення рішення.