УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"04" лютого 2011 р. справа № 2а-1871/10
Колегія суддів Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого судді: Руденко М.А.
суддів: Мірошниченка М.В. Юхименка О.В.
розглянула в письмовому провадженні апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду в Індустріальному районі м. Дніпропетровська на постанову Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 05 листопада 2010 року по справі №2а-1871/10 за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду в Індустріальному районі м. Дніпропетровська про зобов'язання здійснити перерахунок щомісячної державної соціальної допомоги "Дітям війни", -
ВСТАНОВИЛА:
У жовтні 2010 року позивачка звернулась до Індустріального районного суду м. Дніпропетровська з позовом до Управління Пенсійного фонду в Індустріальному районі м. Дніпропетровська, в якому просила суд: поновити пропущений строк для звернення до суду за захистом порушених прав; визнати неправомірною бездіяльність відповідача по невиконанню за період з 09.07.2007 року по 31.12.2008 року та з 01.01.2009 року приписів статті 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”; зобов’язати відповідача виплатити соціальну допомогу за вказаний період часу.
В обґрунтування своїх вимог позивачка посилалась на те, що має статус “дитини війни”, тому користується всіма правами та пільгами, передбаченими Законом України “Про соціальний захист дітей війни ” для цієї категорії осіб, і на підставі ст.6 зазначеного Закону має право на щомісячну доплату до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком. При вирішенні питання про нарахування вказаної доплати до пенсії відповідач керувався положеннями нормативних актів що на підставі Рішень Конституційного Суду України були визнані неконституційними, а тому застосуванню не підлягали.
Постановою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 05 листопада 2010 року позовні вимоги задоволено частково. Зобов’язано відповідача здійснити перерахунок та виплату позивачці підвищення до пенсії в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком з 25.04.2010 року по 25.10.2010 року відповідно до статті 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”.
Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції у даній адміністративній справі та ухвалити нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт вказав, що вищезазначене рішення винесене з порушенням норм матеріального та процесуального права, посилаючись на відсутність виділених коштів, можливості та підстав для здійснення зазначеного виду доплати.
Заперечень на апеляційну скаргу не надійшло.
Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених позовних вимог, а також правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу відповідача задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що позивачка ІНФОРМАЦІЯ_1 та відповідно до абз. 1 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»має статус дитини війни, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією пенсійного посвідчення та відповідною відміткою в ньому (а.с.8).
Згідно статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»дітям війни, пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.
Отже, позивачка є особою, яка має право на отримання підвищення до пенсії, у розмірах, які визначено Законом, а відтак має право на звернення до суду за захистом порушеного такого права.
Відповідно до положень частини 2 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
30 липня 2010 року набрали чинності зміни до Кодексу адміністративного судочинства України. В частину другу статті 99 КАС України внесено зміни, відповідно до яких для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
У відповідності до ст. 100 КАС України, в редакції з 30.07.2010 року, адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд за заявою особи, яка його подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.
Як вбачається з матеріалів справи адміністративний позов, в якому, в тому числі, заявлені вимоги про перерахунок та виплату підвищення до пенсії за 2007-2009 роки подано до суду 25.10.2010р (а.с.3), тобто після внесення змін до КАС України, яким встановлено строки звернення до суду.
Відповідно до ч.1 ст.102 КАС України пропущений з поважних причин процесуальний строк, встановлений законом, може бути поновлений за клопотанням особи, яка бере участь у справі.
Колегія суддів вважає, що поважних причин несвоєчасного звернення до суду позивачка не надала. Виплати підвищення до пенсії є щомісячними, а відтак позивачка знала розмір цих виплат і в разі не згоди мала право звернутися до суду. Право на звернення до суду не залежить від прийняття рішень Конституційним Судом України.
Разом з тим, рішенням Конституційного Суду України № 10-рп/08 від 22 травня 2008 року положення п.п.2 п.14 розділу ІІ Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», яким було внесено зміни до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»та встановлено з 01 січня 2008 року інший порядок розрахунку підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання, чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії «дітям війни», були визнанні неконституційними та втратили чинність з дня прийняття вказаного рішення.
На час розгляду справи Законом України «Про Державний бюджет України на 2010 рік»не призупинено дію ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», а відтак відповідач був зобов’язаний виплачувати позивачці підвищення до пенсії у розмірах, які визначено ст.6 названого Закону. Проте, відповідач будь-яких дій з цього приводу не здійснював.
З огляду на викладене, з урахуванням часу звернення позивачки з позовом до суду (25.10.2010р.) колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо зобов’язання відповідача нарахувати та виплатити позивачці пенсії, підвищеної на 30% мінімальної пенсії за віком відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»за період з 25.04.2010 року по 25.10.2010 року.
Право позивачки на отримання підвищення до пенсії відповідно до вимог ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» не залежить від наявності чи відсутності грошових коштів та належного фінансування, таке право надане державою і закріплено Законом України «Про соціальний захист дітей війни». Оскільки таке право декларовано державою, то відповідно держава, через створені нею органи, в даному випадку органи Пенсійного фонду України, і несе обов’язок по своєчасній та повній виплаті підвищення до пенсії саме у розмірах, які нею ж визначені та закріплені в Законі.
Доводи відповідача щодо правомірності своїх дій з посиланням на відсутність бюджетних коштів для повної реалізації програми з доплат дітям війни суд обґрунтовано до уваги не взяв, оскільки питання фінансування цих видатків не є предметом спору, що розглядається. Проблеми надання бюджетних коштів Управлінню для виконання покладених на нього обов’язків у справах цієї категорії виходять за межі заявлених вимог і судом першої інстанції не розглядалось.
Також колегія суддів вважає за необхідне вказати на те, що до спірних правовідносин не підлягає застосуванню постанова КМУ від 28.05.2008р. №530 «Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян», якою визначено розмір виплат підвищення до пенсії, оскільки виходячи із загальних принципів пріоритетності законів над підзаконними актами, при розрахунку підвищення до пенсії, слід керуватися Законом (Законом України «Про соціальний захист дітей війни», а не підзаконним нормативно-правовим актом (Постановою КМУ від 28.05.2008р. №530).
За таких обставин, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду в Індустріальному районі м. Дніпропетровська на постанову Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 05 листопада 2010 року по справі №2а-1871/10 залишити без задоволення.
При цьому судова колегія зазначає, що оскільки правовою підставою для звернення до адміністративного суду є захист порушених прав, свобод чи інтересів, то право на позов у особи виникає лише після порушення відповідачем її права, тобто захисту підлягає вже порушене право, а не те, яке може бути порушено у майбутньому і щодо якого невідомо, буде воно порушено чи ні.
Щодо відмови в задоволенні позовних вимог, позивачка своїм правом оскаржити постанову суду першої інстанції не скористалась, що позбавляє суд процесуальної можливості переглянути постанову в частині відмови в задоволенні позовних вимог.
На підставі викладеного, керуючись п.1 ст. 198, ст. ст. 200, 205, 206 КАС України колегія суддів, -
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду в Індустріальному районі м. Дніпропетровська на постанову Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 05 листопада 2010 року по справі №2а-1871/10- залишити без задоволення.
Постанову Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 05 листопада 2010 року по справі №2а-1871/10–без змін.
Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту постановлення та відповідно до ч.10 ст.183-2 КАС України є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий: М.А. Руденко
Суддя: М.В. Мірошниченко
Суддя: О.В. Юхименко