УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"04" лютого 2011 р. справа № 2а-1208/10
Колегія суддів Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого судді: Руденко М.А.
суддів: Мірошниченка М.В. Юхименка О.В.
розглянула в письмовому провадженні апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду в м. Марганець Дніпропетровської області на постанову Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 25 листопада 2010 року по справі №2а-1208/10 за позовом прокурора міста Марганець в інтересах ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду в м. Марганець Дніпропетровської області про зобов'язання здійснити перерахунок щомісячної державної соціальної допомоги "Дітям війни", -
ВСТАНОВИЛА:
У серпні 2010 року позивач звернувся до Марганецького міського суду Дніпропетровської області з позовом, в якому просив: визнати неправомірною бездіяльність відповідача по невиконанню з 09.07.2007 року по 31.12.2007 року, з 22.05.2008 року по 31.12.2008 року, з 01.01.2009 по 31.12.2009 року та з 01.01.2010 року по 31.07.2010 року приписів статті 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”; зобов’язати відповідача виплатити соціальну допомогу за вказаний період часу.
В обґрунтування своїх вимог позивач посилався на те, що має статус “дитини війни”, тому користується всіма правами та пільгами, передбаченими Законом України “Про соціальний захист дітей війни ” для цієї категорії осіб, і на підставі ст.6 зазначеного Закону має право на щомісячну доплату до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком. При вирішенні питання про нарахування вказаної доплати до пенсії позивачу відповідач керувався положеннями нормативних актів що на підставі Рішень Конституційного Суду України були визнані неконституційними, а тому застосуванню не підлягали.
Постановою Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 25 листопада 2010 року, ухваленою в порядку скороченого провадження, адміністративний позов задоволено частково, а саме: зобов’язано відповідача здійснити нарахування та забезпечити виплату позивачу підвищення пенсії відповідно до ст..6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», за період з 01.01.2010 року по 31.07.2010 року у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, з урахуванням сум, фактично виплачених у вказані періоди.
Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову суду першої інстанції у даній адміністративній справі та ухвалити нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Апелянт вважає, що вищезазначене рішення винесене з порушенням норм матеріального та процесуального права, посилаючись на відсутність виділених коштів, можливості та підстав для здійснення зазначеного виду доплати.
Заперечень на апеляційну скаргу не надійшло.
Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених позовних вимог, а також правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу відповідача слід залишити без задоволення.
Судом встановлено, що позивач відповідно до абз.1 ч.1 ст.1 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»№2195 від 18 листопада 2004 року (далі –Закон №2195) має статус «дитини війни», а тому згідно зі ст.6 цього Закону має право на підвищення пенсії на 30% мінімальної пенсії за віком.
Згідно статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»дітям війни, пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.
Отже, позивач є особою, яка має право на отримання підвищення до пенсії, у розмірах, які визначено Законом, а відтак має право на звернення до суду за захистом порушеного такого права.
Відповідно до положень частини 2 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
30 липня 2010 року набрали чинності зміни до Кодексу адміністративного судочинства України. В частину другу статті 99 КАС України внесено зміни, відповідно до яких для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Отже, чинне законодавство, встановленими строками, обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними.
У відповідності до ст. 100 КАС України, в редакції з 30.07.2010 року, адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд за заявою особи, яка його подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.
Як вбачається з матеріалів справи адміністративний позов, в якому, в тому числі, заявлені вимоги про перерахунок та виплату підвищення до пенсії за 2007,2008,2010 роки подано до суду 12.08.2010р., тобто після внесення змін до КАС України, яким встановлено строки звернення до суду.
Відповідно до ч.1 ст.102 КАС України пропущений з поважних причин процесуальний строк, встановлений законом, може бути поновлений за клопотанням особи, яка бере участь у справі. Як вбачається з заявленого позову, обґрунтованих причин пропуску строку позивачка не надала, а судом таких причин не встановлено.
Колегія суддів вважає, що будь-які об’єктивні чи суб’єктивні обставини не позбавляли позивачку можливості звернутися до суду, у визначені законом строки, з відповідним позовом до відповідача, якщо позивачка вважала, що діями чи бездіяльністю відповідача порушуються її права та законні інтереси. Виплати підвищення до пенсії є щомісячними, а відтак позивачка знала розмір цих виплат і в разі не згоди мала право звернутися до суду. Право на звернення до суду не залежить від прийняття рішення Конституційним судом.
За таких обставин, суд першої інстанції, вирішуючи позовні вимоги за 2007-2010 роки дотримався вимог процесуального законодавства та правильно застосував встановлений шестимісячний строк звернення з позовом до суду.
Щодо відмови в задоволенні позовних вимог, позивачка своїм правом оскаржити постанову суду першої інстанції не скористалась, що позбавляє суд процесуальної можливості переглянути постанову в частині відмови в задоволенні позовних вимог.
З огляду на викладене, з урахуванням часу звернення позивача з позовом до суду (12.08.2010р.) колегія суддів вважає за необхідне постанову Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 25 листопада 2010 року по справі №2а-1208/10 залишити без змін.
На підставі викладеного, керуючись ст. 198, ст. ст. 200, 205, 206 КАС України колегія суддів, -
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду в м. Марганець Дніпропетровської області на постанову Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 25 листопада 2010 року по справі №2а-1208/10 –залишити без задоволення.
Постанову Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 25 листопада 2010 року по справі №2а-1208/10 – без змін.
Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту постановлення та відповідно до ч.10 ст.183-2 КАС України є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий: М.А. Руденко
Суддя: М.В. Мірошниченко
Суддя: О.В. Юхименко