КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17.03.2011 № 17/1856
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Майданевича А.Г.
суддів:
при секретарі:
за участю представників сторін згідно з протоколом судового засідання від 17.03.2011 року
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу сільськогосподарського приватно-орендного підприємства «Маяк-Агро»
на рішення Господарського суду Черкаської області від 24.11.2010
у справі № 17/1856 ( )
за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1
до сільськогосподарського приватно-орендного підприємства «Маяк-Агро»
про стягнення 50938,27 грн.
ВСТАНОВИВ:
15.09.2010 року фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (надалі – позивач) звернувся до господарського суду Черкаської області з позовом до сільськогосподарського приватно-орендного підприємства «Маяк-Агро» (надалі – відповідач) про стягнення з відповідача 44 150,00 грн. боргу, 6 788,27 грн. пені, 510,00 грн. державного мита, 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та 5000,00 грн. оплати юридичних послуг.
23.11.2010 року позивачем подано заяву про зменшення позовних вимог, в якій просить стягнути з відповідача 19 150,00 грн. боргу, 5 171,05 грн. пені, 234,00 грн. державного мита, 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та 5000,00 грн. оплати юридичних послуг (а.с. 49-50).
Рішенням господарського суду Черкаської області від 24.11.2010 року позов задоволено повністю та стягнуто з відповідача на користь позивача 19 150,00 грн. основного боргу, 5 171,05 грн. пені, 493,21 грн. державного мита, 228,51 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та 4 841,26 грн. витрат на послуги адвоката.
Суд першої інстанції, посилаючись на ст. ст. 526, 527, 599, 625, 837 ЦК України та ст. ст. 193, 199 ГК України відповідно до яких зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов закону та договору, дійшов до висновку про доведеність позивачем обставин, на які він посилається, як на підставу своїх вимог, та правомірність позовних вимог фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 щодо стягнення з сільськогосподарського приватно-орендного підприємства «Маяк-Агро» 19 150,00 грн. основного боргу, 5 171,05 грн. пені, 493,21 грн. державного мита, 228,51 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та 4 841,26 грн. витрат на послуги адвоката.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням господарського суду Черкаської області, сільськогосподарське приватно-орендне підприємство «Маяк-Агро» звернулося до апеляційного господарського суду зі скаргою, в якій скаржник просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити повністю. В своїх доводах відповідач посилався на те, що при прийнятті рішення судом першої інстанції мало місце невідповідність висновків суду обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального та процесуального права.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 28.02.2011 року відновлено строк на подання апеляційної скарги та прийнято апеляційну скаргу сільськогосподарського приватно-орендного підприємства «Маяк-Агро» на рішення господарського суду Черкаської області від 24.11.2010 року у справі № 17/1856 до провадження та призначено розгляд справи у судовому засіданні.
Позивач та представник позивача в судовому засіданні надали свої пояснення й просили рішення господарського суду Черкаської області від 24.11.2010 року залишити без змін, а апеляційну скаргу відповідача - без задоволення.
В дане судове засідання представники відповідача не з’явились, про день та час розгляду справи були повідомлені належним чином, про що свідчать зворотні поштові повідомлення про вручення поштового відправлення, які знаходиться в матеріалах справи. Однак, вказана обставина не перешкоджає розгляду справи, оскільки учасники судового процесу, які не з’явилися в судове засідання, були належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи, а явка сторін в судове засідання обов’язковою не визнавалась. За таких обставин колегія суддів апеляційного господарського суду вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.
Статтею 101 ГПК України встановлено, що у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги (подання) і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Судова колегія Київського апеляційного господарського суду, розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення і доводи позивача та представника позивача, дослідивши представлені докази в їх сукупності, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права встановила наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, 09.09.2009 року та 17.08.2009 року між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (виконавець) та сільськогосподарським приватно-орендним підприємством «Маяк-Агро» (замовник) було укладено договори (надання послуг), згідно умов яких позивач зобов’язувався провести оранку ґрунту трактором СТАЄР – 9000 площею 1 000 га по ціні 100,00 грн. за 1 га. та 500 га за ціною 50,00 грн. за 1 га (а.с. 5-8).
Відповідно до п. 3, 4 договору від 17.08.2009 року виконавець зобов’язувався виконати роботи (надати послуги) до 20.11.2009 року, а замовник зобов’язувався провести повний розрахунок за виконанні послуги на підставі акта виконаних робіт та виставленого рахунку не пізніше 10 банківських днів з дня підписання акту виконаних робіт.
Відповідно до п. 3, 4 договору від 17.08.2009 року виконавець зобов’язувався виконати роботи (надати послуги) до 30.12.2009 року, а замовник зобов’язувався провести повний розрахунок за виконанні послуги в сумі 25 000,00 грн. згідно акту виконаних робіт та виставленого рахунку до 03.01.2010 року.
Матеріали справи свідчать, що позивач свої зобов’язання по договорам № б/н від 17.08.2009 та № 31 від 09.09.2009 року виконав, надавши відповідачу послуги по оранці ґрунту на загальну суму 66 600,00 грн. що підтверджується підписаними актами виконаних робіт № 37 від 08.09.2009 року на суму 12 900 грн., № 39 від 10.09.2009 року на суму 13 400,00 грн., № 31 від 13.10.2009 року на суму 7 400,00 грн., № 59 від 12.11.2009 року на суму 32 900,00 грн.; по дискуванню ґрунту на загальну суму 22 550,00 грн., що підтверджується підписаним актом виконаних робіт № 32 від 13.10.2009 року (а.с. 7-9).
Відповідач повинен був розрахуватись за виконані роботи по договору № б/н від 17.08.2009 року не пізніше 10 банківський днів з дня підписання акту виконаних робіт та по договору № 31 від 09.09.2009 року згідно акта виконаних робіт та встановленого рахунку до 03.01.2010 року, проте на момент звернення позивача з позовом до суду відповідач свій обов’язок по сплаті виконаних робіт виконав частково та сплатив лише 45 000,00 грн.
При цьому, в обґрунтування доводів апеляційної скарги, відповідач посилається на існування інших договорів між сторонами та зазначив, що надані позивачем акти прийняття-передачі виконаних робіт від позивача до відповідача № 37 від 08.09.2009 року, № 39 від 10.09.2009 року, № 31 від 13.10.2009 року, № 59 від 12.11.2009 року № 32 від 13.10.2009 року підтверджують виконання умов за іншими зобов’язаннями (договорами), які не є предметом даного спору.
Колегія суддів апеляційного господарського суду, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін з наступних підстав.
Пункт 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачає, що підставами виникнення цивільних прав та обов’язків, зокрема, є: договори та інші правочини.
Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України, в силу зобов’язання одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.
Частиною 7 статті 179 ГК України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Судова колегія погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що між позивачем та відповідачем у справі виникли зобов’язання з договору підряду (виконання робіт), згідно якого, в силу ст. 837 ЦК України, одна сторона (виконавець) зобов’язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов’язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.
За змістом даної норми Цивільного кодексу України договір підряду - це консунсуальний, двосторонній та оплатний договір.
Нормами статті 854 ЦК України передбачено, що до обов’язків замовника, зокрема, відносять оплату виконаної підрядником роботи після здачі всієї роботи, якщо інше не встановлено законом або договором.
Згідно з п. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом.
У відповідності до ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України, в силу господарського зобов’язання, яке виникає між суб’єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб’єкт (зобов’язана сторона, у тому числі боржник) зобов’язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб’єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб’єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов’язаної сторони виконання її обов’язку.
Відповідно до вимог ст. 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України, суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов’язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Як вбачається зі змісту п. 4 договорів, укладених між сторонами, відповідач повинен був розрахуватись за виконані роботи по договору № б/н від 17.08.2009 року не пізніше 10 банківський днів з дня підписання акту виконаних робіт та по договору № 31 від 09.09.2009 року згідно акта виконаних робіт та встановленого рахунку до 03.01.2010 року
Згідно вимог ст. ст. 32, 33 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Як вбачається з матеріалів справи, що на момент подачі позову до суду відповідач свій обов’язок по сплаті виконаних робіт виконав частково та сплатив лише 45 000,00 грн. Також, під час розгляду справи відповідачем частково погашено заборгованість перед позивачем та відповідно до акта звірки взаєморозрахунків заборгованість становить 19 150,00 грн.
Відповідно до ст. 33 ГПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Згідно із ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
При цьому, підлягають відхиленню судовою колегією за неспроможністю доводи скаржника про те, що між позивачем та відповідачем існували будь-які інші договори, в тому числі № 38 від 02.04.2009 року, № 30 від 25.08.2009 року, № 34 від 09.09.2009 року, № 41 від 10.09.2009 року, що зазначені в актах виконаних робіт. Натомість, колегією суддів встановлено та досліджено факт помилкового зазначення вказаних договорів у актах виконаних робіт № 37 від 08.09.2009 року, № 39 від 10.09.2009 року, № 31 від 13.10.2009 року, № 59 від 12.11.2009 року № 32 від 13.10.2009 року.
В силу статей 546, 548, 549 ЦК України, виконання зобов’язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. При цьому, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання.
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання.
Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов’язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 ЦК України).
Стаття 610 ЦК України визначає, що порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання). Згідно із ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
В силу ч. 2 ст. 4 ГК України особливості регулювання майнових відносин суб’єктів господарювання визначаються Господарським кодексом України.
Частиною 2 статті 218 Господарського кодексу України встановлено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов’язання. У разі, якщо інше не передбачено законом або договором, суб’єкт господарювання за порушення господарського зобов’язання несе господарсько-правову відповідальність. У сфері господарювання, згідно частини 2 статті 217 та частини 1 статті 230 Господарського кодексу України, застосовуються господарські санкції, зокрема, штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання.
Крім цього, договірні відносини між платниками (зобов’язаними особами) та одержувачами грошових коштів (щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань) регулюються Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань». Статтею 1 вказаного Закону передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, встановленому за згодою сторін. А статтею 3 визначається верхня межа розміру пені у випадку, якщо вона передбачена договором: цей розмір обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач просить стягнути з відповідача пеню у сумі 5 171,05 грн.
Київський апеляційний господарський суд, провівши перерахунок пені, нарахованої позивачем за прострочення виконання грошового зобов’язання дійшов висновку, що господарським судом Київської області правомірно задоволено позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 5 171,05 грн. пені.
Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача вартості послуг адвоката колегія суддів апеляційного господарського суду зазначає наступне.
Стаття 44 ГПК України визначає, що судові витрати складаються з державного мита, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов’язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката, витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інших витрат, пов’язаних з розглядом справи.
Відповідно до ч. 3 ст. 48 ГПК України витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України «Про адвокатуру». Дія вказаного Закону поширюється тільки на осіб, які є адвокатами.
Статтею 2 Закону України «Про адвокатуру» встановлено, що адвокатом може бути громадянин України, який має вищу юридичну освіту, стаж роботи за спеціальністю юриста або помічника адвоката не менше двох років, склав кваліфікаційні іспити, одержав свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю та прийняв Присягу адвоката України. Таким чином, ст. 44 ГПК України передбачає відшкодування сум в якості судових витрат, які були сплачені стороною за отримання послуг лише адвокатам, а не будь-яким представником.
Згідно ст. 2 Закону України «Про адвокатуру» адвокатські бюро, колегії, фірми, контори та інші адвокатські об’єднання є юридичними особами. Адвокати та адвокатські об’єднання відкривають поточні та вкладні (депозитні) рахунки в банках на території України, а у встановленому чинним законодавством порядку - і в іноземних банках, мають печатку і штамп із своїм найменуванням.
Позивачем надано суду договір б/н від 10.09.2010 року на ведення справ в господарському суді, укладений між позивачем та адвокатом ОСОБА_2, копію посвідчення про право зайняття адвокатською діяльністю на підставі свідоцтва № від 13.05.2005 року, виданого на ім’я ОСОБА_2, ордер на ведення господарської справи від 05.10.2010 року та квитанція № 35 від 13.09.2010 року про сплату ОСОБА_2 5 000,00 грн. згідно договору б/н від 10.09.2010 року.
Дослідивши зазначені вище документи, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла до висновку про обґрунтованість вимог позивача про відшкодування за рахунок відповідача 5 000,00 грн. вартості адвокатських послуг, оскільки договір між позивачем та адвокатом ОСОБА_2 укладено до моменту звернення до суду із позовом у даній справі саме про надання послуг позивачеві з підготовки позовної заяви щодо стягнення з відповідача заборгованості, які виконані та оплачені в повному обсязі. Тому витрати позивача у розмірі 5 000,00 грн. на адвокатські послуги відносяться до судових витрат і повинні відшкодовуватись в загальному порядку за правилами, встановленими ст. 49 ГПК України.
Таким чином, колегія суддів апеляційного господарського суду в порядку ст. ст. 44 та 49 ГПК України вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача суму витрат на послуги адвоката у розмірі 5 000,00 грн.
При цьому, судова колегія бере до уваги, що в резолютивній частині оскаржуваного рішення суд першої інстанції невірно вказав суму витрат на послуги адвоката 4 841,26 грн., тоді як необхідно було вказати 5 000 грн.
Статтею 103 ГПК України визначені повноваження суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги, відповідно до якої суд апеляційної інстанції має право: 1) залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а скаргу (подання) без задоволення; 2) скасувати рішення повністю або частково і прийняти нове рішення; 3) скасувати рішення повністю або частково і припинити провадження у справі або залишити позов без розгляду повністю або частково; 4) змінити рішення.
Відповідно до ст. 104 ГПК України підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є неповне з’ясування обставин, що мають значення для справи а також неправильне застосування норм матеріального права та процесуального права, якщо це порушення призвело до прийняття неправильного рішення.
Зміна рішення може полягати у внесенні деяких поправок до резолютивної частини рішення (зменшити чи збільшити суму, що підлягає стягненню, змінити розмір державного мита, що підлягає стягнення, тощо), не змінюючи при цьому викладеного і рішенні головного висновку місцевого господарського суду щодо прав та обов’язків сторін у спірних правовідносинах.
З огляду на вищевикладене, апеляційний господарський суд вважає, що рішення господарського суду Київської області від 24.11.2010 року, прийнято при невідповідності висновків, викладених в рішенні суду обставинам справи.
Таким чином, апеляційну скаргу сільськогосподарського приватно-орендного підприємства «Маяк-Агро» слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду слід змінити, оскільки по суті справу вирішено вірно, але в резолютивній частині рішення невірно вказано суму витрат на послуги адвоката, що підлягає стягненню.
Судові витрати розподіляються відповідно до вимог ст. 49 ГПК України.
Керуючись ст. ст. 49, 99, 101-105, Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -
ПОСТАНОВИВ:
1. Апеляційну скаргу сільськогосподарського приватно-орендного підприємства «Маяк-Агро»на рішення господарського суду Черкаської області від 24.11.2010 року у справі № 17/1856 залишити без задоволення.
2. Рішення господарського суду Черкаської області від 24.11.2010 року у справі № 17/856 змінити, виклавши резолютивну частину в наступній редакції:
«Позов задовольнити повністю.
Стягнути з сільськогосподарського приватно-орендного підприємства «Маяк-Агро»(Черкаська область, м. Шпола, вул. Нахімова, 63, код ЄДРПОУ 32447157) на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1 ідентифікаційний номер НОМЕР_1) 19 150,00 грн. основної заборгованості, 5 171,05 грн. пені, 493,21 грн. витрат по сплаті державного мита, 228,51 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та 5000,00 грн. витрат на послуги адвоката.
3. Видачу відповідного наказу доручити господарському суду Черкаської області
4. Матеріали справи № 17/1856 повернути до господарського суду Черкаської області.
Постанову Київського апеляційного господарського суду може бути оскаржено до Вищого господарського суду України у порядку, передбаченому ст.107 ГПК України.
Постанова Київського апеляційного господарського суду за наслідками перегляду відповідно до ст.105 ГПК України набирає законної сили з дня її прийняття.
Головуючий суддя
Судді