ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 березня 2011 р. Справа № 2а/0470/2215/11
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Горбалінського В.В.
при секретаріКошлі А.О.
за участю:
представника позивача ОСОБА_4, довіреність від 05.11.2010 року № 3115
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпропетровську адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_6 до Відділу у справах громадянства, іміграції, реєстрації фізичних осіб Амур-Нижньодніпровського РВ Дніпропетровського МУВМС України у Дніпропетровській області про зобов`язання вчинити певні дії, -
ВСТАНОВИВ:
18.02.2011 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_6 до відділу у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Амур-Нижньодніпровського районного відділу ДМУ ГУ МВС України у Дніпропетровській області про зобов’язання останнього зняти з реєстрації місця проживання ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, у зв’язку з його смертю.
В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 01.11.2005 року вона є власницею домоволодіння № 47, що розташоване по АДРЕСА_1. В зазначеному домоволодінні був зареєстрований громадянин ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2, що підтверджується довідкою про причину смерті від 12.02.2008 року. Так як, позивач не є близьким родичем померлого, відповідач не знімає з реєстрації громадянина ОСОБА_7 у зв’язку з не наданням свідоцтва про смерть.
В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримала та просила їх задовольнити в повному обсязі.
Представник відповідача в судове засідання не з’явився, надав до суду заяву про розгляд справи без його участі, а також зазначив про відсутність заперечень по справі.
Також до суду на запит надійшло повідомлення відділу реєстрації смерті Дніпропетровського міського управління юстиції про реєстрацію смерті громадянина ОСОБА_7, актовий запис про смерть № 1192 від 06.02.2008 року.
Суд, заслухавши пояснення представника позивача та розглянувши письмові докази у справі, встановив.
Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 01.11.2005 року, виданого державним нотаріусом Четвертої Дніпропетровської державної нотаріальної контори, ОСОБА_6 є власницею домоволодіння № 47, що розташоване по АДРЕСА_1.
Відповідно до довідки № 162848 від 10.11.2010 року, виданого головою квартального комітету № 18, в домоволодінні за адресою АДРЕСА_1 проживав та був зареєстрований громадянин ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2.
Згідно повідомлення відділу реєстрації смерті Дніпропетровського міського управління юстиції від 03.03.2011 року № 361/03-20 у відділі здійснено реєстрацію смерті на громадянина ОСОБА_7, актовий запис про смерть № 1192 від 06.02.2008 року. Відомості про смерть ОСОБА_7 також підтверджуються копією довідки про причину смерті від 12.02.2008 року.
Відносини, пов'язані зі свободою пересування та вільним вибором місця проживання в Україні, що гарантуються Конституцією України і закріплені Загальною декларацією прав людини, Міжнародним пактом про громадянські та політичні права, Конвенцією про захист прав людини та основних свобод і протоколами до неї, іншими міжнародними актами, а також порядок реалізації свободи пересування та вільного вибору місця проживання і випадки їх обмеження регулюються Законом України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні».
Статтею 3 зазначеного Закону передбачено, що реєстрація – це внесення відомостей до паспортного документа про місце проживання або місце перебування із зазначенням адреси житла особи та внесення цих даних до реєстраційного обліку відповідного органу спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань реєстрації.
Зняття з реєстрації місця проживання передбачено ст. 7 цього Закону, відповідно до якої зняття з реєстрації місця проживання здійснюється протягом семи днів на підставі заяви особи, запиту органу реєстрації за новим місцем проживання особи, остаточного рішення суду (про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, визнання особи безвісно відсутньою або померлою), свідоцтва про смерть.
Відповідно до п. 4 ст. 6 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану органи державної реєстрації актів цивільного стану видають відповідні свідоцтва про державну реєстрацію актів цивільного стану.
Згідно з п. 6 розділу І Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 18.10.2000 року № 52/5, про факт державної реєстрації акту цивільного стану органами державної реєстрації актів цивільного стану видаються відповідні свідоцтва про народження, шлюб, розірвання шлюбу, зміну імені, смерть на бланках суворої звітності, виготовлених за зразками та їх описами, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 10.11.2010 № 1025 "Про затвердження зразків актових записів цивільного стану, описів та зразків бланків свідоцтв про державну реєстрацію актів цивільного стану".
А той же час, абзацом 4 п. 2 розділу ІV Правил встановлено, що свідоцтво про смерть повторно видається другому з подружжя, а також дітям, у тому числі й усиновленим, та їх законним представникам, близьким родичам померлого (братам і сестрам, онукам, діду і бабі як з боку батька, так і з боку матері), особі, яка є спадкоємцем за законом або заповітом, представникові органу опіки та піклування у разі виконання ним повноважень з опіки та піклування стосовно осіб, які мають право на отримання такого свідоцтва. Оскільки, згідно пояснень позивача, вона не мала родинних відносин з померлим, отримати відповідне свідоцтво про смерть щодо громадянина ОСОБА_7 було неможливим.
Відповідно до ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Статтею 6 зазначеного Кодексу встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.
Відповідно до ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити адміністративний позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково.
У разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову, в тому числі, про зобов'язання відповідача вчинити певні дії.
Оскільки, повноваження щодо зняття з реєстрації місця проживання за зазначеною у позовній заяві адресою покладено на відділ у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Амур-Нижньодніпровського відділу Дніпропетровського міського управління Головного управління МВС України в Дніпропетровській області та факт смерті ОСОБА_7 підтверджується інформацією відділу реєстрації смерті Дніпропетровського міського управління юстиції, довідкою про причину смерті та довідкою голови квартального комітету, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.
Керуючись ст.ст. 158-163, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, –
ПОСТАНОВИВ:
Адміністративний позов ОСОБА_6 до відділу у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Амур-Нижньодніпровського відділу Дніпропетровського міського управління Головного управління МВС України в Дніпропетровській області про зобов’язання вчинити певні дії – задовольнити повністю.
Зобов’язати відділ у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Амур-Нижньодніпровського відділу Дніпропетровського міського управління Головного управління МВС України в Дніпропетровській області зняти з реєстрації місця проживання (АДРЕСА_1) ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, у зв’язку з його смертю.
Постанова суду набирає законної сили відповідно до ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в порядку та у строки, встановлені ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України.
Постанова складена в повному обсязі 23.03.2011 року.
Суддя
В.В. Горбалінський