ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа№380/22086/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М     У К Р А Ї Н И

27 січня 2022 року

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Гулкевич І.З., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Львівській області про визнання протиправною та скасування вимоги, -

                                                   встановив:

На розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Львівській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-6996-52 від 22.02.2021.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначила, що з 2002 по сьогоднішній день перебуває в трудових відносинах з комунальним некомерційним підприємством  “ 4-а міська клінічна лікарня м. Львова” (код ЄДРПОУ 01996651) яке нараховуючи позивачу заробітну плату, сплачувало як страхувальник єдиний соціальний внесок. У зв`язку з цим, позивач вважає безпідставною та незаконною податкову вимогу від 22.02.2021 року про сплату заборгованості зі сплати єдиного внеску у розмірі 37  788,74 грн., оскільки підприємницькою діяльністю вона не займається та ЄСВ сплачує її роботодавець.

Ухвалою суду від 03.12.2021 відкрито провадження по справі за правилами спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників справи та запропоновано відповідачу у п`ятнадцятиденний строк з дня вручення ухвали подати відзив на позовну заяву.

Відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, в якому просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог. Відзив обґрунтований тим, що згідно з обліковими даними інформаційної системи органу доходів і зборів, станом на 31.01.2021 заборгованість ОСОБА_1 , по єдиному внеску становить 37778,74 грн. Вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 22.02.2021 № Ф-6996-52 сформовано відповідно до Закону № 2464-VI. Крім того, звертає увагу, що в ІС “Податковий блок” в реєстрі страхувальників відсутня інформація щодо наявності у позивача пільги по сплаті єдиного внеску відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 4 Закону № 2464-VI. З огляду на зазначене, ГУ ДПС в Львівській області вважає, що у позивача наявна заборгованість по єдиному внеску та просить відмовити в задоволенні позовних вимог.

Представником позивача подано відповідь на відзив в якій він, спростовуючи доводи відповідача, зазначив , що Позивач є застрахованою особою і єдиний внесок за нього нараховував та сплачував роботодавець, а розмір внеску мав бути не меншим мінімального, що виключає обов`язок по сплаті єдиного внеску позивачем як фізичною особою - підприємцем, який не здійснював підприємницьку діяльність, що призвело б до подвійної сплати єдиного внеску у мінімальному розмірі.

Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

ОСОБА_1 була зареєстрована як фізична особа-підприємець 07.11.2002 департаментом економічної політики та ресурсів Львівської міської ради, що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця.

В матеріалах справи міститься копія трудової книжки ОСОБА_1 Серії НОМЕР_1 , в тексті якої визначено трудовий шлях останньої.

При цьому, 22.02.2021 року позивачу ГУ ДПС у Львівській області винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-6996-52, відповідно якої недоїмка зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування складає 37788,74 грн. Згідно даних облікової картки позивача, заборгованість нарахована за період з 01.01.2017 по 19.01.2021.

Позивач не погодилася із правомірністю зазначеної вимоги та звернулася до суду з цим позовом.

Позивач зазначає, що підприємницьку діяльність не здійснювала з 2002,  доходу не отримувала. З 2002 по сьогоднішній день позивач перебуває у трудових відносинах, ЄСВ за вказаний період нараховував та сплачував роботодавець, у зв`язку із чим вона вважає, що не має сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходив з наступного.

Згідно із частиною другою  статті 19 Конституції України  органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені  Конституцією  та законами України.

Правові і організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначено    Законом України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування”  (далі - Закон №2464-VI) .

Відповідно до вимог частини першої    статті 2 цього Закону    його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим    Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.

За приписами частини четвертої    статті 8 Закону №2464-VI    порядок нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску визначається цим Законом, в частині адміністрування -    Податковим кодексом України, та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.

Згідно з пунктом 3 частини першої    статті 14 Закону №2464-VI на податкові органи покладено обов`язок здійснювати контроль за дотриманням платниками єдиного внеску вимог цього    Закону.

Як визначено частиною першою    статті 3 вказаного Закону, збір та ведення обліку єдиного внеску здійснюються за принципами, зокрема, обов`язковості сплати; відповідальності платників єдиного внеску та органу, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, за порушення норм цього    Закону, а також за невиконання або неналежне виконання покладених на них обов`язків.

Відповідно до частини другої  статті 25 Закону №2464-VI  у разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків платники єдиного внеску зобов`язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею. Абзацом першим частини четвертої цієї статті визначено, що податковий орган у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, надсилає в паперовій та/або електронній формі платникам єдиного внеску вимогу про сплату недоїмки з єдиного внеску.

Порядок стягнення заборгованості з платників єдиного внеску, формування, оформлення та надсилання вимоги про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску передбачений розділом VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженої    наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 року №449    (Інструкція №449; наказ зареєстрований в Міністерстві юстиції України 07.05.2015 року за №508/26953; у редакції    наказу Міністерства фінансів України від 04.05.2018 року №469).

Відповідно до пункту 3 розділу VI    Інструкції №449    вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів на суму боргу, що перевищує 10 гривень. Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом.

Згідно з пунктом 4 розділу VI  Інструкції №449  вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи). Після формування вимоги про сплату боргу (недоїмки) та внесення даних до відповідного реєстру вимога надсилається (вручається) платнику.

10.06.2016 року набрав чинності наказ Міністерства фінансів України від 07.04.2016 року №422 “Про затвердження Порядку ведення органами Державної фіскальної служби України оперативного обліку податків і зборів, митних та інших платежів до бюджету, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування” (далі - Порядок №422).

Відповідно до пункту 3 розділу І Порядку №422 оперативний облік податків і зборів, митних та інших платежів до бюджету, єдиного внеску здійснюється органами Державної фіскальної служби України в інформаційній системі органів ДФС.

З метою обліку нарахованих і сплачених сум податків, зборів, митних та інших платежів до бюджетів, єдиного внеску органами ДФС відкриваються інтегровані картки платників (далі - ІКП) за кожним платником та кожним видом платежу, які повинні сплачуватися такими платниками. ІКП містить інформацію про облікові операції та облікові показники, які характеризують стан розрахунків платника податків з бюджетами та цільовими фондами за відповідним видом платежу пункт 1 розділу ІІ Порядку №422).

Отже, вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи податкового органу у випадку, зокрема, якщо такий платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску. Недоїмкою є сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим    Законом, обчислена податковим органом у випадках, передбачених цим Законом (пункт 6 частини першої    статті 1 Закону №2464-VI). Мінімальний розмір обов`язкового платежу прямо визначений    Законом №2464-VI    і не залежить від подання чи не подання платником податків відповідної звітності або здійснення нарахувань контролюючим органом.

Перевіряючи доводи сторін стосовно безумовного обов`язку позивача сплачувати єдиний внесок у спірний період, суд зазначає таке.

Єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування (пункт 2 частини першої статті 1 Закону №2464-VI).

Приписами пунктів 3, 10 частини першої  статті 1 Закону №2464-VI  надано визначення таким поняттям: застрахована особа - це фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому  законом порядку єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування; страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до цього    Закону   зобов`язані сплачувати єдиний        внесок.

Відповідно до пункту 1 частини першої    статті 4 Закону №2464-VI    платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Пунктом 4 частини першої  статті 4 Закону № 2464-VI до платників єдиного внеску віднесено також фізичних осіб-підприємців, в тому числі тих, які обрали спрощену систему оподаткування.

Відповідно до частини другої статті 6 Закону №2464-VI платник єдиного внеску зобов`язаний, зокрема, своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Згідно з абзацом першим пункту 1, пунктами 2, 3 частини першої статті 7 Закону №2464-VI  (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується: для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої  статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до  закону України “Про оплату праці”, та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами; для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Для платників, зазначених у пункті 4 частини першої  статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, єдиний внесок нараховується на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Відповідно до пункту 5 статті 8 Закону №2464-VI єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону    бази нарахування єдиного внеску. У разі якщо база нарахування єдиного внеску не перевищує розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом   на місяць, за який отримано дохід, сума єдиного внеску розраховується як добуток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої    законом    на місяць, за який отримано дохід (прибуток), та ставки єдиного внеску.

За визначеннями, наведеними у пунктах 4, 5 частини першої  статті 1 Закону №2464-VI, мінімальний страховий внесок - сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений    законом    на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця; тоді як, максимальна величина бази нарахування єдиного внеску - максимальна сума доходу застрахованої особи на місяць, що дорівнює п`ятнадцяти розмірам мінімальної заробітної плати, встановленої    законом, на яку нараховується єдиний внесок.

Як зазначено в абзаці третьому частини восьмої статті 9 Закону №2464-VI, платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої    статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.

Системний аналіз норм Закону №2464-VI  свідчить про те, що платниками єдиного соціального внеску є, зокрема, фізичні особи-підприємці. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою господарської діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування єдиного соціального внеску. Отже, саме дохід особи від господарської діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір єдиного соціального внеску не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому за відсутності бази для нарахування єдиного соціального внеску у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

На підставі наведеного можна зробити висновок, що з урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

При цьому за визначенням, наведеним у підпункті 14.1.226    пункту    14.1    статті    14 Податкового кодексу України, самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою-підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності.

Разом з тим, відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення підприємницької діяльності, яку особа фактично не здійснює, Законом №2464-VI не врегульовано.

Інше тлумачення норм Закону №2464-VI, на якому наполягає ГУ ДПС у Львівській області, щодо необхідності сплати єдиного внеску фізичними особами-підприємцями, які таку діяльність фактично не здійснюють, а одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та її роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 27.11.2019 року у справі №160/3114/19 та надалі підтримана у постановах від 04.12.2019 року у справі №440/2149/19, від 23.01.2020 року у справі №480/4656/18, від 18.03.2020 року у справі №140/1777/19, від 03.04.2020 року у справі №140/642/19. Відповідно до положень частини п`ятої    статті 242 КАС України    при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Судом встановлено, що з 2002 по сьогодній день ОСОБА_1 працює у комунальному некомерційному підприємстві “ 4-а міська клінічна лікарня м. Львова”, про що свідчить копія трудової книжки.

Пункт  14.1.195  пункту    14.1  статті    14 ПК України  дає визначення поняттю “працівник” - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.

Як вбачається з матеріалів справи, роботодавець сплачував за позивача обов`язкові відрахування із заробітної плати (в тому числі і єдиний внесок) в розмірі не менше мінімального, що підтверджується інформацією Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області наданою на адвокатський запит представника позивача.

Водночас, ГУ ДПС у Львівській області доказів щодо безпосереднього здійснення позивачем підприємницької діяльності у період з 2017 по 2020, отримання інших доходів ніж від трудової діяльності як найманим працівником суду не надало.

Факт перебування особи на обліку в органах фіскальної служби не змінює вищенаведених висновків, оскільки взяття на облік осіб, в тому числі юридичних або самозайнятих, здійснюється органом доходів і зборів незалежно від наявності обов`язку щодо сплати того чи іншого податку або збору.

Таким чином, оскільки єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування, то в розумінні    Закону №2464-VI    позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за нього в період, за який винесена спірна вимога, нараховував та сплачував роботодавець - комунальне некомерційне підприємство “ 4-а міська клінічна лікарня м. Львова” в розмірі не менше мінімального, що виключає обов`язок сплати у цей період єдиного внеску позивачем ще і як фізичною особою-підприємцем, яка має право провадити господарську діяльність, проте не отримувала дохід від неї.

Згідно з частинами першою, другою    статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов`язків платника податків (справи “Серков проти України” (заява №39766/05), “Щокін проти України” (заяви №23759/03 та №37943/06).

З огляду на усталену практику Європейського суду з прав людини щодо сумісності заходів втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод    (серед багатьох інших рішення у справах “Спорронґ і Льоннрот проти Швеції” від 23 вересня 1982 року, “Джеймс та інші проти Сполученого Королівства” від 21 лютого 1986 року, “Щокін проти України” від 14 жовтня 2010, “Сєрков проти України” від 07 липня 2011 року, “Колишній король Греції та інші проти Греції” від 23 листопада 2000, “БулвесАД проти Болгарії” від 22 січня 2009 року, “Трегубенко проти України” від 02 листопада 2004 року, “East/West Alliance Limited” проти України” від 23 січня 2014 року) винесена відповідачем вимога про сплату боргу (недоїмки) не відповідає критерію “пропорційності”, адже не дотримано справедливої рівноваги між інтересами держави та інтересами особи позивача, оскільки мета сплати єдиного внеску до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в даних правовідносинах досягається сплатою єдиного внеску роботодавцем. В свою чергу, трактування відповідачем законодавства призвело до необхідності виплати додаткових коштів (зайвих витрат) позивачем із заробітної плати за умови відсутності доходу від відповідної підприємницької діяльності.

Згідно з частинами першою, другою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених    статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

На думку суду, відповідач не довів правомірності оскаржуваної вимоги    про сплату боргу (недоїмки) від 22.02.2021 №Ф-6996-52, а тому її необхідно визнати протиправною та скасувати.

Згідно з частиною першою    статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України    при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись ст. ст.14, 72-77, 139, 241-247, 250-251, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

                                                                  в и р і ш и в:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Львівській області про сплату боргу (недоїмки) від 22.02.2021 №Ф-6996-52.

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) з Головного управління ДПС у Львівській області (вул. Стрийська, 35, м. Львів, 79003; ЄДРПОУ ВП : 43968090) за рахунок бюджетних асигнувань судовий збір в сумі 908,00 грн (дев`ятсот вісім гривень ) 00 копійок.

Рішення може бути оскаржене, згідно зі ст. 295 КАС України, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили, згідно зі ст. 255 КАС України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

   Суддя                                                                                                  Гулкевич І.З.