Справа № 2-а-371/11

ПОСТАНОВА

іменем України

21 березня 2011 року                                                                                              м. Носівка

Суддя Носівського районного суду Чернігівської області Дикий В.М., розглянувши в скороченому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в Носівському районі Чернігівської області про перерахунок та виплату соціальної допомоги,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 подала до Носівського районного суду Чернігівської області адміністративний позов, яким оскаржила діяльність управління Пенсійного фонду в Носівському районі Чернігівської області щодо виплати їй соціальної допомоги та просила суд зобов’язати відповідача перерахувати та виплатити їй, як особі, яка має статус дитини війни, соціальну допомогу за період з 1 січня 2009 року по 3 березня 2011 року. Свої вимоги позивач обґрунтовувала тим, що вона, як особа, що має статус дитини війни, має право на отримання соціальної допомоги в розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком. Однак, відповідач не виплачував ОСОБА_1 передбаченої статтею 6 Закону Україну «Про соціальний захист дітей війни» допомоги.

Начальник управління Пенсійного фонду України в Носівському районі Чернігівської області направила до суду заперечення проти позову, де вказала що відповідач нараховує позивачу пенсію в розмірах, встановлених чинним законодавством України, а тому підстав для задоволення позову немає.

Дослідивши письмові докази, які містяться в матеріалах справи, суд приходить до наступного.

ОСОБА_1, відповідно до ст. 1 Закону України № 2195-IV від 18 листопада 2004 року «Про соціальний захист дітей війни», є особою, яка має статус дитини війни.

Відповідно до п. 1 Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого Указом Президента України № 121/2001 від 1 березня 2001 року, Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади, що здійснює керівництво та управління солідарною системою загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, провадить збір, акумуляцію та облік страхових внесків, призначає пенсії та готує документи для їх виплати, забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій, допомоги на поховання, інших соціальних виплат, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок коштів Пенсійного фонду України, здійснює контроль за цільовим використанням коштів Пенсійного фонду України. Відповідно до п. 15 цього Положення, Пенсійний фонд України здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку головні управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві, Севастополі, та управління Пенсійного фонду України в районах, містах і районах у містах.

Відповідно до п.п. 2.1, 2.2 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах і районах у містах, Управління Пенсійного фонду України у районі призначає (здійснює перерахунок) і виплачує пенсії, щомісячне довічне грошове утримання суддям у відставці, допомогу на поховання та інші виплати відповідно до чинного законодавства.

Отже, ОСОБА_1 подала адміністративний позов до належного відповідача, адже саме управління Пенсійного фонду України в Носівському районі Чернігівської області повинно призначати, перераховувати та виплачувати позивачу пенсію чи державну соціальну допомогу, що виплачується замість пенсії.

Як вбачається зі змісту заперечення на позовну заяву, управління Пенсійного фонду України в Носівському районі Чернігівської області не виплачувало ОСОБА_1 підвищеної пенсії, передбаченої ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни». Свою бездіяльність відповідач пояснює відсутністю фінансування на виплату надбавки.

Приймаючи рішення про те, який розмір соціальної допомоги особам, які мають статус дітей війни, встановлено законодавством України, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 6 Закону України № 2195-IV від 18 листопада 2004 року «Про соціальний захист дітей війни», дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком. Даний Закон набрав чинності 1 січня 2006 року.

Законом України № 107-VI від 28 грудня 2007 року «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» статтю 6 Закону № 2195-IV було викладено у новій редакції.

Рішенням Конституційного Суду України № 10-рп/2008 від 22 травня 2008 року ці положення Закону України № 107-VI від 28 грудня 2007 року «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними).

Конституційний Суд України дійшов висновку, що законом про Держбюджет не можна вносити зміни до інших законів, зупиняти їх діючи скасовувати їх, оскільки з об’єктивних причин це створює протиріччя у законодавстві, і як наслідок – скасування та обмеження прав і свобод людини і громадянина. Положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», визнані неконституційними, втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення. Крім того, Рішення Конституційного Суду України у цій справі має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», визнаних неконституційними.

Відповідно до положень Постанови Пленуму Верховного Суду України від 01 листопада 1996 року № 9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя», суди при розгляді конкретних справ мають оцінювати зміст будь-якого закону чи іншого нормативно-правового акта з точки зору його відповідності Конституції. Судові рішення мають ґрунтуватись на Конституції, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй.

Ч. 2 ст. 152 Конституції України встановлено, що закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Отже, починаючи з 22 травня 2008 року ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» діє в редакції Закону України № 2195-IV від 18 листопада 2004 року (первісній редакції).

Мінімальний розмір пенсії за віком визначений ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування».

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Тому суд бере до уваги практику Європейського суду з прав людини, зокрема, справа «Кечко проти України», «Бурдов проти Росії», № 59498/00, пар. 35, ECHR 2002-ІІІ (mutatis mutandis). Про першу, зокрема, зазначено у листі Верховного суду України від 07.2006 року № 1-5/400. Зазначеним листом Верховний суд України акцентує увагу на те, що реалізація особою права, що пов’язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актів національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань. Крім того, у випадках коли з набуттям чинності певним законом, його нормами призупиняється дія положень закону, що був прийнятий раніше, до спірних правовідносин застосовується закон, що діяв на момент виникнення у особи відповідного права.

З огляду на це, суд зазначає, що правовідносини, що виникають в процесі реалізації права особи, яка має статус дитини війни на отримання підвищеної пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії основані на принципі юридичної визначеності.

Зазначений принцип не дозволяє державі посилатися на відсутність певного нормативного акта, який визначає механізм реалізації прав та свобод громадян, закріплених у конституційних та інших актах. Як свідчить позиція Суду ЄС у справі Yvonne van Duyn v. Home Office (Case 41/74 van Duyn v. Home Office) принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов’язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов’язання містяться у законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії. Така дія зазначеного принципу пов’язана з іншим принципом – відповідальності держави, який полягає у тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов’язань для запобігання відповідальності. При цьому, якщо держава чи орган публічної влади схвалили певну концепцію, в даному випадку – це надання соціальної допомоги особам, які мають статус дітей війни, така держава чи орган вважатимуться такими, що діють протиправно, якщо вони відступлять від такої політики чи поведінки, зокрема, щодо фізичних осіб без завчасного повідомлення про зміни в такій політиці чи поведінці, оскільки схвалення такої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у фізичних осіб стосовно додержання державою чи органом публічної влади такої політики чи поведінки.

За таких обставин суд робить висновок, що бездіяльність відповідача щодо виплати позивачу пенсії, підвищеної на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком є протиправною.

Відповідно до ч. 2 ст. 99 КАС України, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Згідно з ч. 2 ст. 87 Закону України «Про пенсійне забезпечення», суми пенсії, не одержані своєчасно з вини органу, що призначає або виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком.

Отже, шестимісячний строк звернення до суду, встановлений ст. 99 КАС України, у даному випадку не застосовується.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 162, 163, 183-2, 256 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправними дії управління Пенсійного фонду України в Носівському районі Чернігівської області, які виразилися у невірному нарахуванні та виплаті ОСОБА_1, як особі, яка має статус дитини війни, пенсії за період з 1 січня 2009 року по 3 березня 2011 року.

Зобов’язати управління Пенсійного фонду України в Носівському районі Чернігівської області перерахувати з урахуванням раніше виплачених сум ОСОБА_1, як особі, яка має статус дитини війни, пенсію за період з 1 січня 2009 року по 3 березня 2011 року та забезпечити її виплату відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» (у редакції Закону України № 2195-IV від 18 листопада 2004 року), підвищивши на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком, виходячи з розміру, встановленого ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування».

Виплатити ОСОБА_1 з Державного бюджету України 3 (три) гривні 40 копійок на відшкодування витрат по сплаті судового збору.

Постанова підлягає негайному виконанню у межах суми стягнення за один місяць.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції може бути подана протягом десяти днів з дня отримання її копії.

Десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду управлінням Пенсійного фонду України в Носівському районі Чернігівської області обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді.  

Суддя                                                    В.М. Дикий