ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ
83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46
Р І Ш Е Н Н Я
іменем України
01.04.11 р. Справа № 44/52пд
Господарський суд Донецької області, у складі головуючого судді Мєзєнцева Є.І., при секретарі Семенюшко Г.Р., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали за позовною заявою товариства з обмеженою відповідальністю «Системи водопровода каналізації» (директор ОСОБА_1, паспорт НОМЕР_7), до суб’єкта підприємницької діяльності-фізичної особи ОСОБА_2 (представляє інтереси особисто, паспорт НОМЕР_5, повірений ОСОБА_3, довіреність від 02.11.10 року), про:
- визнання дійсним договору купівлі-продажу № 1 від 30.12.10 року;
- визнання права власності товариства з обмеженою відповідальністю «Системи водопровода каналізації» на комплекс по виробництву пластикових виробів, розташований за адресою АДРЕСА_1, зокрема:
§ адміністративний побутовий корпус літ.А-2 площею 784,6 м2;
§ головний корпус літ.Б-1 площею 2’853,7 м2;
§ матеріальний склад літ.В-1 площею 997,2 м2;
§ шиномонтажна ділянка літ.Г-1 площею 624,2 м2;
§ участок підготовки сировини літ.Д-1, Д1-1, Д2-1 площею 446,2 м2;
§ оздоровчий комплекс літ.Е-2 площею 483,1 м2;
§ автозаправна станція літ.К-1 площею 85,1 м2;
§ трансформаторна підстанція літ.М площею 28,3 м2;
§ трансформаторна підстанція літ.С-1 площею 41,3 м2;
§ дворова вбиральня літ.И-1;
§ відстійник літ.Л;
§ резервуар літ.Р;
§ резервуар літ.П;
§ бесідка літ.О;
§ водойма біля бесідки літ.О’;
§ місток для оздоровчого комплексу;
§ площадка для стоянки автобусів, літ.ІІ;
§ огорожа № 1-3;
§ кабельна лінія зв’язку;
§ зовнішня мережа каналізації;
§ виробничий водопровід;
§ кабель силовий;
§ міні-котельня;
§ кабельно-повітряна лінія електропередачі 6кВ;
§ пожежна сигналізація;
§ підстанція 6/04кВ;
§ автонавантажувач типа ДВ 1788.33 заводський № НОМЕР_3, -
ВСТАНОВИВ:
Товариство з обмеженою відповідальністю «Системи водопровода каналізації» (далі – Товариство) звернулося до суду з позовом до суб’єкта підприємницької діяльності-фізичної особи ОСОБА_2 (далі – Підприємець) про визнання договору купівлі-продажу № 1 від 30.12.10 року (далі – Договір) дійсним, а також про визнання права власності покупця за Договором Товариства на комплекс по виробництву пластикових виробів, розташований за адресою АДРЕСА_1, зокрема адміністративний побутовий корпус літ.А-2 площею 784,6 м2, головний корпус літ.Б-1 площею 2’853,7 м2, матеріальний склад літ.В-1 площею 997,2 м2, шиномонтажна ділянка літ.Г-1 площею 624,2 м2, участок підготовки сировини літ.Д-1, Д1-1, Д2-1 площею 446,2 м2, оздоровчий комплекс літ.Е-2 площею 483,1 м2, автозаправна станція літ.К-1 площею 85,1 м2, трансформаторна підстанція літ.М площею 28,3 м2, трансформаторна підстанція літ.С-1 площею 41,3 м2, дворова вбиральня літ.И-1, відстійник літ.Л, резервуар літ.Р, резервуар літ.П, бесідка літ.О, водойма біля бесідки літ.О’, місток для оздоровчого комплексу, площадка для стоянки автобусів, літ.ІІ, огорожа № 1-3, кабельна лінія зв’язку, зовнішня мережа каналізації, виробничий водопровід, кабель силовий, міні-котельня, кабельно-повітряна лінія електропередачі 6кВ, пожежна сигналізація, підстанція 6/04кВ та автонавантажувач типа ДВ 1788.33 заводський № НОМЕР_3 (далі – Комплекс).
Позовні вимоги Товариства ґрунтуються тому, що контрагент за Договором Підприємець необґрунтовано та протиправно ухилився від нотаріального посвідчення Договору, чим порушив право власності Товариства на Комплекс. Директор Товариства в судовому засіданні підтримав заявлений позов.
Представник відповідача заперечив проти позову, вказуючи на неповний розрахунок Товариства за Договором, внаслідок чого Договір не повинен бути посвідчений нотаріально. Відповідач надав документи щодо придбання ним нерухомості, її реконструкції, договір оренди землі та докази відсутності обтяжень на Комплекс у момент його відчуження.
Суд перебував у нарадчій кімнаті 01.04.11 року з 940 до 1030 години.
Вислухавши у судовому засіданні представників сторін, дослідивши матеріали справи та оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, суд вважає, що позов підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Згідно трьох актів державної приймальної комісії від 09.12.05 року та від 24.01.09 року, договору купівлі-продажу активів підприємства-банкрута від 15.07.03 року № 2216, актів приймання-передачі від 22.07.03 року, договору купівлі-продажу від 01.11.07 № 1, договору міни від 16.06.05 року № 1981, витягів про реєстрацію права власності № 8500598 від 30.09.05 року, № 16520411 від 02.11.07 року, № 7204274 від 11.05.05 року, відповідач Підприємець отримав у власність низку об’єктів нерухомості (будівля участку підготовки сировини, будівля головного корпусу, підстанція, шиномонтажний цех, матеріальний склад, адміністративно-побутовий корпус й інш.) та устаткування, що розташовані по АДРЕСА_1 (далі – Об’єкт).
Згодом між відповідачем та наймодавцем Авдіївською міською радою 05.02.09 року було укладено договір № 04.09.17800046 щодо тимчасового оплатного користування земельною ділянкою із земель промисловості, транспорту, зв’язку, енергетики та оборони загальною площею 3,8314 га, що розташована по АДРЕСА_1 – для розміщення та обслуговування виробничої бази.
Рішенням виконавчого комітету Авдієвської міської ради від 24.11.10 року № 361 належному Підприємцю Об’єкту присвоєно персональну адресу – АДРЕСА_1.
Таким чином, виходячи зі змісту норм статей 204, 316-317, 328 ЦК України, а також в силу презумпції правомірності правочину – Підприємець є добросовісним набувачем та власником Об’єкту, самостійно спорудженого та отриманого на підставах, що передбачені договором купівлі-продажу (міни) та не заборонені законом.
За власних суб’єктивних підстав, через тривалий час оформлення необхідної технічної документації, відповідач Підприємець приступив к проведенню будівельних робіт з реконструкції Об’єкту у Комплекс, без отримання дозволу на початок проведення будівельних робіт. Всі вказані роботи були проведені позивачем господарським способом та за власні кошти у відповідності з вимогами чинних державних будівельних норм, правил протипожежної безпеки, охорони праці, санітарних норм, тощо.
По закінченню будівельних робіт з утворення Комплексу відповідач звернувся до КП «Бюро технічної інвентаризації Ясинуватської міської ради» для проведення технічної інвентаризації збудованого майна. Означений орган провів технічну інвентаризацію об’єкту нерухомого майна та виготовив технічні паспорти НОМЕР_6 на нього з відміткою про самовільне переоблаштування.
Відповідно до приписів статей 317, 320 ЦК України, власникові належать право володіння, користування та розпорядження майном, зокрема він має право використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності, крім випадків, встановлених законом.
Оскільки будівельні роботи були проведені відповідачем господарським способом без додержання приписів чинного законодавства щодо отримання дозвільної документації на проведення вказаних робіт, реконструйований об’єкт нерухомого майна вважається таким, що побудований самочинно, тобто без достатніх правових підстав. Правовідносини, пов’язані з самочинним будівництвом об’єктів нерухомого майна регулюються в Україні зокрема статтею 376 ЦК України.
Відповідно до приписів зазначеної статті, будівля, споруда та інше нерухоме майно вважається самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм та правил.
Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за власником (користувачем) земельної ділянки чи за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під вже збудоване нерухоме майно.
Тобто, законодавчо передбачена можливість легалізації самочинно збудованого та самочинно реконструйованого нерухомого майна шляхом визнання права власності на нього в судовому порядку. Чинне законодавство встановлює, що для визнання права власності на самочинно збудоване майно, необхідно з’ясувати ряд обставин, що мають суттєве значення для розв’язання справи, а саме – встановити особу, яка є фактичним власником спірного майна, відсутність порушень прав третіх осіб, відповідність самочинно збудованих об’єктів приписам основних державних будівельних норм та питання щодо можливості їх подальшого безпечного використання, наявність наданої у встановленому законом порядку земельної ділянки.
Інформації стосовно претензій майнового чи немайнового характеру з боку третіх осіб до відповідача Підприємця сторонами надано не було.
Спірне нерухоме майно розташоване на земельній ділянці, що знаходиться користуванні відповідача. Статтею 19 ЗК України передбачено вичерпний перелік категорій земель відповідно до їх цільового призначення. Відповідно до статей 65-66 ЗК України, до земель промисловості належать землі, надані для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд промислових, гірничодобувних, транспортних та інших підприємств, їх під’їзних шляхів, інженерних мереж, адміністративно-побутових будівель, інших споруд.
Враховуючи, що реконструйоване нерухоме майно Комплексу за своєю суттю та функціональним призначенням є промисловими спорудами, що можуть бути розташовані на землях промисловості, суд вважає що позивачем не було порушено положень чинного законодавства щодо цільового використання земельних ділянок.
В матеріалах справи міститься висновок ПП „Центр проектування та експлуатації споруд” від 03.02.11 року № 11.12160.004, відповідно до якого конструкції будівель Комплексу, розташовані по вулиці Тімірязєва 34а в місті Авдіївка, знаходяться в задовільному технічному стані, відповідають вимогам чинної нормативно-технічної документації в сфері архітектурного проектування, мають 100% будівельної готовності та не мають обмежень щодо їх використання. На думку експертів, обстежені будівлі придатні до подальшого використання за цільовим призначенням та мають достатню несучу здатність.
Зазначені висновки з урахуванням статей 32, 34, 43 ГПК України, можуть свідчити про відсутність порушень основних державних будівельних норм та можливість подальшого безпечного користування Комплексом за його функціональним призначенням за умови додержання положень чинного законодавства.
Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав та основних свобод людини, якою встановлено принцип мирного володіння майном, який в контексті прецендентної практики Європейського суду з прав людини закріплює засади поваги до права власності та забороняє безпідставне позбавлення або обмеження володіння особою своїм майном, інакше як в інтересах суспільства та на умовах, передбачених нормами міжнародного права.
Згідно статті 41 Конституції України, кожен має право вільно володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Відповідно до статті 316 ЦК України, правом власності особи є право особи на певну річ, яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Статтею 319 ЦК України, встановлюється, що власник володіє, користується та розпоряджається своїм майном на власний розсуд, та має право вчиняти до свого майна будь-які дії, що не суперечать закону. Статтею 320 ЦК України передбачено право власника використовувати своє майно для підприємницької діяльності. Наразі, стаття 321 ЦК України гарантує, що особа може бути позбавлена права власності або обмежена в його здійсненні лише в випадках, прямо передбачених законом.
На момент укладення Договору відповідач Підприємець відкрито володів майном, що утворилося в результаті реконструкції архітектурного об’єкту, який розташовано по вулиці Тімірязєва 34а в місті Авдіївка, тому суд (з врахуванням вищенаведеного) вважає безсумнівним його право на відчуження Комплексу Товариству, до того ж, відповідно до наданих витягів з реєстрів заборон, на момент укладення Договору з відчуження Комплексу майно відповідача Підприємця (ідентифікаційний номер НОМЕР_4) – під жодним обтяженням не перебувало.
30.12.10 року між продавцем Підприємцем та покупцем Товариством укладено Договір, за яким позивач придбаває, а відповідач продає об’єкт нерухомості Комплекс вартістю 370’000 грн. Актом приймання-передачі від 31.12.10 року здійснено передачу Товариству придбаного Комплексу.
Часткова оплата придбаного майна здійснена Товариством 14.01.11 року та 28.02.11 року (55’000 грн.), що підтверджено банківськими виписками ПАТ „Альфа-Банк”. Остаточне виконання грошового зобов’язання за Договором згідно умов пункту 2.2 цього правочину має бути здійснене не пізніше 31.12.11 року. Таким чином, суд вважає, що ухилення відповідача від нотаріального посвідчення Договору через невиконання Товариством грошового зобов’язання – є безпідставним, оскільки момент виконання цього зобов’язання настає лише 01.01.12 року.
17.01.11 року та 28.02.11 року Товариство зверталося до Підприємця з вимогою щодо проведення нотаріального посвідчення Договору та його державної реєстрації, з метою належної реалізації Підприємцем прав власності на Комплекс. Доказом надіслання відповідачу письмового повідомлення про необхідність нотаріального посвідчення слугує особистий підпис відповідача на примірнику вказаних листів.
Відповідач умисно ухилився від нотаріального посвідчення та державної реєстрації зазначеного Договору, проігнорувавши законні вимоги позивача про посвідчення та реєстрацію Договору, всупереч вимог статті 657 ЦК України.
Враховуючи вказане, суд вважає можливим визнати Договір дійсним за приписами статті 219-220 ЦК України – оскільки позивач надав докази виконання сторонами умов Договору та того, що нотаріальному посвідченню правочину перешкоджала обставина, яка не залежала від волі позивача, зокрема, відповідач навмисно ухилився від нотаріального посвідчення правочину. Враховуючи зазначене, суд задовольняє вимоги про визнання Договору дійсним.
Товариство може вимагати усунення будь-яких порушень його права власності, гарантованого статтею 41 Конституції України, хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння. За нормами статті 392 ЦК України, власник наділений правом захисту права власності в суді у разі невизнання або оспорювання іншими особами такого права власності.
Невжиття відповідачем активних юридичних дій щодо нотаріального посвідчення Договору та його державної реєстрації – свідчить про порушення права власності Товариства, оскільки належне відправлення прав власника нерухомості можливе лише за умов державної реєстрації цим прав. Ігнорування Підприємцем необхідності нотаріального посвідчення Договору є неправомірними через порушення тим самим статті 41 Конституції України та статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав та основних свобод людини, якою встановлено якою встановлено принцип мирного володіння майном, який в контексті прецедентної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справі Жовнір проти України від 29.06.04 року) закріплює засади поваги до права власності і забороняє позбавлення або обмеження володіння особою своїм майном, інакше, як в інтересах суспільства та на умовах, передбачених принципами міжнародного права. В силу статті 17 Закону України „Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” згадане судове рішення Європейського суду з прав людини є джерелом права для національного суду.
Таким чином, позов підлягає задоволенню, причому причиною виникнення спору є ухилення Підприємця від нотаріального посвідчення та державної реєстрації Договору, що тягне за собою порушення майнових прав позивача.
Відповідно до статті 49 ГПК України, державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються судом на відповідача.
На підставі означених норм національного та міжнародного матеріального права, керуючись ст.ст.1, 2, 22, 36, 43, 49, 82-85 ГПК України, суд –
ВИРІШИВ:
Задовольнити позов у повному обсязі.
Визнати дійсним договір купівлі-продажу № 1 від 30.12.10 року, укладений між покупцем товариством з обмеженою відповідальністю «Системи водопровода каналізації» та продавцем суб’єктом підприємницької діяльності-фізичною особою ОСОБА_2.
Визнати право власності товариства з обмеженою відповідальністю «Системи водопровода каналізації» на комплекс по виробництву пластикових виробів, розташований за адресою АДРЕСА_1, зокрема:
§ адміністративний побутовий корпус літ.А-2 площею 784,6 м2;
§ головний корпус літ.Б-1 площею 2’853,7 м2;
§ матеріальний склад літ.В-1 площею 997,2 м2;
§ шиномонтажна ділянка літ.Г-1 площею 624,2 м2;
§ участок підготовки сировини літ.Д-1, Д1-1, Д2-1 площею 446,2 м2;
§ оздоровчий комплекс літ.Е-2 площею 483,1 м2;
§ автозаправна станція літ.К-1 площею 85,1 м2;
§ трансформаторна підстанція літ.М площею 28,3 м2;
§ трансформаторна підстанція літ.С-1 площею 41,3 м2;
§ дворова вбиральня літ.И-1;
§ відстійник літ.Л;
§ резервуар літ.Р;
§ резервуар літ.П;
§ бесідка літ.О;
§ водойма біля бесідки літ.О’;
§ місток для оздоровчого комплексу;
§ площадка для стоянки автобусів, літ.ІІ;
§ огорожа № 1-3;
§ кабельна лінія зв’язку;
§ зовнішня мережа каналізації;
§ виробничий водопровід;
§ кабель силовий;
§ міні-котельня;
§ кабельно-повітряна лінія електропередачі 6кВ;
§ пожежна сигналізація;
§ підстанція 6/04кВ;
§ автонавантажувач типа ДВ 1788.33 заводський № НОМЕР_3.
Стягнути з суб’єкта підприємницької діяльності-фізичної особи ОСОБА_2 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Системи водопровода каналізації» витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 236 грн. та відшкодування сплаченого державного мита у розмірі 3’700 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано, і може бути оскаржене через господарський суд Донецької області в апеляційному порядку протягом десяти днів з дня оголошення рішення.
Повний текст рішення оголошено та складено 01.04.11 року.
Суддя Мєзєнцев Є.І.
Надруковано у 3 примірниках:
1 –позивачу
2 –відповідачу
3 –господарському суду Донецької області