Справа №  2-99/11    

Р І Ш Е Н Н Я

іменем У К Р А Ї Н И

18 березня 2011 року Ворошиловський районний суд м. Донецька у складі:

головуючого: судді Князькова В.В.

при секретарі: Щукіній О.В.

за участі: позивача ОСОБА_1, третьої особи ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Донецьку справу за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль»про визнання кредитного договору недійсним, суд –

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 15.09.2009 року звернувся до суду із даним позовом до відповідача, посилаючись на наступні обставини: 24 листопада 2006 року він уклав кредитний договір №014/11-165/130988/999 з відповідачем.

Відповідно до п.1 договору і Додатку 1 до цьо го договору, відповідач надав йому кредит у сумі 40000,00 доларів США, зо бов'язавшись надати йому ці кошти 24.11.2006 року.

Зазначає, що кредитні кошти в розмірі 202335,00 гривень на той час йому були потрібні для виконання його власних зобов'язань за п.4.1. договору №79-1 про інвесту вання в будівництві житла від 10.06.2006 року, які він мав сплатити Управлінню капітального будівництва виконавчого комітету Донецької міської ради.

24.11.2004 року відповідач конвертував суму кредиту в гривні, що за ку рсом НБУ становило 202000,00 гривень. Зазначену суму разом з доданими ним особисто грошима загалом перерахував 202335,00 гривень на рахунок Управління капітального будівництва Виконавчого комітету Донецької міської ради.

Позивач зазначає, що договір № 79-1 про інвестування в будівництві житла, включно з додатковою угодою до цього договору, від 10.01.2006 року він уклав для отримання у власність квартири АДРЕСА_1, який будує TOB «Донтехлеспром»(підрядник за цим договором).

Звертає увагу, що і УКБ виконкому Донецької міськради, і TOB «Донтехлеспром»і відповідач за цим позовом виступали сторонами угоди №11/11-3/009 від 20.12.2005 року «про співробітництво в рамках програми «Жи тло в кредит».

Відповідно до п.п.2.1.-2.4. цього договору особа (позивач), яка бажає купити квартиру, УКБ виконкому Донецької міськради направляє до ба нку (відповідач) «для вивчення можливості отримання кредиту».

Після отримання згоди банку (відповідача), УКБ виконкому Донецької міськради і TOB «Донтехлеспром»укладають з особою 3-х сторонній договір про інвестування в буді вництві житла.

Тільки надавши цей договір банку (відповідачу), особа яка бажає купити квартиру (позивач), отримувала кредит у відповідача відповідно до кредитного договору на суму, згідно програми споживчого кредитування «Житло в кредит»і зазначеному у п.4.1. договору №79-1 про інвестування в будівництві житла від 20.12.2005 року.

Після перерахування кредитних грошей відповідачем на рахунок УКБ ви конкому Донецької міськради, останній, в свою чергу, перераховував зазначену суму для будівництва житла TOB «Донтехлеспром».

За таких обставин і наведених правовідносин, які склались між сторона ми позову, вважає, що кредитний договір №014/11-165/130988/999 від 24.11.2006 року є недійс ним, таким, що порушує його законні права і інтереси як споживача відповідно до Закону України «Про захист прав споживачі»і як сторони договору.

Зазначає, що відповідачем йому було надано кредит у вигляді 40000,00 доларів США, причому, відповідно до п.5.7. кредитного договору, він здійснює повернення су ми кредиту та сплату процентів у валюті кредиту, тобто в доларах США.

Згідно п.1 ст.203 ЦК України «зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства».

Однак, всупереч ст..99 Конституцій України, ч.1 ст. 192, ч.1 ст. 524, ч. 1 ст. 533 ЦК України, валютою зобов'язання за кредитним договором є не гривня, грошова одиниця України, а долар США, валюта інозем ної держави.

Вважає, що відповідач порушив норми законодавства при укладанні кредитного договору, зокрема валюти кредиту.

Крім того, вважає, що у відповідача відсутнє право надавати йому кредит в іноземній валюті і вимагати його повернення також у доларах США, згідно п.5.7. кредитного договору.

Так, відповідно до п. в) п.4. ст.5 Декрету КМУ «Про систему валютного ре гулювання і валютного контролю»від 19.02.1993 року №15-93, для «надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо термін і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі»здійснюється виклю чно на підставі разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції.

Зазначає, що відповідач не отримав індивідуальну разову валютну ліцензію НБУ для надання кредиту за кредитним договором №014/11-165/130988/999 від 24.11.2006 року всупереч ч.3 ст.91 ЦК України, у відповідності до якої «юридична особа може здійснювати окремі види діяльності, перелік яких вста новлюється законом, після одержання нею спеціального дозволу (ліцензії)».

Відповідно до ст.19 Закону України «Про банки і банківську діяльність»«без отримання банківської ліцензії не дозволяється здійснювати одночасно дія льність по залученню вкладів та інших коштів, що підлягають поверненню, і наданню кредитів, а також вести рахунки. Особи, винні у здійсненні банківсь кої діяльності без банківської ліцензії, несуть кримінальну, цивільну чи адмініс тративну відповідальність згідно із законами України».

Ліцензія на час укладення кредитного договору надавалась на підставі Постанови Управління валютного регулювання  Правління НБУ №243  від 27.09.1995 року «Про затвердження Порядку надання ліцензій Національного банку України на право здійснення комерційними банками операцій з валютними цінностями». В тому числі і операцій, передбачених п.б цієї Постанови, а саме «6. Операції з залучення та розміщення валютних коштів на внутрішньому рин ку здійснюються з резидентами України: …

6.2. Активні операції - використання створених резервів (надання позик в іноземній валюті, придбання за іноземну валюту цінних паперів, що номіновані у національній валюті, з обмеженнями, що встановлені чинним законодавством України та нормативними актами Національного банку України».

Тому, отримання індивідуальної разової валютної ліцензії НБУ згідно п. в) п.4. ст.5 Декрету КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного конт ролю»є необхідною умовою для укладення кредитного договору № 014/11-165/130988/999 і його виконання, вважає позивач.

Тому, вважає п.1 кредитного договору № 014/11-165/130988/999 від 24.11.2006 року і додаток 1 до цього договору такими, що суперечать вимогам за кону і є укладеним відповідачем без відповідної ліцензії.

До того ж, зазначив позивач, відповідач включенням до договору незаконних пунктів, про вокує порушення ним чинного законодавства.

Вважає, що змушуючи його повертати кредит і проценти в доларах США, відповідач прямо порушує вимоги Постанови Правління НБУ від 30.05.2007 року № 200 «Про затвердження Правил використання готівкової іноземної валюти на тери торії України та внесення змін до деяких нормативно-правових актів Націона льного банку України». Зокрема, розділу 6. Використання готівкової іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави.

Відповідно до п. 6.2. Постанови № 200 «фізичні особи - резиденти можуть використовувати на території України готівкову іноземну валюту як засіб пла тежу у випадках, передбачених підпунктами "а", "в" та "е" пункту 6.1 цієї гла ви», тобто у таких випадках:

а) сплати мита, інших податків і зборів (обов'язкових платежів), митних зборів та фінансових санкцій відповідно до митного законодавства України;

в) сплати платежів за охорону та супроводження підакцизних і транзит них товарів митними органами;

е) оплати товарів і послуг у зоні, що звільнена від сплати мита та подат ків».

Жодний з цих пунктів не містить дозволу сплачувати за зобов'язаннями за кредитним договором з банком в іноземній валюті.

Між тим, враховуючи, що договір ним виконується, до цього часу, з 24.11.2006 року, коли був укладений кредитний договір, він змушений за постій но зростаючим комерційним курсом купувати долари США в умовах їх дефіциту і віддавати відповідачу на виконання кредитного договору, при цьому порушу ючи законодавство.

Зазначив, що його внутрішнім волевиявленням при укладанні договору було отримання кредиту для купівлі квартири згідно п. 4.1. договору №79-1 про інвестування в будівництві житла у розмірі 202335,00 гривень (відповідач надав 202000,00 гривень).

Одночасно, надавши йому кредит, відповідач виконував власні зо бов'язання за угодою №11/11-3/009 від 20.12.2005 року «про співробітництво в рамках програми «Житло в кредит», а цей договір, також не передбачає здійс нення розрахунків у іноземній валюті.

Таким чином, вважає, що визначення валюти платежу за кредитним до говором у доларах США є незаконним і суперечить ст.99 Конституції України, ч.1 ст. 192 ЦК України, ч.1 ст. 524 ЦК України, ст. 91 ЦК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечи ти Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства.

Згідно ч.1 ст. 215 ЦК України «Підставою недійсності правочину є недоде ржання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встано влені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодек су».

Частиною 2 ст. 215 ЦК України встановлюється, що «якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтере сована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, та кий правочин може бути визнаний судом недійсним».

Також зазначає, що, якби він мав можливість обирати, в якому банку взяти кредит, він би обрав інший банк, в якому міг би отримати кредит на інших, більш сприятливих умовах і в гривні. Однак, зважаючи на те, що проце дура укладання договору № 79-1 про інвестування в будівництві житла від 10.06.2006 року, передбачала одночасне виконання угоди № 11/11-3/009 від 20.12.2005 року «про співробітництво в рамках програми «Житло в кредит», за якою він змушений був отримати кредит тільки у відповідача, а не в будь-якому банку за його вибором.

Вважає, що при укладанні кредитного договору № 014/11-165/130988/999 були грубо порушені його права споживача, передбачені п.3) ч.1 ст. 21 «Про захист прав споживачів», тобто права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо «при наданні послуги, від якої споживач не може відмовитись, а одержати може лише в одного виконавця».

Домовленості Управління капітального будівництва Виконавчого комітету Донецької міської ради, TOB «Донтехлеспром»і відповідача призвели до унеможливлення свободи вибору ним банківської установи для отримання кредиту, адже відповідно до п.п.2.1.-2.4 угоди №11/11-3/009 від 20.12.2005 року «Про співробітництво в рамках програми «Житло в кредит»він міг купити житло, тіль ки попередньо отримавши кредит у відповідача, що йому і довелось зробити.

Зазначає, що за кредитним договором він так і не отримав визначену кредитним договором суму кредиту у розмірі 40000,00 доларів США. Замість цього відповідач перерахував Управлінню капітального будівництва Виконав чого комітету Донецької міської ради 202335,00 гривень, у національній валюті України.

Зважаючи, що застосування наслідків недійсності кредитного договору №014/11-165/130988/999, що передбачає кореспондуючі зобов'язання сторін по вернути одна другій у натурі все, отримане на виконання правочину, він гото вий повернути відповідачу суму у розмірі 202000,00 гривень, яку відповідач перерахував Управлінню капітального будівництва виконавчого комітету Доне цької міської ради, а відповідач, відповідно зобов'язаний повернути йому 23679,75 доларів США (тіло кредиту 10683,05 доларів США + проценти 12996,70 доларів США), які він сплатив.

14.12.2009 року позивач надав до суду уточнену позовну заяву, в якій зазначив наступне: 24 листопада 2006 року він уклав кредитний договір №014/11-165/130988/999 з відповідачем.

Відповідно до договору і Додатку 1 до цього договору відповідач надав йому кредит в сумі 40000,00 доларів США, зобов'язавшись надати ці кошти 24.11.2006 року.

Кредитні кошти на той час йому були потрібні для виконання влас них зобов'язань за п.4.1. договору №79-1 про інвестування в будівництві житла (квартири АДРЕСА_1) від 10.06.2006 року, які він мав сплатити Управлінню капітального будівництва Виконавчого комітету Донецької міської ради у розмірі 202335,00 гривень. Отримані в кредит кошти відповідач перерахував у вигляді 202335,00 гривень 24.11.2004 року.

Зазначені обставини не оспорюються сторонами по справі, при цьому відповідно до ст.ст. 60, 61, 64 ЦПК України, просить суд звернути увагу на такі обставини, які мають правове значення по справі.

УКБ виконкому Донецької міськради, ТОВ «Донтехлеспром»і відповідач за цим позовом виступали сторонами угоди №11/11-3/009 від 20.12.2005 року «Про співробітництво в рамках програми Житло в кредит».

Відповідно до п.п.2.1.-2.4. цього договору, особа (позивач), яка бажає купити квартиру, УКБ виконкому Донецької міськради направляє до банку (відповідач) «для вивчення можливості отримання кредиту». Після отримання згоди банку (відповідача), УКБ виконкому Донецької міськради і TOB «Донтехлеспром»укла дають з особою 3-х сторонній договір про інвестування в будівництві житла.

Тільки надавши цей договір банку (відповідачу), особа яка бажає купи ти квартиру (позивач), отримувала кредит у відповідача відповідно до креди тного договору на суму, згідно програми споживчого кредитування «Житло в кредит»і зазначеному в п.4.1. договору №79-1 про інвестування в будівниц тві житла від 20.12.2005 року.

Після перерахування кредитних грошей відповідачем на рахунок УКБ виконкому Донецької міськради, останній, у свою чергу, перераховував за значену суму для будівництва житла TOB «Донтехлеспром».

Тому кредитний договір від 24.11.2006 року він укладав з відповідачем для виконання власних зобовязань за договором №79-1 про інвестування в будівництво житла в рамках програми «Житло в кредит»на квартиру АДРЕСА_1.

Зазначає, що, як стало відомо, відповідачем раніше укладено кредитний до говір №014/11-178/721 від 6.06.2006 року з громадянином ОСОБА_3, за яким останній отримав кредит у розмірі 100000 доларів США для купівлі 3-х квартир.

Цей кредит був забезпечений договором застави майнових прав №014/11-178/721/3 від 16.06.2006 року, відповідно до якого у заставу переда вались майнові права на квартиру АДРЕСА_1 за договором №79 про інвестування в будівництво житла в рамках програ ми «Житло в кредит», оцінивши майнові права в 202335,00 гривень.

Наглядно це вбачається з довідки УКБ виконкому Донецької міськради від 11.03.2009 року, де в рядку квартира №22 зазначається, що ОСОБА_1 і ОСОБА_3 уклали договори на інвестування на одну і ту ж квартиру.

Також зазначив, що на момент укладення кредитного договору з ним на отримання кре диту на квартиру АДРЕСА_1, відповідач во лодів майновими правами на цю квартиру в забезпечення кредитного дого вору № 014/11-178/721 від 16.06.2006 року.

Згідно ст.230 Цивільного кодексу України, зазначив позивач, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчи ненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Вважає, що відповідач ввів його в оману шляхом замовчування обста вин, що мають істотне значення для нього при укладанні кредитного догово ру.

Якби, на момент укладання кредитного договору №014/11-165/130988/999 від 24.11.2006 року відповідач його повідомив, що він володіє майновими правами на квартиру, для купівлі якої він укладає кредитний договір, що вона знаходяться у відповідача в заставі за кредитним зобов'язанням ОСОБА_3, він точно б відмовився від укладання кредитного договору №014/11-165/130988/999.

Вважає, що відповідач навмисно приховав від нього цю обставину. Обставина є суттєвою і перешкоджає укладенню кредитного договору, інакше кредитний договір 24.11.2006 року не відбувся.

Адже, в будь-який момент без його згоди і відома відповідач вправі пред'явити вимогу про забезпечення виконання за договором застави майно вих прав №014/11-178/721/3 від 16.06.2006 року, укладеним з ОСОБА_3 і на законних підставах продати квартиру АДРЕСА_1.

Відповідач видав два кредити для купівлі однієї і тієї ж квартиру двом фізичним особам в рамках програми «Житло в кредит»з інтервалом у 5 міся ців: 16.06.2006 року ОСОБА_3 і 24.11.2006 року йому - позивачу.

До того ж, зазначив позивач, ОСОБА_3 отримав 100000 доларів США готівкою від відповідача, відповідно до його заяви на видачу готівки №Р70/1307-37 від 16.06.2006 року, хоча відповідач зобов'язаний був самостійно перерахувати гроші УКБ виконкому Донецької міськради на виконання інвестиційного договору.

В той же час за його заявою відповідачем було здійснено у повному об сязі перерахування грошей на рахунок УКБ виконкому Донецької міськради на виконання інвестиційного договору №79-1 про інвестування в будівницт ві житла від 10.01.2006 року.

Просив визнати кредитний договір №014/11-178/721/3 від 16.06.2006 року і Додаток до кредитного договору недійсним з моменту укладення, зобов’язавши відповідача передати йому грошову суму у розмірі 23679,75 доларів США у десятиденний строк з моменту набрання чинності рішення суду та зобов’язавши його, позивача, передати відповідачу грошову суму у розмірі 202000 гривень у десятиденний строк з моменту набрання чинності рішення суду.

У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 позов підтримував, надав пояснення аналогічні вказаним у позовній заяві. Просив позов задовольнити.

Третя особа ОСОБА_4 у судовому засіданні позов підтримувала, надала пояснення аналогічні вказаним у позовній заяві. Просила позов задовольнити.

Представник відповідача Куров В.Г. у судовому засіданні позов не визнав і суду пояснив, що банк вважає укладений договір законним. Просив у задоволенні позову відмовити.

Суд, заслухавши пояснення позивача, представника відповідача, третьої особи, дослідивши матеріали справи, вважає, що позов задоволенню не підлягає, виходячи з наступних підстав.

Статтею 203 ЦК України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для                  чинності правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим
актам цивільного законодавства, а також  інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення  учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до статті 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в  момент вчинення  правочину  стороною  (сторонами) вимог,  які встановлені частинами першою - третьою,  п'ятою та  шостою  статті  203  цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний  правочин). У  цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ст.1055 ЦК України, кредитний договір укладається у письмовій формі.

Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Як встановлено у судовому засіданні, 24 листопада 2006 року між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль»та ОСОБА_1 у письмовій формі було укладено кредитний договір №014/11-165/130988/999 на отримання грошових коштів у розмірі 40000 доларів США (т.1, а.с.6-7).

Предметом даного кредитного договору, укладеного між позивачем та відповідачем, є грошові кошти у сумі 40000 доларів США, які були, і даного факту позивач не заперечував, за його заявою відповідачем у повному об сязі перераховані на рахунок УКБ виконкому Донецької міськради на виконання інвестиційного договору №79-1 про інвестування в будівницт ві житла від 10.01.2006 року.

Об’єктом кредитування в укладеному між сторонами кредитному договорі є придбання житла на первинному ринку.

Такої умови, як придбання якоїсь конкретної квартири, у договорі не зазначено.

Як на правову підставу для визнання кредитного договору недійсним позивач робить посилання на ст.230 ЦК України, і зазначає, що, на його думку, банк умисно ввів його в оману щодо обставин, які мають істотне значення.

Позивач вказує, що у даному випадку обман із боку банку полягає у тому, що банк не повідомив йому (позивачу), що станом на 24.11.2006 року він (банк) володіє майновими правами на квартиру, для купівлі якої він (позивач) укладає кредитний договір. Що ця квартира знаходиться у відповідача в заставі за кредитним зобов'язанням ОСОБА_3, який 16.06.2006 року уклав із банком кредитний договір №014/11-178/721/3, відповідно до умов якого, тому - ОСОБА_3 було надано 100000 доларів США на придбання нерухомості на первинному ринку: 3-х квартир, що знаходяться за адресою: м.Донецьк, квартал 1117-1118 в Будьоннівському районі. У разі повідомлення зазначених обставин, він відмовився б від укладання кредитного договору №014/11-165/130988/999.

Суд не може погодитись із вказаними доводами позивача та вважає їх хибними.

Банком при укладанні спірного кредитного договору, у повній мірі були дотримані вимоги, що пред’являються до кредитного договору (ст..1054 ЦК України).

Серед умов договору зазначення будь-якої конкретної квартири, на придбання якої виділяється кредит, відсутнє.

Таким чином, у судовому засіданні не встановлено факту обману із боку відповідача при укладанні кредитного договору із позивачем, у зв’язку із чим, у задоволенні позову про визнання кредитного договору №014/11-178/721/3 від 16.06.2006 року і Додаток до кредитного договору недійсним з моменту укладення, зобов’язання відповідача передати позивачу грошову суму у розмірі 23679,75 доларів США у десятиденний строк з моменту набрання чинності рішення суду та зобов’язавши позивача передати відповідачу грошову суму у розмірі 202000 гривень у десятиденний строк з моменту набрання чинності рішення суду, необхідно відмовити.

Також, враховуючи, що відпали підстави для забезпечення позову, суд вважає за необхідне скасувати ухвалу Ворошиловського районного суду м. Донецька від 12.01.2010 року про заборону акціонерному товариству «Райффайзен Банк Аваль»у будь-який спосіб відчужувати, оформляти право власності чи здійснювати будь-які інші дії щодо квартири АДРЕСА_1.

На підставі ст.ст.203, 215, 216 ЦК України та, керуючись ст.ст.213-215 ЦПК України, суд –

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль»про визнання кредитного договору №014/11-165/130988/999 від 24.11.2009 року, укладеного між відкритим акціонерним товариством «Райффайзен Банк Аваль»та ОСОБА_1, та Додатку №1 до кредитного договору №014/11-165/130988/999 від 24.11.2009 року недійсним –відмовити.

Ухвалу Ворошиловського районного суду м. Донецька від 12.01.2010 року про заборону акціонерному товариству «Райффайзен Банк Аваль»у будь-який спосіб відчужувати, оформляти право власності чи здійснювати будь-які інші дії щодо квартири АДРЕСА_1 – скасувати.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Апеляційного суду Донецької області через даний суд протягом 10 днів з дня його оголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом 10 днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення надруковане у нарадчій кімнаті у одному примірнику.

Суддя Ворошиловського районного суду

м. Донецька                                                                                                        Князьков В.В.