ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

Іменем України

09 лютого 2022 рокуСєвєродонецькСправа № 360/422/22

Суддя Луганського окружного адміністративного суду Качанок О.М., розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін адміністративну справу за позовом адвоката Кузнєцової Ганни Петрівни, яка діє в інтересах ОСОБА_1 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області про визнання протиправною та скасування постанови, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

До Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов адвоката Кузнєцової Ганни Петрівни, яка діє в інтересах ОСОБА_1 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області, в якому позивач просить:

- визнати протиправною та скасувати постанову Біловодського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській про припинення щомісячних страхових виплат ОСОБА_1 з 01.04.2019;

- зобов`язати Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області продовжити нарахування та виплату щомісячної страхової виплати ОСОБА_1 , з виплатою усієї заборгованості за період її несплати, починаючи з 01.04.2019.

Позовну заяву обґрунтовано тим, що ОСОБА_1 протягом тривалого часу не отримує щомісячні страхові виплати, а саме з 01.04.2019. Позивач є внутрішньо переміщеною особою.

Для з`ясування підстав невиплати щомісячних страхових виплат до відповідача було направлено адвокатський запит, на який отримано відповідь № 5344/02-1 від 09.12.2021.

Фонд соціального страхування повідомив, що на підставі рішення комісії з призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам Марківської райдержадміністрації Луганської області від 20.03.2019 № 90 про відмову у призначенні (відновленні) страхових виплат ОСОБА_1 , Біловодським відділенням управління винесено постанову від 26.03.2019 № 1222/4960/4960/ про припинення щомісячних страхових виплат потерпілому ОСОБА_1 з 01.04.2019 (згідно з пунктом 6 частини першої статті 46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування»).

За таких обставин, нарахування щомісячних страхових виплат ОСОБА_1 за період з 01.04.2019 по теперішній час управлінням та його відділеннями не здійснювалось, заборгованість відсутня.

Позивач з діями відповідача та прийнятою постановою не згоден і вважає їх протиправними.

03.02.2022 від представника відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву (а.с. 18-20) в якому відповідач заперечував проти задоволення позову, з огляду на таке.

ОСОБА_1 як внутрішньо переміщена особа звернувся із заявою щодо продовження страхових виплат до відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Станично-Луганському районі та отримував страхові виплати з 01.12.2014 по 31.12.2017.

У зв`язку із зміною структури управління справу про страхові виплати ОСОБА_1 було передано до Біловодського відділення управління, яким було продовжено проведення щомісячних страхових виплат потерпілому ОСОБА_1 з 01.01.2018 по 31.03.2019, а також виплачені щомісячні страхові виплати за період з 01.06.2014 по 30.11.2014.

Постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 № 365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» (далі - Порядок № 365) затверджені Порядок призначення (відновлення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам та Порядок здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування.

Відповідно до пункту 2 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам контроль за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам здійснюють структурні підрозділи з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад шляхом відвідування не рідше ніж один раз на шість місяців фактичного місця проживання/перебування внутрішньо переміщеної особи, про що складається акт обстеження матеріально-побутових умов сім`ї за формою, встановленою Мінсоцполітики.

За результатами такої перевірки структурний підрозділ з питань соціального захисту населення готує подання про призначення (відновлення) або відмову у призначенні (відновленні) соціальних виплат до комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, утвореної районними, районними у мм. Києві і Севастополі держадміністраціями, виконавчими органами міських, районних у містах рад (пункт 5 Порядку № 365).

Комісія протягом п`яти календарних днів розглядає подання про припинення соціальних виплат та приймає відповідне рішення.

На підставі рішення комісії з призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам Марківської районної державної адміністрації Луганської області від 20.03.2019 № 90 про відмову у призначенні (відновленні) страхових виплат ОСОБА_1 , Біловодським відділенням управління винесено постанову від 26.03.2019 №1222/4960/4960/ про припинення щомісячних страхових виплат потерпілому ОСОБА_1 з 01.04.2019 (згідно з пунктом 6 частини першої статті 46 Закону «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування».

В подальшому із заявою про продовження щомісячних страхових виплат за місцем свого фактичного проживання (перебування) до відділень управління, які розташовані на території, де органи державної влади здійснюють свої повноваження ОСОБА_1 не звертався.

За таких обставин, нарахування щомісячних страхових виплат ОСОБА_1 за період з 01.04.2019 по теперішній час управлінням та його відділеннями не здійснювалось, нараховані та не виплачені страхові виплати потерпілому ОСОБА_1 відсутні.

На підставі викладеного відповідач просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

Ухвалою суду від 21 січня 2021 року відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (а. с. 14, 15).

Дослідивши матеріали справи та оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-77, 90 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд встановив таке.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , адреса як внутрішньо переміщеної особи: АДРЕСА_2 , є внутрішньо переміщеною особою, що підтверджено наявними копіями документів, а саме: паспорта громадянина України (а. с. 4), картки платника податків (а. с. 5), довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи (а. с. 6).

Згідно довідки про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, потребі у додаткових видах допомоги серії 10 ААА № 224517 позивачу встановлено 10% втрати професійної працездатності безстроково (а. с. 7, 23).

04.07.2016 позивач звернувся до відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Станично-Луганському районі Луганської області з заявою про продовження раніше призначеної страхової виплати (а. с. 25 зворотній бік, 26).

Постановою відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Станично-Луганському районі Луганської області від 15.03.2017 № 1220/4960/4960/ продовжено потерпілому ОСОБА_1 виплату раніше призначеної грошової суми в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку (а. с. 26 зворотній бік, 27).

Також постановою Станично-Луганського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області від 18.08.2017 №1220/4960/4960 продовжено потерпілому ОСОБА_1 раніше призначену щомісячну страхову виплату (а. с. 30).

В подальшому, постановою Станично-Луганського відділення управління виконавчої дирекції фонду у Луганській області від 27 грудня 2017 року № 1219/4960/4960/ припинено потерпілому ОСОБА_1 раніше призначену щомісячну страхову виплату з 01.01.2018, причина припинення: передача справ до Біловодського відділення управління (а. с. 30 зворотній бік).

Постановою Біловодського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області від 02 січня 2018 року № 1222/4960/4960/ продовжено виплату потерпілому ОСОБА_1 раніше призначену щомісячну грошову суму в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку з 01 січня 2018 року (а. с. 31).

04.03.2019 позивач звернувся до Біловодського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області з заявою про продовження раніше призначеної щомісячної страхової виплати (а. с. 36).

25.03.2019 Біловодське відділення отримало рішення комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат, яке оформлено витягом з протоколу засідання комісії з призначення (відновлення) соціальних виплат, внутрішньо переміщеним особам (від 25.03.2019 № 318) про відмову в соціальній виплаті ОСОБА_1 (а. с. 37).

На підставі вищезазначеного рішення та пункту 6 статті 46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування», Біловодське відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області прийняло постанову № 1222/4960/4960/ від 26.03.2019 про припинення щомісячних страхових виплат ОСОБА_1 з 01.04.2019.

Таким чином, позивач не отримує страхові виплати та заборгованість з 01.04.2019 по теперішній час позивачу не нарахована та не виплачена.

Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і заперечення учасників справи, суд керується такими вимогами чинного законодавства.

В Україні як соціальній, правовій державі людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави (статті 1, 3 Конституції України).

Зазначені конституційні положення розвинуті в розділі II Конституції України "Права, свободи та обов`язки людини і громадянина". Тим самим право на соціальний захист віднесено до основоположних прав і свобод. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел (частина друга статті 46 Конституції України) і забезпечується частиною другою статті 22 Конституції України, відповідно до якої конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.

Закріплюючи на конституційному рівні право на соціальний захист кожного громадянина, без будь-яких винятків, держава реалізує положення статті 24 Конституції України, відповідно до яких громадяни мають рівні конституційні права і не може бути обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Статтею 46 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Відповідно до статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень.

Ні воєнний, ні надзвичайний стан в Україні в цілому, як і на окремих територіях Донецької та Луганської областей, не запроваджено.

Статтею 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.

Згідно статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 26 червня 2014 року у справі "Суханов та Ільченко проти України" (Заяви № 68385/10 та № 71378/10) Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 1 Першого протоколу включає в себе три окремих норми: "перша норма, викладена у першому реченні першого абзацу, має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друга норма, що міститься в другому реченні першого абзацу, стосується позбавлення власності і підпорядковує його певним умовам; третя норма, закріплена в другому абзаці, передбачає право Договірних держав, зокрема, контролювати користування власністю відповідно до загальних інтересів. Проте ці норми не є абсолютно непов`язаними між собою. Друга і третя норми стосуються конкретних випадків втручання у право на мирне володіння майном, а тому повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закріпленого першою нормою" (параграф 30).

Щодо соціальних виплат, стаття 1 Першого протоколу не встановлює жодних обмежень свободи Договірних держав вирішувати, мати чи ні будь-яку форму системи соціального забезпечення та обирати вид або розмір виплат за такою системою. Проте якщо Договірна держава має чинне законодавство, яке передбачає виплату як право на отримання соціальної допомоги (обумовлене попередньою сплатою внесків чи ні), таке законодавство має вважатися таким, що передбачає майнове право, що підпадає під дію статті 1 Першого протоколу щодо осіб, які відповідають її вимогам (параграф 31).

Зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (параграф 52).

Суд повторив, що першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету "в інтересах суспільства". Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено "справедливий баланс" між загальними інтересами суспільства та обов`язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (параграф 53).

У рішенні Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі "Щокін проти України" (Заяви № 23759/03 та № 37943/06) Європейський суд з прав людини зазначив, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Так, друге речення першого пункту передбачає, що позбавлення власності можливе тільки "на умовах, передбачених законом", а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення "законів". Більш того, верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції. Таким чином, питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (параграф 50).

Статтею 173 Кодексу законів про працю України регламентовано, що шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням трудових обов`язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.

Закон України від 23 вересня 1999 року № 1105-XIV "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування" (далі - Закон № 1105-XIV в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин) відповідно до Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування визначає правові, фінансові та організаційні засади загальнообов`язкового державного соціального страхування, гарантії працюючих громадян щодо їх соціального захисту у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, вагітністю та пологами, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, охорони життя та здоров`я.

Розділом V Закону № 1105-XIV врегульовані питання загальнообов`язкового державного соціального страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності.

Згідно частини першої статті 36 Закону № 1105-XIV страховими виплатами є грошові суми, які Фонд виплачує застрахованому чи особам, які мають на це право, у разі настання страхового випадку.

Відповідно до частини сьомої статті 36 Закону № 1105-XIV страхові виплати складаються із:

1) страхової виплати втраченого заробітку (або відповідної його частини) залежно від ступеня втрати потерпілим професійної працездатності (далі - щомісячна страхова виплата);

2) страхової виплати в установлених випадках одноразової допомоги потерпілому (членам його сім`ї та особам, які перебували на утриманні померлого);

3) страхової виплати дитині, яка народилася інвалідом внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання її матері під час вагітності;

4) страхових витрат на медичну та соціальну допомогу.

Частиною першою статті 47 Закону № 1105-XIV визначено, що страхові виплати провадяться щомісячно в установлені Фондом дні на підставі постанови цього Фонду або рішення суду:

1) потерпілому - з дня втрати працездатності внаслідок нещасного випадку або з дати встановлення професійного захворювання;

2) особам, які мають право на виплати у зв`язку зі смертю годувальника, - з дня смерті потерпілого, але не раніше дня виникнення права на виплати.

Страхові виплати провадяться протягом строку, на який встановлено втрату працездатності у зв`язку із страховим випадком, а фінансування додаткових витрат згідно з цим Законом - протягом строку, на який визначено потребу в них (частина п`ята статті 47 Закону № 1105-XIV).

Згідно частин четвертої, сьомої статті 47 Закону № 1105-XIV виплати, призначені, але не одержані своєчасно потерпілим або особою, яка має право на одержання виплат, провадяться за весь минулий час, але не більш як за три роки з дня звернення за їх одержанням. Якщо потерпілому або особам, які мають право на одержання страхової виплати, з вини Фонду своєчасно не визначено або не виплачено суми страхової виплати, ця сума виплачується без обмеження протягом будь-якого строку та підлягає коригуванню у зв`язку із зростанням цін на споживчі товари та послуги в порядку, встановленому статтею 34 Закону України "Про оплату праці".

Статтею 27 Закону України від 14 січня 1997 року № 16/98-ВР "Основи законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування" визначені підстави припинення виплат і надання соціальних послуг за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням. Так, виплати та надання соціальних послуг, на які має право застрахована особа за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, може бути припинено:

а) якщо виплати призначено на підставі документів, що містять неправдиві відомості;

б) якщо страховий випадок стався внаслідок дії особи, за яку настає кримінальна відповідальність;

в) якщо страховий випадок стався внаслідок умисної дії особи;

г) внаслідок невиконання застрахованою особою своїх обов`язків щодо загальнообов`язкового державного соціального страхування;

д) в інших випадках, передбачених законами.

Частиною першою статті 46 Закону № 1105-XIV регламентовано, що страхові виплати і надання соціальних послуг припиняються:

1) на весь час проживання потерпілого за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України;

2) на весь час, протягом якого потерпілий перебуває на державному утриманні, за умови, що частка виплати, яка перевищує вартість такого утримання, надається особам, які перебувають на утриманні потерпілого;

3) якщо з`ясувалося, що виплати призначено на підставі документів, які містять неправдиві відомості. Сума витрат на страхові виплати, отримані застрахованим, стягується в судовому порядку;

4) якщо страховий випадок настав внаслідок навмисного наміру заподіяння собі травми;

5) якщо потерпілий ухиляється від реабілітації у сфері охорони здоров`я чи професійної реабілітації або не виконує правил, пов`язаних з установленням чи переглядом обставин страхового випадку, або порушує правила поведінки та встановлений для нього режим, що перешкоджає одужанню та функціональному відновленню;

6) в інших випадках, передбачених законодавством.

Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 05 листопада 2014 року № 637 "Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам", яка набрала чинності з 26 листопада 2014 року (у редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин) установлено, що призначення та продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг, субсидій та пільг за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 р. № 509 (Офіційний вісник України, 2014 р., № 81, ст. 2296; 2015 р., № 70, ст. 2312). Виплата (продовження виплати) пенсій (щомісячного довічного грошового утримання) […] проводиться через рахунки та мережу установ і пристроїв публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" […] Поновлення або припинення соціальних виплат здійснюється публічним акціонерним товариством "Державний ощадний банк України" на підставі рішення комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, утвореної районними, районними у мм. Києві і Севастополі державними адміністраціями, виконавчими органами міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад згідно з Порядком здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 червня 2016 р. № 365.

Відповідно до абзацу дев`ятнадцятого пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 05 листопада 2014 року № 637 "Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам" припинення або відновлення соціальних виплат проводиться структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад або територіальними органами Пенсійного фонду України згідно з Порядком здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 червня 2016 р. № 365 "Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам" (Офіційний вісник України, 2016 р., № 47, ст. 1702).

08 червня 2016 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 365 "Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам", яка набрала чинності 14 червня 2016 року, пунктом 1 якої затверджено Порядок призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам та Порядок здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування.

Пунктом 4 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам (в даному випадку та в подальшому у редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що соціальні виплати внутрішньо переміщеним особам призначаються і виплачуються структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад (далі - структурні підрозділи з питань соціального захисту населення), територіальними органами Пенсійного фонду України, робочими органами Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, центрами зайнятості (далі - органи, що здійснюють соціальні виплати) за місцем їх фактичного проживання/перебування, незалежно від факту реєстрації місця проживання/перебування.

Згідно пункту 2 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування контроль за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам здійснюють структурні підрозділи з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад (далі - структурні підрозділи з питань соціального захисту населення) шляхом відвідування не рідше один раз на шість місяців фактичного місця проживання/перебування внутрішньо переміщеної особи, про що складається акт обстеження матеріально-побутових умов сім`ї за формою, встановленою Мінсоцполітики.

Згідно пункту 12 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування (у редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин) соціальні виплати припиняються у разі:

1) наявності підстав, передбачених законодавством щодо умов призначення відповідного виду соціальної виплати;

2) встановлення факту відсутності внутрішньо переміщеної особи за фактичним місцем проживання/перебування згідно з актом обстеження матеріально-побутових умов сім`ї;

3) отримання рекомендацій Мінфіну щодо фактів, виявлених під час здійснення верифікації соціальних виплат;

4) скасування довідки внутрішньо переміщеної особи з підстав, визначених статтею 12 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб";

5) отримання інформації від Держприкордонслужби, МВС, СБУ, Мінфіну, Національної поліції, ДМС, Держфінінспекції, Держаудитслужби та інших органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування.

З вищевказаних норм чинного законодавства слідує, що частиною першою статті 46 Закону № 1105-XIV визначено вичерпний перелік підстав припинення страхових виплат. Цим переліком передбачена можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, передбачених законом.

Відтак, постанова Кабінету Міністрів України від 08 червня 2016 року № 365 "Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам" (у редакції, чинній до 30 серпня 2019 року) та постанова Кабінету Міністрів України від 05 листопада 2014 року № 637 "Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам", якими встановлений порядок виплати всіх видів державної допомоги за минулий час для внутрішньо переміщених осіб, суперечать положенням статей 46, 47 Закону № 1105-XIV.

За положеннями пункту 3 розділу VII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1105-ХІV особливості надання соціальних послуг та виплати матеріального забезпечення за соціальним страхуванням внутрішньо переміщеним особам (громадянам України, які переселилися з тимчасово окупованої території, території проведення антитерористичної операції або зони надзвичайної ситуації) визначаються Кабінетом Міністрів України.

Визначення того, хто є внутрішньо переміщеними особами, надано у абзаці першому частини першої статті 1 Закону України від 20 жовтня 2014 року № 1706-VII "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" (далі - Закон № 1706-VII в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин). Внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, який постійно проживає в Україні, якого змусили або який самостійно покинув своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, масових порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Як зазначено в статті 2 Закону № 1706-VII, Україна вживає всіх можливих заходів, передбачених Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, щодо запобігання виникненню передумов вимушеного внутрішнього переміщення осіб, захисту та дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб, повернення таких осіб до їх покинутого місця проживання в Україні та їх реінтеграції.

Водночас частиною першою статті 3 Закону № 1706-VII встановлено, що громадянин України за обставин, визначених у статті 1 цього Закону, має право на захист від примусового внутрішнього переміщення або примусового повернення на покинуте місце проживання, що враховується судом.

До жодного з указаних законів не внесено підстав для припинення соціальних виплат внутрішньо переміщеній особі.

Постанови Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року № 531 "Про особливості реалізації прав деяких категорій осіб на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", від 05 листопада 2014 року № 637 "Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам", від 07 листопада 2014 року № 595 "Деякі питання фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької та Луганської областей, а також інших платежів з рахунків, відкритих в органах Казначейства" та постанова Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України від 11 грудня 2014 року № 20 "Про затвердження Порядку надання страхових виплат, фінансування витрат на медичну та соціальну допомогу, передбачених загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання для осіб, які переміщуються з тимчасово окупованої території і районів проведення антитерористичної операції" не є законами, а тому не можуть звужувати чи скасовувати права громадян, які встановлено нормативно-правовими актами вищої юридичної сили, і у сфері спірних правовідносин, врегульованих Законом № 1105-XIV, не можуть застосовуватись.

З огляду на викладене, суд доходить висновку, що припинення з 01 квітня 2019 року позивачу раніше призначеної щомісячної страхової виплати здійснено відповідачем за відсутності підстав, передбачених законом, а отже, постанова Біловодського відділення Фонду соціального страхування України у Луганській області від 26 березня 2019 року № 1222/4960/4960/ про припинення щомісячної страхової виплати є протиправною та підлягає скасуванню.

Щодо позовних вимог про зобов`язання відповідача продовжити нарахування та виплату щомісячної страхової виплати, суд зазначає таке.

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Частиною другою статті 5 КАС України захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно частини другої статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

З огляду на наведені положення суд, враховуючи характер спірних правовідносин, з метою повного та ефективного захисту прав позивача, дійшов висновку щодо необхідності вийти за межі позовних, обравши інший спосіб захисту прав позивача у вищевказаній частині вимог, а саме зобов`язати відповідача поновити нарахування та виплату щомісячної страхової виплати позивачу, з виплатою позивачу заборгованості, що виникла за період їх несплати, починаючи з 01 квітня 2019 року.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, а тому підлягають задоволенню з обранням іншого способу захисту порушених прав позивача.

На підставі пункту 1 частини першої статті 371 КАС України, яким визначено, що негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць, рішення суду слід звернути до негайного виконання у межах суми стягнення за один місяць.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з такого.

Згідно з частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При відкритті провадження у справі, позивачу було відстрочено сплату судового збору до ухвалення судового рішення у справі (а. с. 14, 15).

Оскільки позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню, суд вважає за необхідне стягнути судовий збір, який підлягав сплаті за подання даної позовної заяви у розмірі 992,40 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь Державного бюджету України.

Керуючись статтями 2, 8, 9, 19, 20, 32, 72, 77, 241-246, 250, 255, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов адвоката Кузнєцової Ганни Петрівни, яка діє в інтересах ОСОБА_1 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області про визнання протиправною та скасування постанови, зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати постанову Біловодського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області від 26.03.2019 № 1222/4960/4960/ про припинення щомісячної страхової виплати ОСОБА_1 з 01.04.2019.

Зобов`язати Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області (ідентифікаційний код 41313100, місцезнаходження: 93411, Луганська обл., місто Сєвєродонецьк, проспект Космонавтів, 16) поновити нарахування та виплату щомісячної страхової виплати ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) з виплатою позивачу заборгованості, що виникла за період їх несплати, починаючи з 01 квітня 2019 року.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області (ідентифікаційний код 41313100, місцезнаходження: 93411, Луганська обл., місто Сєвєродонецьк, проспект Космонавтів, 16) на користь Державного бюджету України, судові витрати у розмірі 992,40 грн (дев`ятсот дев`яносто дві гривні 40 копійок).

Рішення суду звернути до негайного виконання у межах суми страхових виплат за один місяць.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 295 КАС України, всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя                                                             О.М. Качанок