КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: №   2-а-1171/10                                                    Головуючий у 1-й інстанції:  Красюк Г.П.

Суддя-доповідач:  Ісаєнко Ю.А.

ПОСТАНОВА

Іменем України

"17" березня 2011 р.                                                                                                 м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:          

головуючого –судді                    Ісаєнко Ю.А.;

суддів:                              Мельничука В.П., Федотова І.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Шполянському районі Черкаської області на постанову Шполянського районного суду Черкаської області від 14 грудня 2010 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Управління Пенсійного фонду України в Шполянському районі Черкаської області про визнання дій неправомірними та зобов’язання здійснити перерахунок і виплату пенсії по інвалідності,

В С Т А Н О В И В:

У грудні 2010 року позивач, ОСОБА_2, звернувся до Шполянського районного суду Черкаської області з адміністративним позовом, в якому просив суд визнати неправомірними дії територіального управління Пенсійного фонду України та зобов’язати провести перерахунок та виплату пенсії, встановивши її розмір на рівні 6 мінімальних пенсій за віком, та додаткової пенсії, встановивши її розмір на рівні 50 % від мінімальної пенсії за віком у відповідності до ст.ст. 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»з 14 травня 2010 року.

Постановою Шполянського районного суду Черкаської області від 14 грудня 2010 року адміністративний позов задоволений, визнано неправомірною відмову територіального управління Пенсійного фонду України в Шполянському районі Черкаської області в перерахунку пенсії по інвалідності та додаткової пенсії; зобов’язано відповідача зробити перерахунок пенсії і виплачувати позивачу щомісячно пенсію по інвалідності із розрахунку 6 мінімальних пенсій та доплату до пенсії в розмірі 50% від мінімальної пенсії за віком з 07.06.2010 року.

Не погоджуючись із вказаною постановою суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу з підстав порушення судом першої інстанції норм матеріального права, в якій він просить скасувати постанову суду першої інстанції, прийняти нове рішення про відмову в задоволені позовних вимог.

Представники сторін в судове засідання не з’явилися, про дату, час і місце розгляду справи повідомлені належним чином, клопотання про розгляд справи за їх участю не надходили.

Відповідно до п. 1, 2 ч. 1 ст. 197 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі відсутності клопотань від усіх осіб, які беруть участь у справі, про розгляд справи за їх участю та неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

З доповіді судді –доповідача  вбачається, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, особиста участь сторін –не обов’язкова. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів знаходить, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог суд першої інстанції правильно виходив з того, що пенсію та додаткову пенсію позивачу слід виплачувати у розмірі, встановленому ст.ст. 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», а не постановою КМ України «Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян»№ 530 від 28 травня 2008 року.

З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів апеляційної інстанції погоджується, виходячи з наступного.

Як встановлено судом першої інстанції, позивач є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи 1 категорії, інвалідом ІІІ групи захворювання, пов’язаного з впливом аварії на ЧАЕС. Дані обставини підтверджуються посвідченням серії НОМЕР_1 та довідкою Серія НОМЕР_2, копії яких містяться в матеріалах справи.

Згідно ст. 49 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»пенсії особам, віднесеним до категорій 1, 2, 3, 4, встановлюються у вигляді державної пенсії та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.

У відповідності до ст. 14 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»позивача віднесено до 1 категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, який одержує пенсію по інвалідності на підставі ст. 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»та додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров'ю, на підставі ст. 50 цього Закону.

Так, у ч. 4 ст. 54 цього Закону визначено, що державна пенсія особам, віднесеним до категорії 1, та у зв'язку із втратою годувальника, в усіх випадках розміри пенсій для інвалідів ІII групи, щодо яких установлено зв'язок із Чорнобильською катастрофою, не можуть бути нижчими шести мінімальних пенсій за віком.

Згідно зі ст. 50 зазначеного Закону особам, віднесеним до категорії 1, призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, зокрема інвалідам IІ групи –у розмірі 50 % мінімальної пенсії за віком.

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що позивач має право на призначення пенсії в розмірі, не нижчому 6 мінімальних пенсій за віком, та щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, у розмірі 50 відсотків мінімальної пенсії за віком.

Положення ст. ст. 50, 54  Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»містять пряму вказівку, що під час визначення розміру таких пенсій за основу їх обчислення як розрахункова величина береться мінімальна пенсія за віком.

Розмір мінімальної пенсії за віком визначений у абз. 1 ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», згідно якої мінімальна пенсія за віком дорівнює прожитковому мінімуму, встановленому для осіб, що втратили працездатність.

Проте, відповідач всупереч ст.ст. 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»виплачував позивачу пенсії та додаткову пенсію у меншому розмірі, який встановлений постановою КМ України «Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян»№ 530 від 28 травня 2008 року.

Колегія суддів вважає дії відповідача щодо виплати позивачу підвищення до пенсії, у розмірі, меншому ніж той, що встановлений ст.ст. 50, 54  Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»неправомірними, а висновок суду першої інстанції про необхідність задоволення позовних вимог –законним і обґрунтованим.

Так, судом першої інстанції було зроблено вірний висновок про те, що Закон України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»має вищу юридичну силу в порівняні з постановою КМ України «Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян»№ 530 від 28 травня 2008 року, та є пріоритетним у застосуванні.

Також судом першої інстанції було зроблено висновок про те, що будь-яким іншим законом, крім Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», мінімальний розмір пенсії не встановлений, у зв’язку з чим відсутні підстави не застосовувати для розрахунку пенсії та додаткової пенсії розмір мінімальної пенсії за віком, встановлений абз. 1 ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування».

Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції, викладені в постанові, та не можуть бути підставами для її скасування.

Проте, суд першої інстанції не зазначив дату, до якої необхідно проводити такий перерахунок та виплату.

Колегія суддів не погоджується із зазначеним, оскільки будь-які підстави вважати, що у майбутньому  відповідач припуститься неправомірної бездіяльності, відсутні.

Зважаючи на ту обставину, що позов поданий 07.12.2010 року, жодних уточнень, доповнень або змін до позову від позивача не надходило, суд першої інстанції повинен був прийти до висновку, що позовні вимоги щодо зобов’язання здійснити позивачу перерахунок та виплату пенсії підлягають задоволенню, починаючи з 07.06.2010 року по 14.12.2010 року, тобто до дати винесення рішення, приймаючи до уваги, що суд першої інстанції розглянув справу у відкритому судовому засіданні, та будь –які докази щодо поновлення порушеного права позивача на цей час у справі відсутні.

Відповідно до  ч. 1 ст. 198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду суд апеляційної інстанції має право, зокрема, змінити постанову суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 201 КАС України, підставами для зміни  постанови  суду  першої інстанції є правильне по суті вирішення справи чи питання, але із помилковим  застосуванням норм матеріального чи процесуального права.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга  підлягає частковому задоволенню, а постанова суду першої інстанції зміні шляхом зазначення в резолютивній частині дати, до якої підлягає перерахунок та виплата пенсії у розмірах визначених ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».

Керуючись ст.ст. 160, 197, 198, 200, 205, 207 КАС України, суд апеляційної інстанції,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Шполянському районі Черкаської області –задовольнити частково.

Постанову Шполянського районного суду Черкаської області від 14 грудня 2010 року змінити, доповнивши абзац третій резолютивної частини постанови після слів «з 07.06.2010 року»словами «до 14 грудня 2010 року».

В решті постанову –залишити без змін.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена протягом двадцяти днів після набрання нею законної сили шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя:                                                                                    Ю.А. Ісаєнко          

Суддя:                                                                                              В.П. Мельничук

Суддя:                                                                                              І.В. Федотов