Справа №  2-211/11                                                                              

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ    УКРАЇНИ

25.03.2011  Куйбишевський районний суд м.Донецька у складі:

Головуючого - судді Машкіної Н.В.,

при секретарі -  Петровій Ю.Ю.,

за участю позивача – ОСОБА_1,

представників позивача – ОСОБА_2, ОСОБА_3,

відповідачів – ОСОБА_4, ОСОБА_5,

представника відповідачів – ОСОБА_6,

розглянувши у відкритому  судовому засіданні цивільну справу за позовом  ОСОБА_1  до  ОСОБА_4, ОСОБА_5  про виселення без надання іншого житлового приміщення , -  

                                                  В С Т А Н О В И В:

           Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить виселити відповідачів, а також їх малолітню доньку з житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1.

          В обґрунтування своїх вимог посилається на те, що їй на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 25.08.1998 року належить зазначений житловий будинок. За її згодою в будинку були зареєстровані і мешкають відповідачі, а також їх малолітня донька, ІНФОРМАЦІЯ_1.

          Позивач є пенсіонером і продовжує працювати, усі витрати з утримання будинку і сплати комунальних послуг несе виключно вона.

          Починаючи з 2004 року між позивачем та відповідачами виникли і існують неприязні стосунки на побутовому ґрунті. Так, відповідачі перешкоджають позивачу в користуванні житловим будинком, а саме з квітня 2010 року вони позбавили її можливості користуватися кухнею (готувати їжу і вживати її). Позивач мешкає на горищі в антисанітарних умовах, куди відповідачі від’єднали світло, пошкодили сходи на перший поверх.

          Крім того, відповідачі влаштовують сварки, які закінчуються побиттям позивача. Позивач неодноразово зверталася до Куйбишевського РВ міліції, проте вжиті заходи не призвели до жодного результату. Стосунки сторін з кожним днем погіршуються, що робить їх співжиття неможливим в одному будинку.

        В судовому засіданні позивач  позовні  вимоги підтримала в повному обсязі, дала пояснення аналогічні, викладеним в позові. Зазначила, що після укладення її донькою шлюбу з ОСОБА_5 в 2004 році в будинку розпочався ремонт та перепланування. Всі роботи проводилися відповідачами без її згоди і тривають до теперішнього часу. До органів влади для отримання дозволу на перепланування будинку вона не зверталася. Протягом шести років в будинку панує безлад, антисанітарні та небезпечні умови проживання, від яких вона, як літня жінка, втомилася. Ремонт та перепланування будинку здійснюється особисто відповідачами, але за її гроші, оскільки вона отримує пенсію, заробітну плату, а також матеріальну допомогу від меншої доньки, яка мешкає в Японії. Відповідачі не працюють і постійного доходу не мають, мають на утриманні малолітню дитину. На початку 2010 року відповідачі почали пред’являти претензії щодо оформлення на них права власності на частину будинку, у зв’язку з тим, що вони проводять в ньому ремонт та перепланування. Оскільки вона не вчиняла жодних дій щодо оформлення прав власності  відповідачів на частину будинку, вони почали створювати їй перешкоди в проживанні. З квітня 2010 року родина відповідачів мешкає в кухні (використовує її як житлову кімнату) і зачиняє її на замок, ключів від якого позивач не має. Газову плиту, яка планувалася під сходами, вона продала, тому не має можливості готувати гарячу їжу. Позивач спочатку мешкала в житловій кімнаті на першому поверсі, а потім перейшла на другий. При цьому, вона добровільно поступилася своєю кімнатою на першому поверсі, оскільки дитина відповідачів почала ходити і могла впасти зі сходів. Кімната на другому поверсі не має необхідних умов для проживання. Крім того, позивачі від’єднують електропостачання до неї, сходинки на сходах не зафіксовані, іноді відповідачі їх знімають, щоб вона не могла спуститися на перший поверх. В ході конфліктів, які виникають між сторонами, відповідачі неодноразово завдавали позивачу тілесних ушкоджень, після чого вона зверталася в міліцію. Неодноразово позивач, щоб запобігти побиття тікала до родичів та сусідів. Після того, як позивач звернулася до суду з цим позовом, відповідачі також вчинили сварку, були налаштовані агресивно, особливо ОСОБА_5 Через страх фізичної розправи та психологічного тиску позивач з жовтня 2010 року до теперішнього часу мешкає в іншому місці і боїться повертатися додому.

          Представники позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримали, посилаючись на доводи, викладені в позовній заяві.

          Відповідач ОСОБА_4 в судовому засіданні позовні вимоги не визнала. Пояснила, що зазначений будинок належав її дідусю та бабусі. Вона мешкає в ньому з дитинства, оскільки саме вони займалися її вихованням, а мати в цей час була на заробітках. Позивач отримала будинок у власність в порядку спадкування за законом, проте ще за життя бабуся просила, щоб онука не залишилася без житла. Визнала, що в будинку дійсно триває ремонт з 2004 року до теперішнього часу. Проте ремонтні роботи почалися з перекриття даху ще до укладення шлюбу з ОСОБА_5 за згодою позивача. Потім (після укладення шлюбу) ремонт та перепланування проводилося з метою поліпшення житлових умов, позивач була не проти і брала участь в частині витрат. Відповідачі особисто здійснювали ремонтні роботи, витрачаючи при цьому власні кошти від продажу будинку її чоловіка, тимчасових заробітків (підрядні ремонтні роботи). Крім того, ОСОБА_4 була офіційно працевлаштована до жовтня 2010 року, проте знаходилася у відпустці по догляду за дитиною. Тривалість ремонту протягом шести років пояснила поступовим надходженням коштів. Також, не заперечувала, що на початку 2010 року відповідачі просили в позивача гарантії щодо прав на будинок, оскільки вони здійснюють його ремонт та перепланування, на що остання не погодилася. На теперішній час умови проживання в будинку є задовільними. Не заперечувала, що з квітня 2010 року відповідачі мешкають в кухні, проте для позивача виділене окреме місце під сходами для приготування їжі, а газова плита там відсутня з вини позивача (вона продала її). Також не заперечувала, що між сторонами дійсно виникали конфлікти на побутовому ґрунті, проте ані фізичного, ані психологічного насильства до позивача не застосовувалося, а потім вона (ОСОБА_4) ще неодноразово вибачалася і зараз також шкодує за свою поведінку. Позивач безпідставно зверталася до органів міліції, які відмовляли в порушенні кримінальної справи і попереджали її про недопустимість насильства в родині. Після пред’явлення позову вона намагалася помиритися з позивачем, проте остання, щоб уникнути розмов взагалі переїхала з будинку.

          Відповідач ОСОБА_5 в судовому засіданні позовні вимоги не визнав. Пояснив, що був зареєстрований в зазначеному будинку за згодою позивача в грудні 2004 року. На той час в будинку було перекрито дах. При цьому, робота була виконана не якісно, оскільки дах протікав в декількох місцях і потребував подальшого ремонту. З метою поліпшення житлових умов відповідачі розпочали ремонт та перепланування в будинку, позивач була не проти. Вони особисто здійснювали ремонтні роботи, витрачаючи при цьому власні кошти, джерелом яких були заробіток з підрядних ремонтних робіт. Крім того, він продав будинок, що належав йому в порядку спадкування після смерті батьків і отримані кошти також витратив на ремонт та перепланування будинку позивача. На теперішній час ніякого іншого житла він не має, а площа будинку позивача збільшена до близько 160 кв.м,  умови проживання є задовільними. Тривалість ремонту протягом шести років пояснив браком коштів. Що стосується сходів, то вони мають стійкі чорнові сходинки. Не заперечував, що з квітня 2010 року відповідачі мешкають в кухні, доступу до якої позивач не має, проте для позивача виділене окреме місце під сходами для приготування їжі. Також не заперечувала, що між сторонами дійсно виникали конфлікти на побутовому ґрунті, проте ані фізичного, ані психологічного насильства до позивача не застосовувалося. Поведінка позивача є неадекватною і викликає в нього обурення. Позивач безпідставно зверталася до органів міліції, які відмовляли в порушенні кримінальної справи і попереджали його про недопустимість такої поведінки.

          Представник відповідачів в судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечувала, оскільки вони є безпідставними, посилаючись на доводи, викладені відповідачами.

          Встановивши обставини справи і перевіривши їх доказами, суд приходить до наступного висновку.

          Відповідно до ст. 157 ЖК України членів сім’ї власника жилого будинку (квартири) може бути виселено у випадках, передбачених ч.1 ст. 116 ЖК України. Виселення проводиться в судовому порядку буз надання іншого житлового приміщення.   

        Відповідно до ч.1 ст. 116 ЖК України якщо наймач, члени його сім’ї  або інші особи, які проживають разом з ним, систематично руйнують чи псують жиле приміщення, або використовують його не за призначенням, або систематичним порушенням правил соціального співжиття роблять неможливим для інших проживання із ним в одній квартирі чи в одному будинку, а заходи запобігання і громадського впливу виявились безрезультатними, виселення винних на вимогу наймодавця або інших зацікавлених осіб провадиться без надання іншого жилого приміщення.

          Відповідно до п.17 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 2 від 12 квітня 1985 року «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» при вирішенні справ про виселення на підставі ст.116 ЖК України, осіб, які систематично порушують правила співжиття і роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі або будинку, слід виходити з того, що при триваючій антигромадській поведінці виселення винного може статися і при  повторному порушенні, якщо раніше вжиті заходи попередження або громадського впливу не дали позитивних результатів. Маються на увазі, зокрема, заходи попередження, що застосовуються судами, прокурорами, органами внутрішніх справ, адміністративними комісіями виконкомів, а також заходи громадського впливу, вжиті на зборах жильців будинку, трудових колективів, товариськими судами й іншими громадськими організаціями за місцем роботи або проживання відповідача.

          З матеріалів справи встановлено, що позивач на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 25.08.1998 року, виданого Пятою Донецькою держнотконторою, є власником житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 3).

          Згідно технічного паспорту на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1, до його складу входять: чотири житлові кімнати, площею 8,1 кв.м (самочинне будівництво), 9,0 кв.м (самочинне будівництво), 7,7 кв.м. та 14,9 кв.м.; троє  сіней, площею 4,6 кв.м, 6 кв.м та 4,5 кв.м; служба, площею 2,6 кв.м (самочинне будівництво); ванна площею 3,1 кв.м (самочинне будівництво).

          На підставі рішення виконкому Донецької міської Ради від 19.07.2006 року позивачу передано у власність земельну ділянку площею 0,0684 га для будівництва та обслуговування житлових будинків за адресою: АДРЕСА_1(а.с. 9-14).

          В судовому засіданні встановлено, що в зазначеному будинку зареєстроване місце проживання позивача (з 1989 року) та членів її родини: доньки - відповідача ОСОБА_4 (з 1995 року), зятя - відповідача ОСОБА_5 (з 2004 року), онуки – ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2.

Відповідно до ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає.

          З акту обстеження житлових умов в будинку АДРЕСА_1 від 20.09.2010 року, складеного в присутності квартальної ОСОБА_8, за участю ОСОБА_9, вбачається, що будинок перебуває в умовах ремонту. Холодильник знаходиться на кухні, двері до якої зачиняються на ключ. Кімната ОСОБА_1 знаходиться на другому поверсі. Світло на другому поверсі відсутнє. Сходинки на сходах на другий поверх не закріплені.

          В судовому засіданні допитаний в якості свідка ОСОБА_9 пояснив, що був клієнтом представників позивача і 20.09.2010 року знаходився в їх юридичній конторі, де йому було запропоновано взяти участь в обстеженні житлових умов в будинку АДРЕСА_1, на що він погодився. Підтвердив всі дані викладені в акті, а саме: будинок перебував в умовах ремонту, всюди знаходилося будівельне сміття та інструменти, кухня була зачинена на ключ, газової плитки в інших кімнатах не було, світло на другому поверсі не вмикалося, на стелі висіли електродроти, сходинки на сходах на другий поверх закріплені не були.

          З акту обстеження житлових умов в будинку АДРЕСА_1 від 10.10.2010 року, складеного в присутності квартальної ОСОБА_8, за участю ОСОБА_10, вбачається, що будинок перебуває в умовах ремонту. ОСОБА_11 займає кімнату на першому поверсі, яка зачиняються на ключ. Газова плита та холодильний знаходяться за межами цієї кімнати. Кімната ОСОБА_1 знаходиться на другому поверсі, де є опалення, вікно, освітлення, санвузол. Сходи на другий поверх мають стійкі чорнові сходинки, що також підтверджується фото.

          Допитана в якості свідка в судовому засіданні квартальна ОСОБА_8 в судовому засіданні підтвердила, що дійсно в її присутності складалися два акти обстеження житлових умов в будинку АДРЕСА_1 від 20.09.2010 року та, 10.10.2010 року. Свідок підтвердила дані, зазначені в обох актах, а розбіжності пояснила тим, що на момент складання першого акту на другому поверсі, де знаходиться кімната позивача, світло не вмикалося, а холодильника вона не бачила, а при другому обстеженні світло вмикалося, газова плита та холодильник знаходилися поза межами кухні.

          Суд не буре до уваги дані зазначених актів щодо наявності чи відсутності згоди позивача на проведення ремонту та перепланування будинку, а також доводи відповідачів з цього приводу, оскільки в судовому засіданні достовірно встановлено, що позивач не отримувала у встановленому законом порядку дозволу на перепланування будинку і не укладала ніяких угод з цього приводу з відповідачами. Порядок користування житловим приміщенням між сторонами не встановлювався.

          Свідки ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14 в судовому засіданні підтвердили, що зі слів позивача їм відомо про фізичне та психологічне насильство з боку відповідачів.

          Так, свідок ОСОБА_12 – брат позивача повідомив, що восени 2005 року сестра попросилася до нього пожити, пояснивши це тим, що її вигнали з будинку. Вона мешкала в нього до квітня 2006 року, після чого збиралася переїхати до чоловіка в Магадан, проте так і не переїхала. Також, на тілі сестри він бачив синці, які вона пояснювала побиттям ОСОБА_5 В будинку сестри він не був з 2004 року.

          Свідки ОСОБА_13 та ОСОБА_14 в судовому засіданні підтвердили, що зі слів позивача їй відомо про застосування фізичного та психологічного насильства до неї з боку відповідачів. Підстав недовіряти позивачу вони не мають, оскільки чули як відповідач ОСОБА_4 просила в матері пробачення і пропонувала помиритися.

          Суд критично оцінює пояснення свідків щодо обставин, які були відомі їм зі слів позивача, оскільки вони не підтверджуються іншими доказами у справі.

          Свідок ОСОБА_15 в судовому засіданні пояснила, що є сусідкою сторін. З відповідачем ОСОБА_4 є в приятельських стосунках, хоча в минулому вони сварилися. Ніяких сварок чи бійок в домоволодінні АДРЕСА_1 вона не чула. На погляд сторонньої особи, стосунки сторін є нормальними.

          Згідно постанови старшого дільничного інспектора Куйбишевського РВ ДМУ ГУМВС України в Донецькій області від 19.04.2010 року за заявою ОСОБА_1 відмовлено в порушенні кримінальної справи за ст. 296 КК України стосовно ОСОБА_5, якому винесено офіційне попередження про недопустимість вчинення насильства в сім'ї.

          Згідно постанови дільничного інспектора Куйбишевського РВ ДМУ ГУМВС України в Донецькій області від 19.05.2010 року за повідомлення з міської лікарні № 17 про спричинення  тілесних ушкоджень ОСОБА_1 відмовлено в порушенні кримінальної справи стосовно ОСОБА_4

          В судовому засіданні встановлено, що за результатами судово-медичного дослідження ОСОБА_1 були спричинені легкі тілесні ушкодження і роз’яснено право звертатися до суду зі скаргою приватного обвинувачення в порядку ст. 27 КПК України.

          До теперішнього часу ОСОБА_1 до суду зі скаргою приватного обвинувачення в порядку ст. 27 КПК України не зверталася, ніякі заходи до ОСОБА_4 не вживалися.

          Згідно постанови дільничного інспектора Куйбишевського РВ ДМУ ГУМВС України в Донецькій області від 17.09.2010 року за заявою ОСОБА_1 відмовлено в порушенні кримінальної справи за ст. 296 КК України стосовно ОСОБА_4, якій на підставі ст. 11 Закону України «Про міліцію» винесено офіційне попередження про недопустимість протиправної поведінки в побуті та громадських місцях.          

          Згідно постанови дільничного інспектора Куйбишевського РВ ДМУ ГУМВС України в Донецькій області від 01.10.2010 року за заявою ОСОБА_1 відмовлено в порушенні кримінальної справи за ст.ст. 296 КК України стосовно ОСОБА_4, якій на підставі ст. 10 Закону України «Про попередження насильства в сім'ї» винесено офіційне попередження про недопустимість вчинення насильства в сім'ї.

          Згідно постанови дільничного інспектора Куйбишевського РВ ДМУ ГУМВС України в Донецькій області від 14.10.2010 року за заявою ОСОБА_1 відмовлено в порушенні кримінальної справи за ст.ст. 296, 129 КК України стосовно ОСОБА_4, якій на підставі ст. 11 Закону України «Про міліцію» винесено офіційне попередження про недопустимість протиправної поведінки в побуті.

          Жодна з зазначених постанов сторонами у встановленому законом порядку не оскаржувалися.

          Відповідно до ст. 11 Закону України «Про міліцію» міліції для виконання покладених на неї обов'язків надається право виявляти і вести облік осіб, які підлягають профілактичному впливу на підставі та в порядку, встановлених законодавством, виносити їм офіційне застереження про неприпустимість протиправної поведінки.

          Відповідно до ст. 10 Закону України «Про попередження насильства в сім'ї» члену сім'ї, який вчинив насильство в сім'ї, виноситься офіційне попередження про неприпустимість вчинення насильства в сім'ї, за умови відсутності в його діях ознак злочину, службою дільничних інспекторів міліції або кримінальною міліцією у справах дітей, про що йому повідомляється під розписку.

          Допитаний в якості свідка начальник дільничних інспекторів Куйбишевського РВ ДМУ ГУМВС України в Донецькій області в судовому засіданні пояснив, що офіційне попередження про недопустимість протиправної поведінки в побуті є профілактичним заходом і був винесений щодо ОСОБА_4 в профілактичних цілях (а не як захід впливу), оскільки в її діях не вбачалося складу ані злочину, ані адміністративного правопорушення. Щодо ОСОБА_5, якого ОСОБА_1 також просила притягти до відповідальності, попередження не виносилося, оскільки було встановлено, що в конфлікті з заявником брала участь лише ОСОБА_4 За зверненнями ОСОБА_1 протоколи про адміністративні правопорушення, передбачені ст. 173-2 КУпАП «Вчинення насильства в сім'ї, невиконання захисного припису або непроходження корекційної програми» не складалися за відсутністю в діях складу адміністративного правопорушення.

          Таким чином, в судовому засіданні встановлено факт порушенням правил співжиття відповідачами, до яких було застосовано захід впливу у вигляді попередження (постанови  дільничних інспекторів Куйбишевського РВ ДМУ ГУМВС України в Донецькій області від 19.04.2010 року стосовно ОСОБА_5, від 01.10.2010 року стосовно ОСОБА_4.), проте, оцінюючи докази у справі в їх сукупності, суд приходить до висновку про недоведеність систематичності таких порушень або триваючої антигромадської поведінки відповідачів, а також застосування до них заходів запобігання і громадського впливу.

          Також, суду не надано доказів, що відповідачі руйнують чи псують жиле приміщення або використовують його не за призначенням, оскільки в судовому засіданні встановлено, що в будинку навпаки здійснюється ремонт та перепланування з метою поліпшення житлових умов.

          За таких обставин, позовні вимоги є недоведеними, тому в їх задоволенні слід відмовити в повному обсязі.

        На  підставі викладеного, керуючись ст.ст.116, 157 ЖК України, Постанови Пленуму Верховного Суду України № 2 від 12.04.1985 року «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України», ст.ст. 10, 11, 11, 60-61, 214-215, ЦПК України, -  

В И Р І Ш И В :

                   В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про виселення без надання іншого житлового приміщення із будинку АДРЕСА_1 – відмовити.

  Рішення може бути оскаржене в Апеляційний суд Донецької області через Куйбишевський районний суд м. Донецька протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні в судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.    

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.  

          Суддя: