У Х В А Л А

І М Е Н Е М    У К Р А Ї Н И

31 березня 2011 року                                                    м. Рівне

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Рівненської області в складі:

головуючого судді: Хилевича С.В.

суддів: Гордійчук С.О., Шеремет А.М.,

при секретарі судового засідання Панас Б.В.

за участю представників: Публічного акціонерного товариства „УкрСиббанк” –Матвєєва С.О.; ОСОБА_2 –адвоката ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на  заочне рішення Рівненського районного суду від 29 вересня 2010 року в справі за позовом Публічного акціонерного товариства „УкрСиббанк” до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості,

в с т а н о в и л а:

         Заочним рішенням Рівненського районного суду від 29 вересня 2010 року позовні вимоги Публічного акціонерного товариства „УкрСиббанк” (далі –банк або ПАТ „УкрСиббанк”) задоволено: стягнуто з відповідача як поручителя за основними зобов’язаннями ОСОБА_4 на користь банку 26 678, 91 гривень  заборгованості за кредитним договором №11009280 від 06 червня 2006 року.

          17 грудня 2010 року заяву ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення місцевим судом залишено без задоволення.

          Не погодившись з законністю та обґрунтованістю рішення, ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, де покликалась на неповноту з’ясування місцевим судом обставин, що мають значення для справи.

           На її обґрунтування зазначала, що автомобіль, який був придбаний за кредитні кошти, був пошкоджений внаслідок  дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася 25 жовтня 2007 року, в зв’язку з чим боржником було припинено виплату коштів за кредитним договором. Оскільки між ВАТ „Українська страхова компанія „Дженералі Гарант” в особі Рівненської філії, позичальником ОСОБА_4  та АКІБ „УкрСиббанк” був укладений договір страхування транспортного засобу, вважала, що кошти за кредитним договором повинна відшкодовувати саме страхова компанія.

           Вказувала, що в резолютивній частині рішення суд зазначав про те, що зобов’язання по відшкодуванню заборгованості за кредитним договором мають солідарний характер з іншим боржником, а саме з позичальником ОСОБА_4, однак до участі у справі її не залучив.

            Посилаючись на п.4 ч.1 ст.201 ЦПК України, вважала, що суд повинен зупинити провадження по даній справі до вирішення іншої цивільної справи за  позовом ОСОБА_4 до ВАТ „Рівне-Авто”, ВАТ „Українська страхова компанія „Дженералі Гарант”, третя особа: АКІБ „УкрСиббанк” в особі Рівненської філії, про стягнення страхового відшкодування, розірвання договору та відшкодування збитків

          З наведених міркувань просила скасувати заочне рішення Рівненського міського суду від 29 вересня 2010 року і постановити ухвалу, якою провадження у цій справі зупинити до вирішення іншої цивільної справи.

Справа №22-757-11                                                                                                                  Головуючий у суді 1 інст.: Красовський О.О.

Категорія: 19. 27                                                                                                                          Суддя-доповідач: Хилевич С.В.

Представник ОСОБА_2 підтримавши апеляційну скаргу, надав пояснення в межах її доводів.

Представник банку, заперечуючи проти задоволення апеляційної скарги, покликався на законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення.

Заслухавши доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі, і з’явились в судове засідання, перевіривши матеріали справи і доводи апелянта, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку про її відхилення.

Задовольняючи позовні вимоги банку, суд першої інстанції виходив з того, що позичальник за кредитним договором порушила свої зобов’язання перед кредитодавцем, внаслідок чого у позивача виникло законне право на задоволення своїх вимог у спосіб солідарної відповідальності поручителя, тобто ОСОБА_2.

Погоджуючись з правильністю досягнутих судом попередньої інстанції висновків, колегія суддів виходила з такого.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України – за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.

З матеріалів справи  безспірно вбачається, що 6 червня 2006 року між Акціонерним комерційним інноваційним  банком „УкрСиббанк” (правонаступником якого є позивач)  та ОСОБА_4 було укладено кредитний договір № 1100928, за умовами якого позичальник одержав 59 240 гривень ув рахунок кредиту на придбання автомобіля марки CHEVROLET Aveo SF 48 Y. Термін повернення суми сторонами обумовлено до 30 травня 2012 року з платою за користування кредитними коштами у 15,5 відсотків річних (а.с.5-10).

Виконання зобов’язань за кредитним договором було забезпечено порукою ОСОБА_2, про що свідчить відповідний договір від 06 червня 2006 року № 16613 (а.с.13).

Згідно з правилами ч. 2 ст. 554 ЦК України –поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Аналогічні положення зазначені і в п. 1.3 договору поруки, яким визначено, що поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і позичальник, в т.ч. за повернення основної суми боргу, процентів, за використання кредитних коштів, відшкодування можливих збитків, за сплату пені і штрафних санкцій, передбачених кредитним договором.

На підставі п. 2.2 цього договору у випадку невиконання позичальником своїх зобов’язань по кредитному договору кредитор має право пред’явити свої вимоги безпосередньо до поручителя, п.1.4 договору поруки передбачає солідарну відповідальність поручителя і позичальника.

Вбачається, що інших обов’язків поручителя, ніж ті, що передбачені законом та договором поруки на ОСОБА_2 не покладено.

Таким чином, при солідарному обов’язку кредиторові надається право за своїм розсудом вимагати виконання зобов’язання в повному обсязі або частково від всіх боржників разом або від кожного окремо. Пред’явивши матеріально-правову вимогу до одного із солідарних боржників і не одержавши задоволення, кредитор має право пред’явити вимогу до іншого солідарного боржника.

Щодо доводів апеляційної скарги про зупинення провадження у справі через вирішення іншим місцевим судом справи про стягнення страхового відшкодування, то апеляційний суд вважає їх такими, що на увагу не заслуговують.

Так, колегія суддів знаходить, що  вирішення цієї справи жодним чином не залежить від наслідків розгляду цивільної справи за позовом ОСОБА_4 до ВАТ „Рівне-Авто”, ВАТ „Українська страхова компанія „Дженералі Гарант” про стягнення страхового відшкодування, розірвання договору та відшкодування збитків, на яку покликається апелянт, а тому підстави для зупинення провадження у справі відсутні.

Оскаржуване рішення суду ухвалено без порушень норм матеріального і процесуального права, судом з’ясовано обставини, що мають значення для справи, в повній мірі, а апеляційна скарга не містить посилань на закон, з порушенням якого ухвалено рішення, та не спростовує правильності висновків суду, а тому колегія суддів не знаходить підстав для його скасування.

Керуючись п. 1 ч. 1 ст. 307, ст. 308, 313-315, 324-325 ЦПК України, колегія суддів апеляційного суду

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити, а заочне рішення Рівненського районного суду від 29 вересня 2010 року залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили негайно. Сторони мають право оскаржити у касаційному порядку ухвалу апеляційного суду до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів, починаючи з дня набрання нею законної сили.

Головуючий:                                                   Судді: