АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ
Справа № 22-ц-1809-Ф/10 Головуючий суду першої інстанції Лісовська В.В.
Суддя-доповідач суду апеляційної інстанції Притуленко О.В.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 грудня 2010 року колегія суддів судової палаті у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у м. Феодосії у складі:
головуючого – судді Притуленко О.В.,
суддів Авраміді Т.С.,
Кустової І.В.,
при секретарі Воронович К.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про відшкодування збитків, за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Судацького міського суду АР Крим від 1 жовтня 2010 року,
В С Т А Н О В И Л А :
У червні 2010 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_5, у якому просив стягнути з відповідача збитки, спричинені користуванням електроенергією в період проживання в його квартирі та відшкодувати витрати, здійснені ним на оренду житла.
У позові зазначив, що протягом 2002-2003 років відповідач незаконно проживав у належній йому квартирі АДРЕСА_1 АР Крим, з якої був виселений у січні 2004 року за рішенням суду.
Під час проживання відповідачем була використана електроенергія на суму 865,88 грн. Вказана сума була ним сплачена Судацькому РЕМ 22 жовтня 2009 року.
До виселення відповідача з квартири, позивач був вимушений орендувати житло, за що ним було витрачено 960 грн.
Посилаючись на наведене, просив стягнути з відповідача на його користь зазначені суми.
Рішенням Судацького міського суду АР Крим від 1 жовтня 2010 року в задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено (за пропуском строку позовної давності, встановленого законом для захисту порушених прав).
В апеляційній скарзі ОСОБА_4, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове – про задоволення позову.
Апелянт зазначає, що при вирішенні справи судом першої інстанції не взято до уваги те, що заборгованість за електричну енергію була повністю погашена ним тільки у жовтні 2009 року, тому, на думку апелянта, початок перебігу строку позовної давності починається саме з цього моменту (сплати боргу). Крім того, апелянт зазначає, що на вимоги про стягнення заборгованості по сплаті комунальних послуг і електроенергії строки позовної давності не поширюються. На думку апелянта, судом порушений процесуальний порядок застосування строків позовної давності, що виразилося у відсутності від відповідача відповідної заяви про застосування позовної давності.
Судом апеляційної інстанції справа розглянута за відсутності відповідача на підставі ч.2 ст.305 ЦПК України.
Відповідно до частини 1 статті 303 Цивільного процесуального кодексу України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача, обговоривши наведені у скарзі доводи та дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що за захистом порушених прав ОСОБА_4 звернувся після закінчення строку позовної давності, встановленої законом.
Колегія суддів вважає, що суд правомірно залишив позов ОСОБА_4 без задоволення.
Так, з матеріалів справи вбачається, що позивачу на праві власності належить квартира АДРЕСА_1. (а.с.28).
Рішенням Судацького міського суду АР Крим від 2 грудня 2003 року підтверджується факт проживання відповідача у вказаній квартирі; період проживання – не визначений, зі слів ОСОБА_4 – проживав з 2002 року.
Як зазначено у позові ОСОБА_4, за час проживання відповідача в квартирі, ним була використана електроенергія на суму 865,88 грн. На підтвердження своїх доводів позивач надав довідку Судацького РЕМ про сплату позивачем заборгованості за електроенергію, використану в період з лютого 2002 року до січня 2004 року; а також квитанції від 23 вересня 2009 року, 16 листопада 2009 року, 22 жовтня 2009 року, згідно яких за 2002 і 2003 роки заборгованість сплачена в сумі 225 грн.; в інших квитанціях період заборгованості не визначений.
Аналізуючи сукупність наведених доказів, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що ОСОБА_5 дійсно користувався під час проживання в квартирі електроенергією (проте кількість використаної електроенергії зафіксована не була).
Разом з тим, позивач, з 2003 року знаючи про незаконне використання відповідачем електроенергії до суду з позовом про стягнення суми звернувся лише в 2009 році, тобто після спливу строку позовної давності, встановленої законом для захисту порушених прав.
За змістом ст.ст. 256, 257 ЦК України до всіх вимог цивільно-правового характеру застосовується строк позовної давності. Загальна позовна давність встановлена тривалістю у три роки.
Відповідно до положень частин 3, 4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Як слідує з заперечень відповідача на позов, ОСОБА_5 заявив про застосування судом до спірних правовідносин строку позовної давності відповідно до вимог ст. 267 ЦК України.
За таких обставин суд першої інстанції обґрунтовано застосував за заявою відповідача наслідки спливу позовної давності.
Позовні вимоги про відшкодування витрат, здійснених в зв’язку з наймом житла в сумі 960 грн., на підтвердження яких ОСОБА_4 надав суду копію розписки ОСОБА_6 суд обґрунтовано залишив без задоволення за недоведеністю, оскільки допитана в якості свідка ОСОБА_6 факт сплати вказаної суми не підтвердила.
Оскаржуючи рішення суду, апелянт посилається на те, що на вимоги про стягнення заборгованості по сплаті за комунальні послуги, зокрема і електроенергію, позовна давність не розповсюджується. З такими доводами погодитися не можна, оскільки перелік вимог, на які не поширюється позовна давність встановлений статтею 268 ЦПК України, якою такого виду вимог не передбачено.
Безпідставними є і доводи апелянта про те, що початок перебігу позовної давності повинен відраховуватися з 2009 року (тобто з часу повної оплати ним вартості використаної електроенергії), оскільки згідно ч.1 ст.261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Як свідчать матеріали справи, станом на 2 грудня 2003 року (ухвалення рішення про виселення відповідача з квартири) позивач знав і про порушення свого права, і про особу, яка його порушила.
З урахуванням наведеного, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не містить правових підстав для скасування оскарженого рішення.
Керуючись ст. 303, п.1 ч.1 ст.307, ст.ст. 308, 313-315 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономно Республіки Крим у м. Феодосії,
У Х В А Л И Л А :
Апеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилити.
Рішення Судацького міського суду АР Крим від 1 жовтня 2010 року залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.
Судді:
Притуленко О.В. Авраміді Т.С. Кустова І.В.