АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Справа № 22-ц-1474-Ф/10 Головуючий суду першої інстанції Самойлова О.В.

Суддя-доповідач суду апеляційної інстанції Кустова І.В.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М     У К Р А Ї Н И

17 листопада 2010 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у місті Феодосії в складі:

головуючого, судді         Кустової І.В.,

суддів                 Авраміді Т.С.,

Притуленко О.В.

при секретарі             Воронович К.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_4 та ОСОБА_5 до ОСОБА_6 про захист честі та гідності, стягнення моральної шкоди, за апеляційною скаргою ОСОБА_4, яка діє в своїх інтересах та в інтересах ОСОБА_5, на рішення Феодосійського міського суду АР Крим від 17 серпня 2010 року,

В С Т А Н О В И Л А:

У червні 2009 року ОСОБА_4 та ОСОБА_5 звернулися до суду із позовом до ОСОБА_6 про захист честі та гідності, стягнення моральної шкоди.

Вимоги позову мотивовані тим, що відповідача  було притягнуто до кримінальної відповідальності за спричинення ОСОБА_5 умисного середньої тяжкості тілесного ушкодження, а судовим рішенням від 15 вересня 2008 року стягнуто з нього на користь позивачок грошові кошти у відшкодування матеріальної та моральної шкоди спричиненої цим злочином, внаслідок чого протягом тривалого часу відповідач розповсюджує відносно позивачів недостовірну інформацію, ображає їх, принижує їх своєю агресивною поведінкою, письмово викладає відносно них перекручені факти.

На думку позивачів недостовірною є така інформація відносно  ОСОБА_5:

«Ситуация, приведшая к травме, была спровоцирована намеренными действиями самой потерпевшей, которая находилась под воздействием наркосодержащих лекарственных препаратов, что подтверждается упаковкой из-под кофеина»;

 «подлинник согласия на выезд ребенка за пределы РФ подписан лично ОСОБА_5 и подтверждает отсутствие у нее травматического повреждения правой руки»;

«Да ведь есть же разница между тем, кто требует возмещения морального вреда: то ли – это обездоленная селянка, живущая в таёжной глуши, то ли – мошенница, владеющая в Санк-Петербурге недвижимостью ценой в четверть миллиона условных единиц» .

Також, на думку позивачів, недостовірною є наступна інформація щодо  ОСОБА_4:

«представленные суду документы о состоянии здоровья доказывают, что госпожа ОСОБА_4 – человек генетически предрасположенный к раннему старению, имеет плохую наследственность, а букет заболеваний - это результат нездорового образа жизни»;

«Представленные суду автобусные билеты подтверждают феноменальную жадность»;

«ОСОБА_4 располагает значительными денежными средствами, подтвердить законность происхождения которых она не может»;

 «остановить руку, шарящую по чужим карманам, это не только право, это долг каждого человека».

Крім того, вважають недостовірною інформацію щодо обох позивачок, яка стосується виховання ними неповнолітньої дитини –ОСОБА_7:

«Согласно справки невропатолога более двух месяцев маленький сын ОСОБА_5 плачет, кричит, проявляет агрессивность, вообще, морально разлагается, а она взирает на это с олимпийским спокойствием.  Ребенок психически деградирует, а его мать – научный работник и бабушка – врач ничего не предпринимают. Возможные объяснения:  ОСОБА_5 в алкогольном запое или наркотической ломке – ей не до сына; поведение ребенка обусловлено наследственным психическим заболеванием; представленная справка о здоровье ребенка была просто куплена за деньги».

Посилаючись на наведене, позивачки просили зобов’язати відповідача спростувати недостовірну інформацію, яка міститься у його заявах від 24 травня 2008 року та від 15 серпня 2008 року, направлених на адресу Феодосійського міського суду шляхом опублікування у газеті «Победа» та заяви про це в судовому засіданні; стягнути з нього у відшкодування моральної шкоди 1000 грн. на користь ОСОБА_5 та 699 грн. на користь ОСОБА_4

Рішенням Феодосійського міського суду АР Крим від 17 серпня 2010 року у позові відмовлено.

На вказане судове рішення ОСОБА_4 в своїх інтересах та в інтересах ОСОБА_5, подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з’ясування судом обставин, що мають значення для справи та порушення норм матеріального і процесуального права, просить суд скасувати рішення та ухвалити нове – про задоволення позову.

Так у скарзі йдеться про те, що суд розглянув не усі позовні вимоги та дійшов необґрунтованого висновку про висловлювання відповідачем власних оціночних суджень, які не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, вислухавши пояснення сторін та представника позивачів, перевіривши доводи апеляційної скарги за матеріалами справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню.

Згідно вимог частини 1 статті 303 Цивільного процесуального кодексу України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивачі посилались на те, що з моменту виникнення конфлікту відповідач зводить на них та на малолітню дитину – сина ОСОБА_5 наклеп, свідомо поширює неправдиві чутки, чим принижує їхню честь та гідність, зокрема, недостовірна інформація, поширена відповідачем у наданих суду запереченнях на їх позов про відшкодування матеріальної та моральної шкоди.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції виходив з безпідставності позовних вимог, оскільки інформація, на яку вказують позивачки, є оціночним судженням – висловлюванням суб’єктивної думки і поглядів відповідача, а оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню.

Питання захисту гідності, честі фізичної особи регулюють положення Конституції України, Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) та інших нормативно-правових актів, що регулюють вказані суспільні відносини.

Статтями 32 та 34 Конституції України кожному гарантується право на судовий захист шляхом спростовування недостовірної інформації про себе і членів своєї сім’ї та право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань.

Так, відповідно до частини 1 статті 277 ЦК України, фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та її сім’ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.

Згідно з частиною третьою даної статті негативна інформація, поширена про особу, вважається недостовірною, якщо особа, яка її поширила, не доведе протилежного (презумпція добропорядності). Негативною слід вважати інформацію, в якій стверджується про порушення особою, зокрема, норм чинного законодавства, вчинення будь-яких інших дій (наприклад, порушення принципів моралі, загальновизнаних правил співжиття, неетична поведінка в особистому, суспільному чи політичному житті тощо) і яка, на думку позивача, порушує його право на повагу до гідності, честі чи ділової репутації.

Під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв’язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.

Відповідно до частин першої та другої статті 471 Закону України «Про інформацію» ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень; оціночними судженнями, за винятком образи чи наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, зокрема критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, з огляду на характер використання мовних засобів, зокрема вживання гіпербол, алегорій, сатири. Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

Таким чином, відповідно до статті 277 ЦК України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб’єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати.

З матеріалів цивільної справи №2- 994/2008, яка досліджена судом першої інстанції, вбачається, що при розгляді позовної заяви ОСОБА_4 та ОСОБА_5 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди відповідачем ОСОБА_6 надані суду заява про витребування доказів та заперечення на позов,  зміст яких свідчить про надання останнім власної оцінки особистостям позивачок та висловлення припущень щодо причин та мотивів їх поведінки.  

З урахуванням наведеного, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що оспорюванна інформація є оціночним судженням, оскільки вона містить критичну оцінку діям позивачів, яка є вираженням суб’єктивної думки і поглядів відповідача, а не є фактичними твердженнями.

Також колегія суддів вважає, що надання  відповідачем заперечень на позов викликано наміром захистити свої права, тому у даному випадку мала місце реалізація особою процесуального права, а не умисне поширення недостовірної інформації щодо позивачів. Крім того, аналіз вказаної інформації у контексті її викладення не  можливо розцінити, як образливу чи наклепницьку.

Критична оцінка певних фактів і недоліків, думки та судження не можуть бути підставою для задоволення вимог про спростування, оскільки примушення до спростування оціночних суджень порушило б гарантоване Конституцією України, міжнародно-правовим актами право на висловлювання думок і поглядів і призвело б до встановлення опосередкованої цензури, що заборонено ст. 15 Конституцією України.

Неможливість спростування оціночної інформації полягає також і в тому, що   існування фактів можливо довести, тоді як правдивість оціночних суджень доведенню не підлягає.

Відповідну правову позицію наведено в рішенні Європейського суду з прав людини в справі «Лінгенс проти Австрії» (12/1984/84/131), у пункті 41 якого зазначено, що: свобода вираження поглядів, гарантована пунктом 1 статті 10 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, становить одну з основних підвалин демократичного суспільства й одну з принципових умов його розвитку та умов самореалізації кожної особи; за умови додержання пункту 2 статті 10 цієї Конвенції свобода вираження стосується не лише тієї «інформації» чи тих «ідей», які отримані належним чином або розглядаються як необразливі чи незначні, а й тих, що викликають образу, обурення або неспокій; такими є вимоги плюралізму, терпимості й широти поглядів, без яких «демократичне суспільство» неможливе.

Звертаючи увагу на те, що право на спростування інформації виникає безпосередньо з юридичного факту недостовірності поширеної інформації, суд першої інстанції правильно зазначив про те, що вимога позивачів про спростування відомостей, викладених відповідачем у заявах направлених до суду, задоволенню не підлягає.

Оскільки матеріали справи не містять даних про те, що дії відповідача щодо поширення оспорюванної інформації були неправомірними, підстави для стягнення з відповідача моральної шкоди відсутні.

Враховуючи наведене, колегія суддів відхиляє твердження апелянта щодо необґрунтованості висновку суду щодо висловлювання відповідачем оціночних суджень у процесі розгляду судових справ.

Колегія суддів також не може погодитися з доводом апелянта про те, що судом першої інстанції не розглянута вимога позивачок про зобов’язання відповідача довести достовірність розповсюдженої про них негативної інформації, оскільки  ці вимоги в силу статті 16 ЦК України не є позовними вимогами, а відповідно до частини 4 статті 277 цього Кодексу спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка цю інформацію поширила.

Отже, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржуване рішення ухвалено з додержанням вимог матеріального права, висновки суду відповідають обставинам справи, підстав для його скасування апеляційна скарга не містить.

З огляду на вищевикладене апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення Феодосійського міського суду АР Крим від 17 серпня 2010 року – залишенню без змін.

На підставі наведеного, керуючись статтею 303, пунктом 1 частини 1 статті 307, частиною 1 статті 308, пунктом 1 частини 1 статті 314, статтею 315 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у місті Феодосії

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_4, яка діє в своїх інтересах та в інтересах ОСОБА_5 відхилити.

Рішення Феодосійського міського суду АР Крим від 17 серпня 2010 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Судді

І.В. Кустова Т.С. Авраміді О.В. Притуленко