АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ
Справа № 22-а/0191/54/2011 Головуючий суду першої інстанції Українець Л.І.
Суддя-доповідач суду апеляційної інстанції Іщенко В.І.
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
08 лютого 2011 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у м. Феодосії у складі:
головуючого судді Іщенка В.І.,
Суддів: Моісеєнко Т.І.,
Полянської В.О.,
при секретарі: Кувшиновій А.Д.,
розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_6 до Головного Управління Пенсійного фонду України в АР Крим про зобов’язання вчинити певні дії, за апеляційною скаргою Головного Управління Пенсійного фонду України в АР Крим на рішення Ленінського районного суду Автономної Республіки Крим від 09 вересня 2010 року,
ВСТАНОВИЛА :
17 червня 2010 року ОСОБА_6 звернулася до суду із позовом до Головного Управління Пенсійного фонду України в АР Крим (далі – ГУ ПФУ), в якому з урахуванням уточнень до позову просила зобов'язати нарахувати несплачену щомісячну державну соціальну допомогу за 2007-2010 роки у розмірі, передбаченому Законом України «Про соціальний захист дітей війни».
Позовні вимоги мотивовані тим, що вона є дитиною війни, і на підставі ст.6,7 розділу 2 та ст.1 розділу 4 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» їй повинна з 1.01.2006 року щомісячно виплачуватись соціальна допомога в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком за рахунок коштів Державного бюджету України. Позивач вважає, що невиплата соціальної допомоги, передбаченої ст.6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" є протиправною та такою, що суперечить Конституції та законам України. Сума несплаченої соціальної допомоги за період з червня 2007 року по червень 2010 року складає 3795,80 грн.
Рішенням Ленінського районного суду АР Крим від 09 вересня 2010року позов задоволено. Зобов’язано ГУ ПФУ в АР Крим нарахувати ОСОБА_6 щомісячну допомогу як дитині війни за період з червня 2007 року по червень 2010 року у розмірі 3795,80 грн. Судом також було вирішено питання, щодо розподілу судових витрат.
Не погодившись з таким рішенням суду ГУ ПФУ в АР Крим подало апеляційну скаргу, в якій просить судове рішення скасувати, та прийняти нове рішення про відмову у позові. В обґрунтування доводів апеляційної скарги апелянт, посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Апелянт вказує на неправильне застосування судом статті 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» та неврахування того, що внесені Законом України від 28.12.2007 року № 107-VI в ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» зміни визнані неконституційними рішенням Конституційного суду України від 22.05.2008 року. Також Управління просить звернути увагу на те, що Законом України № 2195 передбачено, що фінансування виплат по цьому Закону проводиться з державного бюджету України, а не з бюджету Пенсійного фонду України, а відтак вважає, що виконання рішення Конституційного суду України від 09.07.2007 року № 6-рп/2007 Пенсійним фондом України і його відповідними органами щодо перерахунку і виплати надбавки, суперечать чинному законодавству. Апелянт також зазначає, що реалізація нормативних приписів і пенсійних програм здійснюється шляхом фінансування пенсійних виплат за рахунок чітко визначених прибутковою частиною бюджету джерел і відповідно до конкретних напрямів витратній частині бюджету ПФУ, які передбачені п.8 Положення, щорічно затвердженого Кабінетом Міністрів України.
Розглянувши справу в порядку статей 195, 196, 197 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правову оцінку обставин у справі та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції встановив, що позивач має право на пільги, передбачені Законом України «Про соціальний захист дітей війни». Суд дійшов висновку, що нарахування щомісячної соціальної допомоги як дитині війни за період з червня 2007 року по червень 2010 року підлягають задоволенню у розмірі 3795,80 грн. Суд зазначив, що невиконання або неналежне виконання законів, якими передбачені певні соціальні гарантії, через відсутність коштів для їх виплати не є підставою для несплати щомісячної державної соціальної допомоги дітям війни в передбаченому Законом розмірі. Судом не прийнято до уваги посилання відповідача на те, що позивач не зверталася за перерахунком пенсії, оскільки з наданої до суду копії пенсійного посвідчення позивача вбачається що вона є «Дитиною війни», про що свідчить штамп від 21.02.2007 року.
З таким висновком суду першої інстанції погоджується колегія суддів.
З матеріалів справи вбачаться, що ОСОБА_6, згідно копії паспорту, ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.7), і має статус дитини війни (а.с.8) і відповідно до статті 1 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, згідно з якою дитиною війни є особа, яка є громадянином України та якій на час закінчення (02.09.1945) Другої світової війни було менше 18 років, у зв’язку з чим має право на всі пільги та соціальні гарантії, передбачені цим Законом, в тому числі право на отримання підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, яке передбачено статтею 6 зазначеного Закону.
За даними позивача відповідачем у 2007-2010 роках підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, виплачувалося у неповному обсязі, що відповідачем не заперечується.
Відповідно до частини 1 статті 28 Закону України „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 25, а у жінок –20 років страхового стажу встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.
При цьому статтею 28 Закону України „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” передбачено, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом першим частини першої цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом.
Разом з тим, колегія суддів вважає правомірним застосування судом першої інстанції саме частини 1 статті 28 Закону України „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”, оскільки в даному випадку мінімальний розмір пенсії за віком використовується не для визначення розміру будь-якої пенсії, а лише як коефіцієнт для визначення розміру щомісячної доплати до пенсії, передбаченої Законом України „Про соціальний захист дітей війни”, оскільки цей закон передбачає в якості критерію визначення розміру щомісячної доплати до пенсії, що на думку судової колегії, не суперечить вимогам частини 3 статті 28 Закону України „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках, передбачених законом. Таким чином, щомісячна доплата до пенсії для дітей війни є формою соціального забезпечення громадян, які відповідно до спеціального закону, є дітьми війни. Тобто, фактично ця щомісячна надбавка є формою реалізації конституційного права громадян, які є дітьми війни, на соціальний захист.
Слід зазначити, що відповідно до статті 7 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” фінансове забезпечення державних соціальних гарантій здійснюється за рахунок Державного бюджету України, а не за рахунок бюджету Пенсійного фонду України. За умови відсутності у державному бюджеті коштів на виплату щомісячних надбавок дітям війни це створює ситуацію правової невизначеності стосовно джерела коштів, з яких має виплачуватися зазначена надбавка. Разом з тим, на думку колегії суддів вказані обставини не можуть бути підставою для порушення прав громадян на соціальний захист, в тому числі й на отримання надбавки до пенсії, яка прямо передбачена законом.
Колегія суддів вважає, що реалізація особою права, що пов’язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актів національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.
Правовідносини, що виникають в процесі реалізації права на отримання надбавки до пенсії основані на принципі юридичної визначеності. Зазначений принцип не дозволяє державі посилатися на відсутність певного нормативного акта, який визначає механізм реалізації прав та свобод громадян, закріплених у конституційних та інших актах.
Позивач є дитиною війни, має певний правовий статус, який включає в себе й право на додаткові елементи соціального захисту, зокрема право на отримання надбавки до пенсії. Наділивши дітей війни зазначеною соціальною гарантією, держава таким чином взяла на себе публічне зобов’язання забезпечити належний матеріальний рівень осіб, які є дітьми війни. Тобто, між позивачем і державою встановлено певний правовий зв’язок у визначеній сфері життєдіяльності, який характеризується наявністю зобов’язання держави забезпечити соціальний захист дітей війни.
Підпунктом 2 пункту 41 розділу II Закону України “Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України” № 107-VI від 28.12.2007 текст статті 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” викладений у такій редакції: “Дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”) до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни”.
Разом з тим, рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 № 10-рп/2008 підпункт 2 пункту 41 розділу II Закону України “Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України” № 107-VI від 28.12.2007 визнаний таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційними).
Статтею 152 Конституції України передбачено, що закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Відповідно до частини третьої статті 22 Конституції України, при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, у тому числі і для дітей війни.
Згідно з частиною 1 статі 17 Закону України „Про виконання рішення та застосування практики Європейського Суду з прав людини” суди України застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основних свобод та протоколи до неї і практику Європейського суду, як джерела права.
При розгляді справи „Кечко проти України” Європейський Суд з прав людини також зауважив, що у межах свободи дій держави, Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату надбавок (виплат) з державного бюджету, вносячи відповідні зміни в законодавство. Проте, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти в цих виплатах, поки відповідні положення є чинними і в них не внесені відповідні зміни.
Законом України «Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність на 2008 рік затверджений у розмірі: з 1 січня - 470 грн., з 1 квітня - 481 грн., з 1 липня – 482 грн., з 1 жовтня – 498 грн.
Законом України «Про державний бюджет України на 2009 рік» прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність на 2009 рік затверджений у розмірі: з 1 січня – 498 грн., з 1 листопада – 573 грн.
Відповідно до Закону України «Про державний бюджет України на 2010 рік» прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність на 2010 рік затверджений у розмірі: з 1 січня – 695 грн., з 1 квітня – 706 грн.
За таких обставин, підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, дітям війни за період з червня 2007 року по червень 2010 року, яке підлягає виплаті позивачу, складає 3795,80 грн., згідно правильного розрахунку суду першої інстанції, з урахуванням проведених виплат.
Колегія суддів вважає неспроможними посилання апелянта на пропуск позивачем строку позовної давності, передбаченого ст.99 КАС України і стягнення судових витрат без врахування вимог ст.94 КАС України, оскільки справа розглядалася за нормами цивільного процесуального законодавства, яке застосовувалося до спірних правовідносин на час розгляду справи, а статтею 257 ЦК України встановлено загальний строк позовної давності тривалістю у три роки, а тому суд першої інстанції при ухваленні рішення діяв правомірно.
Відповідно до статті 200 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного судова колегія дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального права та не вбачає підстав для його скасування.
На підставі наведеного, керуючись ст. 195, ст.196, ст.197, п.1 ч.1 ст.198, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.206, пунктом 4 частини 1 статті 202, Кодексу адміністративного судочинства України, розділом ХП «Прикінцеві положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів», Законом України «Про внесення змін до розділу ХП «Прикінцеві положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» № 2748-УІ від 02.12.2010 року, колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у місті Феодосії,
У Х В А Л И Л А:
Апеляційну скаргу Головного Управління Пенсійного фонду України в АР Крим відхилити
Рішення Ленінського районного суду Автономної Республіки Крим від 09 вересня 2010 року залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і в касаційному порядку оскарженню не підлягає.
Судді:
В.І. Іщенко Т.І. Моісеєнко В.О. Полянська