АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ
Справа № 22-а/0191/53/2011 Головуючий суду першої інстанції Чулуп О.С.
Суддя-доповідач суду апеляційної інстанції Іщенко В.І.
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
08 лютого 2011 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у м. Феодосії у складі:
головуючого судді Іщенка В.І.,
Суддів: Моісеєнко Т.І.,
Полянської В.О.,
при секретарі: Кувшиновій А.Д..,
розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_6 до Управління Пенсійного фонду України в Кіровському районі АР Крим про визнання дій неправомірними та зобов’язання вчинити певні дії, за апеляційною скаргою Управління Пенсійного фонду України в Кіровському районі АР Крим на рішення Кіровського районного суду Автономної Республіки Крим від 26 липня 2010 року,
ВСТАНОВИЛА :
05 травня 2010 року ОСОБА_6 звернулася до суду із позовом до Управління Пенсійного фонду України в Кіровському районі АР Крим (далі - УПФУ) про визнання протиправною бездіяльності відповідача, визнання права на отримання невиплаченої соціальної допомоги в розмірі 30% прожиткового мінімуму для працездатних осіб, зобов'язання провести нарахування та виплату щомісячного підвищення до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком як дитині війни за період з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року та з 22 травня 2008 року по 28 лютого 2010 року в розмірі, передбаченому Законом України «Про соціальний захист дітей війни», та про зобов'язання здійснювати нарахування та виплату щомісячної соціальної допомоги у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком у 2010 році.
Позовні вимоги мотивовані тим, що вона є дитиною війни, і на підставі ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» їй пенсія повинна бути збільшена на 30% мінімальної пенсії за віком, яка встановлена ст.28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, і який відповідно до ст.62 Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік» з 01.01.2007 року складає – 380грн., з 01.04.2007 року складає 410,06грн., а відповідно до ст.58 Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік» складає з 01.01.2008 року – 470грн., 01.04.2008 року – 481грн., з 01.10.2008 року – 498грн. Позивач вважає, що щомісячну державну соціальну допомогу їй виплачували не в повному обсязі, тому невиплата соціальної допомоги, передбаченої ст.6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" є протиправною та такою, що суперечить Конституції та законам України.
Рішенням Кіровського районного суду АР Крим від 26 липня 2010 року позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність УПФУ в Кіровському районі по невиконанню ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» та визнано право на підвищення пенсії за період з 09.07.2007 року по 31.12.2007 року, з 22.05.2008 року по 31.12.2008 року, з 01.01.2009 року по 31.12.2009 року, з 01.01.2010 року по 28.02.2010 року. Зобов’язано УПФУ здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_6 відповідно до ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» за період з 09.07.2007 року по 31.12.2007 року, з 22.05.2008 року по 31.12.2008 року, з 01.01.2009 року по 31.12.2009 року, з 01.01.2010 року по 28.02.2010 року та провести виплату різниці перерахованої та виплаченої пенсії. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду УПФУ подало апеляційну скаргу, в якій просить судове рішення скасувати, та прийняти нове рішення про відмову у позові. В обґрунтування доводів апеляційної скарги апелянт, посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Апелянт вказує на неправильне застосування судом статті 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» та неврахування того, що внесені Законом України від 28.12.2007 року № 107-VI в ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» зміни визнані неконституційними рішенням Конституційного суду України від 22.05.2008 року. Також Управління просить звернути увагу на те, що Законом України № 2195 передбачено, що фінансування виплат по цьому Закону проводиться з державного бюджету України, а не з бюджету Пенсійного фонду України, а відтак вважає, що виконання рішення Конституційного суду України від 09.07.2007 року № 6-рп/2007 Пенсійним фондом України і його відповідними органами щодо перерахунку і виплати надбавки, суперечать чинному законодавству. Суд не з’ясував чи були перераховані бюджетні кошти на рахунок відповідача для виплати їх особам, які мають право на їх отримання, і з якого розрахунку на кожну особу надходили ці кошти, чи має право відповідач проводити заявлені позивачем виплати за рахунок інших платежів, тощо. Суд не проаналізував закони про Держаний бюджет України на відповідні роки, в яких визначено розміри видатків, що направляються органами ПФУ для проведення цих виплат.
Розглянувши справу в порядку статей 195, 196, 197 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правову оцінку обставин у справі та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції встановив, що позивач є пенсіонером за віком, має статус «дитини війни», тому має право користуватись пільгами, передбаченими Законом України «Про соціальний захист дітей війни». Судом досліджено довідку УПФУ №50 від 15.03.2010 року згідно якої позивачу виплачувалася як «дитині війни» надбавка до пенсії з 01.01.2008 року в розмірі 47,00 грн., з 01.04.2008 року – 48,10грн., з 01.07.2008 року – 48,20грн., з 01.10.2008 року – 49,80 грн., з січня по грудень 2009 року – 49,80грн. Відповідачем не надано суду доказів обмеження дії норми ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» в 2009-2010 роках. Оскільки, судом встановлено, що відповідач здійснював виплати позивачу як дитині війни у вигляді підвищення пенсії не в повному розмірі, передбаченому законом, що підтверджується довідкою № 50 від 15.03.2010 року, то відповідачем порушено права позивача. В частині вимоги позивача зобов’язати відповідача здійснювати нарахування та виплату щомісячної соціальної допомоги у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком у 2010 році, суд послався на ст.1 ЦПК України, якою передбачено захист прав, свобод та інтересів громадян від тих порушень, які вже мають місце, а не від тих, що можуть настати в майбутньому, тому в задоволенні цих вимог відмовив.
З такими висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів.
З матеріалів справи вбачаться, що ОСОБА_6 згідно копії паспорту ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.7), має статус дитини війни і відповідно до статті 1 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», згідно з якою дитиною війни є особа, яка є громадянином України та якій на час закінчення (02.09.1945) Другої світової війни було менше 18 років, у зв’язку з чим має право на всі пільги та соціальні гарантії, передбачені цим Законом, в тому числі право на отримання підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, яке передбачено статтею 6 зазначеного Закону.
За даними позивача відповідачем у 2007-2010 роках підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, виплачувалося у неповному обсязі, що відповідачем не заперечується.
Відповідно до частини 1 статті 28 Закону України „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 25, а у жінок –20 років страхового стажу встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.
При цьому статтею 28 Закону України „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” передбачено, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом першим частини першої цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках, передбачених законом. Таким чином, щомісячна доплата до пенсії для дітей війни є формою соціального забезпечення громадян, які відповідно до спеціального закону, є дітьми війни. Тобто, фактично ця щомісячна надбавка є формою реалізації конституційного права громадян, які є дітьми війни, на соціальний захист.
Слід зазначити, що відповідно до статті 7 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” фінансове забезпечення державних соціальних гарантій здійснюється за рахунок Державного бюджету України, а не за рахунок бюджету Пенсійного фонду України. За умови відсутності у державному бюджеті коштів на виплату щомісячних надбавок дітям війни це створює ситуацію правової невизначеності стосовно джерела коштів, з яких має виплачуватися зазначена надбавка. Разом з тим, на думку колегії суддів вказані обставини не можуть бути підставою для порушення прав громадян на соціальний захист, в тому числі й на отримання надбавки до пенсії, яка прямо передбачена законом.
Колегія суддів вважає, що реалізація особою права, що пов’язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актів національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.
Правовідносини, що виникають в процесі реалізації права на отримання надбавки до пенсії основані на принципі юридичної визначеності. Зазначений принцип не дозволяє державі посилатися на відсутність певного нормативного акта, який визначає механізм реалізації прав та свобод громадян, закріплених у конституційних та інших актах.
Позивач є дитиною війни, має певний правовий статус, який включає в себе й право на додаткові елементи соціального захисту, зокрема право на отримання надбавки до пенсії. Наділивши дітей війни зазначеною соціальною гарантією, держава таким чином взяла на себе публічне зобов’язання забезпечити належний матеріальний рівень осіб, які є дітьми війни. Тобто, між позивачем і державою встановлено певний правовий зв’язок у визначеній сфері життєдіяльності, який характеризується наявністю зобов’язання держави забезпечити соціальний захист дітей війни.
Підпунктом 2 пункту 41 розділу II Закону України “Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України” № 107-VI від 28.12.2007 текст статті 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” викладений у такій редакції: “Дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”) до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни”.
Разом з тим, рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 № 10-рп/2008 підпункт 2 пункту 41 розділу II Закону України “Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України” № 107-VI від 28.12.2007 визнаний таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційними).
Статтею 152 Конституції України передбачено, що закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Відповідно до частини третьої статті 22 Конституції України, при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, у тому числі і для дітей війни.
Згідно з частиною 1 статі 17 Закону України „Про виконання рішення та застосування практики Європейського Суду з прав людини” суди України застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основних свобод та протоколи до неї і практику Європейського суду, як джерела права.
При розгляді справи „Кечко проти України” Європейський Суд з прав людини також зауважив, що у межах свободи дій держави, Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату надбавок (виплат) з державного бюджету, вносячи відповідні зміни в законодавство. Проте, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти в цих виплатах, поки відповідні положення є чинними і в них не внесені відповідні зміни.
Колегія суддів погоджується з висновком суду про необхідність здійснити перерахунок пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, дітям війни за період з 09.07.2007 року по 31.12.2007 року, з 22.05.2008 року по 31.12.2008 року, з 01.01.2009 року по 31.12.2009 року, з 01.01.2010 року по 28.02.2010 року та провести виплату різниці перерахованої та виплаченої пенсії.
Відповідно до статті 200 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного судова колегія дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального права та не вбачає підстав для його скасування.
На підставі наведеного, керуючись ст. 195, ст.196, ст.197, п.1 ч.1 ст.198, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.206, пунктом 4 частини 1 статті 202, Кодексу адміністративного судочинства України, розділом ХП «Прикінцеві положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів», Законом України «Про внесення змін до розділу ХП «Прикінцеві положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» № 2748-УІ від 02.12.2010 року, колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у місті Феодосії,
У Х В А Л И Л А:
Апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Кіровському районі АР Крим відхилити.
Рішення Кіровського районного суду Автономної Республіки Крим від 26 липня 2010 року залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і в касаційному порядку оскарженню не підлягає.
Судді:
В.І. Іщенко Т.І. Моісеєнко В.О. Полянська