Справа № 2-1022/11

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М    У К Р А Ї Н И                                  

28 березня 2011 року                     

Зарічний районний суд м. Суми в складі:

                         головуючого –судді Мальованої-Когер В.В.

                         при секретарі –Коломоєць А.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Суми цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Сумської обласної організації УТОГ, треті особи : Сумський обласний будинок культури, ОСОБА_2, ОСОБА_3  про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,-

ВСТАНОВИВ:

Позивачка звернулася до суду із вказаними позовними вимогами та мотивує їх тим, що  вона з 26 вересня 2006 р. працювала художнім керівником Сумського обласного будинку культури УТОГ по   01 грудня 2010 р..  Спочатку позивачка була звільнена  з роботи за ст.40 п.4 КЗпП України за прогули на підставі розпорядження №22-0 від 01.12.2010 р.., яке в той же день було визнано недійсним, і вона  була звільнена за власним бажанням відповідно до ст. 38 КЗпП України. Вважає , що її звільнення з займаної посади є незаконним, оскільки фактично в неї такого бажання ніколи не було і вона була змушена написати заяву про звільнення під тиском керівництва організації, оскільки попереднє рішення щодо її звільнення було пов’язане з порушенням трудової дисципліни –прогули.

Тому, просила поновити її на роботі та стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогули до дня поновлення на роботі.

В судовому засіданні позивачка та її представник ОСОБА_4 вимоги підтримали в повному обсязі та просили позов задовільнити.

          Представники відповідача ОСОБА_2, ОСОБА_5 та треті особи ОСОБА_2, ОСОБА_3 проти позову заперечують, вважають розпорядження про звільнення позивачки є законним. Тому, просили відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог в повному обсязі в зв’язку з необґрунтованістю.

Суд дослідивши матеріали справи, заслухавши учасників процесу, в тому числі свідків, приходить до переконання, що вимоги позивача не підлягають задоволенню виходячи з наступного.

Судом встановлено, що ОСОБА_1  була прийнята згідно розпорядження № 54  від 22.09.2006 року (а.с.96) на посаду  художнього керівника обласного будинку культури Сумської обласної організації УТОГ  з 26.09.2006 року (а.с.7,8).

Як встановлено судом , відповідно до  табелю робочого часу  (за листопад 2010 року – а.с. 76) ОСОБА_1  допустила прогули –88 годин, не з’явившись на роботу, починаючи  з 16.11.2010 року  по 01.12.2010 року.

Позивачка посилається на те, що вона 13.11.2010 року звернулася до безпосереднього

свого керівника –директора ДК УТОГ ОСОБА_6, щоб остання попередила та повідомила Голову СОО УТОГ ОСОБА_2 про те, що вона йде у тарифну  відпустку в період часу з 16.11.2010. року по 30.11.2010 року, надавши ОСОБА_6  заяву про  надання такої  відпустки. Так, дійсно відповідно до ст. 10 Закону України «Про відпустки»визначений порядок щодо надання щорічних відпусток в тому числі і особам, що є інвалідами, зокрема що щорічні відпустки інвалідам надаються за їх бажанням у зручний для нього час. Однак на думку суду позивачкою було порушено саме порядок погодження відпустки з роботодавцем, зокрема остання пішла у відпустку, як вона зазначає у зручний для неї час, не ознайомившись із розпорядженням про надання її такої відпустки. Крім того, судом встановлено, що  в організації УТОГ складався графік відпусток на 2010 рік, відповідно до якого ОСОБА_1 повинна була йти у відпустку  у квітні 2010 року та у жовтні 2010 року (а.с. 101-102). Вказаний графік , з показів свідків (допитаних судом) був доведений до працівників організації.  В той же час позивачка , 13.11.2010 року  звернулася до Голови Сумської облорганізації УТОГ ОСОБА_2 із заявою про надання її невикористаної тарифної відпустки  з 16.11.2010 року по 30.11.2010 року, яка була погоджена лише директором обласного будинку культури УТОГ ОСОБА_6., яка до речі відповідно до Статуту організації та її посадових обов’язків  не має повноважень погоджувати такі питання (а.с. 94).

Як вбачається з пояснювальної записки ОСОБА_6 (а.с.98) та її свідчень у суді в якості свідка, остання  зазначала, що вона пропонувала ОСОБА_1 погодити  з Головою організації термін  та час її відпустки, але позивачка написала заяву про надання її відпустки та залишила її у неї –ОСОБА_6 для передачі керівнику організації ОСОБА_2, при цьому не дізнавшись чи підписана її заява про відпуску чи ні.

Більш  того, як встановлено судом, 16.11.2010 року ОСОБА_6 через перекладача ОСОБА_7, ОСОБА_1 була повідомлена про те, що її заява про відпустку головою організації не підписана та її запропоновано терміново прибути на роботу. В той же час, ОСОБА_1 проігнорувавши цю пропозицію, виїхала до місця відпочинку.

Після з’явлення позивачки на роботу 01.12.2010 року  ОСОБА_1 надала пояснювальну записку на ім’я голови СОО УТОГ щодо відсутності її на роботі з 16.11.2010 року по 30.11.2010 року, в якій вона особисто зазначала про те, що вона терміново виїхала з м. Суми  та не з’явилася на роботу,  оскільки вирушила на відпочинок за кордон України «по горящей путевке». У тій же пояснювальній позивачка зазначила, що дійсно нею було порушено порядок узгодження з керівництвом терміну та часу її відпустки (а.с. 104).

Як вбачається зі Статуту  Українського товариства глухих (а.с. 11-128) , Положення про Сумську обласну організацію Українського товариства глухих (а.с. 81-86) та витягу з протоколу президії правління від 26.12.2008 року (разом із Переліком питань , які необхідно вирішувати голові облорганізації у період між засіданнями Президії –п. 5 Переліку (а.с. 87-88)  останній має право вирішувати питання зокрема щодо прийняття на роботу та  звільнення з роботи працівників СОО УТОГ, укладення і  розірвання трудових угод.

Головою СОО УТОГ ОСОБА_2 було прийняте рішення щодо звільнення позивачки з роботи на підставі ст. 40 ч.4 КЗпПУ, але до нього звернулися працівники БК СОО УТОГ з проханням не звільняти з цих підстав позивачку, оскільки це зашкодить її подальшому працевлаштуванню тощо, тому Голова СОО, враховуючи сімейний стан позивачки  та інші обставини, погодився на звільнення ОСОБА_1, на підставі її заяви про звільнення її з роботи (а.с.95)   за ст.38 КЗпПУ .

Розпорядженням № 22-0 по Сумській обласній організації УТОГ від 01.12.2010 року позивачка ОСОБА_1 була звільнена з займаної посади на підставі заяви останньої за ст. 38 КЗпПУ (а.с. 97), про що свідчить запис у трудовій книжці ( а.с. 8,65).

          Позивачка не довела того факту, що заяву про звільнення за власним бажанням з організації вона написала під тиском, а навпаки, на думку суду вказана заява була нею написана з метою уникнути відповідальності за винні дії –прогули, і це не може бути розцінено судом як примус до подання заяви про звільнення її з роботи за власним бажанням.

Проаналізувавши всі докази  по справі, надавши в їх сукупності відповідну правову оцінку, суд вважає, що звільнення ОСОБА_1  за вищезазначеною нормою закону є законним. Тому, суд вважає, що вимоги позивача необґрунтовані , безпідставні та такі , що не підлягають задоволенню.

Керуючись ст. 38 КЗпПУ,   ст.ст.10, 11, 209, 214, 215, 218 ЦПК України, суд  

ВИРІШИВ:

У задоволені позову  ОСОБА_1 відмовити за необгрунтованістю.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Сумської області через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги, з подачею її копії до апеляційної інстанції.

                                        Суддя         В.В.Мальована -Когер