Справа № 2-769/11

ЗАОЧНЕ  РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

01 квітня 2011 року           Ленінський районний суд м.Харкова у складі:

          головуючого судді           Ольховського Є.Б.

                    за участю секретаря            Ященко Є.І.

          розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовною заявою Публічного акціонерного товариства «Ерсте Банк»до ОСОБА_1, ОСОБА_2, про стягнення заборгованості за кредитним договором та звернення стягнення на предмет іпотеки,  -

ВСТАНОВИВ:

          Позивач звернувся з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2, про стягнення заборгованості за кредитним договором та звернення стягнення на предмет іпотеки, посилаючись на те, що 23.05.2008р. між Відкритим акціонерним товариством «Ерсте Банк»(правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Ерсте Банк») та позичальником ОСОБА_1 укладений кредитний договір з фізичною особою № 014/9256/2/15917, та 12.01.2010р. додаткова угода № 1 до нього (далі –кредитний договір). Відповідно до умов кредитного договору, позичальнику ОСОБА_1 наданий кредит на умовах строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти у сумі 47 000 (сорок сім тисяч) дол.США з оплатою 12,5 % річних із строком користування до 22.05.2028р. для придбання квартири за адресою: АДРЕСА_1.

                    Також позивач зазначив, що 16.11.2009р. Відкритим акціонерним товариством «Ерсте Банк»змінено своє найменування на Публічне акціонерне товариство «Ерсте Банк», який є його повним правонаступником.

Відповідач ОСОБА_1 взяті на себе зобов»язання щодо щомісячного погашення кредиту та сплати відсотків за його користування у відповідності до графіку погашення до кредитного договору не виконує у порушення ст. 526 ЦК України. Станом на 12.01.2011р. прострочена сума заборгованості за кредитом складає 419,63 дол.США, за відсотками –2 965,20 дол.США, пеня, що нарахована за несвоєчасне повернення кредиту –50,05 дол.США, пеня, що нарахована за несвоєчасну сплату відсотків –369,97 дол.США. На підставі ч.2 ст. 1050 ЦК України, умов п.5.6, п.6.5. кредитного договору Позивач достроково стягує залишок заборгованості за кредитним договором, який станом на 12.01.2011р. складає 45 982,07 дол.США, у т.ч. сума простроченої заборгованості за кредитом 419,63 дол.США.

Пізніше позивач заявив про збільшення розміру позовних вимог, посилаючись на те, що на 23.02.2011р. заборгованість відповідачів за кредитним договором складає: залишок суми заборгованості за кредитом, що підлягає поверненню 45 982,07 дол.США, в т.ч. сума простроченої заборгованості за кредитом 525,40 дол.США; сума заборгованості за відсотками 3941,53 дол.США; сума пені, нарахована за несвоєчасне повернення кредиту  69,14 дол.США; сума пені, нарахована за несвоєчасну сплату відсотків 517,38 дол.США.

Позивач зазначив, що в забезпечення виконання зобов»язань за кредитним договором, укладені: договір поруки № 014/9256/2/15917/2 від 23.05.2008р., за яким поручитель ОСОБА_2 зобов»язався у повному обсязі солідарно відповідати перед позивачем за виконання позичальником умов кредитного договору; договір іпотеки № 014/9256/2/15917/1 від 23.05.2008р., за яким ОСОБА_1 передала в іпотеку квартиру за адресою АДРЕСА_1. Посилаючись на ч.1 ст. 33 Закону України «Про іпотеку», прохає звернути стягнення на квартиру - предмет іпотеки. Направлені відповідачам листи з попередженням у разі непогашення боргу про стягнення у судовому порядку заборгованості за кредитним договором з позичальника та поручителя, звернення стягнення на передане в іпотеку нерухоме майно, та вимогою повернути достроково протягом 30 днів залишок заборгованості за кредитом та сплатити нараховані за фактичне користування кредитними коштами відсотки, залишені без задоволення.

          Позивач, також просить солідарно стягнути з відповідачів на свою користь витрати за сплату судового збору у розмірі 1700 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 120 грн., сплачені позивачем при пред»явленні позову.

          Відповідачі в судове засідання не з’явились, про час розгляду справи повідомлялись належним чином, причини неявки суду не повідомили, заяв про розгляд справи за їх відсутності не подавали. За згодою пр-ка позивача суд  вважає можливим ухвалити заочне рішення в справі.

В зустрічній позовній заяві, яка ухвалою суду від 01.04.11 року була залишена без розгляду, проти задоволення позовних вимог позивача заперечували, вимагаючи визнання недійсними вищевказаних кредитного договору, договору іпотеки, договору поруки. Вважають укладений кредитний договір суперечить положенням ст. 524 ЦК України, де вказано, що зобов»язання має бути виражено у грошовій одиниці України –гривні, пп. «в», «г»ч.4 ст.5 Декрету КМУ від 19.02.1993р. № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», за яким отримання індивідуальної ліцензії потребуть операції щодо надання і одержавння резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі, та потребуть операції використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або застави, а умов укладеного кредитого договору вбачається, що сума платежу за кредитом, відсотками виражена у доларах США і погашення кредиту, сплата відсотків повинно здійснюватися також в доларах США. Позивач індивідуальних ліцензій НБУ не має. Відповідно до ч.1 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства. Недодержання сторонами вимог, встановлених ч.1-3,5,6 ст.203 ЦК України має наслідком визнання правочину недійсним. Недійсність кредитного договору спричиняє недійсність вищевказаних договорів, що мають похідних характер: договору поруки та договору іпотеки. Прохають стягнути з позивача на їх користь витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у суді у розмірі 120 грн.

Представник позивача, яка діє на підставі довіреності, у судовому засідання позовні вимоги підтримала, просила позовну заяву задовольнити у повному обсязі, пояснивши про обставини викладені вище, заперечення, що маються в зустрічний позовній заяві, залишеної без розгляду, не визнала, пояснивши що відповідно до ст. 628 ЦК України договір є обов»язковим для виконання сторонами. Позивач виконав умови кредитного договору –надав кредитні кошти, а позичальниця отримала те, на що розраховувала. Згідно ч.2 ст.192, ч.3 ст. 533 ЦК України використання іноземної валюти на території України допускається, у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом. Отримання індивідуальної ліцензії позивачем ст.5 Декрету КМУ від 19.02.1993р. № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»не вимагається, оскільки генеральні ліцензії видаються НБУ комерційним банкам на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії. Надана позивачу НБУ банківська ліцензія та письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютним цінностями є генеральною ліцензією на здійснення банком валютних операцій згідно з вищевказаним Декретом КМУ від 19.02.1993р. № 15-93. Підстав для задоволення зустрічного позову немає.

Суд, вислухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, вважає необхідним первісний позов задовольнити,  з наступним підстав.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Згідно зі ст. 526 ЦК України –зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутністю таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

          Сторони, Відкрите акціонерне товариство «Ерсте Банк»та ОСОБА_1, 23.05.2008р. уклали кредитний договір з фізичною особою № 014/9256/2/15917, та 12.01.2010р. додаткову угоду до нього №1, відповідно до умов яких Банк зобов»язався надати позичальнику кредит у сумі 47 000 (сорок сім тисяч) дол.США строком до 22.05.2028р., із сплатою 12,5 % річних, для купівлі позичальником квартири за адресою: АДРЕСА_1. Отримання позичальником кредиту у сумі 47 000 дол.США на вищевказаних умовах підтверджується заявою на видачу готівки № 9256/201231 від 23.05.2008р. та не спростовується відповідачами.

          Відповідно до умов кредитного договору (п.п.1.3, 5.2, 9.1. кредитного договору; п.1.7 додаткової угоди № 1 до кредитного договору) ОСОБА_1 взяла на себе зобов»язання щодо щомісячного погашення кредиту та відсотків відповідно до графіку платежів –додаток № 1 до кредитного договору, а з 12.01.2010р. щодо погашення кредиту та відсотків відповідно до графіку погашення, викладеного у додатковій угоді № 1 від 12.01.2010р. до кредитного договору, також взяла на себе зобов»язання щодо сплати пені, нарахованої в ромірі 0,1 % від суми простроченого платежу за кожний день прострочення, за порушення строків повернення кредиту, сплати нарахованих відсотків, інших платежів, що передбачені кредитним договором. А також зобов»язалася достроково здійснити повернення кредиту, відсотків та інших платежів, що визначені кредитним договором, у разі невиконання або неналежного виконання позичальником та/або третіми особами умов кредитного договору та/або договорів застави, інших договорів, що забезпечують погашення кредиту (п.п.5.6, 6.5. кредитного договору; п.3.2. додаткової угоди № 1 від 12.01.2010р до кредитного договору).

          З матеріалів справи вбачається, в забезпечення належного виконання зобов»язань за кредитним договором, укладені:

- договір поруки № 014/9256/2/15917/2 від 23.05.2008р., за яким поручитель ОСОБА_2 зобов»язався у повному обсязі солідарно відповідати перед позивачем за виконання позичальником умов кредитного договору та всіх додаткових угод, що були укладені до нього, в т.ч., але не виключно зобов»язань щодо повернення у встановлений кредитним договором строк суми кредиту, сплати в порядку та строки, визначені кредитним договором, процентів за користування кредитом та/або комісій, можливої неустойки (пені, штрафів), а також зобов»язань щодо відшкодування позичальником витрат кредитора, пов»язаних з пред»явленням вимог і отриманням виконання за кредитним договором, та збитків кредитора, завданих порушенням позичальником своїх обов»язків за кредитним договором (п.1.2 договору поруки). За договором поруки відповідач ОСОБА_2 зобов»язався протягом десяти робочих днів від дати отримання письмового повідомлення кредитора про невиконання позичальником забезпеченого порукою зобов»язання виконати відповідне зобов»язання у повному обсязі (п. 3.1.1. договору поруки);

- договір іпотеки № 014/9256/2/15917/1 від 23.05.2008р., посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_4 від 23.05.2008р. за р. № 2994, за яким ОСОБА_1 передала в іпотеку придбану за рахунок кредитних коштів квартиру заг.пл. 36,7 кв.м., житловою пл. 15,9 кв.м., за адресою АДРЕСА_1 (п. 1.2. договору іпотеки). Квартира належить ОСОБА_1 на праві власності на підставі договору купівлі-продажу квартири від 23.05.2008р., посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_4 за р.№ 2985, витягу з Державног реєстру правочинів від 23.05.2008р.

16.11.2009р. позивач змінив своє найменування, з Відкритого акціонерного товариства «Ерсте Банк»на Публічне акціонерне товариство «Ерсте Банк», і є його повним правонаступником, що підтверджується витягом зі статуту у новій редакції Публічного акціонерного товариства «Ерсте Банк»від 16.11.2009р. (п. 1.3.).

У відповідності зі ст. 1054 ЦК України кредитодавець зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно ст. 612 ЦК України,  боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Як вбачається з ст. 624 ЦК України, якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.

          Відповідач ОСОБА_1 порушила зобов»язання за кредитним договором, починаючи з 13.10.2010р. припинила сплату платежів за кредитним договором, у зв»язку з чим виникла прострочена заборгованість за кредитним договором, яка станом на 23.02.2011р. складає: залишок суми заборгованості за кредитом, що підлягає поверненню 45 982,07 дол.США, в т.ч. сума простроченої заборгованості за кредитом 525,40 дол.США; сума заборгованості за відсотками, нарахованими за користування кредитом, за період з 15.05.2010р. по 15.02.2011р.  3941,53 дол.США; сума пені, нарахована за несвоєчасне повернення кредиту, за період з 16.06.2010р. по 23.02.2011р.  69,14 дол.США; сума пені, нарахована за несвоєчасну сплату відсотків, за період з 18.05.2010р. по 23.02.2011р. 517,38 дол.США,  що підтверджується наданими виписками з особового рахунку позичальника, виписками по кредиту, складеним розрахунком заборгованості. Цю суму заборгованості відповідачі не оскаржують. Також, відповідач ОСОБА_1 в порушення своїх зобов»язань за п. 4.1.5, п.4.1.6. договору іпотеки та п. 5.7. кредитного договору починаючи з 24.05.2010р. не поновила страхування переданої в іпотеку квартири за адресою: АДРЕСА_1, на користь позивача, як вигодонабувача.

Судом не встановлено, що відповідачами за час розгляду справи сплачена заборгованість за вищезазначеним кредитним договором.

Відповідно ч.2 ст. 1050 ЦК України,  якщо договором встановлений обов”язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів.

У відповідності до ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов’язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. У відповідності до ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Згідно зі ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов’язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом. У відповідності до ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

                    Суду не надано належних та допустимих доказів, які свідчать про наявність підстав звільнення від відповідальності за порушення зобов’язання, відповідно до ст. 617 ЦК України. Відповідно до ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов’язання.

Ст. 525 ЦК України вказує, що одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України та інших актів цивільного законодавства.

                    Право позивача вимагати дострокового повернення кредиту та сплати нарахованих за користування кредитом відсотків за умови попередньої за 30 днів надіслання відповідної вимоги позичальнику рекомендованим листом, передбачено умовами п. 6.5. кредитного договору. Позичальник зобов»язався на підставі п.5.6. кредитного договору достроково здійснити повернення кредиту, відсотків та інших платежів, що визначені кредитним договором у разі неналежного виконання позичальником та/або третіми особами умов цього договору та/або договорів застави, інших договорів, що забезпечують погашення кредиту.

П. 5.1. договору іпотеки передбачено, у разі порушення основного зобов’язання, умов кредитного договору або умов цього договору, іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов’язань, вимога про виконання порушеного зобов’язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотеко держателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки.

Згідно п.3.1.1 договору поруки, поручитель зобов’язався протягом 10 робочих днів від дати отримання письмового повідомлення кредитора (позивача) про невиконання позичальником забезпеченого порукою зобов’язання виконати відповідне зобов’язання у повному обсязі.

          Судом встановлено, що позивачем надіслані відповідачам письмові повідомлення, в яких містилась вимога про виконання порушеного основного зобов’язання за кредитним договором та з застереженням про примусове стягнення заборгованості, зверненням стягнення на предмет іпотеки, про дострокове повернення заборгованості за кредитним договором, що залишилася до сплати, протягом тридцяти днів, у разі невиконання цих вимог, в т.ч. у разі не здійснення страхування предмету іпотеки (лист попередження від 20.08.2010р. вих.№28.8.0-06/138, листи повідомлення-вимоги від 20.08.2010р. вих.№ 28.8.0-06/139, від 12.10.2010р. вих.№28.8.0-06/173, що були направлені позичальникові; листи повідомлення-вимоги від 20.08.2010р. вих.№ 28.8.0-06/139, від 29.12.2010р. вих.№ 6.2.0.19.0/37, що були направлені поручителю), які залишені відповідачами без задоволення.

   Отже, позивачем дотримані умови п.6.5 кредитного договору, п.5.1 договору іпотеки, п. 3.1.1. договору поруки щодо письмового попередження про дострокове стягнення заборгованості, про звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо порушення за кредитним договором не будуть усунуті.

          Згідно зі ст. 553 ЦК України за договором поруки, поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов»язку. Згідно з вказаним договором поруки поручитель ОСОБА_2 зобов»язався відповідати перед позивачем за виконання зобов»язань позичальника по кредитному договору в повному обсязі як солідарний боржник.

Відповідно до ч. 2 ст. 554 ЦК України поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.   

  Згідно ч. 1 ст. 543 ЦК України у разі солідарного обов’язку боржників кредитор має право вимагати виконання обов’язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо. Свої зобов’язання за договором не виконує, у зв»язку з чим, у позивача виникає право стягнути заборгованості за кредитним договором солідарно з відповідачів ОСОБА_1, ОСОБА_2 за рахунок  належного майна, коштів та інших активів, що належать їм на праві власності та на яке може бути звернено стягнення в порядку, встановленого законодавством України.

Позовні вимоги в частині звернення стягнення та реалізації предмета іпотеки ґрунтуються на положеннях Закону України „Про іпотеку”.

Ст. 7 Закону України „Про іпотеку” регламентує, що за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання. За договором іпотеки (п.1.1) забезпечуються вимоги, що витікають з кредитного договору, а також додаткових угод до нього, що можуть бути укладені в подальшому, щодо повернення кредиту в сумі 47 000 дол.США, сплати процентів за його користування, неустойки (пені, штрафу), в розмірі, строки та у випадках передбачених кредитним договором, відшкодування іпотекодержателю всіх можливих збитків, понесених ним внаслідок невиконання чи неналежного виконання умов кредитного договору.

Відповідно до ст. 33 „Про іпотеку” у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов’язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов’язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Відповідно до ст. 39 Закону України „ Про іпотеку”, у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду, крім іншого, зазначається спосіб реалізації предмета іпотеки, приорітет та розмір вимог інших кредиторів. Відповідно до п.5.4 договору іпотеки, позивач за своїм вибором звертає стягнення на предмет іпотеки в один із передбачених договором способів, у тому числі за рішенням суду, шляхом продажу (п. 5.5.3) на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження.

Ст.3 Закону України «Про іпотеку»передбачено, у разі порушення боржником основного зобов»язання відповідно до іпотеки іпотеко держатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами, права чи вимоги яких на передане в іпотеку нерухоме майно не зареєстровані у встановленому законом порядку або зареєстровані після державної реєстрації іпотеки. Пріоритет права іпотекодержателя на задоволення забезпечених іпотекою вимог за рахунок предмета іпотеки відносно зареєстрованих у встановленому законом порядку прав чи вимог інших осіб на передане в іпотеку нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації іпотеки. Згідно Витягу з Державного реєстру іпотек № 28589817 від 23.09.2010р., інших обтяжувачів квартири –предмету іпотеки, не встановлено.

Прострочення виконання зобов»язань за кредитним договором завдає позивачу збитки, які позивач визначає у відволіканні коштів з господарської діяльності на формування страхового резерву під проблемну заборгованість, на виконання вимог п.1.5. Положення НБУ від 06.07.2000р. за № 279 Про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків (на 01.01.2011р. сума сформованого страхового резерву під проблемну заборгованість за кредитним договором складає 123 812,28 грн), неотримання доходів, які б позивач одержав би за звичайних обставин, якби його право не було порушене (упущена вигода), що полягає в неотриманні доходів за іншою більшою ставкою за діючими програмами кредитування в Банку, у разі видачі нового кредиту. На підставі викладеного вище, позивач, як іпотекодержатель, набув право звернення стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки та дострокового стягнення суми отриманого кредиту,  за кредитним договором. Позовні вимоги в частині звернення стягнення на предмет іпотеки є доведеними і такими, що підлягають задоволенню.

Ст. 60 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов»язана довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідачі не надали суду ніяких доказів звільнення від відповідальності, доказів підтверджуючих виконання ними обов»язків за кредитним договором за вказаний період і тому з відповідачів необхідно стягнути солідарно вказану суму заборгованості, в тому числі шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки

Відповідно до ч.2 ст.1054 ЦК України наслідками порушення відповідачем зобов’язання щодо повернення чергової частини суми кредиту є право позивача достроково вимагати повернення всієї суми кредиту.

На підставі викладеного вище, позивач набув право звернення стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором, дострокового стягнення суми отриманого кредиту за кредитним договором, відсотків за користування кредитом, штрафних санкцій, в солідарному порядку з позичальника та поручителів.

Відповідачі надали зустрічну позовну заяву про визнання кредитного договору, договору іпотеки, договору поруки недійсними, яку суд приймає до уваги як заперечення проти позову. Підставою для визнання кредитного договору недійсним ОСОБА_2 вказують на те, що при укладенні кредитного договору порушені вимоги ст. 524, ч. 1 ст. 203 ЦК України, так як зобов»язання має бути в грошовій одиниці України – гривні, а не в іноземній валюті, як вказано в кредитному договорі, а для надання і отримання кредиту, сплати суми боргу, відсотків, пені та штрафів в порушення вимог п.п. «в», «г»ч.4 ст.5 Декрету КМУ від 19.02.1993р. № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», Банком не отримано індивідуальні ліцензії на операції щодо надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі, та операції використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або застави.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 «Позика»глави «Позика, кредит, банківський вклад», якщо інше не встановлено параграфом 2 «Кредит»і не випливає із суті кредитного договору. Викладене міститься у   статті 1054 Цивільного кодексу України.   

Виходячи із редакції ч. 1 ст. 1046, ст. 1054 Цивільного кодексу України грошові кошти передаються кредитодавцем позичальнику у власність, однак останній зобов’язується повернути кредитодавцю таку ж суму грошових коштів та сплатити проценти за їх користування.   

Відповідно до ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України N 15-93 від 19.02.93 року «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»валюта України є єдиним законним засобом платежу на території України, який приймається без обмежень для оплати будь-яких вимог та зобов’язань, якщо інше не передбачено цим Декретом, іншими актами валютного законодавства України.   Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов’язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом ( ч. 3 ст. 533 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 1 Декрету Кабінету Міністрів України N 15-93 від 19.02.93 року «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», «іноземна валюта»- це іноземні грошові знаки у вигляді банкнотів, казначейських білетів, монет, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території відповідної іноземної держави, а також вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обмінові на грошові знаки, які перебувають в обігу, кошти у грошових одиницях іноземних держав і міжнародних розрахункових (клірингових) одиницях, що перебувають на рахунках або вносяться до банківських та інших фінансових установ за межами України.   

          Згідно зі ст. 524 ЦК України, зобов»язання має бути виражене у грошовій одиниці –гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов»язання в іноземній валюті.

          Згідно з ч. 3 ст. 533 ЦК України, використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов»язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом. Отже, диспозиція норми ч.3 ст. 533 ЦК України дозволяє використання іноземної валюти, в порядку та на умовах, встановлених законом.

Згідно статті 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність»до кредитних відносяться операції, зазначені у пункті 3 частини першої та у пунктах 3 - 7 частини другої статті 47 цього Закону, у тому числі розміщення банком залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик. В розумінні ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність»до коштів відносяться гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент. Статті 47, 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність»    визначають операції банків із розміщення залучених коштів на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується.   

Отже, розміщення залучених коштів шляхом надання кредитів є однією з основних банківських операцій, а надаючи кредит, банк розміщає залучені ним кошти, як у національній валюті (гривні) так й в іноземній валюті.   

Стаття 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність»встановлює ряд обмежень і заборон, що стосується умов здійснення окремих банківських операцій. Однак, приписи вказаної статті Закону не містять заборони на видачу кредитів у іноземній валюті (розміщення залучених коштів в іноземній валюті).   

Відповідно до ч. 1 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України N 15-93 від 19.02.93 року «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»на здійснення валютних операцій національним банком видаються відповідні ліцензії. Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв’язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії на весь період дії режиму валютного регулювання. За вимогами ч. 4 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України N 15-93 від 19.02.93 року «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»індивідуальної ліцензії потребують операції з надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі. Разом з тим, до цього часу ці межі законодавчо не встановлені. Отже, будь-які операції з надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті (незалежно від строків та сум) отримання індивідуальної ліцензії не потребують.   

Таким чином, за наявності банківської ліцензії та за умови отримання письмового дозволу Національного банку України банки мають право здійснювати операції з валютними цінностями, зазначеними у п. 2.3 Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, затвердженого постановою Національного банку України N 275 від 17.07.2001 року, в тому числі й щодо кредитування в іноземній валюті.   

Відповідно до статті 316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.   

Згідно з п.1 ст. 2   Декрету Кабінету Міністрів України N 15-93 від 19.02.93 р. «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»резиденти і нерезиденти мають право бути власниками валютних цінностей, що знаходяться на Україні.   

За правилами статей   317, 319 Цивільного кодексу України право розпорядження майном належить власнику. Власник володіє, користується розпоряджається майном на власний розсуд і має вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.   

Згідно з 1.8 додаткової угоди № 1 від 12.01.2010р. до кредитного договору погашення кредиту та відсотків здійснюється на умовах добровільного списання кредитором коштів з поточного рахунку позичальника. Позичальник має право самостійно розпоряджатися коштами на своєму рахунку, в тому числі дати доручення кредитору на безготівковий переказ коштів Кредиту в рахунок сплати платежів за кредитним договором.

          Відповідно до Закону України «Про банки і банківську діяльність»на підставі банківської ліцензії комерційні банки мають право здійснювати операції з валютними цінностями.

На момент укладення кредитного договору НБУ були видані позивачу: банківська ліцензія № 224 від 25.01.2006р., якою передбачено право на виконання банківських операцій, визначених ч.1 та п.5-11 ч.2 ст. 47 Закону України «Про банки та банківську діяльність», в т.ч. і розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик; Дозвіл № 224-2 від 18.09.07р., яким передбачено право здійснення валютних операцій, в т.ч. операції щодо залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України, ведення рахунків клієнтів в іноземній валюті. Після зміни найменування позивачем з Відкритого акціонерного товариства «Ерсте Банк»на Публічне акціонерне товариство «Ерсте Банк»останній отримано в НБУ банківську ліцензію № 224 від 27.11.2009р., якою передбачено право на виконання банківських операцій, визначених ч.1 та п.5-11 ч.2 ст. 47 Закону України «Про банки та банківську діяльність»,  дозвіл № 224-3 від 27.11.2009р., яким передбачено право здійснення валютних операцій, в т.ч. залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України, інші операції з валютними цінностями на валютному ринку України.

Відповідно до Порядку видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, затвердженого постановою Правління НБУ від 17. 07.2001 року № 275 (п.5.3.), наданий НБУ позивачу письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями є генеральною ліцензією на здійснення банком валютних операцій згідно з вищевказаним Декретом КМУ N 15-93 від 19.02.93 р. Відповідно до ст. 5 цього Декрету, одержання ліцензії однією із сторін валютної операції означає також дозвіл на її здійснення іншою стороною або третьою особою, яка має відношення до цієї операції.

Кредитні операції банків полягають у розміщенні банками від свого імені залучених коштів (ст.ст. 47, 49 Закону України «Про банки та банківську діяльність»). Відповідно до ст. 2 Закону України «Про банки та банківську діяльність»банківський кредит –будь-яке зобов»язання банку надати певну суму грошей, будь-яка гарантія, будь-яке зобов»язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов»язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов»язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми.

Ст. 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов»язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов»язується повернути кредит та сплатити проценти. Тобто, сплата процентів є обов’язковою умовою кредитної операції.

Таким чином, беручи до уваги викладене вище, за кредитним договором в іноземній валюті зобов’язанню банку надати кредит кореспондують декілька зобов»язань позичальника, а саме: повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та сплатити інші збори. Зазначені зобов»язання не можна розглядати окремо, так як тільки разом (у сукупності) вони складають зміст поняття банківського кредиту.

Положенням про порядок та умови торгівлі іноземною валютою, затвердженим Постановою Правління НБУ від 10.08.2005р. № 281, передбачено право фізичних та юридичних осіб купувати, обмінювати іноземну валюту з метою виконання зобов»язань за кредитними операціями та платежами за цими операціями (проценти, комісійні винагороди, неустойки тощо) в іноземній валюті на підставі заяви про купівлю іноземної валюти та оригіналу кредитного договору, що підтверджує потребу виконання зобов»язань в іноземній валюті (включаючи проценти, комісійні винагороди, неустойки тощо) та його копії.

Отже, відповідно до норм статей 192, 533, 1054 Цивільного кодексу України, статей 32, 44 Закону України «Про Національний банк України», статей 2, 47, 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність», статей 1, 4, 34 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», статей 1, 3, 5 Декрет Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»позивач, який у встановленому порядку отримав генеральну ліцензію НБУ на здійснення валютних операцій, має достатні юридичні підстави та законне право для надання резидентам України кредитів в іноземній валюті, та в тій же валюті вимагати їх повернення, сплати відсотків та інших платежів за кредитним договором. штрафних санкцій.

У зв’язку з вказаними обставинами, заперечення відповідачів про визнання недійсним кредитного договору на підставі ч.1 ст.203, ч. 1 ст.215 ЦК України, як такого, що суперечить вимогам законодавства, не є обґрунтованими, а отже не є обґрунтованими і вимоги про визнання договору поруки та договору іпотеки недійсними.

Таким чином, суд вважає, що  позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.

Таким чином, стягненню в солідарному порядку підлягає сума заборгованості за кредитним договором, з зазначенням гривневого еквіваленту по курсу НБУ.

Питання про розподіл судових витрат суд вирішує відповідно до вимог ст. 88 ЦПК України, а саме з відповідачів на користь позивача солідарно стягуються витрати по оплаті судового збору та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у розмірі, встановленому постановою Кабінету Міністрів України  від 21 грудня 2005 р. N 1258.

На підставі вищезазначеного, керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 88, ч.1 ст. 109, ч.1 ст. 114, 209, 212, 213, 215-215, 218, 224 ЦПК України;  ст. ст. 525, 526, 543, 549 553, 554, 611, 612, 1049, 1050, 1052, 1054 ЦК України, ст. ст. 33, 39 Закону України " Про іпотеку", ст.ст. 2,47,49,55 Закону України «Про Банки і банківську діяльність», ст. 44 Закону України «Про Національний банк України», ст.ст. 2,5,11,16 Декрету КМУ від 19.02.1993 р. № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»,  суд –

ВИРІШИВ:

1.          Позовні вимоги  Публічного акціонерного товариства «Ерсте Банк»до ОСОБА_1, ОСОБА_2, про стягнення заборгованості за кредитним договором та звернення стягнення на предмет іпотеки, задовольнити у повному обсязі.

2.          Стягнути солідарно з ОСОБА_1, ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства «Ерсте Банк» суму заборгованості за кредитним договором з фізичною особою № 014/9256/2/15917 від 23.05.2008р., у розмірі 50 510,12 дол.США, що в перерахунку на національну валюту України за курсом НБУ станом на 01.04.2011р. складає 402 060,55 грн., з них: залишок суми заборгованості за кредитом, що підлягає поверненню 45 982,07 дол.США, сума заборгованості за відсотками нарахованими за користування кредитом за період з 15.05.2010р. по 15.02.2011р.  3941,53 дол.США, сума пені нарахована за несвоєчасне повернення кредиту за період з 16.06.2010р. по 23.02.2011р.  69,14 дол.США, сума пені нарахована за несвоєчасну сплату відсотків за період з 18.05.2010р. по 23.02.2011р. 517,38 дол.США, сплачений позивачем судовий збір у сумі 1700,00 грн. гривень та витрати за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 120,00 грн., разом –403 880,55 грн. (чотириста три тисячі вісімсот вісімдесят гривень 55 коп.); в рахунок погашення вищевказаної заборгованості також звернути стягнення на предмет іпотеки - квартиру за адресою АДРЕСА_1 (сто сорок три), загальною площею 36,7 кв.м., житловою площею 15,9 кв.м, що належить на праві власності ОСОБА_1.

Визначити спосіб реалізації квартири - предмету іпотеки за адресою АДРЕСА_1, шляхом продажу на прилюдних торгах в межах процедури виконавчого провадження за початковою ціною, що буде встановлена на підставі оцінки суб’єкта оціночної діяльності в процедурі виконавчого провадження відповідно до Закону України «Про виконавче провадження.          Визначити приорітет Публічного акціонерного товариства «Ерсте Банк», як єдиного іпотекодержателя квартири за адресою АДРЕСА_1.

Заочне рішення може бути переглянуте судом що його ухвалив, за письмовою заявою відповідачів, поданою протягом 10 днів з дня отримання його копії.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

          Суддя                                                           підпис                                   Є.Б. Ольховський