АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ
у м. Феодосії
___________________________________________________________________________
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
07 грудня 2010 року м. Феодосія
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у м. Феодосії у складі:
головуючого судді: Іщенка В.І.,
суддів Моісеєнко Т.І.,
Полянської В.О.,
при секретарі: Джан Е.Е.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Феодосії цивільну справу за позовом ОСОБА_5 до Закритого акціонерного товариства «Камиш-Бурун» про визнання винагороди за цивільно-правовими договорами заробітною платою, стягнення заборгованості по заробітній платі, компенсації за затримку розрахунку, стягнення моральної шкоди та зобов'язання вчинити певні дії, за апеляційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Керченського міського суду Автономної Республіки Крим від 01 листопада 2010 року,
В С Т А Н О В И Л А :
06 серпня 2010 року ОСОБА_5 звернулася до суду з позовом до Закритого акціонерного товариства «Камиш-Бурун» (далі - ЗАТ «Камиш-Бурун) в якому з урахуванням доповнень та уточнень просила визнати винагороду за цивільно-правовими договорами № 259 від 31.05.2010 року та № 345 від 30.06.2010 року заробітною платою, визнати робота, яку вона виконувала на посаді електромонтера телефонного зв'язку 4 розряду з 11.05.2010 року по 31.07.2010 року, таку, що виконувалася за трудовим договором, про що вчинити відповідний запис у трудовій книжці, стягнути компенсацію за затримку розрахунку при звільненні з 1.08. по 10.08.2010 року в розмірі 350 грн., з 11.08. по 03.09.2010 року у розмірі 850 грн., а всього, за вирахуванням суми отриманої допомоги по безробіттю у розмірі 150 грн., а всього просила стягнути 1050 грн., а також стягнути моральну шкоду в сумі 5000 грн.
Позовні вимоги мотивовані тим, що вона працювала у відповідача на посаді електромонтера телефонного зв'язку 4 розряду з 11.05.2010 року по 31.07.2010 року, однак відповідач своєчасно не виплатив їй вартість виконаних робіт після їх виконання та після складання актів про виконання робіт за цивільно-правовими договорами № 259 від 31.05.2010 року та № 345 від 30.06.2010 року. В подальшому позивачем були уточнені позовні вимоги, та пояснено, що розрахунок за виконану роботу був проведений з нею 03.09.2010 року. Вимоги про стягнення моральної шкоди мотивовані тим, що працюючи на підприємстві, та не отримуючи своєчасно заробітну платню вона була вимушена брати гроші в борг у сусідів та родичів на харчування та проїзд, не могла вчасно повернути борги і вчасно сплачувати комунальні послуги та вимагаючи від бухгалтера повернення заробітної плати терпіла приниження.
Рішенням Керченського міського суду АР Крим від 01 листопада 2010 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_5 було відмовлено. Вирішено питання про стягнення судових витрат.
ОСОБА_5 не погодилася з рішенням суду та подала на нього апеляційну скаргу, в якій просить оскаржуване рішення скасувати і ухвалити нове рішення про задоволення позову. В обґрунтування своїх вимог апелянт посилається на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального закону, неповне з’ясування суттєвих обставин по справі і надання неналежної правової оцінки доказам, які надавалися апелянтом.
Апелянт посилається на те, що вона просила визнати цивільно-правовий договір трудовим, а винагороду за ним вважати заробітною платою в основному позові, а не в додатковому позові, як зазначено в рішенні, що доводить факт неуважного вивчення справи. Вона була прийнята на роботу в цех АТС по цивільно-правовому договору на вільну штатну одиницю, оскільки в квітні цього року звільнився один штатний працівник, а в червні іншій працівник пішов в декретну відпустку, а скорочення штату на підприємстві не було. В серпні, коли вона вже працювала, вийшло розпорядження по цеху про 10% надбавку до заробітної плати робітникам зміни, у зв’язку із вільною штатною одиницею, що свідчить про те, що на момент прийняття її на посаду була вільна штатна одиниця. Також, апелянт зазначає, що під час роботи відносно неї складався табель робочого часу. Апелянт зазначає, що відмовляючи у задоволенні позову в частині стягнення моральної шкоди судом не було враховано, що її мати є інвалідом І-групи по зору, у якої вона фактично знаходилася на утриманні. Окрім того, апелянт не згодна з рішенням суду в частині розподілу судових витрат.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_5 судом першої інстанції було встановлено, що спірні правовідносини між сторонами виникли з дій, що регулюються актами цивільного законодавства, а тому відсутні підстави для стягнення на користь позивача середнього заробітку за час затримки виплати оплати праці за цивільно-правовими договорами, яку позивач просить стягнути відповідно до ст.117 КЗпП України, та моральної шкоди, яку позивач просить стягнути на її користь відповідно до ст.237-1 КЗпП України. Крім цього, вимоги щодо стягнення моральної шкоди є голослівними та не підтвердженими доказами.
З такими висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів, оскільки вони зроблені на підставі ретельно досліджених доказів, яким надана належна правова оцінка. Судом правильно встановлені фактичні обставини справи, характер спірних правовідносин і ухвалено рішення, яке відповідає вимогам матеріального і процесуального закону.
Згідно з ч.1 ст.303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
З матеріалів справи вбачаться, 31.05.2010 року та 30.06.2010 року між ЗАТ «Камиш-Бурун»(замовник) та ОСОБА_5.(виконавець) було укладеного цивільно-правові договори № 259 строком з 01.06. по 30.06.2010 року і № 345 строком з 01.07. по 31.01.2010 року, відповідно до яких виконавець зобов’язалася виконувати роботу по поточному обслуговуванню та ремонту станційного обладнання телефонного зв'язку, перевірці роботи телефонів, прийому заявок по бюро ремонту, оформленню експлуатаційної документації. П. 1.2 договору передбачено, що виконавець самостійно організовує виконання зазначеної роботи, та посада виконавця не включена в штат підприємства і відповідно табель робочого часу на неї не ведеться. Згідно актів виконаних робіт від 30.06.2010 року і 01.08.2010 року ОСОБА_5 виконала роботу у повному обсязі в строки встановлені вищевказаними договорами і сплаті підлягає 1213 грн. і 1164 грн. за кожним договором(а.с.6, 10).
Відповідно до с т.ст. 837,843,846 ЦК України, за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. У договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення. Строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду.
З договорів вбачається, що вимоги, які застосовуються до договору підряду сторони виконали, оскільки домовилися яку роботу та в які строки підрядник повинен її виконувати та розмір її оплати.
Посилання апелянта на те, що на роботу її було прийнято за направленням міського центру зайнятості не підтверджено належними та допустимими доказами, оскільки з довідки № 06-3819 від 21.08.2010 року, виданої Керченським міським центром зайнятості, вбачається що ОСОБА_5 перебувала на обліку як безробітна з 11.08.2010 року( а.с.17), а цивільно-правові договори були укладені нею 31.05.2010 року та 30.06.2010 року(а.с.3-5,7-9).
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду про те, що правовідносини, які виникли між сторонами регулюються нормами Цивільного кодексу України, а не нормами трудового законодавства, оскільки матеріали справи не містять доказів про прийняття позивача на роботу згідно штатного розкладу, відповідно і наказ про прийняття на роботу ОСОБА_5 по підприємству не видавався. Підстав для задоволення вимоги про внесення відповідного запису у трудову книжку про роботу ОСОБА_5 на посаді електромонтера за трудовим договором, суд також не вбачає.
Також колегія суддів погоджується з рішенням суду і в частині відмови у задоволенні позову про стягнення моральної шкоди на підставі ст.237-1 КЗпП України, оскільки до правовідносин, які виникли між сторонами, норми трудового законодавства не можуть бути застосовані.
Рішення суду в частині стягнення з ОСОБА_5, в дохід держави судових витрат, відповідає вимогам ст.88 ЦПК України, Декрету КМУ «Про державне мито» та Постанови КМУ „Про порядок оплати витрат з інформаційно-технічного забезпечення розгляду цивільних справ”.
Вирішуючи спір, суд правильно встановив фактичні обставини справи, дав належну правову оцінку наданим доказам, ухвалив рішення з дотриманням вимог ст.213 Цивільного процесуального кодексу України.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, а тому скарга задоволенню не підлягає.
Відповідно до ч.1 ст.308 Цивільного процесуального кодексу України суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, колегія суддів, вважаючи рішення суду першої інстанції правильним, обґрунтованим та таким, що ухвалено з дотриманням вимог норм матеріального і процесуального права, з урахуванням усіх суттєвих обставин у справі та наданням належної правової оцінки доказам, які надавалися сторонами, не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги ОСОБА_5 та скасування оскаржуваного судового рішення.
На підставі наведеного і, керуючись статтями 303, 307, 308, 313-315 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у м. Феодосії,
У Х В А Л И Л А :
Апеляційну скаргу ОСОБА_5 на рішення Керченського міського суду Автономної Республіки Крим від 01 листопада 2010 року відхилити.
Рішення Керченського міського суду Автономної Республіки Крим від 01 листопада 2010 року залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржена протягом двадцяти днів, з дня набрання законної сили, до суду касаційної інстанції.
Судді: