АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ
у м. Феодосії
___________________________________________________________________________
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 грудня 2010 року м. Феодосія
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у м. Феодосії у складі:
головуючого судді: Іщенка В.І.,
суддів Моісеєнко Т.І.,
Полянської В.О.,
при секретарі: Джан Е.Е.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Феодосії цивільну справу за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 про вселення, та за позовом ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 до ОСОБА_5 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, за апеляційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Керченського міського суду Автономної Республіки Крим від 22 жовтня 2010 року,
В С Т А Н О В И Л А :
02 липня 2010 року ОСОБА_5 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 про вселення її у квартиру АДРЕСА_1, АР Крим.
Позовні вимоги мотивовані тим, що в 1978 році нею була отримана двокімнатна квартира АДРЕСА_1, житловою площею 29,5 кв.м. У спірній квартирі разом з нею зареєстровані та проживають її син ОСОБА_6 з дружиною та сином, відповідачами по справі. Після одруження сина, за згодою сторін, вона стала проживати у свого знайомого по АДРЕСА_2. Відповідачі пообіцяли їй придбати іншу квартиру, але потім відмовилися від виконання обіцянки. ОСОБА_5 посилається на те, що вона на протязі усього часу систематично відвідувала спірну квартиру і користувалася нею. Починаючи з 2008 року відповідачі стали перешкоджати їй у користуванні квартирою, забороняли з’являтися у квартирі, не відкривали двері, змінили замки, а в подальшому змінили і двері. Позивач була вимушена звертатися за допомогою в правоохоронні органи, але і працівникам міліції відповідачі дверей не відкривали. Оскільки, позивач є основним квартиронаймачем, постійно мешкала у квартирі № АДРЕСА_1, і не має іншого житла, то була вимушена звернутися до суду за захистом свої порушених прав, і на підставі ст. 64 ЖК України просила вселити її у спірну квартиру.
18 вересня 2010 року ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_5 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, а саме квартирою № АДРЕСА_1.
Позовні вимоги мотивовані тим, що з 1978 року в квартирі № АДРЕСА_1 зареєстрована і є основним квартиронаймачем ОСОБА_5, яка з 1987 року фактично в ній не проживає, оскільки добровільна пішла з квартири і стала проживати у свого співмешканця ОСОБА_9 по АДРЕСА_2 з яким прожила більш 30 років і від сумісного проживання мають сина ОСОБА_10, народження 1969 року, з яким вона проживає на даний час за зазначеною вище адресою. Позивачі вважають, що ОСОБА_5 з 1987 року не користується спірною квартирою без поважних причин, про що свідчить факт вивезення своїх особистих речей з квартири, а також те, що вона не брала участі в утриманні квартири, сплаті квартплати та комунальних послуг, так як за комунальні послуги сплачували вони. Позивачі вказують, що відповідно до ухвали Керченського міського суду АР Крим від 26 червня 2009 року за ОСОБА_5 закріплено право на мешкання у будинку АДРЕСА_2, і в межах розгляду цивільної справи було встановлено, що ОСОБА_5 більш ніж 40 років проживає у будинку АДРЕСА_2.
Рішенням Керченського міського суду АР Крим від 22 жовтня 2010 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_5 було відмовлено. Позов ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 задоволено. ОСОБА_5 визнано такою, що втратила право користування житловим приміщенням в квартирі АДРЕСА_1, АР Крим.
ОСОБА_5 не погодилася з рішенням суду та подала на нього апеляційну скаргу, в якій просить оскаржуване рішення скасувати і ухвали нове рішення, яким її позов задовольнити, а в задоволенні зустрічного позову відмовити. В обґрунтування своїх вимог апелянт посилається на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального закону, неповне з’ясування суттєвих обставин по справі і надання неналежної правової оцінки доказам, які надавалися апелянтом.
Апелянт зазначає, що ухвалюючи рішення, суд першої інстанції не врахував, що вона не має іншої житлової площі окрім в квартирі АДРЕСА_1, АР Крим. Висновок суду, що вона придбала право проживання в домоволодінні по АДРЕСА_2, не є приводом для відмови у позові про вселення, оскільки цей будинок належить на праві власності іншим особам. Суд також, не врахував, що спірну квартиру їй було надано підприємством на якому вона пропрацювала 27 років. Окрім того, у квартирі залишились її меблі, 2 ковдри, диван, на якому вона спить, два крісла та інше, що було підтверджено свідками ОСОБА_11 і ОСОБА_12 Апелянт вказує, що відповідачі визнавали за нею право користування спірною квартирою до тих пір, поки вона не звернулася до суду з позовом про вселення.
В запереченнях на апеляційну скаргу ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, посилаючись на неспроможність доводів апелянта, вважають рішення суду законним і обґрунтованим, і просять апеляційну скаргу відхилити, а оскаржуване рішення суду залишити без змін.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_5 про вселення та задовольняючи позов ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, суд першої інстанції виходив з того, що дійсно квартиру АДРЕСА_1, АР Крим в 1978 році отримала ОСОБА_5, а в подальшому у ній стали проживати її син ОСОБА_6, його дружина ОСОБА_7 і онук ОСОБА_8 В судовому засіданні ОСОБА_13 визнала, що з 1991 року і по теперішній час вона разом з молодшим сином ОСОБА_10 проживає по АДРЕСА_2, за місцем проживання співмешканця ОСОБА_14, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, і якому належала частина вказаного будинку. На думку суду, шестимісячний строк збереження за ОСОБА_5 права на жиле приміщення, встановлений ст.71 ЖК України, слід відраховувати з жовтня 1997 року, тобто після реєстрації в спірній квартирі ОСОБА_7 Оцінивши показання свідків, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач втратила інтерес до спірної квартири та для особистого проживання вона їй не потрібна, оскільки нею не доказано, що відповідачі чинили перешкоди в її проживанні в спірній квартирі.
З такими висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів, оскільки вони зроблені на підставі ретельно досліджених доказів, яким надана належна правова оцінка. Судом правильно встановлені фактичні обставини справи, характер спірних правовідносин і ухвалено рішення, яке відповідає вимогам матеріального і процесуального закону.
Згідно з ч.1 ст.303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
З особового рахунку НОМЕР_1 на квартиру АДРЕСА_1, АР Крим вбачається, що основним квартиронаймачем з 1978 року є ОСОБА_5, а в подальшому в квартирі були зареєстровані ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8
Відповідно до п.1. ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.
Статтею 71 ЖК України встановлений перелік обставин, за наявності яких за тимчасово відсутніми особами зберігається право на користування жилим приміщенням понад шість місяців.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо правомірності вимог ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 про визнання ОСОБА_5 такою, що втратила право користування жилим приміщенням по АДРЕСА_1, оскільки свідки ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17 підтвердили у суді першої інстанції, що ОСОБА_5 тривалий час проживає за іншою адресою і квартирою не користується.
Вказані обставини підтверджуються ухвалою Верховного суду Республіки Крим від 22 квітня 1998 року з якої вбачається, що ОСОБА_5 зверталася до суду з заявою про встановлення факту знаходження її на утриманні ОСОБА_9, в якій вказувала, що з 1994 року вона проживала в АДРЕСА_2 з ОСОБА_9
Ухвалою Керченського міського суду АР Крим від 26 червня 2009 року у справі за позовом ОСОБА_18 до ОСОБА_10, ОСОБА_5, виконкому Керченської міської ради АР Крим, Керченської міської ради АР Крим про вселення, визначення порядку користування житловим приміщенням у домоволодінні, виселенні, була затверджена мирова угода, укладена між ОСОБА_18 і ОСОБА_10 та ОСОБА_5 на умовах, що позивач відмовляється від позову, а відповідачі визнають право позивача на вселення, користування і володіння частиною домоволодіння за адресою по АДРЕСА_2 і визнають право мешкання в домоволодінні ОСОБА_5
Окрім того, в позовній заяві та в довіреності ОСОБА_5, якою вона уповноважила ОСОБА_19 вести цивільні справи, місцем проживання вона зазначила будинок АДРЕСА_2 (а.с.3,34).
Відповідно до ст.63 Цивільного процесуального кодексу України, показання свідка –це повідомлення про відомі йому обставини, які мають значення для справи. Не є доказом показання свідка, який не може назвати джерела своєї обізнаності щодо певної обставини.
Оцінюючи показання свідків ОСОБА_19, ОСОБА_12, ОСОБА_20 та ОСОБА_21, які були допитані у судовому засіданні 22 жовтня 2010 року, колегія суддів не може прийняти їх як належний та допустимій доказ у справі, оскільки показання цих осіб були надані зі слів ОСОБА_5
Колегія суддів погоджується з висновками суду про те, що позивачем ОСОБА_5 не надано належних та допустимих доказів про те, що відповідачі чинили їй перешкоди у користуванні та проживанні у спірній квартирі та що ОСОБА_5 не проживала у спірній квартирі без поважних причин понад шість місяців.
Таким чином, колегія суддів вважає, що вирішуючи спір, суд правильно встановив фактичні обставини справи, дав належну правову оцінку наданим доказам, ухвалив рішення з дотриманням вимог ст.213 Цивільного процесуального кодексу України.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, тому скарга задоволенню не підлягає.
Відповідно до ч.1 ст.308 Цивільного процесуального кодексу України суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, колегія суддів, вважаючи рішення суду першої інстанції правильним, обґрунтованим та таким, що ухвалено з дотриманням вимог норм матеріального і процесуального права, з урахуванням усіх суттєвих обставин у справі та наданням належної правової оцінки доказам, які надавалися сторонами, не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги ОСОБА_5, та скасування оскаржуваного судового рішення.
Керуючись статтями 303, 307, 308, 313-315 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у м. Феодосії,
У Х В А Л И Л А :
Апеляційну скаргу ОСОБА_5 на рішення Керченського міського суду Автономної Республіки Крим від 22 жовтня 2010 року відхилити.
Рішення Керченського міського суду Автономної Республіки Крим від 22 жовтня 2010 року залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржена протягом двадцяти днів, з дня набрання законної сили, до суду касаційної інстанції.
Судді: