Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
01 лютого 2011 року колегія суддів судової палаті у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у м. Феодосії у складі:
головуючого, судді: Моісеєнко Т.І.,
суддів: Іщенка В.І.,
Авраміді Т.С.
при секретарі: Кувшиновій А.Д.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом прокурора Ленінського району Автономної Республіки Крим в інтересах держави в особі Ленінської селищної ради Автономної Республіки Крим до ОСОБА_5 про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням та виселення, за апеляційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Ленінського районного суду Автономної Республіки Крим від 24 грудня 2010 року,
ВСТАНОВИЛА:
У листопаді 2010 року прокурор Ленінського району АР Крим звернувся до суду із позовом до ОСОБА_5 про визнання його особою, що втратив право користуванняжитловою площею квартири АДРЕСА_1, виселення з квартири та зобов’язання зняти з реєстраційного обліку.
П озовні вимоги мотивовані тим, що рішенням виконавчого комітету Ленінської районної ради від 14 липня 1995 року № 119 ОСОБА_5 була надана службова трьохкімнатна квартира АДРЕСА_1. У зазначеній квартирі ОСОБА_5 зареєстрований, але не проживає без поважних причин протягом десяти років.
Позивач зазначае, що ОСОБА_5 постійно проживає разом зі своєю дружиною за іншою адресою, а саме у квартиры АДРЕСА_2, а отже втратив інтерес до спірної квартири. Крім того, прокурор зазначив, що надання спірної квартири відповідачу та його вселення було здійснено з порушенням чинного на той час законодавства, оскільки ордер на спірну квартиру відповідачу не видавався, площа квартири значно перевищує встановлену норму, як для однієї особи, а також відсутнє рішення виконкому про набуття спірної квартири статусу службової.
Уточнивши позовні вимоги, прокурор Ленінського району АР Крим просив суд визнати ОСОБА_5 особою, що втратила право користування жилим приміщенням квартири АДРЕСА_1 на підставі статті 107 Житлового кодексу України (далі – ЖК України), виселити його з квартири та зобов’язати ВГІРФО Ленінського РВ ГУ МВС України в АР Крим зняти ОСОБА_5 з реєстраційного обліку.
Ухвалою Ленінського районного суду Автономної Республіки Крим від 24 грудня 2010 року провадження у справі в частині вимог щодо зобов’язання ВГІРФО зняти ОСОБА_5 з реєстраційного обліку за спірною адресою було закрите.
Рішенням Ленінського районного суду Автономної Республіки Крим від 24 грудня 2010 року позовні вимоги прокурора Ленінського району АР Крим були задоволенні частково. ОСОБА_5 був визнаний особою, що втратив право користування житловою площею квартири АДРЕСА_1. В решті позову було відмовлено.
Не погодившись із зазначеним рішенням суду, ОСОБА_5 подав апеляційну скаргу посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.
Апелянт зазначив, що ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову суд першої інстанції залишив поза увагою те, що провадження у зазначеній справі підлягало закриттю, оскільки вже є рішення суду від 09 вересня 2004 року, яке набрало законної сили та ухвалено зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав. Крім того, в скарзі зазначено, що суд першої інстанції не дав належної правової оцінки доказам, які були надані ним у ході судового розгляду справи, а саме: квитанціям про сплату комунальних послуг та інших платежів, пов’язаних з користуванням спірною квартирою, укладеним договорам про надання послуг з утримання будинку, протоколу засідання відповідної комісії про надання йому згоди на відключення від центрального опалення та встановлення у квартирі автономного опалення, а також відповідним довідкам та листам, які свідчать про те, що він проживає у спірної квартири та не втратив до неї інтересу.
У апеляційній скарзі ОСОБА_5 просив суд скасувати рішення Ленінського районного суду АР Крим від 24 грудня 2010 року та ухвалити у справі нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог повністю.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи в межах заявлених позовних вимог і доводів апеляційної скарги, обговоривши підстави апеляційної скарги, вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Відповідно до частини 1 статті 303 Цивільного процесуального кодексу України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову суд першої інстанції виходив з того, що матеріали справи містять достатньо доказів, які підтверджують вибуття відповідача із спірної квартири на інше постійне місце проживання, у зв’язку з чим він втратив право користування житловою площею квартири квартири АДРЕСА_1 на підставі статті 107 ЖК України.
З даними висновками суду першої інстанції не може погодитись колегія суддів апеляційної інстанції, оскільки вони не відповідають фактичним обставинам справи та спростовуються зібраними у справі доказами.
Судом встановлено, що ОСОБА_5 працював у Ленінському ВУЖКГ з 18 березня 1991 року до 10 квітня 2001 року на різних посадах та має загальний стаж роботи на підприємстві десять років та шість днів (а.с. 5).
Рішенням виконавчого комітету Ленінського району від 14 липня 1995 року № 119 ОСОБА_5 була надана службова трьохкімнатна квартира АДРЕСА_1, де він зареєстрований з 15 липня 1995 року (а.с. 4,12,20 ).
Рішенням Ленінського районного суду АР Крим від 9 вересня 2004 року у задоволенні позовних вимог виконавчого комітету Ленінської селищної ради АР Крим до ОСОБА_5 про визнання особи такою, що втратила права користування жилим приміщенням та виселення із квартири, які були заявлені на підставі статті 124 ЖК України, було відмовлено (а.с. 31-33).
Тобто предметом позову у розгляду суду у 2004 році були інші правові підстави, в зв’язку з чим доводи апелянта про закриття провадження у справі не підлягають задоволенню. Разом з тим, судом було встановлено, що ОСОБА_5 вселився у квартиру не самоуправно, а також те, що квартира не є службовим житлом.
Вирішуючи зазначений спір по суті позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_5 вибув на інше постійне місце проживання та проживає зі своєю дружиною у АДРЕСА_2. Суд дійшов висновку про те, що вказані обставини підтверджується належними доказами, а саме отриманням поштової кореспонденції за вказаним місцем проживання, відповідними актами та показаннями свідків, які часто зустрічають його за вищевказаною адресою.
Разом з тим, вказане рішення суду неможна визнати таким, що ґрунтується на законі та ухвалене на підставі всебічного, повного та об'єктивного дослідження наявних у справі доказів.
Відповідно до частини 2 статті 107 ЖК України, у разі вибуття наймача та членів його сім’ї на постійне проживання до іншого населеного пункту або в інше жиле приміщення в тому ж населеному пункті, договір найму жилого приміщення вважається розірваним з дня вибуття.
Місцем постійного проживання особи,виходячи з аналізу змісту вказаної норми Закону, в поєднанні з нормами ст. ст. 1, 6, 9, 61 Житлового кодексу України, ст. 29 ЦК України, є житлове приміщення, в якому особа постійно проживає та має передбачені ст.64 ЖК України права користування цим приміщенням.
На підтвердження вибуття суд може брати до уваги будь-які фактичні дані, які свідчать про обрання стороною іншого постійного місця проживання (повідомлення про це в листах, розписка, переадресовка кореспонденції, утворення сім'ї в іншому місці, перевезення майна в інше жиле приміщення, виїзд в інший населений пункт, укладення трудового договору на невизначений строк, тощо).
Як належні докази у справі судом першої інстанції були взяті до уваги акти ЖЕД про те, що у спірної квартирі за місцем постійної реєстрації ОСОБА_5 ніхто не проживає.
Разом з тим, із зазначених актів, вбачається, що показання прибору обліку електричної енергії у спірної квартири постійно змінювались. Так, з акту, якій був складений 23 квітня 2004 року, вбачається, що показання лічильника складають 0175 кВт, згідно акту від 19 серпня 2004 року показання лічильника склали 0196 кВт, а в акті комісії ЖЕД від 9 грудня 2009 року були зафіксовані показання 2490 кВт.(а.с. 56,57). Крім того, з акту від 9 грудня 2009 року вбачається, що у спірної квартирі ведуться ремонтні роботи.(а.с. 34).
Проведення ОСОБА_5 ремонту у спірної квартирі, а також знаходження у квартирі необхідних речей для проживання, а саме меблів та побутової техніки (холодильник, газова плита, тощо), підтверджується протоколом від 16 грудня 2010 року про вчинення судом окремої процесуальної дії (а.с. 138).
На підставі наведеного, колегія суддів не може погодитися з висновком суду першої інстанції про те,що ОСОБА_5 вибув зі спірної квартири на інше постійне місце проживання та втратив інтерес до вказаного житла.
Колегія суддів вважає обґрунтованими доводи апелянта щодо критичного відношення до актів ЖЕД ,складених на протязі 2010 року, стосовно перевірки проживання ОСОБА_5 за місцем реєстрації. З матеріалів справи вбачається, що до складу осіб, що складали зазначені акти, завжди входили мешканці будинку ОСОБА_6 та ОСОБА_7 Проте, встановлено, що ОСОБА_6 знаходиться на Д – обліку в Ленінської ЦРБ та у травні 2010 року знаходилась на лікуванні у Кримської республіканської установі «Психіатрична лікарня №2», а з довідки Ленінської ЦРБ від 22 грудня 2010 року вбачається, що ОСОБА_7 з 2001 року знаходиться на обліку у нарколога з приводу психічних розладів. (а.с. 181,182).
З огляду на зазначене колегія суддів також критично відноситься до їх показань, які вони надавали у судовому засіданні 10 грудня 2010 року, оскільки за станом здоров’я зазначені особи не можуть бути об’єктивними и свідомо оцінювати підстави проживання чи не проживання ОСОБА_5 за місцем реєстрації.
Обґрунтованими є и доводи апелянта про те,що суд першої інстанції залишив поза увагою і не дав належної правової оцінки наданим ним доказам на підтвердження того, що він проживає у спірної квартирі та не втратив інтересу до неї, зокрема: квитанціям про оплату за місцем свого проживання та реєстрації спожитої електричної енергії та зміни показань лічильника (а.с. 21), довідки Ленінського ВУЖКГ від 25 травня 2009 року про проживання ОСОБА_5 у спірної квартирі з 1995 року (а.с. 22), довідки КП «Ленводоканал» від 17 листопада 2010 року про відсутність заборгованості з оплати за спожиту воду та каналізаційні стоки. (а.с. 23), довідки КП «Ленком» від 9 листопада 2010 року про відсутність заборгованості за комунальні послуги (а.с. 24), відомостям про вручення судової повістки ОСОБА_5 за місцем його реєстрації (а.с. 84), договорам, які були укладені у 2009, 2010 роках відповідачем з Ленінським ВУЖКГ про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (а.с. 109-112), протоколу № 73 від 18 травня 2009 року засідання постійної міжвідомчої комісії про надання згоди ОСОБА_5 на відключення від центрального опалення спірної квартири та встановлення автономного опалення (а.с. 113). Крім того, з показань свідків ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, які проживають у будинку № 45 по вул.Шосейна с.Леніно , вбачається, що у 2010 році вони неодноразово бачили відповідача у спірній квартири. (а.с.131-135)
Колегія суддів вважає, що зазначені докази мають суттєве значення для вирішення справи і їм неправомірно не була надана оцінка, що є порушенням вимог ст.212 ЦПК України
Посилання суду першої інстанції на те, що відповідач без поважних причин більш ніж шість місяців не користується спірної квартирою є неспроможними и не мають правового значення для вирішення вказаної справи,оскільки не стосуються підстав визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням за нормами ст.107 Житлового кодексу України, за якою був заявлений позов.
Факт тимчасової відсутності фізичної особи і пов'язані з цим правові наслідки слід відмежовувати від факту постійної відсутності особи у житловому приміщенні у зв'язку з вибуттям наймача та членів його сім'ї на постійне проживання до іншого населеного пункту або в інше жиле приміщення в тому ж населеному пункті. Розглядая спір за нормами ст. 107 ЖК суду також необхідно було встановити день вибуття відповідача до іншого постійного місця проживання , однак, в рішенні суду такі висновки відсутні.
Не можна погодитись і з висновками суду про те, що ОСОБА_5 у квартирі фактично не мешкав , а лише створював видимість проживання, тобто навмисно тривалий час утримує зазначену квартиру за собою, без користування нею. Зазначнені висновки суду є непідтвердженими, суперечать наданим сторонами доказам у їх сукупності, і є припущенням суду, на якому відповідно до положень ч.4 ст.60,ч.3 ст.213 ЦПК Украйни не може ґрунтуватись судове рішення.
На підставі наведеного, колегія суддів вважає доводи апеляційної скарги частково обґрунтованими, а рішення суду першої інстанції таким, що ухвалено без урахування всіх суттєвих обставин у справі та надання належної правової оцінки всім доказам, які надавалися сторонами.
Відповідно до вимог п.2,3 ч.1 ст.309 ЦПК України, зазначені обставини є підставою для задоволення апеляційної скарги та скасування оскаржуваного судового рішення, з ухваленням нового рішення у справі про відмову у задоволенні позовних вимог прокурора.
Керуючись статтею 303, пунктом 2 частини 1 статті 307, пунктами 2,3 частини статті 309, статтею 313, частиною 2 статті 314, статтею 316 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів судової палати у цивільних справах,
ВИРІШИЛА :
Апеляційну скаргу ОСОБА_5 – задовольнити частково.
Рішення Ленінського районного суду Автономної Республіки Крим від 24 грудня 2010 року, в частині визнання ОСОБА_5 особою, що втратила право користування житловою площею квартири АДРЕСА_1 - скасувати.
Ухвалити у вказаній частині нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог прокурора Ленінського району Автономної Республіки Крим в інтересах держави, в особі Ленінської селищної ради Автономної Республіки Крим, до ОСОБА_5 про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням квартири АДРЕСА_1 - відмовити.
В решті рішення Ленінського районного суду Автономної Республіки Крим від 24 грудня 2010 року - залишити без змін
Рішення суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту його проголошення, може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили до суду касаційної інстанції.
Судді:
Т.І. Моісеєнко В.І. Іщенко Т.С.Авраміді