РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
2010 року листопада місяця 30 дня колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у м. Феодосії в складі:
Головуючого: судді Моісеєнко Т.І.,
суддів Іщенка В.І.,
при секретарі Полянської В.О.,
Джан Е.Е.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Феодосії цивільну справу за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_6, Ленінської державної нотаріальної контори АРК, про визнання заповіту недійсним, визнання дій такими, що спрямовані на незаконне збільшення частки у спадщині, позбавлення права на спадкування, визнання права на спадкування за законом , за апеляційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Ленінського районного суду АР Крим від 21 жовтня 2010 року -
ВСТАНОВИЛА:
У листопаді 2009 року ОСОБА_5 звернулась в суді з позовом до ОСОБА_6 Ленінської державної нотаріальної контори АРК, про визнання заповіту, складеного її батьком ОСОБА_7 16.04.2009 року недійсним. Згодом уточнила позовні вимоги і просила визнати недійсним зазначений заповіт, визнати дій ОСОБА_6 такими, що спрямовані на незаконне збільшення частки у спадщині, позбавлення ОСОБА_6 права на спадкування, визнання за нею права на спадкування за законом
Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач ОСОБА_5 з відповідачем ОСОБА_6 є рідними сестрою та братом . ІНФОРМАЦІЯ_1 помер їх батько ОСОБА_7, після смерті якого залишилось спадкове майно у вигляді 1\3 частки квартири АДРЕСА_1. Як спадкоємиця 1 черги вона звернулась до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини. Через деякий час їй стало відомо, що її брат ОСОБА_6 також звернувся з заявою до нотаріальної контори про прийняття спадщини , надавши заповіт, відповідно до якого померлий батько ОСОБА_7 заповідав все належне йому майно відповідачу.
Позивач вважає, що вказаний заповіт не відповідає вимогам закону, оскільки він не був підписаний особисто заповідачем, а підпис на ньому вчинила ОСОБА_8 Крім того,в заповіті не вказані конкретні причини, з яких заповідач не міг його підписати. Позивач також вважає,що нотаріальна дія не здійснювалась за місцем, вказаним в заповіті, оскільки за вказаною адресою ОСОБА_7 був лише зареєстрований, а фактично проживав у квартирі АДРЕСА_2.
На думку позивача, , дії відповідача по оформленню недійсного заповіту спрямовані на збільшення його частки спадщини та порушують її право на спадщину за законом.
На підставі наведеного просила визнати заповіт недійсним, дії відповідача ОСОБА_6 ,спрямовані на збільшення його частки спадщини визнати неправомірними, позбавити його права на спадкування за законом, та визнати за нею право на спадкування за законом після смерті батька.
Рішенням Ленінського районного суду АР Крим від 21 жовтня 2010 року позовні вимоги були задоволені частково. Визнано за ОСОБА_5 право на спадкування за законом майна після смерті ОСОБА_7, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1.
В задоволенні позову про визнання недійсним заповіту, складеного ОСОБА_7 на користь ОСОБА_6, посвідченого 16.04.2009 року державним нотаріусом Ленінської державної нотаріальної контори та зареєстрованого в реєстрі заповітів за №2-59, та про визнання дій ОСОБА_6 умисно спрямованими на незаконне збільшення частки у спадщині і позбавлення його права на спадкування за законом відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_5 просить зазначене рішення суду, в частині відмови у задоволенні її вимог про визнання дій ОСОБА_6 умисно спрямованими на незаконне збільшення частки у спадщині і позбавлення його права на спадкування за законом, скасувати та ухвалити по справі нове рішення про задоволення позовних вимог за тих підстав, що судом першої інстанції були порушені норми матеріального та процесуального права, суд неповно з’ясував обставин, які мають значення для справи та дав неналежну оцінку доказам, що призвело до неправильного вирішення справи.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Згідно з вимогами частини 1 статті 303 Цивільного процесуального кодексу України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. При цьому згідно ст. 303 ч.3 ЦПК України апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлене неправильне застосування норм матеріального або порушення норм процесуального права, які є обов’язковою підставою для скасування рішення.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_5 про визнання заповіту недійсним, суд першої інстанції виходив з того, що вказаний заповіт є нікчемним і не повинен виконуватись, оскільки його недійсність встановлена законом. Вказані висновки суду засновані на тому, що при посвідченні заповіту були недотримані законодавчо визначені вимоги до форми заповіту та процедури його посвідчення. Суд дійшов висновку про те, що при посвідченні заповіту ОСОБА_7, що мало місце 16.04.2009 року, були порушені вимоги ч.4 ст.207 ЦК України, пунктів 13,16,23,157,18 Інструкції «Про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України», затвердженої наказом Мінюсту України №20\5 від 03.03.2004 року. Так, суд вказав, що заповіт підписувала ОСОБА_8, однак не зазначено з якої причини ОСОБА_7 не міг власноручно його підписати. Крім того, до правочину не доданий документ, який би посвідчував особу ОСОБА_8,її паспортні дані та місце проживання.
Суд вказав, що оскільки мотиви позову про визнання заповіту недійсним зводяться до невідповідності цього заповіту по формі і за змістом вимогам закону, такі доводи не є підставою для визнання заповіту недійсним.
З такими висновками суду не можна погодитись з наступних підстав.
З роз’яснень, які містяться в п.4 Постанови Пленуму Верховного суду України від 06.11.2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» вбачається. що судам відповідно до ст.215 ЦК України необхідно розмежувати види недійсності правочинів: нікчемні правочини –якщо їх недійсність встановлена законом ( частина 1 ст.219, частина 1 ст.220, частина 1 ст.224 ЦК), та оспорюванні правочини , якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом.
Як вбачається з матеріалів справи, заповіт ОСОБА_7 від 16.04.2009 року був посвідчений державним нотаріусом Ленінської державної нотаріальної контори і в той же день зареєстрований в реєстрі правочинів за №2-59 ( а.с.12).
Таким чином, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що вказаний заповіт є нікчемним правочином, оскільки підстави , передбачені частина 1 ст.219, частина 1 ст.220, частина 1 ст.224 ЦК України для визнання правочинів нікчемними відсутні.
Обставини. на які посилалась позивач , оспорюючи вказаний заповіт, мають бути підставою для визнання його недійсним.
Судом встановлено, що заповіт від 16.04.2009 року від імені ОСОБА_7 підписала ОСОБА_8 Підпис ОСОБА_8 у заповіті був посвідчений державним нотаріусом, з вказівкою про те, що: « У зв’язку з хворобою ОСОБА_7, на його особисте прохання та в його присутності текст заповіту підписано ОСОБА_8». Разом з тим, відповідно до ч.4 ст.207 ЦК України, підпис іншої особи на тексті правочину, що посвідчується нотаріально, засвідчується нотаріусом із зазначенням причин , з яких текст правочину не може бути підписаний особою, яка його вчиняє. Як вбачається з матеріалів справи, зміст заповіту ОСОБА_7 не містить відомостей про те, з яких саме причин він не міг власноручно підписати складений ним заповіт. До заповіту також не приєднана медична довідка або інший документ, який підтверджує ті обставини, що за станом здоров’я ОСОБА_7 не міг його підписати .
З наказу Міністерства юстиції України №2368\5 від 31.12.2008р. «Про затвердження Правил ведення нотаріального діловодства» ( в редакції, яка діяла на час посвідчення заповіту від 16.04.2009 року) вбачається , що посвідчувальний напис на заповіті, підписаному від імені особи, яка у зв’язку з хворобою або фізичною вадою не може власноручно підписатися, повинен містити причину, з якої заповідач не зміг підписати заповіт власноручно, а також відомості про те, що заповіт уголос прочитаний заповідачем до його підписання у присутності запрошених ним свідків , з вказівкою прізвища, імені та по батькові свідків. (форма №36 за станом на 31.12.2008 року).
Відомостей про те, що при підписанні оспорюваного заповіту були присутні свідки матеріали справи також не містять.
Таким чином, при нотаріальному посвідченні заповіту не було дотримано вимоги ч.4 ст.207 ЦК України , Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 03.03.2004 року №20\5, та наказу Міністерства юстиції України №2368\5 від 31.12.2008р. «Про затвердження Правил ведення нотаріального діловодства».
Згідно з ч. 4 ст. 203 ЦК України правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Заповіт є правочином. Тому до нього застосовуються загальні положення про правочини та положення про недійсність правочинів, встановлені ст. ст. 215 - 236 ЦК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 1257 ЦК України заповіт, складений з порушенням щодо його форми та посвідчення, є нікчемним.
У ст. 215 ЦК України встановлений зв’язок між поняттям «нікчемний» та «недійсний» заповіт, тобто недійсним є правочин, якщо його недійсність передбачена законом.
Тобто, у разі недотримання законодавчо визнаних вимог до форми заповіту, такий заповіт є недійсним і не повинен виконуватися, спадкування має здійснюватися за законом. Колегія суддів вважає, що такий правочин за вимогою заінтересованої сторони, у даному випадку дочки заповідача, може бути у судовому порядку визнаний недійсним.
Обставини, на які посилається позивач - ОСОБА_5 в обґрунтування своїх доводів щодо визнання заповіту недійсним, судова колегія вважає такими, по яких дійсність правочину (заповіту) може бути оспорювана.
Проте суд першої інстанції на викладені обставини уваги не звернув, і ухвалив рішення з порушенням норм матеріального права, що є підставою відповідно п.п. 3, 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_5 про визнання заповіту недійсним.
Доводи апелянта про те , що відповідач ОСОБА_6 вчинив умисні дії щодо збільшення своєї частки у спадщині, в зв.язку з чим його необхідно усунути від права на спадкування після смерті батька , колегія суддів вважає необґрунтованими та не заснованими на законі. Відповідно до ч.2 ст.1224 ЦК України не мають право на спадкування особи, які умисно перешкоджали спадкоємцеві скласти заповіт, внести в нього зміни або скасувати заповіт і цим сприяли виникненню права на спадкування у них самих чи в інших осіб або сприяли збільшенню їхньої частки у спадщині. Доказів, які підтверджують вчинення ОСОБА_6 дій, передбачених ч.2 ст.1224 ЦК України, суду не надано.
За такими обставинами, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правомірно відмовив у задоволенні позовних вимог ОСОБА_5 про усунення ОСОБА_6 від права на спадкування після смерті його батька ОСОБА_7
Доводи апеляційної скарги не спростовують зазначених висновків суду і не містять безсуперечних доказів, які мають бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції, ухваленого по вказаній частині позовних вимог.
Висновки суду першої інстанції про те, що за відсутності заповіту, спадкування має здійснюватись за законом, а сторони по справі , як діти померлого ОСОБА_7, є спадкоємцями першої черги за законом і мають рівне право на отримання спадщини, є правомірними і відповідають положенням ч.1ст.1278 ЦК України.
На підставі наведеного, керуючись ст. 303, 308, п.п.3, 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у м. Феодосії -
ВИРІШИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_5 - відхилити.
Рішення Ленінського районного суду АР Крим від 21.10. 2010 року, в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_5 про визнання недійсним заповіту, посвідченого 16.04.2009 року державним нотаріусом Ленінської державної нотаріальної контори та зареєстрованого в реєстрі заповітів за №2-59, -скасувати.
Ухвалити по справі нове рішення, яким заповіт ОСОБА_7, посвідчений 16.04.2009 року державним нотаріусом Ленінської державної нотаріальної контори та зареєстрований в реєстрі заповітів за №2-59, про передачу в порядку спадкування всього майна, яке на день смерті йому належало, ОСОБА_6, - визнати недійсним.
В решті рішення Ленінського районного суду АРК від 21 жовтня 2010 року - залишити без змін.
Рішення суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня проголошення, та може бути оскаржено до суду касаційної інстанції протягом 20 днів з дня набрання законної сили.
Судді: