РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
07 грудня 2010 року колегія суддів судової палаті у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у м. Феодосії у складі
головуючого, судді: Моісеєнко Т.І.,
суддів: Іщенка В.І.
Полянської В.О.
при секретарі: Джан Е.Е.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Білий камінь» до ОСОБА_5 про стягнення грошових коштів, за апеляційною скаргою ТОВ «Білий камінь» на рішення Ленінського районного суду Автономної Республіки Крим від 19 жовтня 2010 року,
В С Т А Н О В И Л А:
У грудні 2009 року ТОВ «Білий камінь» звернулось в суді з позовом до ОСОБА_5, в якому посилаючись на порушення останнім зобов’язання щодо реалізації товару , просило стягнути з відповідача завдану матеріальну шкоду в розмірі 14329 грв.42 коп. та пеню за прострочення грошових зобов’язань в розмірі 1324 грв.40 коп., а всього 15653 грв.82 коп.
Позовні вимоги мотивовані тим, що між сторонами був укладений усний правочин, відповідно до якого відповідач прийняв на себе зобов’язання здійснити реалізацію товару ТОВ «Білий камінь» в межах АРК за відповідну винагороду. Згідно цієї домовленості, кошти, отримані від реалізації товару відповідач ОСОБА_5 зобов’язаний був перерахувати на розрахунковий рахунок Товариства «Білий камінь», або внести в бухгалтерію Товариства.
Позивач вказує, що в період з серпня по жовтень 2008 року ТОВ «Білий камінь» надало відповідачу продукцію ( товар) на загальну суму 25318 грв.04 коп. В жовтні 2008 року ОСОБА_5 повернув частку не реалізованої ним продукції на суму 10988 грв.62 коп., що підтверджено відповідними накладними. Суму заборгованості за отриману для реалізації продукцію в розмірі 14329 грв.42 коп. відповідачем ОСОБА_5 повернуто не було.
Позивач вважає, що відповідач ОСОБА_5 неналежним чином виконав прийняти на себе зобов’язання , в зв’язку з чим повинен повернути суму вартості товару у грошовому вигляді, а також сплатити пеню за несвоєчасність виконання грошового зобов’язання.
Рішенням Ленінського районного суду Автономної Республіки Крим від 19 жовтня 2010 року у позові ТОВ «Білий камінь» було відмовлено.
Ухвалюючи рішення про відмову у позові, суд першої інстанції виходив з того, що ТОВ «Білий камінь» не надало суду доказів про укладення між ним та ОСОБА_5 будь-якого правочину, з якого мали виникнути грошові зобов’язання ОСОБА_5 перед позивачем. Суд також вказав, що посилання позивача на укладення усного правочину між сторонами не може бути прийнято до уваги, оскільки правочин, на який посилається позивач, не може бути визнаний таким, який повністю виконується сторонами в момент вчинення, тобто положення ст..206 ЦК України до спірних правовідносин застосовані бути не можуть.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, ТОВ «Білий камінь» подало апеляційну скаргу, посилаючись на те, що ухвалюючи рішення суд порушив норми матеріального права.
В апеляційній скарзі йдеться про те, що суд першої інстанції не вжив заходів щодо явки в судове засідання свідків, клопотання про допит яких було задоволено судом, і не застосував положення ст.94 ЦПК України, щодо їх привиду .
Апелянт вважає, що суд не надав належної оцінки всім накладним про отримання ОСОБА_5 товару, належного ТОВ «Білий камінь».
На думку апелянта, суд дав невірну оцінку положенням ст.206 ЦК України щодо можливості укладення між сторонами усного правочину.
В апеляційній скарзі ТОВ «Білий камінь» ставить питання про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення у справі про задоволення позову повністю.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Ухвалюючи рішення про відмову у позові суд першої інстанції виходив з того, що ТОВ «Білий камінь» не надало суду належних доказів про укладення між ним та ОСОБА_5 будь якого правочину, з якого мали виникнути грошові зобов’язання відповідача перед позивачем.
З даними висновками суду першої інстанції не може повною мірою погодитись колегія суддів апеляційної інстанції..
Відповідно до ст. 303 Цивільного процесуального кодексу України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Як встановлено судом, доказів про укладення будь-якого правочину між сторонами матеріали справи не містять.
Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_5 отримував від ТОВ «Білий камінь» продукти харчування та напитки , що підтверджено видатковими накладними №РН-0000202 від 2.09.08 року на суму 85, 20грв., №БК-0000004 від 25.09.08 року на суму 5106,40 грв., №БК-0000006 від 30.09.08 року на суму 440 грв., №БК-000001 від 01.10.08 року на суму 2667,60 грв., №БК-0000013 від 10.10.08 року на суму 2741 ,44 грв. Всього ним було отримано товарів на суму 11040,64 грв. ( а.с.17-21)
За приходними накладними №БК-0000006 від 22.10.08 року на суму 726,20 грв, №БК-0000005 від 22.10.08 року на суму 7857,30 грв., №БК-0000007 від 10.10.08 року на суму 1934,72 грв., №БК-0000009 від 31.10.08 року на суму 470,40 грв. ОСОБА_5 повернув ТОВ «Білий камінь» товару на загальну суму 10988,62 грв. ( а.с.22-25).
Таким чином, різниця між одержаним ОСОБА_5 від ТОВ «Білий камінь» товаром та повернутим ним позивачу товаром складає 52 грв.02 коп.
Оскільки сторонами не доведено за якими умовами ОСОБА_5 отримував від ТОВ «Білий камінь» товар і які розрахунки між ними необхідно було здійснити, колегія суддів вважає, що сума 52,02 грв. підлягає стягненню з відповідача на користь позивача на підставі ст.1212 ЦК України, як безпідставно набуте майно..
Висновки суду першої інстанції про те, що вартість товарів, отриманих ОСОБА_5 від ПП «Скопенко» та ПП «Абдуллаєва» за накладними №179\1, №180\1, №181\1 та без номеру від 04.08.08 року не підлягає стягненню з ОСОБА_5 на користь ТОВ «Білий камінь», колегія суддів вважає обґрунтованими, відповідними вимогам чинного законодавства.( а.с.15,16)
Доводи апеляційної скарги про те, що ПП «Скопенко» та ПП «Абдуллаєва» є партнерами ТОВ «Білий камінь», не можуть бути підставою для зобов’язання ОСОБА_5 повернути вартість отриманих від приватних підприємців товарів на користь позивача, оскільки ТОВ «Білий камінь» не було надано суду доказів,які підтверджують, що товар, отриманий ОСОБА_5 від приватних підприємців, належить саме ТОВ «Білий камінь» і розрахунки за отриманий товар необхідно проводити безпосередньо з ТОВ «Білий камінь».
Доводи апелянта про те, що судом в порушення вимог ст.94 ЦПК України не були вжити заходи для привиду свідків ОСОБА_6 та ОСОБА_7 не можна визнати обґрунтованими.
Відповідно до ст..90,91 ЦПК України привід є заходом процесуального примусу , що застосовується судом до осіб, які порушують встановлені в суді правила або протиправно перешкоджають здійсненню цивільного судочинства.
Як вбачається з матеріалів справи, клопотання про допит свідків було заявлено позивачем в порядку ст.27, 60,131 ЦПК України, як доказ для підтвердження позовних вимог . Зазначене клопотання було задоволено судом, однак позивач не забезпечив явку вказаних свідків в судове засідання.
Оскільки відповідно до ч.1 ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін, та інших осіб, які беруть участь у справі, у суду першої інстанції не було правових підстав застосовувати захід процесуального примусу до свідків, клопотання про допит яких було заявлено ТОВ «Білий камінь».
Колегія суддів вважає, що застосування заходів процесуального примусу у вигляді прийняття ухвали про привід свідків порушило би основний принцип диспозитивністі цивільного судочинства , що є неприпустимим.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що до відносин, які склалися між ТОВ «Білий камінь» та ОСОБА_5 не можуть застосовуватися положення ст.206 ЦК України щодо правочинів, які можуть вчинятися усно.
Усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення. Як вбачається з позовної заяви ТОВ «Білий камінь», ОСОБА_5 мав отримувати товар від Товариства з метою його подальшої реалізації і сплатою в майбутньому отриманих за товар коштів на розрахунковий рахунок Товариства, або в бухгалтерію.( а.с.2-3) Тобто, зазначені правовідносини не є такими, які повністю виконуються в момент їх вчинення.
Крім того, відповідно до положень ст.208 ЦК України, правочини між юридичною та фізичною особою належить вчиняти в письмовій формі, що не було виконане.
За такими обставинами, доводи апеляційної скарги про те, що суд неправильно визначив природу спірних правовідносин і неправомірно не застосував до них положення ст.206 ЦК України не можна визнати обґрунтованими.
Оскільки позивачем не доведено, що між ним та ОСОБА_5 виникло грошове зобов’язання, не має правових підстав для нарахування пені за порушення такого зобов’язання.
Інші доводи апеляційної скарги не можуть бути предметом дослідження суду апеляційної інстанції, оскільки не заявлялись в суді першої інстанції.
На підставі наведеного, керуючись статтею 303, 308, п.1 ч.1 ст.309 пунктом 1 частини 1 статті 314, статтею 316 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів,
ВИРІШИЛА:
Апеляційну скаргу ТОВ «Білий камінь» - задовольнити частково.
Рішення Ленінського районного суду Автономної Республіки Крим від 19.10. 2010 року, в частині відмови у задоволенні позовних вимог ТОВ «Білий камінь» до ОСОБА_5 про стягнення грошових коштів – скасувати.
Ухвалити по справі нове рішення, яким позовні вимоги ТОВ «Білий камінь» задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_5 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Білий камінь» безпідставно набуті 52 ( п’ятдесят дві) грв.02 коп.
В задоволенні іншої частини позову про стягнення грошових коштів відмовити.
В решті рішення Ленінського районного суду АРК від 19.10.2010 року залишити без змін.
Рішення суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення, може бути оскаржена протягом 20 днів з дня набрання законної сили до суду касаційної інстанції.
Судді :