УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
08 лютого 2011 року колегія суддів судової палаті у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у м. Феодосії у складі:
головуючого, судді: Моісеєнко Т.І.
суддів: Іщенка В.І.,
Полянської В.О.
при секретарі: Кувшиновій А.Д.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_5 до Державного підприємства «Науково-виробниче підприємство «Керчмолюск» про стягнення суми боргу за договором позики, за апеляційною скаргою Державного підприємства «Науково-виробниче підприємство «Керчмолюск» на рішення Керченського міського суду Автономної Республіки Крим від 26 листопада 2010 року,
ВСТАНОВИЛА:
У серпні 2010 року ОСОБА_5 звернулася до суду з позовом до ДП «Науково-виробниче підприємство «Керчмолюск» про стягнення суми боргу за договором позики.
П озовні вимоги мотивовані тим, що 06 серпня 2007 року між сторонами був укладений письмовий договір позики, відповідно до умов якого, позивач передав відповідачу грошові кошти у сумі 46300 грв, які підприємство зобов’язалось повернути в строк до 01.09.2007 року. На підтвердження укладення безвідсоткового займу директором підприємства була написана розписка, а також видана квитанція до прибуткового касового ордеру №16 від 06.08.2007 року про отримання підприємством коштів в сумі 46300 грв.. Разом з тим, відповідач взяті на себе зобов’язання у встановлений строк не виконав, у зв’язку з чим позивач вимушений звернутися із зазначеним позовом для захисту свого порушеного права.
Просив суд стягнути з відповідача 46300 грн. – суму боргу за договором позики та судові витрати по справі.
Рішенням Керченського міського суду Автономної Республіки Крим від 26.11. 2010 року позовні вимоги ОСОБА_5 були задоволені. З ДП «Науково-виробниче підприємство «Керчмолюск» на користь ОСОБА_5 було стягнено 46300 грн. у відшкодування суми боргу та судові витрати по справі в сумі 563 грв.
Ухвалюючи рішення про задоволення позову суд першої інстанції виходив з обґрунтованості заявлених позовних вимог.
Не погодившись із зазначеним рішенням суду ДП «Науково-виробниче підприємство «Керчмолюск» подало апеляційну скаргу, посилаючись на те, що суд першої інстанції не придав уваги тому, що з боку колишнього директора підприємства ОСОБА_6 мали місце фінансові порушення, які потягли за собою неотримання підприємством прибутку. На думку апелянта, суд не придав уваги тому, що гроші від безвідсоткового займу, отриманого від ОСОБА_5, буди виплачені ОСОБА_6 в розмірі 7356,22 грв. в погашення існуючої заборгованості , а 36102 грв. виплачені також ОСОБА_6 в погашення перевитрачених коштів за авансовими звітами.
Апелянт вказує, що за фактом порушень, встановлених актом КРУ від 24.04.2009 року, підприємство звернулось в прокуратуру з заявою про порушення відносно ОСОБА_6 кримінальної справи, однак перевірка досі не закінчена. На підставі наведеного вважають, що у суду першої інстанції не було правових підстав для стягнення з підприємства на користь ОСОБА_5 грошових коштів.
Просили рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити по справі нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_5 відмовити.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи в межах заявлених позовних вимог і доводів апеляційної скарги, обговоривши підстави апеляційної скарги, вважає, що скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до частини 1 статті 303 Цивільного процесуального кодексу України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Ухвалюючи рішення про задоволення позову ОСОБА_5 суд першої інстанції виходив з того, що між сторонами був укладений договір позики, що підтверджується договором позики, розпискою, яку підписав директор підприємства ОСОБА_6, квитанцією прибуткового касового ордеру про отримання підприємством коштів від ОСОБА_5 в сумі 46300 грв. ( а.с.2-4). Суд вказав, що ДП «Керчмолюск» умови взятого на себе зобов’язання щодо повернення коштів у строк, визначений договором позики, не виконало, у зв’язку з чим права ОСОБА_5 є порушеними і підлягають захисту.
З даним висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів апеляційної інстанції.
Судом встановлено, що 06 серпня 2007 року ОСОБА_5 уклав з ДП «Науково-виробниче підприємство «Керчмолюск» договір позики, відповідно до умов якого, позивач передає відповідачеві грошові кошти у сумі 46300 грв., а ДП «Керчьмолюск» зобов’язується повернути зазначену суму до 01.09.2007 року, що передбачено п.4 договору позики і розпискою, підписаною директором підприємства і завіреною печаткою підприємства (а.с.2,3)
Відповідно до частини 1 статті 1046 Цивільного кодексу України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Як вбачається з матеріалів справи, положення частин 1, 2 статті 1047 Цивільного кодексу України, щодо укладення договору позики у письмовій формі, сторонами було виконане. Факт укладення договору позики між сторонами підтверджений також квитанцією прибуткового касового ордеру №16 від 06.08.2007 року.( а.с.4)
Зі статей 1049, 1050 Цивільного кодексу України вбачається, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до ст.526 ЦК України зобов’язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. Наявність боргового документа у кредитора є підтвердженням того, що боржник свого обов’язку щодо повернення боргу не виконав.
З огляду на вищевикладене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що ДП «Керчмолюск» повинно сплатити на користь ОСОБА_5 грошові кошти, отримані в борг за договором позики від 06 серпня 2007 року, в сумі 46300 грв., а також відшкодувати судові витрати.
Доводи апеляційної скарги ДП «Керчьмолюск» про те, що вказані кошти були фактично виплачені колишньому директору підприємства ОСОБА_6 не мають правового значення для вирішення справи, оскільки договір позики був укладений не між ОСОБА_5 та ОСОБА_6, як фізичними особами, а між ОСОБА_5 та ДП «Керчмолюск», як юридичною особою, від імені якої діяв її директор. Обставини того, що зазначені кошти ОСОБА_5 не повернути , підприємством не оскаржуються.
Доводи апелянта про те, що колишній директор підприємства ОСОБА_6 допустив зловживання при здійсненні господарської діяльності, в зв’язку з чим підприємство не отримало прибутку, а також про те, що відносно ОСОБА_6 проводиться перевірка органами прокуратури, не можуть бути прийняти до уваги, оскільки зазначені обставини стосуються правовідносин , що склалися між ДП «Керчмолюск» та ОСОБА_6, а не правовідносин, які склалися у 2007 році між ОСОБА_5 та ДП «Керчмолюск» щодо позики грошових коштів.
Інші доводи апеляційної скарги не містять безсуперечних доказів, які спростовують висновки суду першої інстанції.
Підстав для задоволення апеляційної скарги і скасування рішення суду першої інстанції колегія суддів не вбачає.
Керуючись статтею 303, 308, пунктом 1 частини 1 статті 314, статтею 315 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів судової палати у цивільних справах,
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу Державного підприємства «Науково-виробниче підприємство «Керчмолюск» - відхилити.
Рішення Керченського міського суду Автономної Республіки Крим від 26 листопада 2010 року - залишити без змін.
Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення, може бути оскаржена протягом 20 днів з дня набрання законної сили до суду касаційної інстанції.
Судді:
Моісеєнко Т.І. Полянська В.О. Іщенко В.І.