У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 листопада 2010 року колегія суддів судової палаті у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у м. Феодосії у складі:
головуючого, судді: Моісеєнко Т.І.,
суддів: Іщенка В.І.,
Полянської В.О.,
при секретарі: Джан Е.Е.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_5 до Кримського республіканського професійно-технічного навчального закладу Міністерства освіти і науки Автономної Республіки Крим «Чапаєвське професійно-технічне аграрне училище», третя особа – ОСОБА_6, про визнання незаконним наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, за апеляційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Совєтського районного суду Автономної Республіки Крим від 14 жовтня 2010 року,
ВСТАНОВИЛА:
У вересні 2010 року ОСОБА_5 звернулася до суду із позовом до Кримського республіканського професійно-технічного навчального закладу Міністерства освіти і науки Автономної Республіки Крим «Чапаєвське професійно-технічне аграрне училище», третя особа – ОСОБА_6, про визнання незаконним наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
П озовні вимоги мотивовані тим, що вона знаходилась у трудових відносинах з відповідачем і виконувала обов’язки вихователя. Наказом № 64/1–к від 24 серпня 2010 року незаконно була звільнена з роботи на підставі п.1 ст. 40 КЗпП України у зв’язку із скороченням чисельності або штату працівників, оскільки організаційних змін у діяльності навчального закладу не було. Крім того, у порушення вимог ч. 2 ст. 40 КЗпП України їй не була запропонована інша робота. Подані нею заяви про переведення на іншу роботу, що відповідає її кваліфікації педагога, а також на посаду психолога, адміністрацією було відхилено. Зазначене ОСОБА_5 вважає порушенням своїх прав.
Просила суд визнати наказ № 64/1–к від 24 серпня 2010 року про її звільнення з роботи незаконним, поновити на попередній посаді та стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу.
Рішенням Совєтського районного суду Автономної Республіки Крим від 14 жовтня 2010 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_5 було відмовлено. Також судом було вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з необґрунтованості заявлених позовних вимог.
Не погодившись із зазначеним рішенням суду, ОСОБА_5 подала апеляційну скаргу посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи та на недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими.
Так, апелянт вважає, що суд першої інстанції не звернув увагу на те, що при її звільненні фактично ніяких змін в організації праці в учбовому закладі не було.
ОСОБА_5 просила суд скасувати рішення Совєтського районного суду АР Крим від 14 жовтня 2010 року та ухвалити нове рішення про задоволення її позовних вимог.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи в межах заявлених позовних вимог і доводів апеляційної скарги, обговоривши підстави апеляційної скарги, вважає, що скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.
Відповідно до частини 1 статті 303 Цивільного процесуального кодексу України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Ухвалюючи оскаржуване рішення суд першої інстанції виходив з того, що матеріали справи містять достатньо доказів на підтвердження того, що ОСОБА_5 була звільнена з роботи відповідно до норм діючого законодавства про працю, а отже підстав для задоволення її позовних вимог не має.
З даними висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів апеляційної інстанції, оскільки вони відповідають вимогам діючого законодавства і фактичним обставинам справи.
Судом встановлено, що ОСОБА_5 знаходилась у трудових відносинах із відповідачем, працюючи на посаді вихователя.
Наказом № 50/1-к від 24 червня 2010 року позивач була попереджена про звільнення з 25 серпня 2010 року за п. 1 ст. 40 КЗпП України – у зв’язку з скороченням чисельності або штату працівників (а.с.3 ). Із зазначеним наказом ОСОБА_5 була ознайомлена, що вбачається з її заяви до адміністрації навчального закладу від 24.06.2010 року (а.с. 8).
Наказом № 64/1-к від 26 серпня 2010 року ОСОБА_5 була звільнена з роботи на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України (а.с. 70).
Пунктом 1 ч.1, ч.2 ст. 40 КЗпП України передбачено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк може бути розірваний власником або уповноваженим ним органом у випадку зміни в організації виробництва і праці, в тому числі скорочення чисельності або штату працівників. Звільнення з підстав, зазначених у пункті 1 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що у навчальному закладі, де працювала ОСОБА_5 дійсно мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема скорочення чисельності працівників. Зазначене підтверджене розпорядженнями Ради Міністрів АРК від 15.02.2010 року №92-р та №730-р від 25.08.2010 року « Про режим жорсткої економії бюджетних коштів», аналізом чисельності учнів навчального закладу , аналізом штатних одиниць зазначеного навчального закладу за станом на 01.09.2010 року, а також штатним розписом учбового закладу на 01.09.2010 року, де передбачені 2 одиниці вихователів ( а.с.39,40,41,42-45,46-49,76-78)
Крім того, право визначати чисельність і штат працівників належить тільки власникові або уповноваженому ним органу. Суд, при розгляді спору про поновлення працівника на роботі, зобов'язаний перевірити наявність підстав для звільнення (чи мало місце скорочення штату або чисельності працівників), але він не вправі обговорювати питання про доцільність вжиття заходів щодо скорочення чисельності або штату працівників.
Враховуючи вищенаведене колегія суддів вважає необґрунтованими доводи апеляційної скарги про те, що при звільненні ОСОБА_5 фактично ніяких змін в організації виробництва і праці в учбовому закладі не було.
Відповідно до положень ч.1 ст. 42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці. Підстави переваги в залишенні на роботі при рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації передбачені ч.2 ст.42 КЗпП України.
Розглядая справу суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що відповідачем при звільненні ОСОБА_5 було враховано, що остання не має переважного права на залишення на роботі перед іншими вихователями, передбаченого ч.1 ст. 42 КЗпП України . За рівними умовами праці суд першої інстанції врахував, що ОСОБА_8 та ОСОБА_9 мають переважне перед ОСОБА_5 право на залишення на роботі на посаді вихователя і визнав правомірним обґрунтування звільнення, надане навчальним закладом. ( а.с.52).
Обґрунтованими є висновки суду першої інстанції про те, що відповідачем були додержані вимоги законодавства при звільненні працівника на підставі п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, зокрема позивач, відповідно до положень ст. 49-2 КЗпП України була повідомлена про наступне вивільнення більш ніж за два місяці, а скорочення штату погоджено з профспілковим комітетом (а.с.4,5,7,8)
Доводи апелянта відносно того, що у порушення ч.2 ст. 40 КЗпП України при вивільненні їй не була запропонована інша робота, відповідно до її освіти та кваліфікації не можуть бути прийняти до уваги з таких підстав.
Відповідно до ст. 49-2 КЗпП України при вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації працівник, за своїм розсудом, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно.
Як вбачається з матеріалів справи, 24 червня 2010 року та 06 липня 2010 року позивач подавала заяви про переведення її на іншу посаду, відповідно до її освіти викладача російської мови та літератури, а також на посаду психолога. На вказані звернення були надані відповіді про те, що посади, яка б відповідала спеціальності позивача, на момент її попередження та звільнення у навчальному закладі не було, а для виконання обов’язків психолога необхідна відповідна освіта, якої позивач не має. (а.с.9,11,66).
Інші доводи апеляційної скарги не містять безсуперечних доказів, які спростовують висновки суду першої інстанції.
Підстав для задоволення апеляційної скарги і скасування рішення суду першої інстанції колегія суддів не вбачає.
Керуючись статтею 303, пунктом 1 частини 1 статті 307, статтею 308, пунктом 1 частини 1 статті 314, статтею 315 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів судової палати у цивільних справах,
УХВАЛИЛА :
Апеляційну скаргу ОСОБА_5 – відхилити.
Рішення Совєтського районного суду Автономної Республіки Крим від 14 жовтня 2010 року – залишити без змін.
Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення, може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили до суду касаційної інстанції.
Судді: