АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ
у м. Феодосії
___________________________________________________________________________
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 січня 2011 року м. Феодосія
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у м. Феодосії у складі:
головуючого судді: Іщенка В.І.,
суддів Моісеєнко Т.І.,
Полянської В.О.,
при секретарі: Короткові Д.К.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Феодосії цивільну справу за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_6 про стягнення матеріальної та моральної шкоди, за апеляційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Керченського міського суду Автономної Республіки Крим від 18 листопада 2010 року,
В С Т А Н О В И Л А :
16 вересня 2010 року ОСОБА_5 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_6, в якому з урахуванням уточнень просила стягнути на її користь матеріальну шкоду в розмірі 16609 грн., та моральну шкоду в розмірі 100000 грн.
Позовні вимоги мотивовані тим, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 11.10.1996 року, який був розірваний за рішенням суду 05.10.2010 року. До реєстрації шлюбу позивач попереджала ОСОБА_6, що вона хворіє в легкій формі діабету, та він пообіцяв, що буде турбуватися про неї, доглядатиме і створить всі умови для нормального життя. Проте, відповідач обіцянку не виконав, і у квітні 1997 року ОСОБА_5 була вимушена піти від чоловіка, і стала мешкати у своїх батьків. Позивач дуже хвилювалася за їх шлюб, оскільки чоловік зникав з сім’ї на тривалий час, а потім повертався до неї і у зв'язку з постійним емоційним струсом 15.11.1999 року ОСОБА_5 отримала ІІІ групу інвалідності. У 2003 році, після того як ОСОБА_6 були нанесені тілесні ушкодження, вона хвилювалася за стан здоров'я свого чоловіка, який лікувався у стаціонарі, не міг повноцінно працювати, а тому вона працювала, щоб мати можливість лікуватися самій та утримувати чоловіка, якого вона утримувала до 2005 року. 04.12.2003 року ОСОБА_5 була отримана ІІ група інвалідності, а у квітні 2009 року їй була встановлена І група інвалідності. Позивач зазначає, що з літа 2005 року відповідач почав працювати, і хвора дружина стала йому не потрібна, він став погано відноситись до неї, не доглядав, у зв'язку з чим догляд за нею стали здійснювати її батьки і родина розпалася. ОСОБА_5 вважає, що відповідач своїми діями спричинив їй страждання, принизив її честь та гідність, чим спричинив моральну шкоду, яку вона визначила у грошовій оцінці в сумі 100000 грн. Також ОСОБА_6, як чоловік, не утримував її як інваліда І-ої групи та дружину, не оплатив лікування у ТОВ «Топаз» в сумі 9559 грн., а також ВАТ «Євромедцентр» в сумі 2000 грн. та поїздки у м. Сімферополь на лікування на таксі в сумі 2400 грн. Також позивач зазначає, що за рішенням суду було поділено майно та на її користь стягнуто аліменти, які ОСОБА_6 не сплачує 10 місяців і борг складає 2000 грн., а також не сплатив грошову компенсацію 650 грн. за майно, яке було поділено по рішенню суду, а всього просила стягнути з відповідача спричинену їй матеріальну шкоду на загальну суму 16609 грн.
Рішенням Керченського міського суду АР Крим від 18 листопада 2010 року у задоволенні позову ОСОБА_5 було відмовлено.
ОСОБА_5 не погодилася з рішенням суду та подала на нього апеляційну скаргу, в якій просить рішення скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення її позовних вимог. В обґрунтування своїх вимог апелянт посилається на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального закону, неповне з’ясування суттєвих обставин по справі і надання неналежної правової оцінки доказам, які надавалися апелянтом.
Апелянт зазначає, що судом першої інстанції не була надана оцінка її стану здоров'я, яке сильно погіршилося внаслідок жорстокого ставлення до неї відповідача, що підтверджується медичними документами які були надані суду і які судом не були прийняті до уваги. Апелянт вважає, що вона має право на відшкодування спричиненої відповідачем моральної шкоди, оскільки із особи, яка хворіла легкою формою діабету на час вступу у шлюб, на час розірвання шлюбу, вона стала інвалідом І групи, і втратила зір. При розгляді справи суд не дав можливості її представнику у повній мірі розкрити суть неправомірних дій відповідача в хронологічному порядку, та уважно приймав тільки доводи відповідача та його представника, чим порушив ст.5 ЦПК України.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_5, суд першої інстанції зазначив, що позивачем заявлені вимоги про стягнення моральної шкоди за підставами ЦК України, у той час як СК України такі правовідносини не регулює і не передбачає відшкодування моральної шкоди подружжя один одному. Суд зазначив, що рішенням Керченського міського суду АР Крим від 30 березня 2010 року та рішенням Апеляційного суду АР Крим від 30 червня 2010 року проведений поділ сумісно нажитого майна і при цьому з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_5 стягнуто грошову компенсацію різниці вартості майна в сумі 650 грн. і повторне ухвалення рішення за цією вимогою позивача не потрібне, оскільки вказана сума підлягає стягненню шляхом отримання виконавчого листа і пред’явлення його до примусового виконання. Рішенням Керченського міського суду АР Крим від 05 жовтня 2009 року з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_5 стягнуто аліменти на її утримання в розмірі ј частини всіх видів його заробітку, починаючи з 01 вересня 2009 року, тобто з дня подачі позовної заяви і рішення суду пред’явлено до виконання і при наявності заборгованості по аліментам сума підлягає стягненню в примусовому порядку згідно Закону України «Про виконавче провадження». Суд зазначив, що не підлягають задоволенню вимоги ОСОБА_5 про стягнення понесених нею витрат на лікування та на поїздки до м. Сімферополь, оскільки позивачем не надано доказів, що стан здоров’я позивача погіршився у зв’язку з поганим відношенням до неї відповідача і не надала суду доказів, які б підтверджували необхідність таких поїздок та понесення нею за це витрат.
З такими висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів, оскільки вони зроблені на підставі ретельно досліджених доказів, яким надана належна правова оцінка. Судом правильно встановлені фактичні обставини справи, характер спірних правовідносин і ухвалено рішення, яке відповідає вимогам матеріального і процесуального закону.
Згідно з ч.1 ст.303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
З матеріалів справи вбачається, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 11 жовтня 1996 року по 05 жовтня 2010 року, який було розірвано відповідно до рішення Керченського міського суду АР Крим від 05 жовтня 2010 року (а.с.79).
З довідок №027184 від 15.11.1999 року, №02027 від 01.11.2007 року, №032781 від 10.06.2009 року вбачаться, що ОСОБА_7 були встановлені ІІІ, ІІ, І групи інвалідності відповідно(а.с.38-40).
Проте, матеріали справи не містять належних та допустимих доказів, що у період шлюбу ОСОБА_5, саме з вини відповідача захворіла на цукровий діабет і їй була встановлена І група інвалідності, оскільки у позовній заяві позивач зазначила, що на момент вступу у шлюб вона вже хворіла на цукровий діабет, а тому відсутні правові підстави для стягнення грошової компенсації у відшкодування моральної шкоди з відповідача.
Рішенням Керченського міського суду АР Крим від 05 жовтня 2010 року на користь ОСОБА_5 з ОСОБА_6 стягнуто аліменти на її утримання у розмірі ј частки з усіх видів заробітку відповідача щомісячно починаючи з 01.09.2009 року та до зміни матеріального становища сторін.
Згідно з рішенням Апеляційного суду АР Крим у м. Феодосії від 30 червня 2010 року було поділено спільне сумісно нажите майно, і з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_5 було стягнуто компенсацію різниці вартості часток в сумі 650 грн. (а.с.67-69).
Колегія суддів погоджується з висновком суду про те, що повторне ухвалення рішення за вимогою позивача про стягнення 650 грн. не передбачено законом, оскільки рішення суду підлягає примусовому виконанню, у разі невиконання рішення суду добровільно, шляхом отримання виконавчого листа і пред’явлення його до примусового виконання.
Також колегія суддів вважає, що рішення суду в частині відмови у задоволенні стягнення заборгованості по аліментах за 10 місяців у сумі 2000 грн. ґрунтується на вимогах закону, оскільки борг підлягає стягненню в примусовому порядку згідно Закону України «Про виконавче провадження».
Колегія суддів погоджується з висновком суду про те, що відповідач ОСОБА_6 матеріально підтримує колишню дружину ОСОБА_5, оскільки з нього за рішенням суду стягнуто аліменти відповідно до ст.75 Сімейного кодексу України.
Колегія суддів вважає, що вирішуючи спір, суд правильно встановив фактичні обставини справи, дав належну правову оцінку наданим доказам, ухвалив рішення з дотриманням вимог ст.213 Цивільного процесуального кодексу України.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, а тому скарга задоволенню не підлягає.
Відповідно до ч.1 ст.308 Цивільного процесуального кодексу України суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, колегія суддів, вважаючи рішення суду першої інстанції правильним, обґрунтованим та таким, що ухвалено з дотриманням вимог норм матеріального і процесуального права, з урахуванням усіх суттєвих обставин у справі та наданням належної правової оцінки доказам, які надавалися сторонами, не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги ОСОБА_5, та скасування оскаржуваного судового рішення.
Керуючись статтями 303, 307, 308, 313-315 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у м. Феодосії,
У Х В А Л И Л А :
Апеляційну скаргу ОСОБА_5 на рішення Керченського міського суду Автономної Республіки Крим від 18 листопада 2010 року відхилити.
Рішення Керченського міського суду Автономної Республіки Крим від 18 листопада 2010 року залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржена протягом двадцяти днів, з дня набрання законної сили, до суду касаційної інстанції.
Судді: