КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: №   2-а-1675/10                            Головуючий у 1-й інстанції:   Манько М.В.  

Суддя-доповідач:  Ісаєнко Ю.А.

У Х В А Л А

Іменем України

"24" березня 2011 р.                                                                                                        м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:          

головуючого –судді                    Ісаєнко Ю.А.;

суддів:                                        Мельничука В.П., Федотова І.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Смілянському районі Черкаської області на постанову Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 15 листопада 2010 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Управління Пенсійного фонду України в Смілянському районі Черкаської області про визнання дій протиправними, зобов’язання здійснити нарахування та виплату недоплаченої суми щомісячної державної соціальної допомоги як дитині війни,

В С Т А Н О В И В:

У жовтні 2010 року позивач, ОСОБА_2, звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати протиправними дії та зобов’язати відповідача нарахувати та виплатити невиплачену йому як дитині війни щомісячну державну допомогу за період з 01 березня 2010 по день винесення постанови.

Постановою Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 15 листопада 2010 року –визнана протиправною бездіяльність відповідача, зобов’язано здійснити нарахування та виплату підвищення до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», виходячи із розміру, встановленого ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування»та провести відповідні виплати за період з 01 квітня 2010 року по 30 вересня 2010 року.

Не погоджуючись із постановою суду першої інстанції відповідач подав апеляційну скаргу в якій просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Особи, які беруть участь у справі, з клопотаннями про розгляд справи за їх участю –не зверталися. В матеріалах справи достатньо письмових доказів для вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін у розгляді справи не обов’язкова.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 197 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які прийняті у порядку скороченого провадження за результатами розгляду справ, передбачених пунктами 1, 2 частини першої ст. 1832 цього Кодексу. Тобто, законодавцем встановлено для даної категорії справ можливість особливого порядку апеляційного розгляду. Але, суд апеляційної інстанції має право, якщо під час письмового провадження за наявними у справі матеріалами дійде висновку про те, що справу необхідно розглядати у судовому засіданні, призначити її до розгляду у судовому засіданні.

Проте, частина перша ст. 1832 Кодексу адміністративного судочинства України є імперативною нормою і встановлює випадки застосування скороченого провадження для розгляду зазначеної категорії справ судом першої інстанції. Щодо права, а не обов’язку розгляду судом першої інстанції в порядку скороченого провадження, передбаченого ч. 2 ст. 1832 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів дійшла висновку, що воно реалізується виключно для категорій справ, зазначених у пунктах 3, 4 частини першої цієї статті, апеляційний розгляд яких в порядку письмового провадження ст. 197 КАС України не передбачено. Тому, порушення судом першої інстанції особливості провадження справ, зазначених у пунктах 1, 2 частини першої ст. 1832 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме розгляд їх не у скороченому провадженні, не є перешкодою для апеляційного розгляду зазначеної категорії справ в порядку письмового провадження, в зв’язку із чим і оскарження постанови суду першої інстанції здійснюється в порядку, передбаченому частинами 8 –10 ст. 1832 Кодексу адміністративного судочинства України.

З огляду на викладене, колегія суддів визнала можливим розглянути справу в порядку письмового провадження, як це передбачено ст. 197 КАС України.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу –залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції –без змін виходячи із наступного.

Згідно ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду –без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що позивач має право отримання підвищення до пенсії у розмірі, встановленому ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».

Колегія суддів погоджується із зазначеним висновком суду першої інстанції, оскільки він знайшов своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи.

Судом встановлено, що позивач є дитиною війни у розумінні ст. 1 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».

Згідно ст. 6 вказаного Закону дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.

Розмір мінімальної пенсії за віком визначений у абз. 1 ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», згідно якої мінімальна пенсія за віком дорівнює прожитковому мінімуму, встановленому для осіб, що втратили працездатність.

Проте, відповідач всупереч ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»виплачував позивачу щомісячне підвищення до пенсії у меншому розмірі, який встановлений постановою КМ України «Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян»№ 530 від 28 травня 2008 року.

Колегія суддів вважає дії відповідача щодо виплати позивачу підвищення до пенсії, як дитині війни, у розмірі, меншому ніж той, що встановлений ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»неправомірними, а висновок суду першої інстанції про необхідність задоволення позовних вимог – законним і обґрунтованим.

Так, судом першої інстанції було зроблено вірний висновок про те, що Закон України «Про соціальний захист дітей війни»має вищу юридичну силу в порівняні з постановою КМ України «Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян»№ 530 від 28 травня 2008 року, та є пріоритетним у застосуванні.

Також судом першої інстанції було зроблено висновок про те, що будь-яким іншим законом, крім Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», мінімальний розмір пенсії не встановлений, у зв’язку з чим відсутні підстави не застосовувати для розрахунку підвищення пенсії, як дитині війни, розмір мінімальної пенсії за віком, встановлений абз. 1 ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування».

Таким чином, доводи апеляційної скарги територіального управління Пенсійного фонду України не спростовують висновки суду першої інстанції, викладені в постанові суду першої інстанції, та не можуть бути підставами для її скасування.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано  належну оцінку дослідженим  доказам та прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права. За таких обставин колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу –залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції –без змін.

Керуючись ст.ст. 160, 197, 198, 200, 205, 207 КАС України, суд апеляційної інстанції,

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Смілянському районі Черкаської області залишити без задоволення, а постанову Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 15 листопада 2010 року –без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя:                                                                                    Ю.А. Ісаєнко          

Суддя:                                                                                              В.П. Мельничук

Суддя:                                                                                              І.В. Федотов