Апеляційний суд Запорізької області
Справа № 22-1068/11 Головуючий у 1 інстанції: Тютюник М.С.
Суддя-доповідач: Дзярук М.П.
У Х В А Л А
14 березня 2011 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області у складі:
Головуючого: Приймака В.М.
Суддів: Дзярука М.П.
Дашковської А.В.
При секретарі: Черненко А.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою прокурора Шевченківського району м. Запоріжжя на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 03 листопада 2009 року у справі за заявою ОСОБА_3, заінтересована особа: сектор у справах громадянства міграції та реєстрації фізичних осіб Шевченківського РВ ЗМУ ГУ МВС України в Запорізькій області про встановлення факту проживання на території України, -
В С Т А Н О В И Л А :
У лютому 2009 року ОСОБА_3 звернувся до суду з заявою про встановлення факту проживання на території України, яку уточнив в процесі розгляду справи (а.с.39-40).
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що в січні 1991 року у зв’язку із національним конфліктом у Нагорному Карабаху, він був змушений переїхати із зони конфлікту на постійне місце проживання в м. Запоріжжя, тодішньої УСРСР. Покидаючи зону конфлікту вони із колишньою дружиною втратили своє майно та всі заощадження, тому не мали можливості придбати своє житло та оселилися у знайомих його родини в АДРЕСА_3. Вперше зареєструватися у м. Запоріжжі він зміг лише 18.05.1993 року. 13.03.2003 року він отримав дозвіл на постійне проживання на території України за адресою: АДРЕСА_1. На теперішній час він постійно проживає у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_4 за адресою: АДРЕСА_2.
Протягом всього часу проживання на території України він не набув громадянства іншої країни, а також відсутність у нього постійної реєстрації на території України у 1991 році зробило неможливим для нього набуття громадянства України на загальних підставах.
З огляду на те, що на теперішній час він формально залишається громадянином колишнього СРСР, а фактично особою без громадянства, просив встановити факт постійного проживання на території України станом на 24.08.1991 року.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 03 листопада 2009 року заяву ОСОБА_3 задоволено.
Встановлено факт, що ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, станом на 24.08.1991 року, починаючи з січня 1991 року, постійно проживав на території України.
Не погоджуючись з зазначеним рішенням суду, прокурор Шевченківського району м. Запоріжжя подав апеляційну скаргу в якій, посилаючись на те, що рішення є незаконним та необґрунтованим, має місце невідповідність обставин, що мають значення для справи, судом неправильно застосовані норми матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення яким відмовити в задоволенні заяви ОСОБА_3
Вислухавши суддю - доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставин справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційна скарга прокурора Шевченківського району м. Запоріжжя задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Пунктом 1 частини 1 статті 307, статтею 308 ЦПК України передбачено, що за наслідками розгляджу апеляційної скарги апеляційний суд має право постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін, якщо визнає, що його постановлено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Згідно зі статтею 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повного і всебічного з’ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.
Відповідно до вимог ст. 256 ЦПК України суд в порядку окремого провадження розглядає справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Як вбачається із матеріалів справи ОСОБА_3 просить встановити факт його проживання на території України станом на 24.08.1991 року, починаючи з січня 1991 року.
Відповідно до ч.1 п. 1 статті 3 Закону України "Про громадянство України" громадянами України є усі громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) постійно проживали на території України. Указом Президента України від 27.03.2001, № 215/2001 "Питання організації виконання Закону України "Про громадянство України""затверджений Порядок провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень (далі Порядок). Цей Порядок відповідно до Закону України "Про громадянство України" (далі - Закон) визначає перелік документів, які подаються для встановлення, оформлення та перевірки належності до громадянства України, прийняття до громадянства України, оформлення набуття громадянства України, припинення громадянства України, скасування рішень про оформлення набуття громадянства України, а також процедуру подання цих документів та провадження за ними, виконання прийнятих рішень з питань громадянства України. Відповідно до п. 7 цього Порядку передбачено, що встановлення належності до громадянства України стосується громадян колишнього СРСР, які не одержали паспорт громадянина України або паспорт громадянина України для виїзду за кордон та не мають у паспорті громадянина колишнього СРСР відмітки про прописку, що підтверджує факт їхнього постійного проживання на території України за станом на 24 серпня 1991 року або проживання в Україні за станом на 13 листопада 1991 року.
Відповідно до п. 8 Порядку для встановлення належності до громадянства України відповідно до пункту 1 частини першої статті 3 Закону особа, яка за станом на 24 серпня 1991 року постійно проживала на території України і перебувала у громадянстві колишнього СРСР, але не має у паспорті громадянина колишнього СРСР відмітки про прописку, що підтверджує факт її постійного проживання на території України на зазначену дату, подає:
а) заяву про встановлення належності до громадянства України;
б) копію паспорта громадянина колишнього СРСР. У разі відсутності паспорта громадянина колишнього СРСР подається довідка органу внутрішніх справ про те, що за станом на 24 серпня 1991 року особа перебувала у громадянстві колишнього СРСР;
в) рішення суду, яким підтверджується факт постійного проживання особи на території України за станом на 24 серпня 1991 року.
Факт проживання на території України ОСОБА_3 з 1991 року підтверджується поясненнями свідків ОСОБА_5, ОСОБА_6, копією паспорта громадянина СРСР ОСОБА_3, яким підтверджено реєстрацію заявника з 18.05.1993 року на території України ( а.с. 7.-9) посвідкою на право постійного проживання в Україні НОМЕР_1 виданою УМВС України в Запорізькій області від 22.04.1999 року ( а.с.9), копією індентифікаційного коду ОСОБА_3 виданого 28.12.2004 року ДПІ у Жовтневому районі м. Запоріжжя.( а.с.10), довідкою міської клінічної лікарні екстреної та швидкої медичної допомоги м. Запоріжжя проте, що заявник з 27.05.1999 року та станом 21.01.2009 року працює водієм ШМД Жовтневого району м. Запоріжжя ( а.с.10)
Таким чином, колегія суддів вважає, що розглядаючи заяву районний суд повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані заявником докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.
Статтею 60 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Доводи апелянта , щодо невідповідності обставин, що мають значення для справи спростовуються дослідженими в судовому засіданні доказами і матеріалами справи.
Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно і всебічно дос лідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.
Доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, тому судова колегія не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування оскаржуваного рішення суду.
Керуючись ст. ст. 307, 308, 313, 314, 315, 317 ЦПК України, колегія суддів
У Х В А Л И Л А:
Апеляційну скаргу прокурора Шевченківського району м. Запоріжжя відхилити.
Рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 03 листопада 2009 року у цій справі залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, проте може бути оскаржена безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий:
Судді: