КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 18.12.2007                                                                                           № 11/403

 Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

 головуючого:          Губенко Н.М.

 суддів:             

 при секретарі:            

 За участю представників:

 від позивача - Донченко К.Ю. – представник (дов. б/н від 08.11.2007);

 від відповідача - Федоренко І.Л. – представник (дов. б/н від 02.01.2007),

 розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного підприємства „Даско”

 на ухвалу Господарського суду м.Києва від 23.10.2007

 у справі № 11/403  

 за позовом                               Товариства з обмеженою відповідальністю „Русь Інтернешнл”

 до                                                   Приватного підприємства „Даско”

             

                       

 про                                                  стягнення 877094,40 грн.

 

ВСТАНОВИВ:

 Ухвалою Господарського суду м. Києва від 23.10.2007 у справі №11/403задоволено клопотання позивача про вжиття заходів до забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові суми, що належать відповідачеві на підставі ст.ст. 66, 67 ГПК України.

          Не погоджуючись з винесеною ухвалою, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду м. Києва від 23.10.2007 у справі № 11/403 з підстав неправильного застосування норм процесуального права.

          Підстави апеляційної скарги обґрунтовуються наступними доводами.

          Заявник наголошує на тому, що місцевий господарський суд в порушення вимог чинного законодавства, задовольнивши клопотання позивача про вжиття заходів до забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові суми відповідача, не здійснив належним чином оцінку обґрунтованості доводів позивача щодо необхідності вжиття заходів до забезпечення позову, не витребував доказів наявності фактичних обставин, з якими пов’язується застосування певного заходу до забезпечення позову. При цьому, відповідач посилається на п. 3 роз’яснення президії Вищого арбітражного суду України від 23.08.1994 № 02-5/611 „Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову”, а також на інформаційний лист Вищого господарського суду України від 12.12.2006 № 01-8/2776.

          У відзиві на апеляційну скаргу позивач заперечує проти доводів відповідача, викладених в апеляційній скарзі, та просить оскаржувану ухвалу залишити без змін, а вимоги апеляційної скарги без задоволення, зважаючи на наступне: на думку позивача, місцевий господарський суд здійснив оцінку обґрунтованості його доводів щодо необхідності вжиття заходів до забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти відповідача, оскільки: розмір позовних вимог достатньо великий і стягнення грошових коштів у заявленому розмірі з відповідача може призвести до ускладнення фінансового становища останнього; зважаючи на великий розмір заборгованості перед позивачем, відповідач може здійснювати дії, направлені на виведення грошових коштів зі своїх рахунків та зменшення вартості своїх активів; строк прострочення виконання зобов’язання досить великий, більше ніж шість календарних місяців, що дає підстави стверджувати, що відповідач не має наміру погашати заборгованість у добровільному порядку; позивач також посилається і на те, що місцевий господарський суд із врахуванням п. 6.1 роз’яснення президії Вищого арбітражного суду України від 23.08.1994 № 02-5/611 „Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову” наклав арешт на грошові кошти відповідача у сумі 877 094,40 грн., тобто, у розмірі позовних вимог, чим не позбавив відповідача можливості здійснювати свою господарську діяльність; крім того, в п. 10 вказаного роз’яснення зазначається, що оскільки забезпечення позову застосовується як гарантія задоволення законних вимог позивача, господарський суд не повинен скасовувати вжиті заходи до виконання рішення або зміни способу його виконання, за винятком випадків, коли потреба у забезпеченні позову з тих чи інших причин відпала або змінились певні обставини, що спричинились до застосування заходів забезпечення позову; таким чином, позивач вважає, що у випадку задоволення вимог апеляційної скарги, позивач буде позбавлений гарантії того, що у випадку задоволення позову, рішення місцевого господарського суду буде виконано належним чином та у повному обсязі.

При розгляді апеляційної скарги колегією суддів були заслухані пояснення представників сторін, досліджені наявні матеріали справи та встановлено наступне.

Позивач звернувся до Господарського суду м. Києва з позовом до відповідача про стягнення заборгованості у розмірі 816 000,00 грн., 45 696,00 грн. інфляційних та 16 094,40 грн. 3% річних за невиконання умов договору № вК-103-06 купівлі-продажу цінних паперів, укладеного між сторонами.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 04.10.2007 у справі № 11/403 порушено провадження у справі № 11/403 та призначено справу до розгляду.

Одночасно із поданням позову, позивач звернувся до місцевого господарського суду із заявою про вжиття заходів до забезпечення позову.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 23.10.2007 задоволено заяву позивача про вжиття заходів до забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти відповідача в сумі 885 983,34 грн. на підставі ст.ст. 66, 67 ГПК України.

Відповідач, не погоджуючись з винесеною ухвалою, звернувся з апеляційною скаргою до апеляційного господарського суду. Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, відповідач послався на те, що місцевий господарський суд в порушення вимог чинного законодавства, задовольнивши клопотання позивача про вжиття заходів до забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові суми відповідача, не здійснив належним чином оцінку обґрунтованості доводів позивача щодо необхідності вжиття заходів до забезпечення позову, не витребував доказів наявності фактичних обставин, з якими пов’язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

Апеляційний господарський суд, розглянувши апеляційну скаргу, прийшов до висновку, що оскаржувана ухвала не підлягає скасуванню з підстав, наведених в апеляційній скарзі, враховуючи наступне.

Відповідно до ст. 66 ГПК України господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Статтею 67 ГПК України передбачено, що позов забезпечується: накладанням арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачеві; забороною відповідачеві вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.

Таким чином, за змістом зазначених статей заходи до забезпечення позову застосовуються господарським судом як засіб запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів особи та гарантія реального виконання рішення суду.

Згідно із роз’ясненням президії Вищого арбітражного суду України від 23.08.1994 № 02-5/611 „Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову” (далі – роз’яснення) умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред’явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення (пункт 3 роз’яснення); обираючи, який саме засіб забезпечення позову слід застосовувати у тій чи іншій справі, господарський суд повинен виходити, зокрема, з того, що у позовному провадженні при накладанні арешту на грошові суми відповідача слід обмежувати піддані арешту кошти розміром суми позову та можливих судових витрат (підпункт 6.1 пункту 6 роз’яснення).

В інформаційному листі Вищого господарського суду України від 12.12.2006 № 01-8/2776 „Про деякі питання практики забезпечення позову” зазначається, що у випадку подання позивачем заяви про вжиття заходів до забезпечення позову, заявник повинен обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 33 ГПК України, обов’язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов’язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого:

розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову;

забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу;

наявності зв’язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову;

імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів;

запобігання порушенню у зв’язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Здійснивши оцінку обґрунтованості доводів позивача щодо доцільності застосування заходів до забезпечення позову, апеляційний господарський суд погоджується з висновком місцевого господарського суду, що у позивача є достатні підстави вважати, що невжиття заходів до забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду, з огляду на таке.

Матеріали справи свідчать, що позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про стягнення заборгованості у розмірі 816 000,00 грн., 45 696,00 грн. інфляційних та 16 094,40 грн. 3% річних за невиконання умов договору № вК-103-06 купівлі-продажу цінних паперів, укладеного між сторонами, в частині здійснення оплати цінних паперів.

Тобто, колегія суддів погоджується з доводами позивача, що: розмір позовних вимог достатньо великий і стягнення грошових коштів у заявленому розмірі з відповідача може призвести до ускладнення фінансового становища останнього; зважаючи на великий розмір заборгованості перед позивачем, відповідач може здійснювати дії, направлені на виведення грошових коштів зі своїх рахунків та зменшення вартості своїх активів; строк прострочення виконання зобов’язання досить великий, більше ніж шість календарних місяців, що дає підстави стверджувати, що відповідач не має наміру погашати заборгованість у добровільному порядку.

Крім того, місцевий господарський суд із врахуванням п. 6.1 роз’яснення президії Вищого арбітражного суду України від 23.08.1994 № 02-5/611 „Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову” обмежив піддані арешту кошти розміром суми позову та судових витрат.

При цьому, враховуючи, що забезпечення позову застосовується як гарантія задоволення законних вимог позивача, господарський суд не повинен скасовувати вжиті заходи до виконання рішення або зміни способу його виконання, за винятком випадків, коли потреба у забезпеченні позову з тих чи інших причин відпала або змінились певні обставини, що спричинились до застосування заходів забезпечення позову (пункт 10 роз’яснення).

За таких обставин, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що господарський суд першої інстанції, оцінивши матеріали справи та доводи, викладені у заяві позивача про вжиття заходів до забезпечення позову, з метою забезпечення виконання рішення суду, цілком правомірно реалізував надане йому право та вжив заходів до забезпечення позову.

Відповідачем не наведено жодних обставин, які б свідчили про порушення його прав вжиттям саме таких заходів забезпечення, як накладення арешту на грошові суми у розмірі 885 983,34 грн.

Із врахуванням вищенаведених обставин колегія суддів вважає, що доводи відповідача, викладені в апеляційній скарзі, не можуть бути підставою для скасування ухвали.

Керуючись ст. ст. 99, 101, 103, 105, 106 ГПК України, суд –

ПОСТАНОВИВ:

 1. Ухвалу Господарського суду м. Києва від 23.10.2007 у справі №11/403 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

 2. Матеріали справи № 11/403 повернути до Господарського суду м. Києва.

 Головуючий суддя                                                                      

 Судді