ОКРЕМА ДУМКА

суддів Великої Палати Верховного Суду Ситнік О. М., Британчука В. В., Прокопенка О. Б.

на постанову Великої Палати Верховного Суду від13 січня 2022 року у справі № 11-167сап21

за скаргою ОСОБА_1 на рішення Вищої ради правосуддя (далі - ВРП) від 01 квітня 2021 року № 757/0/15-21, ухвалене за результатами розгляду скарги на рішення її Другої Дисциплінарної палати від 02 грудня 2019 року № 3278/2дп/15-19

У квітні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до Великої Палати Верховного Суду зі скаргою на рішення ВРП від 01 квітня 2021 року № 757/0/15-21 «Про залишення без змін рішення Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 02 грудня 2019 року № 3278/2дп/15-19 про притягнення судді Печерського районного суду міста Києва ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності».

На обґрунтування скарги ОСОБА_1 зазначила, що ВРП не взяла до уваги доводи судді щодо неналежних доказів, наданих Товариством з обмеженою відповідальністю «Омокс» (далі - ТОВ «Омокс») на підтвердження понесених ним збитків у період дії ухвали Печерського районного суду міста Києва від 14 вересня 2018 року у справі № 757/45225/18-ц, а саме консультативно-інформаційного висновку від 03 лютого 2021 року № 5-ЕР. Крім того, при повторному розгляді скарги судді ВРП не навела достатніх мотивів свого рішення в частині відхилення аргументів судді та наданих нею доказів. Оскаржуване рішення ВРП не містить мотивів висновку про те, що для ТОВ «Омокс» настали «істотні негативні наслідки» та не обґрунтовує причинно-наслідковий зв`язок між діями судді та наслідками цих дій, що суперечить вимогам частини першої статті 106 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII).

Скаржниця вказала, що суддя не підлягає притягненню до дисциплінарної відповідальності за ухвалене ним рішення внаслідок звичайної недбалості. Проте встановивши в діях судді ОСОБА_1 наявність грубої недбалості, яку ВРП вбачає в порушенні вимог статей 150, 151 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), цей орган не мотивував причини відхилення доводів судді про можливу звичайну недбалість її дій, обумовлену великим навантаженням на суддю.

На переконання ОСОБА_1 , застосоване до неї дисциплінарне стягнення у вигляді суворої догани з позбавленням права на отримання доплат до посадового окладу судді протягом трьох місяців є непропорційним, а ВРП належним чином не обґрунтувала застосування такого суворого виду стягнення. При цьому неврахування позитивної характеристики судді, значного стажу її роботи та відсутності дисциплінарних стягнень у минулому при визначенні виду дисциплінарного стягнення з огляду на характер та наслідки проступку суперечать принципу пропорційності.

Скаржниця також зазначила, що не погоджується з висновком ВРП про те, що зміна кваліфікації вчиненого суддею дисциплінарного проступку не є підставою в цьому випадку для зміни виду дисциплінарного стягнення, застосованого до судді, оскільки зміна ВРП кваліфікації дій судді обумовлена встановленням меншого, з урахуванням пом`якшувальних обставин, обсягу та кількості вчинених суддею порушень, які можна було кваліфікувати як дисциплінарні проступки порівняно з тими, які встановила Друга Дисциплінарна палата ВРП під час розгляду дисциплінарної справи. При цьому аналогічний висновок був наведений і Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 23 листопада 2020 року за скаргою ОСОБА_1 на рішення ВРП від 06 лютого 2020 року № 322/0/15-20.

У зв`язку з викладеним ОСОБА_1 просила визнати протиправним і нечинним рішення ВРП від 01 квітня 2021 року № 757/0/15-21.

13 січня 2022 року постановою Великої Палати Верховного Суду скаргу ОСОБА_1 на рішення ВРП від 01 квітня 2021 року № 757/0/15-21, ухвалене за результатами розгляду скарги на рішення її Другої Дисциплінарної палати від 02 грудня 2019 року № 3278/2дп/15-19, залишено без задоволення. Рішення ВРП від 01 квітня 2021 року № 757/0/15-21 залишено без змін.

Велика Палата Верховного Суду врахувала те, що визначальним критерієм правомірності оскаржуваного рішення відповідача є встановлення дисциплінарним органом обставин, що свідчать про наявність у діях судді ознак дисциплінарного проступку.

ВРП в оскаржуваному рішенні від 01 квітня 2021 року № 757/0/15-21 також, як і в рішенні від 06 лютого 2020 року № 322/0/15-20, вважала помилковими висновки її Другої Дисциплінарної палати щодо кваліфікації останньою дій судді ОСОБА_1 за підпунктами «а», «б» пункту 1 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII (істотне порушення норм процесуального права під час здійснення правосуддя, що унеможливило реалізацію учасниками судового процесу наданих їм процесуальних прав; незазначення внаслідок недбалості в судовому рішенні мотивів прийняття або відхилення аргументів сторін щодо суті спору).

Водночас ВРП, установивши допущення суддею ОСОБА_1 порушення норм процесуального права внаслідок грубої недбалості, на переконання Великої Палати Верховного Суду обґрунтовано зробила висновок про наявність підстав для кваліфікації дій судді ОСОБА_1 за пунктом 4 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII (внаслідок грубої недбалості допущення суддею, який брав участь в ухваленні судового рішення, порушення прав людини і основоположних свобод).

Також Велика Палата Верховного Суду зазначила, що дії судді ОСОБА_1 щодо постановлення ухвали про забезпечення позову від 14 вересня 2018 року були предметом розгляду Великою Палатою Верховного Суду у справі № 11-125сап20. У постанові від 23 листопада 2020 року у справі № 11-125сап20 Велика Палата Верховного Суду виснувала про наявність передбаченої пунктом 4 частини першої статті 52 Закону України 21 грудня 2016 року № 1798-VIII «Про Вищу раду правосуддя» (далі - Закон № 1798-VIII) підстави для скасування рішення ВРП від 06 лютого 2020 року № 322/0/15-20 з огляду на відсутність у ньому посилань на мотиви, з яких цей орган дійшов висновків щодо пропорційності застосованого виду дисциплінарної відповідальності.

Ураховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду щодо необхідності перегляду застосованого до ОСОБА_1 виду дисциплінарного стягнення з метою забезпечення принципу пропорційності, ВРП в оскаржуваному рішенні зазначила, що зміна кваліфікації допущеного суддею дисциплінарного проступку не вказує на наявність пом`якшувальних обставин для зміни виду дисциплінарного стягнення, застосованого до судді Другою Дисциплінарною палатою ВРП.

ВРП зробила висновок, що за встановлених обставин розгляд суддею ОСОБА_1 заяви про забезпечення позову не відповідає принципу верховенства права, а ухвала від 14 вересня 2018 року постановлена з грубим порушенням вимог статей 150, 151 ЦПК України, зазначене порушення вчинене внаслідок грубої недбалості та призвело до настання істотних негативних наслідків і викликало обґрунтований сумнів у здійсненні суддею правосуддя безсторонньо, неупереджено, незалежно та справедливо.

ВРП зазначила, що основною кваліфікаційною ознакою є неправомірне втручання у права скаржника, яке не може бути оцінено інакше, ніж таке, що призвело до настання негативних наслідків. Разом із цим виключення частини кваліфікації, характер дій судді і негативні наслідки, зокрема порушення прав особи, на майно якої накладено арешт, не змінилися, що надає ВРП можливість оцінити дії судді за іншим складом дисциплінарного проступку та з урахуванням принципу пропорційності без зміни дисциплінарного стягнення.

При цьому на підставі положень частини другої статті 109 Закону № 1402-VIII, частини п`ятої статті 50 Закону № 1798-VIII, взявши до уваги те, що Друга Дисциплінарна палата ВРП під час обрання виду дисциплінарного стягнення стосовно судді Печерського районного суду міста Києва ОСОБА_1 врахувала відомості про особу судді, у тому числі дані, які характеризують її як суддю, взяла до уваги характер вчиненого дисциплінарного проступку та його негативні наслідки, ступінь вини судді, її навантаження та відсутність у неї дисциплінарних стягнень, ВРП виснувала, що застосоване її Другою Дисциплінарною палатою до судді дисциплінарне стягнення у виді суворої догани з позбавленням права на отримання доплат до посадового окладу судді протягом трьох місяців відповідає принципу пропорційності.

З огляду на наведені мотиви залишення ВРП без змін застосованого її Другою Дисциплінарною палатою до судді ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення, викладені в оскаржуваному рішенні, Велика Палата Верховного Суду не вбачала підстав для визнання цього дисциплінарного стягнення таким, що визначене з порушенням принципу пропорційності.

Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що ВРП, приймаючи оскаржуване рішення, діяла на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, безсторонньо, пропорційно, а також своєчасно, тобто протягом розумного строку, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про відсутність правових підстав для задоволення скарги ОСОБА_1 .

З висновками Великої Палати Верховного Суду не погоджуємось та висловлюємо окрему думку відповідно до статті 34 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Велика Палата Верховного Суду встановила, що 28 вересня 2018 року до ВРП за вхідним № 1003/0/13-18 надійшла скарга ТОВ «Омокс», подана адвокатом Ковалевською К. М., на дії судді Печерського районного суду міста Києва ОСОБА_1 під час розгляду клопотання про забезпечення позову у справі № 757/45225/18-ц.

02 грудня 2019 року рішенням Другої Дисциплінарної палати ВРП № 3278/2дп/15-19 суддю Печерського районного суду міста Києва ОСОБА_1 притягнуто до дисциплінарної відповідальності та застосовано до неї дисциплінарне стягнення у виді суворої догани з позбавленням права на отримання доплат до посадового окладу судді протягом трьох місяців.

06 лютого 2020 року, за результатами розгляду скарги ОСОБА_1 , ВРП прийняла рішення № 322/0/15-20, яким залишила без змін рішення Другої Дисциплінарної палати ВРП від 02 грудня 2019 року № 3278/2дп/15-19 «Про притягнення судді Печерського районного суду міста Києва ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності», однак зменшила обсяг порушень, які констатувала Друга Дисциплінарна палата ВРП.

23 листопада 2020 року постановою Великої Палати Верховного Суду у справі № 11-125сап20 скасовано рішення ВРП від 06 лютого 2020 року № 322/0/15-20 «Про залишення без змін рішення Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 02 грудня 2019 року про притягнення судді Печерського районного суду міста Києва ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності», з підстави відсутності обґрунтування призначеного виду стягнення за умови зменшення обсягу встановлених порушень.

01 квітня 2021 року ВРП прийняла рішення № 757/0/15-21 «Про залишення без змін рішення Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 02 грудня 2019 року № 3278/2дп/15-19 про притягнення судді Печерського районного суду міста Києва ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності».

ОСОБА_1 звернулася зі скаргою, у якій просила визнати протиправним і нечинним рішення ВРП від 01 квітня 2021 року № 757/0/15-21.

Статтею 131 Конституції України визначено, що в Україні діє ВРП, яка, серед іншого, розглядає скарги на рішення відповідного органу про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді чи прокурора.

Главою 4 розділу II Закону № 1798-VIII визначено порядок здійснення дисциплінарного провадження щодо суддів.

Відповідно до частини другої статті 50 Закону № 1798-VIII за результатами розгляду дисциплінарної справи Дисциплінарна палата ухвалює рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді або про відмову у притягненні до дисциплінарної відповідальності судді.

Згідно із частинами першою, десятою статті 51 Закону № 1798-VIII право оскаржити рішення Дисциплінарної палати у дисциплінарній справі до ВРП має суддя, щодо якого ухвалено відповідне рішення.

За результатами розгляду скарги на рішення Дисциплінарної палати ВРП має право:

1) скасувати повністю рішення Дисциплінарної палати про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді та закрити дисциплінарне провадження;

2) скасувати частково рішення Дисциплінарної палати про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді та ухвалити нове рішення;

3) скасувати повністю або частково рішення Дисциплінарної палати про відмову в притягненні до дисциплінарної відповідальності судді та ухвалити нове рішення;

4) змінити рішення Дисциплінарної палати, застосувавши інший вид дисциплінарного стягнення;

5) залишити рішення Дисциплінарної палати без змін.

Частиною сьомою статті 266 КАС України визначено, що на рішення ВРП, ухвалене за результатами розгляду скарги на рішення її Дисциплінарної палати, може бути подана скарга до Великої Палати Верховного Суду.

Відповідно до частини першої статті 52 Закону № 1798-VIII рішення ВРП, ухвалене за результатами розгляду скарги на рішення Дисциплінарної палати, може бути оскаржене та скасоване виключно з таких підстав:

1) склад ВРП, який ухвалив відповідне рішення, не мав повноважень його ухвалювати;

2) рішення не підписано будь-ким зі складу членів ВРП, які брали участь у його ухваленні;

3) суддя не був належним чином повідомлений про засідання ВРП - якщо було ухвалено будь-яке з рішень, визначених пунктами 2-5 частини десятої статті 51 цього Закону;

4) рішення не містить посилань на визначені законом підстави дисциплінарної відповідальності судді та мотиви, з яких ВРП дійшла відповідних висновків.

Отже, Велика Палата Верховного Суду мала повно та всебічно перевірити оскаржуване рішення ВРП, у тому числі на предмет його відповідності вимогам статті 52 Закону № 1798-VIII.

Визначальним критерієм правомірності оскаржуваного рішення відповідача є встановлення дисциплінарним органом обставин, що свідчать про наявність у діях судді ознак дисциплінарного проступку.

У Великої Палати Верховного Суду є повна юрисдикція при перегляді рішень ВРП, ухвалених за результатами розгляду скарги на рішення її дисциплінарних палат. Це відповідає усталеній практиці Великої Палати Верховного Суду і водночас дає підстави зазначати про наявність у неї компетенції щодо надання оцінки пропорційності застосованого ВРП до судді виду дисциплінарного стягнення.

Дії судді ОСОБА_1 щодо постановлення ухвали про забезпечення позову від 14 вересня 2018 року були предметом розгляду Великою Палатою Верховного Суду у справі № 11-125сап20.

У постанові від 23 листопада 2020 року в указаній справі Велика Палата Верховного Суду зазначила, що суддя ОСОБА_1 в ухвалі від 14 вересня 2018 року про вжиття заходів забезпечення позову:

-не навела обґрунтування існування реальної загрози невиконання або утруднення виконання рішення суду в разі задоволення позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ТОВ «Омокс» про стягнення матеріальної шкоди, завданої невиконанням грошових зобов`язань;

- не зазначила, чим керувався суд, визначаючи співмірність застосованого ним виду забезпечення позову заявленим позовним вимогам;

- не вказала, яким чином суд пересвідчився, що між сторонами дійсно існує спір;

- не надала оцінки доводам заявника щодо забезпечення позову з урахуванням розумності, обґрунтованості та адекватності таких вимог.

Велика Палата Верховного Суду погодилась із висновком ВРП про те, що суддя ОСОБА_1 допустила порушення норм процесуального права внаслідок грубої недбалості, та вказала про обґрунтованість висновку ВРП щодо наявності підстав для кваліфікації дій судді ОСОБА_1 за пунктом 4 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII (у редакції на час постановлення ухвали), а саме допущення суддею, який брав участь в ухваленні судового рішення, внаслідок грубої недбалості порушення прав людини і основоположних свобод, що призвело до істотних негативних наслідків.

Разом із цим Велика Палата Верховного Суду в постанові від 23 листопада 2020 року у справі № 11-125сап20 зазначила, що у випадку, який розглядається, зміна ВРП кваліфікації дій судді обумовлена встановленням меншого, з урахуванням пом`якшуючих обставин, обсягу та кількості вчинених суддею порушень, які можна було кваліфікувати як дисциплінарні проступки порівняно з тими, які встановила Друга Дисциплінарна палата ВРП під час розгляду дисциплінарної справи.

Велика Палата Верховного Суду також указала, що зміна ВРП в оспорюваному рішенні кваліфікації дій судді ОСОБА_1 обумовлювала потребу перегляду й застосованого до неї виду дисциплінарного стягнення з метою забезпечення принципу пропорційності, та виснувала про наявність передбаченої пунктом 4 частини першої статті 52 Закону № 1798-VIII підстави для скасування рішення ВРП від 06 лютого 2020 року № 322/0/15-20 з огляду на відсутність у ньому посилань на мотиви, з яких цей орган дійшов висновків щодо пропорційності застосованого виду дисциплінарної відповідальності.

При цьому ВРП в оскарженому рішенні від 01 квітня 2021 року № 757/0/15-21 також, як і в рішенні від 06 лютого 2020 року № 322/0/15-20, зазначила про помилковість висновків Другої Дисциплінарної палати щодо кваліфікації останньою дій судді ОСОБА_1 за підпунктами «а», «б» пункту 1 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII (істотне порушення норм процесуального права під час здійснення правосуддя, що унеможливило реалізацію учасниками судового процесу наданих їм процесуальних прав; незазначення внаслідок недбалості в судовому рішенні мотивів прийняття або відхилення аргументів сторін щодо суті спору). Проте, як і в рішенні № 322/0/15-20, ВРП в оскарженому рішенні зробила висновок про те, що зміна кваліфікації допущеного суддею дисциплінарного проступку не вказує на наявність пом`якшувальних обставин, тобто не є підставою для зміни виду дисциплінарного стягнення, застосованого до судді Другою Дисциплінарною палатою.

На наше переконання, вказаний висновок ВРП є помилковим.

Положеннями пункту 5.1 статті 5 Європейської хартії про закон «Про статус суддів» від 10 липня 1998 року, на яку, зокрема, посилався Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні у справі «Олександр Волков проти України», встановлено, що шкала санкцій, яка може застосовуватися до суддів, визначається в законі та повинна відповідати принципу пропорційності.

Відповідно до частини першої статті 109 Закону № 1402-VIII до суддів може застосовуватися дисциплінарне стягнення у виді: попередження; догани - з позбавленням права на отримання доплат до посадового окладу судді протягом одного місяця; суворої догани - з позбавленням права на отримання доплат до посадового окладу судді протягом трьох місяців; подання про тимчасове (від одного до шести місяців) відсторонення від здійснення правосуддя - з позбавленням права на отримання доплат до посадового окладу судді та обов`язковим направленням судді до Національної школи суддів України для проходження курсу підвищення кваліфікації, визначеного органом, що здійснює дисциплінарне провадження щодо суддів, та подальшим кваліфікаційним оцінюванням для підтвердження здатності судді здійснювати правосуддя у відповідному суді; подання про переведення судді до суду нижчого рівня; подання про звільнення судді з посади.

Згідно із частиною другою цієї статті під час обрання виду дисциплінарного стягнення стосовно судді враховуються характер дисциплінарного проступку, його наслідки, особа судді, ступінь його вини, наявність інших дисциплінарних стягнень, інші обставини, що впливають на можливість притягнення судді до дисциплінарної відповідальності. Дисциплінарне стягнення застосовується з урахуванням принципу пропорційності.

Таким чином, у Законі № 1402-VIII указані види дисциплінарних стягнень, що можуть застосовуватися до суддів, які повинні визначатись із урахуванням принципу пропорційності.

ВРП в оскаржуваному рішенні вказала, що вважає, що застосоване Другою Дисциплінарною палатою до судді ОСОБА_1 дисциплінарне стягнення у виді суворої догани з позбавленням права на отримання доплат до посадового окладу судді протягом трьох місяців відповідає принципу пропорційності, що передбачено частиною другою статті 109 Закону № 1402-VIII та частиною п`ятою статті 50 Закону № 1798-VIII.

Разом з тим, оскільки ВРП указала на те, що Друга Дисциплінарна палата помилково кваліфікувала дії судді ОСОБА_1 за підпунктами «а», «б» пункту 1 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII, то, на нашу думку, ВРП мала б застосувати принцип пропорційності та змінити застосований Другою Дисциплінарною палатою вид дисциплінарного стягнення.

Вважаємо, що ВРП при ухваленні оскаржуваного рішення не в повній мірі застосувала принцип пропорційності та не навела переконливих мотивів прийнятого рішення, оскільки оскаржуваний акт не містить посилань на мотиви, які б давали можливість дати позитивну відповідь щодозміни ВРП кваліфікації дій судді з трьох кваліфікацій, визначених Другою Дисциплінарною палатою (1 - за підпунктом «а» пункту 1 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII; 2 - за підпунктом «б» пункту 1 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII; 3 - за пунктом 4 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII), на одну (за пунктом 4 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII) та відсутності підстав для зміни дисциплінарного стягнення, застосованого Другою Дисциплінарною палатою, визначеного саме за трьома кваліфікаціями дій судді.

Такий підхід щодо визначення санкцій не відповідає принципу пропорційності та завідомо ставить суддю в несправедливе становище, оскільки дає можливість при виявленні найменшого порушення, у подальшому, застосовувати досить істотні види стягнення, зважаючи на дисциплінарну практику ВРП, що вочевидь не відповідає вимогам Європейської хартії про закон «Про статус суддів».

Поза увагою залишено те, що Велика Палата Верховного Суду в постанові від 23 листопада 2020 року у справі № 11-125сап20 зазначила, що зміна ВРП кваліфікації дій судді ОСОБА_1 обумовлювала потребу перегляду й застосованого до неї виду дисциплінарного стягнення з метою забезпечення принципу пропорційності.

Пункт 9 частини другої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства відносить обов`язковість судового рішення.

У статті 129-1 Конституції України вказано, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Частинами другою, четвертою статті 13 Закону № 1402-VIII передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом. Невиконання судових рішень має наслідком юридичну відповідальність, установлену законом.

Подібні за змістом норми щодо обов`язковості судового рішення закріплено у процесуальних кодексах України.

Зокрема, частинами першою - третьою статті 14 КАС України визначено, що судове рішення, яким закінчується розгляд справи в адміністративному суді, ухвалюється іменем України. Судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

На важливість належного виконання судового рішення неодноразово наголошував у своїх рішеннях Конституційний Суд України.

Так, у пункті 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 червня 2009 року № 16-рп/2009 Конституційний Суд України зазначив, що відповідно до положень Конституції України судові рішення є обов`язковими до виконання; обов`язковість рішень суду є однією з основних засад судочинства, яка гарантує ефективне здійснення правосуддя; виконання всіма суб`єктами правовідносин приписів, викладених у рішеннях суду, які набрали законної сили, утверджує авторитет держави як правової. З огляду на це, посилення судового контролю за виконанням судових рішень та наділення суду із цією метою правом накладати штрафні санкції є заходом для забезпечення конституційного права громадян на судовий захист.

Крім того, в абзаці п`ятому підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 26 червня 2013 року № 5-рп/2013 Конституційний Суд України зазначив, що право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов`язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист; набрання судовим рішенням законної сили є юридичною подією, з настанням якої виникають, змінюються чи припиняються певні правовідносини, а таке рішення набуває нових властивостей; основною з цих властивостей є обов`язковість - сутнісна ознака судового рішення як акта правосуддя (підпункт 2.4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 23 листопада 2018 року № 10-р/2018); невід`ємною складовою права кожного на судовий захист є обов`язковість виконання судового рішення. Це право охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 13 грудня 2012 року № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012).

ЄСПЛ у пункті 43 рішення від 20 липня 2004 року у справі «Шмалько проти України» (заява № 60750/00) вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду.

ЄСПЛ у рішенні від 28 жовтня 1999 року у справі «Брумареску проти Румунії» (заява № 28342/95) вказав, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, згідно з яким у разі остаточного вирішення спору судами їхнє рішення, що набрало законної сили, не може ставитися під сумнів.

Таким чином, обов`язковість судового рішення та його виконання є важливою складовою права особи на справедливий суд, що гарантоване статтею 6 Конвенції, та однією з основних засад судочинства, визначених статтями 129, 129-1 Конституції України, статтею 13 Закону № 1402-VIII та статтею 14 КАС України.

Разом з тим ВРП при повторному перегляді рішення її Другої Дисциплінарної палати від 02 грудня 2019 року № 3278/2дп/15-19 не виконала вказівок Великої Палати Верховного Суду, зазначених у постанові від 23 листопада 2020 року у справі № 11-125сап20, які були обов`язковими для врахування ВРП при повторному перегляді скарги ОСОБА_1 .

Отже, ВРП фактично не виконала постанову Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2020 року у справі № 11-125сап20, де було прямо зазначено про необхідність зміни заходу дисциплінарного стягнення до ОСОБА_1 на більш м`який, оскільки визначення такого заходу є безпосередньо повноваженнями ВРП.

На наше переконання, рішення ВРП від 01 квітня 2021 року № 757/0/15-21, ухвалене за результатами розгляду скарги ОСОБА_1 на рішення її Другої Дисциплінарної палати від 02 грудня 2019 року № 3278/2дп/15-19, підлягало скасуванню згідно з пунктом 4 частини першої статті 52 Закону № 1798-VIII.

Судді: О. М. Ситнік

В. В. Британчук

О. Б. Прокопенко