Справа № 22-ц-497/11Головуючий у 1-й інстанції Дзюбич В.Л.
Категорія - 51 Доповідач - Жолудько Л.Д.
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
31 березня 2011 р. Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Тернопільської області в складі:
Головуючого - Жолудько Л.Д.
Суддів - Кузьми Р.М., Сташківа Б.І.
при секретарі - Юрдизі О.С.
з участю сторін - представника ДТГО “ Львівська залізниця” Шевчишин О.С., представника ОСОБА_2-ОСОБА_3, представника Вільної профспілки машиністів України Мушія Г.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Тернополі цивільну справу за апеляційною скаргою державного територіально-галузевого об’єднання “Львівська залізниця” на рішення Тернопільського міськрайонного суду від 04 січня 2011 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ДТГО “Львівська залізниця”, відділкової клінічної лікарні станції Тернопіль, третіх осіб: Вільної профспілки машиністів України, ОСОБА_5 про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
ВСТАНОВИЛА:
У лютому 2007 року ОСОБА_2 звернулась у суд з позовом до ДТГО “Львівська залізниця”, відділкової клінічної лікарні станції Тернопіль, третіх осіб: Вільної профспілки машиністів України, ОСОБА_5 про визнання незаконним та скасування висновку лікарсько-експертоної комісії, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
У процесі розгляду справи позивачка зменшила позовні вимоги і просила стягнути на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу, пов’язаного з незаконним звільненням її з роботи, без поновлення її на роботі.
Справа судами розглядалась неодноразово.
Останнім рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 04 січня 2011 року позов ОСОБА_2 до ДТГО “Львівська залізниця”, відділкової клінічної лікарні станції Тернопіль, третіх осіб: Вільної профспілки машиністів України, ОСОБА_5 про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу задоволено. Стягнуто з ДТГО “Львівська залізниця” на користь ОСОБА_2 середньомісячний заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 4635 грн. 22 коп.
Стягнуто з ДТГО “Львівська залізниця” на користь держави 51 грн. судового збору та 30 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.
В апеляційній скарзі представник апелянта ДТГО “ Львівська залізниця” просить скасувати рішення Тернопільського міськрайонного суду від 04.01.2011 року та ухвалити нове рішення, яким закрити провадження у даній справі, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи та на порушення норм матеріального і процесуального права.
Представник апелянта вказував, що суд вийшов за межі позовних вимог, оскільки суд, стягуючи на користь позивачки середній заробіток за час вимушеного прогулу, пов’язував цей прогул з незаконним звільненням її з роботи за п.2 ст. 40 КЗпП України, яке в зв’язку зі зміною позивачкою позовних вимог не було предметом спору.
Крім того, вказав, що суд розглянув справу з порушенням ч.2 ст 235 КЗпП України, оскільки стягнув із залізниці на користь позивачки середньомісячний заробіток за час вимушеного прогулу без поновлення її на роботі та не звернув увагу на те, що Верховним Судом України було скасовано рішення Тернопільського міськрайонного суду від 01.09.2009 року та ухвала апеляційного суду Тернопільської області від 24.12.2009 року в частині позовних вимог ОСОБА_2 про поновлення на роботі, а в частині відмови в позові про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу рішення судів залишено без змін.
У судовому засіданні представник ДТГО “Львівська залізниця” Шевчишин О.С. апеляційну скаргу підтримала, зіславшись на доводи, викладені в ній.
Представник ОСОБА_3 ОСОБА_2 апеляційної скарги не визнав і пояснив, що суд, виконуючи вказівки, викладені в ухвалі Верховного Суду України, повно і об’єктивно встановив обставини справи і ухвалив законне та обґрунтоване рішення. Його дружина-позивачка ОСОБА_2 55 років пропрацювала на залізниці. Звільнення її з роботи з підстави невідповідності виконуваній роботі за станом здоров’я і відмові від переведення на іншу роботу було незаконним, так як відбулось без згоди профспілкового комітету. Стан здоров’я його дружини не перешкоджав їй виконувати роботу, оскільки після поновлення її на роботі рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 12.06.2007 року вона була допущена до роботи і ще рік пропрацювала, після чого вийшла на пенсію.
Представник Вільної профспілки машиністів України Мушій Г.В. апеляційної скарги не визнав і пояснив, що позивачка ОСОБА_2 була незаконно звільнена з роботи без згоди профспілки. Просив апеляційну скаргу відхилити, а рішення суду залишити без змін.
Інші особи, які брали участь у справі, у судове засідання не з’явились. Про час і місце його повідомлені належним чином.
Судом установлено, що з 11.08.1952 року ОСОБА_2 перебувала у трудових відносинах з Львівською залізницею.
З 01.06.2000 року була прийнята на посаду провідника пасажирських вагонів за контрактом терміном на 10 років.
07.12.2006 року адміністрація локомотивного депо Тернопіль звернулась з поданням до профспілкового комітету Вільної профспілки машиністів України про дачу згоди на звільнення ОСОБА_2 за п.2 ст. 40 КЗпП України.
Рішенням профспілкового комітету ВПМУ від 18.12.2006 року №17 у наданні адміністрації згоди на звільнення ОСОБА_2 на підставі п.2 ст.40 КЗпП України відмовлено.
20.12.2006 року наказом начальника ВО “Локомотивне депо Тернопіль” ДТГО “Львівська залізниця” №566/ос позивачка звільнена з посади провідника пасажирських вагонів приміського сполучення згідно п.2 ст.40 КЗпП України у зв’язку з невідповідністю виконуваній роботі за станом здоров’я.
Розглянувши справу, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, заслухавши пояснення учасників апеляційного розгляду справи, колегія вважає, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає.
Задовольняючи позов, суд виходив з того, що звільнення ОСОБА_2 із займаної посади на підставі п.2 ст. 40 КЗпП України за наявності відмови профспілкового органу у наданні згоди на її звільнення є незаконним.
Відповідно до вимог ст. 235,ч.ч.1,2 КзпП України у разі звільнення без законної підстави працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір і який одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Колегія вважає, що з таким висновком слід погодитись, оскільки він відповідає встановленим судом обставинам і вимогам закону.
За змістом ст. 43 КЗпП України розірвання трудового договору з підстав передбачених п.2 ст. 40 КЗпП України може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу, первинної профспілкової організації, членом якої є працівник.
Виходячи із установлених судом обставин і наведених вимог закону, суд обґрунтовано дійшов до висновку про неправомірність звільнення позивачки ОСОБА_2 із займаної посади, а у зв’язку з цим про наявність підстав для поновлення її на роботі і виплати їй середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
У грудні 2010 року позивачка, уточнивши і змінивши позовні вимоги, просила лише стягнути їй середній заробіток за час вимушеного прогулу, пов’язаного з незаконним звільненням її з роботи за п.2 ст.40 КЗпП України.
Колегія погоджується з висновком суду щодо визначення періоду вимушеного прогулу позивачки з 16.11.2006 року ( дня незаконного звільнення її з роботи) по 12.06.2007 року ( ухвалення рішення суду про поновлення її на роботі) та щодо визначення розміру середньомісячного заробітку в сумі 4635 грн.22 коп. з урахуванням виплаченої їй за рішенням суду одномісячної заробітної плати в сумі 1057 грн. 18 коп.
Доводи апелянта щодо порушення судом меж позовних вимог є безпідставними, оскільки позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу позивачка мотивувала незаконним звільненням її з роботи за п.2,ч.1, ст.40 КЗпП України, а тому суд у відповідності зі ст.11,ч.1 ЦПК України розглянув спір у межах цих вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які брали участь у справі.
Встановлення судом на підставі зібраних доказів факту незаконного звільнення позивачки з роботи за п.2,ч.1, ст.40 КЗпП України не потребує окремого визнання недійсним чи скасування наказу начальника локомотивного депо від 20.12.2006 року за № 566/ос, яким ОСОБА_6 було звільнено з роботи з цих же підстав.
Колегія не приймає до уваги, як безпідставне, посилання апелянта на залишення без змін ухвалою Верховного Суду України від 29.09.2010 року рішень судів від 01.09.2009 року та від 24.12. 2009 року в частині відмови ОСОБА_2 в позові про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки цією ухвалою скасовано згадані рішення судів у частині позовних вимог ОСОБА_2 про поновлення на роботі, невід’ємною складовою яких за змістом ч.2 ст. 235 КЗпП України є одночасне стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу без пред’явлення окремого позову про це.
Таким чином, рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги його висновків не спростовують, у зв’язку з чим колегія не знаходить підстав для його скасування.
Керуючись ст.ст. 307,ч.1,п.1; 308; 313; 314; 317; 319; 324; 325 ЦПК України, колегія суддів
Ухвалила:
Апеляційну скаргу ДТГО “Львівська залізниця” відхилити.
Рішення Тернопільського міськрайонного суду від 04 січня 2011 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.
Головуючий - підпис
Судді - два підписи
З оригіналом згідно:
Суддя апеляційного суду
Тернопільської області Л.Д. Жолудько