У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
07 квітня 2011 року м. Рівне
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Рівненської області в складі
головуючого судді: Хилевича С.В.
суддів: Гордійчук С.О., Шеремет А.М.,
при секретарі судового засідання Приходько Л.В.
за участю представників ОСОБА_1: адвокатаОСОБА_2.і ОСОБА_3,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Рівненського міського суду від 28 лютого 2011 року в справі за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційного банку „Приватбанк” до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
в с т а н о в и л а:
Рішенням Рівненського міського суду від 28 лютого 2011 року позовні вимоги Публічного акціонерного товариства Комерційний банк „Приватбанк” (далі – банк або ПАТ КБ „Приватбанк”) задоволено: стягнуто з відповідача на користь банку 5682, 00 Євро, що станом на час розгляду справи за курсом валют Національного банку України складало 62014, 65 гривень заборгованості за порушення умов кредитного договору НОМЕР_2 від 27 липня 2005 року та 1234, 23 гривні понесених судових витрат.
Не погодившись з законністю та обґрунтованістю рішення, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, де покликався на порушення норм матеріального і процесуального права.
На її обґрунтування вказував, що після закінчення терміну дії картки позивач усупереч вимогам п.2.1.2.12 Умов та правил надання банківських послуг не надав йому картку з новим терміном дії, заяву ж про продовження терміну її дії не подавав.
Вважав, що додатковою угодою не встановлено розміру процентної ставки по кредитному ліміту, а при її укладенні не роз’яснено про умови кредитування й орієнтовну вартість кредиту.
Крім того, висновок суду про збільшення ліміту на його картці відповідно до умов додаткової угоди є безпідставним, оскільки ця угода передбачала не збільшення розміру кредитного ліміту, а відкриття нових рахунків та видачу нових карток. Між тим, після укладання угоди ним не було використано жодної з виданих йому карток, а тому висновок суду про те, що картковий рахунок використовується ним впродовж всього періоду після укладання додаткової угоди не відповідає дійсності.
Також зазначав, що банком не було надано повного розрахунку суми заборгованості, а начальник відділу кредитування ОСОБА_4, допитана в судовому засіданні як свідок, не змогла чітко і зрозуміло пояснити, з якого періоду виникла заборгованість та коли припинена дія карткового рахунку.
На його думку, задовольняючи позов, суд безпідставно обмежився посиланням лише на розрахунок банку, де зазначена сума заборгованості та не вказано, з чого ця заборгованість складається і з якого періоду виникла, оскільки позовні вимоги банку стосувались не тільки розміру „тіла” кредиту, але і процентів та штрафних санкцій. Також після подання банком даного позову, ним було погашено заборгованість в розмірі
Справа №22-781-11 Головуючий у суді 1 інстанції: Музичук Н.Ю.
Категорія: 19. 27 Суддя-доповідач у апеляційному суді: Хилевич С.В.
4650 євро.
З наведених міркувань просив скасувати Рівненського міського суду 28 лютого 2011 року й ухвалити нове –про відмову в задоволенні позовних вимог банку.
Представники ОСОБА_1, підтримавши апеляційну скаргу, надали пояснення в межах її доводів.
Представник банку, бувши повідомленим належним чином про час і місце розгляду справи, в судове засідання не з’явився, про причини своєї відсутності не повідомив.
Заслухавши доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі, і з’явились в судове засідання, перевіривши матеріали справи і доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку про її відхилення.
Задовольняючи вимоги банку, суд першої інстанції виходив з факту їх доведеності і обґрунтованості, а саме з порушення ОСОБА_1 умов кредитного договору та додаткової угоди і виникнення в зв’язку з цим 5 682 Євро заборгованості відповідача перед кредитором.
Погоджуючись з правильністю досягнутих судом попередньої інстанції висновків, колегія суддів виходила з такого.
Згідно зі ст. 526 ЦК України –зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного судочинства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
З матеріалів справи вбачається, що 27 липня 2005 року між ПАТ КБ „Приватбанк” та ОСОБА_1 укладено договір про відкриття картрахунку і обслуговування платіжної картки НОМЕР_2, за умовами якого відповідачу було надано кредит в розмірі 3000,00 Євро шляхом встановлення кредитного ліміту на картковий рахунок зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 13, 2% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном строку дії карти. Відповідно п.9.2 договору, його дія не обмежена в часі за виключенням п.9.4 (а.с. 10,зв. –11).
27 липня 2006 року на підставі п.п.4.6 та 9.2 договору позивач продовжив термін дії картки, який на той момент закінчився.
24 грудня 2009 року між відповідачем та ПАТ КБ „Приватбанк” було укладено додаткову угоду про відкриття картрахунку і обслуговування платіжної картки, якою було збільшено кредитний ліміт з 3000,00 Євро до 8922, 36 Євро (а.с. 34). В цій угоді відповідач визнав про ознайомлення з положеннями цього правочину та згоду з Умовами та Правилами надання банківських послуг і визначеними Тарифами банку.
Міським судом обґрунтовано встановлено, з правильністю висновків якого погодився і суд апеляційної інстанції, що письмовими доказами, представленими банком, а саме роздруківкою руху коштів по банківському картковому рахунку НОМЕР_1 з 27.07.2005 року по 02.02.2010 року, підтверджено факт використання ОСОБА_1 карткового рахунку протягом всього часу до укладення додаткової угоди та після її укладення. Натомість обставин, визначених п. 9. 4 угоди, в користуванні картковим рахунком не встановлено.
Приходячи до переконання про відхилення апеляційної скарги, колегія суддів знаходить, що відповідач порушив умови кредитного договору і додаткової угоди, оскільки своїх зобов’язань за ними належним чином не виконав.
Так, відповідно до п. 6.5. Умов та правил надання банківських послуг ОСОБА_1 зобов’язався погашати заборгованість за кредитним лімітом, процентами за його використання і оплачувати комісійні кошти в порядку, передбаченому договором, Правилами користування платіжними картками і Тарифами банку.
Між тим, з представлених позивачем і перевірених місцевим судом письмових доказів вбачається, що станом на 28 лютого 2011 року заборгованість ОСОБА_1 перед банком складала 5 682 Євро, яка за офіційним курсом Національного банку становила 62 014, 65 гривень.
На порушення умов договору та вимог ст.ст. 526, 527, 530 ЦК України відповідач свої зобов’язання за правочинами належним чином не виконав, про що свідчать матеріали справи.
Факт порушення зобов’язання та розмір заборгованості ОСОБА_1 у судовому засіданні не спростований переконливими і об’єктивними доказами.
За змістом ст.ст. 10 і 60 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.
Доводи апеляційної скарги про неправомірність дій ПАТ КБ „Приватбанк” через надлишкові нарахування суми процентів та про недоведеність виникнення зобов’язання за використання картки, термін дії якої закінчився, на увагу не заслуговують, позаяк суперечать дійсним обставинам цивільно-правового спору.
Так само не можуть бути прийняті колегією суддів як необґрунтовані й посилання ОСОБА_1 щодо порушення місцевим судом положень процесуального закону, адже наведені в апеляційній скарзі обставини не тягнуть за собою неправосудності оскаржуваного рішення.
Так, ч. 3 ст. 309 ЦПК України зазначає, що порушення норм процесуального права можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
Оскаржуване рішення суду ухвалено без порушень норм матеріального і процесуального права, судом з’ясовано обставини, що мають значення для справи, в повній мірі, а апеляційна скарга не містить посилань на закон, з порушенням якого ухвалено рішення, та не спростовує правильності висновків суду, а тому колегія суддів не знаходить підстав для його скасування.
Керуючись п. 1 ч. 1 ст. 307, ст. 308, 313-315, 324-325 ЦПК України, колегія суддів апеляційного суду
у х в а л и л а:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити, а рішення Рівненського міського суду від 27 грудня 2010 року залишити без змін.
Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили негайно. Сторони мають право оскаржити у касаційному порядку ухвалу апеляційного суду до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів, починаючи з дня набрання нею законної сили.
Головуючий: Судді: