Справа № 2-384/11

Р І Ш Е Н Н Я

                                                         І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

17 лютого 2011 року                                                                                            місто Луцьк

Луцький міськрайонний суд Волинської області в складі:

головуючого судді –Пахолюка А.М.

при секретарі –Павловій Н.А.

за  участю:

позивачів –ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3,

представника позивача ОСОБА_2 –ОСОБА_4,

відповідача –ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ОСОБА_5 про стягнення суми коштів, сплачених  за утримання квартири, -

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 звернулись в суд з позовом до ОСОБА_5 про стягнення суми коштів, сплачених  за утримання квартири.

           Свої вимоги обґрунтовують тим, що ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_5 та її неповнолітні діти ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 являються співвласниками квартири АДРЕСА_1. Крім того, в зазначеній квартирі проживає позивач   ОСОБА_3

           За період проживання у вищевказаній квартирі відповідач свої зобов’язання по оплаті послуг за утримання квартири належним чином не виконує. Протягом 2007-2010 років позивачами за відповідача оплачено житлово-комунальні послуги на загальну суму   17470 грн. 68 коп., яку позивачі просять стягнути з відповідача на їх користь та понесені судові витрати по справі.

          В судовому засіданні позивачі та представник позивача ОСОБА_2 –  ОСОБА_4,  позов підтримали із зазначених у заяві підстав.   

          Відповідач ОСОБА_5 в судовому засіданні позовні вимоги не визнала. Просила суд в задоволенні позову відмовити, оскільки вона разом із своїми дітьми не проживає у квартирі протягом двох останніх років і не користується житлово-комунальними послугами.

          Заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, дослідивши та оцінивши представлені по справі докази, суд прийшов до висновку, що позов підставний та підлягає до часткового задоволення.

Між сторонами виникли правовідносини, що регулюються ст. 151, 156 ЖК України, , ст.ст. 322, 355, 357, 369 Цивільного кодексу України, ст..177 Сімейного кодексу України, Законом України «Про житлово-комунальні послуги», Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду», Правилами користування приміщеннями жилих будинків та прибудинкових територій, затверджених постановою КМУ від 8.10.1992 року №572 (далі – Правила користування приміщеннями жилих будинків та прибудинкових територій).

Судом встановлено, що позивачі ОСОБА_1, ОСОБА_2, відповідач ОСОБА_5 та її неповнолітні діти ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 являються співвласниками квартири АДРЕСА_1. Кожному із зазначених осіб  належить по 1/6 частці зазначеної квартири (а.с.37). Позивач ОСОБА_3 не являється власником зазначеного житла.

Усі зазначені особи згідно даних будинкової книги зареєстровані у вказаній квартирі, зокрема: ОСОБА_2 –з 25.10.2002 року, ОСОБА_9 –з 18.02.2004 року, ОСОБА_3 –з 09.06.2007 року, ОСОБА_5 –з 07.05.1998 року, неповнолітній ОСОБА_6 –з 20.05.1998 року, неповнолітня ОСОБА_7 –з 05.11.1999 року, неповнолітній ОСОБА_8 –з 02.11.2001 року (а.с.35, 36).     

          Відповідно до вимог ст.ст.322, 360 ЦК України тягар утримання майна лежить на власнику, співвласник відповідно до своєї частки  у  праві  спільної часткової  власності  зобов'язаний  брати  участь  у  витратах  на управління,  утримання та збереження  спільного  майна.

Як вбачається із змісту ст.ст. 67, 151 ЖК України плата за комунальні послуги береться крім квартирної плати за затвердженими в установленому порядку тарифами. Громадяни, які мають у приватній власності квартиру, зобов’язані забезпечувати її схоронність, провадити за свій рахунок поточний і капітальний ремонт, утримувати в порядку придомову територію.

          Згідно п. 5 ч. 3 ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»споживач зобов’язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

          Відповідно до ч.1, 2 ст.10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»утримання  приватизованих  квартир  (будинків),  кімнат у гуртожитках  здійснюється  за рахунок коштів їх власників згідно з Правилами    користування    приміщеннями    жилих   будинків   та прибудинкових  територій,  які  затверджуються Кабінетом Міністрів України, незалежно від форм власності на них.

          За змістом п.7 Правил користування приміщеннями жилих будинків та прибудинкових територій та ст. 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»  власник та наймач (орендар) квартири, житлового приміщення у гуртожитку зобов?язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги.  

Отже, позивачі ОСОБА_1, ОСОБА_2, відповідач ОСОБА_5 та її неповнолітні діти ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, як співвласники квартири, відповідно до вимог закону зобов?язані утримувати належну їм квартиру шляхом оплати житлово-комунальних послуг пропорційно до розміру належних їм часток у майні.

При цьому згідно вимог ст.177 Сімейного кодексу України відповідач   ОСОБА_5 зобов?язана утримувати належні її неповнолітнім дітям ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 частки у спірному майні.     

В судовому засіданні відповідач ОСОБА_5 заперечила факт проживання у спірній квартирі та користування житлово-комунальними послугами протягом останніх двох років, зазначивши, що за час проживання у квартирі до вересня 2009 року вона оплачувала житлово-комунальні послуги шляхом передачі коштів позивачу ОСОБА_2 і на даний час в зазначеній квартирі знаходяться її особисті речі.

Однак, на думку суду, такі доводи відповідача є безпідставними з наступних підстав.

Згідно п. 6 ч.1 ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач має право на  несплату вартості житлово-комунальних послуг за період тимчасової відсутності споживача  та/або  членів  його  сім'ї  при відповідному   документальному   оформленні,  а  також  за  період фактичної  відсутності  житлово-комунальних   послуг,   визначених договором у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.     

ОСОБА_5 в судовому засіданні зазначила, що вона з дітьми проживає з вересня 2009 року в іншій квартирі.

Однак, відповідачем в порушення вимог ст. 60 ЦПК України не доведено належними та допустимим доказами ту обставину, що вона зверталася до організацій-виконавців житлово-комунальних послуг із заявами про зменшення оплати вартості житлово-комунальних послуг у зв?язку із тимчасовим непроживанням  у зазначеній квартирі.

Крім, того відповідачем ОСОБА_5 не подано суду доказів того, що вона частково оплачувала житлово-комунальні послуги і що позивачі перешкоджають їй та дітям у користуванні квартирою.

Отже, відповідач як співвласник квартири, зобов’язана утримувати належну їй та її неповнолітнім дітям частки у квартирі шляхом пропорційної оплати житлово-комунальних послуг.

Судом встановлено, що вартість житлово-комунальних послуг по утриманню квартири АДРЕСА_1 за період з травня 2007 року по червень 2010 року становить 31095,65 грн. (а.с.5-34).

Таким чином, кожен із співласників квартири з врахуванням розміру своєї частки повинен був сплатити по 5182,61 грн. (31095,65/6=5182,61).

Отже, відповідач ОСОБА_5 із врахуванням розміру своєї частки та часток своїх дітей зобов’язана оплатити 20730,44 грн. (5182,61*4=20730,44). Однак, позивачами заявлено позовні вимоги на суму в розмірі 17 470,68 грн. і суд згідно вимог ст.11 ЦПК України розглядає справу в межах заявлених позовних вимог.        

Із пояснень позивачів в судовому засіданні та квитанцій про оплату  вбачається, що витрати по оплаті житлово-комунальних послуг за утримання квартири фактично понесли позивачі ОСОБА_2, ОСОБА_1, як співвласники квартири, а тому сума в розмірі 17 470,68 грн. підлягає стягненню з відповідача на їхню користь.

На думку суду, не підлягають до задоволення позовні вимоги в частині стягнення зазначеної суми коштів на користь позивача ОСОБА_3, оскільки остання не являється співвласником квартири і не несе обов’язку по утриманню зазначеного майна.

Відповідно до п. 3  ст. 267 ЦК України  позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Заяву про застосування позовної давності щодо вимог позивачів про стягнення коштів відповідач ОСОБА_5 не подавала.  Тому,  відсутні підстави для застосування судом позовної давності для позовних вимог.               

          Таким чином, оцінивши зібрані та досліджені в судовому засіданні докази в їх сукупності, суд прийшов до висновку, що позов підставний та підлягає до часткового задоволення, а тому слід стягнути з відповідача в користь позивачів ОСОБА_1, ОСОБА_2 суму в розмірі - 17 470 грн. 68 коп. коштів, сплачених  за утримання квартири та судові витрати по справі.

Керуючись ст.ст. 10, 11, 58, 60, 88, 213, 214, 215 ЦПК України, на підставі  ст. 64, 151, 156 ЖК України, ст.ст. 322, 355, 357, 369 Цивільного кодексу України, ст..177 Сімейного кодексу України,  Закону України «Про житлово-комунальні послуги», Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», Правил користування приміщеннями жилих будинків та прибудинкових територій, затверджених постановою КМУ від 8.10.1992 року №572,  с у д, -

в и р і ш и в :

Позов задовольнити частково.

          Стягнути з ОСОБА_5 в користь ОСОБА_1, ОСОБА_2 суму в розмірі –17 470 (сімнадцять тисяч чотириста сімдесят) грн. 68 (шістдесят вісім) коп. суми коштів, сплачених  за утримання квартири.

           Стягнути з ОСОБА_5 в користь ОСОБА_2 суму в розмірі –174 (сто сімдесят чотири) грн.  70 (сімдесят) коп. сплаченого судового збору та суму в розмірі - 120 (тридцять) грн. понесених витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.

          В решті вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду Волинської області через Луцький міськрайонний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення.   

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.   

Суддя Луцького міськрайонного суду                                                            А.М. Пахолюк